У результаті подій російсько-української війни згадки Ірану все частіше зустрічаються в стрічках новин. Ця країна примітна перш за все своєю неоднозначною позицією, яка полягає в тому, що Іран не повністю відкидає всі контакти з Європою, однак водночас концентрується навколо побудови все більш тісних взаємин з росією. Погляди Ірану на перефарбування політичної карти Сходу все більш чітко проглядаються в контексті сьогодення і дають цілком реальні приводи для хвилювання.
Подібна неоднозначна позиція Ірану вже ставала приводом до інтервенції іноземних військ на його територію. Йдеться про події Другої світової війни. Враховуючи пронімецьку орієнтацію тодішньої влади Ірану на чолі з шахом Резом Пехлеві, Великобританія та Радянський Союз вирішили окупувати південну та північну частину Ірану відповідно. Оскільки в Ірані знаходилися багаті поклади «крові війни» – нафти, яка могла значно посилити наступальні спроможності армії Третього Райху, подібний крок можна оцінити як вкрай раціональний. Можна навіть припустити, що саме іноземна окупація не дала змоги Ірану вступити у війну на боці нацистської Німеччини та її союзників. Тим не менш, коли війна добігла свого кінця, Іран знову став суверенною країною – однак новий конфлікт, вже за участі самого Ірану в ролі агресора, був вже близько.
Йдеться про події «Холодної війни» між Іраном та Ізраїлем. Незважаючи на те, що офіційно Іран жодним чином не веде безпосередніх бойових дій з Ізраїлем, він надає всебічну підтримку бойовикам терористичних організацій «Хезболла» та «Ісламський джихад». Також є підтверджені випадки застосування іранських безпілотників проти Ізраїлю. Цікаво те, що БПЛА запускають з баз, що розташовані у Сирії, де наразі крім іранського контингенту перебувають і російські війська. 10 лютого 2018 року у відповідь на застосування Іраном безпілотника проти Ізраїлю, останній підняв у повітря дві хвилі винищувачів, що завдали удару по іранській базі БПЛА на території Сирії. Показово, що цей БПЛА було запущено з бази, що перебуває в безпосередній близькості до місця дислокації російських військ, що в черговий раз доводить роль росії у якості справжнього натхненника подібних військових провокацій.
Тому, іронізуючи, можна сказати, що історично склалося так, що Іран традиційно перебував на боці агресорів, що зазіхають на чужу територію, а не захищають власну землю. Варто також зазначити, що цей досвід мав би пояснити Ірану, що відкрита збройна агресія проти сусідньої держави не принесе Ірану ні задоволення своїх територіальних претензій, ні посприяє зміцненню його авторитету на міжнародній арені, ані утвердить його як одну з провідних держав Сходу чи, вірніше сказати, гегемона регіону.
Тим не менш, замість того, щоб врахувати уроки минулого, Іран вирішив роздмухувати полум’я настроїв реваншизму. Як показує історія, подібні настрої призводять лише до одного – початку нового збройного конфлікту за вкрай ефемерні перспективи, продиктовані ситуативним бажанням реваншу.
Враховуючи нещодавні повідомлення ЦРУ про можливий напад Ірану на Ізраїль, в той час як ця країна зайнята війною з терористами з Гази, розмір геополітичних апетитів Ірану та його претензії на гегемонію в своєму регіоні не можна залишати поза увагою. Тим не менш, навіть у своїй позиції щодо Ізраїлю, Іран залишився вірним своїм принципам, адже в перші дні війни вторгнення терористів Гази до Ізраїлю, розвідки всього світу прогнозували швидкий вступ у цей конфлікт сусідніх країн, зокрема й Ірану – тим не менш цього не сталося. Важко сказати, що вплинуло на рішення іранського уряду «дати заднього» та відкласти збройну інтервенцію, тим не менш враховуючи той факт, що, станом на зараз війська ЦАХАЛу, сковані війною в секторі Гази, подібний «удар в спину» буде вкрай болючим для армії Ізраїлю. Звичайно, не можна забувати про пакет допомоги, обіцяний армії Ізраїлю, куди, зокрема, увійшли такі бажані і так недоступні Україні літаки F-35, артилерійські снаряди та авіабомби, однак чи встигне ця допомога прийти вчасно – питання відкрите.
Таким чином, можна сказати, що однією з рис іранської державної політики є абсолютна непередбачуваність у виборі пріоритетних геополітичних цілей та союзників. Можна з впевненістю сказати, що починаючи повномасштабну війну проти Ізраїлю, терористи Гази однозначно розраховували на підтримку з боку інших країн, які б мали долучитися до збройної інтервенції. Цей факт є очевидним хоча б тому, що за інших умов сектор Гази просто не мав би шансу встояти проти армії Ізраїлю, що переважає терористів за рівнем підготовки та матеріально-технічного оснащення. Тим не менш, Іран, як потенційний союзник Гази, вирішив залишитися осторонь та почекати кращих часів для завдання удару. Однак чи з огляду на сучасну ситуацію всередині країни, невже для уряду Ірану пріоритетною ціллю є війна з Ізраїлем?
Як показують останні новини з Ірану, у цієї країни є набагато більш нагальні проблеми, які потребують рішучих дій. До прикладу, Іран не може похизуватися особливими звершеннями в економіці чи в царині соціальної політики. Повсякденне життя цієї країни фактично наскрізь просякнуте духом релігійного шовінізму. Становище жінок в Ірані є чи не найгіршим в усьому світі. Тим не менш, іранський політикум та соціум концентруються не на вирішенні цих, без перебільшення, нагальних питань для країни, а навпаки роблять все, щоб завдяки масовому залученню репресивних органів зменшити кількість невдоволених на вулицях. Іншими словами, влада Ірану концентрується не на корені проблеми, а на її зовнішніх проявах. Прогнозована результативність подібної стратегії очевидна. Також для Ірану є абсолютно прийнятною ситуація, коли замість налагодження міжкультурного діалогу, його політики інтерпретують догми Корану як вважають за потрібне для того, щоб виправдати свою агресію проти інших країн та народів. Натомість Іран відомий всьому світові як виробник вкрай дешевої, масової зброї – безпілотника «Шахед», що ледь не кожного дня застосовується російською федерацією проти мирних жителів України. Як людина яка також на собі відчула всю підступність цієї зброї, що застосовується окупантами вночі і від якої гинуть українці, можу сказати, що не може бути й мови про налагодження приязних стосунків з Іраном в найближчому майбутньому. Найбільш дивним в поставках іранцями своїх дронів армії рф є те, що подібна агресія проти України з їхнього боку є абсолютно неспровокованою. Україна жодним чином не вступала з Іраном в жодні конфронтації, однак, як показує практика, Іран не вважає за потрібне керуватися загальноприйнятими політичними принципами. Можна навіть припустити, що цьому він навчився у свого нового поплічника – російської федерації.
Саме це, в поєднанні з класичною іранською непередбачуваністю значно ускладнює будь-які прогнози щодо майбутніх дій Ірану на політичній арені. Чи справдяться прогнози ЦРУ щодо вторгнення іранських військ до Ізраїлю стане відомо найближчими днями. Тим не менш, варто сказати, що сам Ізраїль поставився до розвідувальних даних доволі серйозно і оголосив мобілізацію резервістів. Однак непокоїть інше: чи подібні агресивні кроки Ірану продиктовані політикою його уряду чи виною тому привид «імперії зла», чиїм союзником виступає Іран у протистоянні з Україною Зрештою, дестабілізація ситуації на Сході є особливо вигідною саме росії, в першу чергу як спосіб відволікти увагу Сполучених Штатів та інших країн від російсько-української війни. Іншими словами, якщо на думку іранського політикуму подібні дії мають утвердити Іран у якості гегемона Сходу, то цілком імовірно, що насправді Іран приречений грати «другу скрипку» у планах кремля. Як показує практика, росія, для якої тягар війни з Україною виявився надважким, вкрай потребує будь-яких союзників і, як наслідок, хапається за будь-які країни, які ще може використати у своїй геополітичній грі. Враховуючи той факт, що серед союзників росії є такі «свєрх-дєржави» як Афганістан та Венесуела, то участь у цьому «елітному клубі друзів росії» Ірану є вкрай незрозумілим. Зокрема, для згаданих вище країн росія є інструментом задоволення власних потреб: для Афганістану це чи ледь не єдиний партнер, який фактично встановив з владою Талібів офіційні зносини, а для Венесуели джерело необмежених кредитів з можливістю їх подальшого масового списання з огляду на нездатність країни їх виплатити. Більше того, згідно з даними російських ЗМІ, рф збирається виключити Афганістан зі списку країн-терористів, що є просто безпрецедентним кроком у світовій політиці. Втім, навряд чи якась країна здивується подібному рішенню росії, яка вже неодноразово демонструвала своє зневажливе ставлення до будь-яких міжнародно-правових норм. З точки зору геополітичного аналізу, цей крок дає зрозуміти наскільки сильно росії потрібні союзники і на які кроки вона здатна піти аби утримати їх у своєму таборі. Питання в іншому: що тримає Іран в таборі ситуативних союзників росії і які саме обіцянки надала йому рф у якості винагороди за цю співпрацю? Як відомо, народна мудрість говорить про те, що «схід справа тонка» отже про суть цих пропозицій дослідникам залишається лише здогадуватися.
У якості підсумку варто ще раз наголосити на тій ролі, що відіграє Іран у російських планах. Ракети та дрони-камікадзе іранського виробництва активно використовуються рф і їх удари стають все більш частими. Тим не менш, Іран як союзник росії має бути готовим до того, що після поразки рф він буде відповідати за воєнні злочини скоєні проти мирного населення України. Іншими словами, незважаючи на те, що іранські шахеди в даному проміжку часу застосовуються проти України, з точки зору майбутньої перспективи вони можуть спрацювати проти Ірану. Певні передумови для цього вже створені. Так наприклад, Україна не стане налагоджувати приязні відносини з Іраном через його підлу війну проти українських громадян; Ізраїль не пробачить Ірану його позицію під час війни з Газою; Сполучені Штати Америки та країни Європи ставитимуться до Ірану як до країни-терориста або в кращому випадку як до активного посібника країни-терориста, якою, без жодних перебільшень, має бути визнана сучасна російська федерація. Саме тому Іран сильно ризикує опинитися у повній політичній ізоляції з боку європейських країн вже у найближчому майбутньому. Якщо при цьому врахувати ще й політичну нестабільність всередині країни у поєднанні зі стихійними заворушеннями, то стає очевидним факт реальної перспективи краху іранського уряду. Саме тому Ірану якомога скоріше варто зробити висновок щодо того, які цінності їм ближчі: мирне існування з іншими країнами та економічний розвиток чи криваві гроші від країни-терориста за зброю, яких все одно не вистачить для суттєвого посилення іранської економіки. Хоча, мій внутрішній песиміст підказує мені, що свій вибір Іран вже зробив. На жаль…
Володимир ЛИТВИН,
для «»Української лінії
