Ірансько-російська співпраця як виклик для України.
Ісламська Республіка Іран (ІРІ) залишається однією з найбільш консервативних країн світу і однією з небагатьох держав, які фактично підтримали війну Росії проти України через постачання безпілотників та іншої зброї до РФ. Цей факт до останнього заперечується офіційною владою ІРІ, більш того, час від часу лунають цинічні заяви про бажання відгравати роль посередника у переговорах та сприяти закінченню війни в Україні мирним шляхом. Населення цієї країни насправді не схвалює російське вторгнення і не бажає бути втягнутим у черговий конфлікт. Проте чинний клерикально-авторитарний режим продовжує підтримувати свого союзника – путінський режим. На превеликий жаль, вибори, які відбулися в Ірані 1 березня, жодним чином таку ситуацію не змінили, вони підтвердили апатію населення, його зневіреність у можливості зміни влади у найближчий час. Тому для України політика Ісламської Республіки Іран залишається серйозним викликом і загрозою.
Протягом останніх трьох років Іран перебуває в стані глибокої суспільно-політичної та економічної кризи: вповільнився економічний розвиток, енергетична галузь не може адекватно пристосуватися до обмежень, пов’язаних з західними санкціями, спостерігається значна інфляція та безробіття, особливо серед молоді. Епідемія коронавірусу загострила існуючі проблеми і поставила країну фактично на межу виживання, а далі все лише погіршилося. Сучасні засоби масової інформації, навіть зважаючи на обмеження влади, дають можливість громадянам країни робити вірні висновки щодо реальних подій в Ірані та за його межами, час від часу населення виступає з протестами і навіть вимагає заміни режиму.
Смерть у застінках 22-річної студентки з Іранського Курдистану Махси Аміні збурила іранське населення, яке вимагає від влади цивілізованої поведінки, поваги до жінок та відповідального управління країною. Махсу 16 вересня 2022 року заарештувала поліція моралі за нібито порушення обов’язкового дрес-коду, через три дні вона померла від катувань. Її загибель спровокувала кілька місяців найбільших протестів проти клерикального правління з часів ісламської революції 1979 р., вони охопили всі адміністративні одиниці – 31 провінцію. Паралельно невдоволення викликала також хронічна економічна криза, високі ціни на продовольство посилили спад економіки, тоді як обіцяні населенню покращення за рахунок нафтоторгівлі не були виконані.
Влада задіяла до придушення протестів спеціальні поліцейські та військові підрозділи. Жорстокі розправи іранськими силами безпеки викликали широке обурення за кордоном. Між тим, ще на початку безпрецедентних протестів керівництво ІРІ звично звинуватило в усьому Захід, Президент Ірану Е.Раїсі визнав «слабкості та недоліки» в країні, але поклав відповідальність за масштабну кризу на зовнішні сили та західні санкції. Протягом 2023 року завдяки репресивним заходам владі вдалося взяти протестний рух під контроль. З метою збереження існуючого режиму був повернений виключно високий статус «поліції моралі» та проведена «зачистка» у найважливіших структурах, зокрема було замінено низку керівників КВІР (Корпусу Вартових Ісламської Революції) – оплоту та гаранта влади. В річницю протестів, 16 вересня 2023 р., була посилена присутність сил безпеки в переважно курдських районах Ірану, що мали стримати нові масштабні мітинги. Поступово владі вдалося припинити протести, але демонстрації стали найсерйознішим викликом їй за останні десятиліття. За час акцій непокори, що відбулися після смерті М. Аміні, було вбито понад 500 осіб, з них 71 неповнолітніх, сотні поранені та тисячі заарештовані. Іран здійснив сім страт, пов’язаних із заворушеннями. Іранська влада продовжила посилювати жорсткі заходи: було прийняте рішення (яке одразу розкритикували міжнародні правозахисні організації), що жінкам, які порушують суворий ісламський дрес-код, загрожує до 10 років ув’язнення. Законодавча влада Ірану схвалила «законопроект «Підтримка культури хіджабу та цнотливості» на випробувальний період у три роки, оскільки все більше іранських жінок можна побачити на публіці без хіджабів або в одязі, який вважається недоречним. До того ж, саме жінки стали рушійною силою протестів, вони демонстративно знімали та палили хустки, а чоловіки їх підтримали.
Протести знайшли підтримку на міжнародному рівні, до них долучилися так звані «селебрітіз» – всесвітньо відомі спортивні зірки, зокрема відомі футболісти, а також музиканти, актори і кінорежисери, які не злякалися погроз влади, що влаштувала справжнє полювання і цькування. Протести акумулювали незадоволення не тільки надто суворими нормами життя, але й складною економічною ситуацією та фактичною ізоляцією країни від решти світу, тобто мали комплексний характер і були спрямовані одночасно на зміни в різних галузях життя іранців. Влада навіть визнала, що демонстрації мають ширше коло вимог, на відміну від нещодавніх протестів за підвищення заробітної платні та пенсії, тож до них потрібно поставитися серйозно. Режим надавав купу обіцянок щодо покращення соціально-економічної ситуації в країні та намагався використати звичні наративи про єдність та необхідність протистояння «злочинному Заходу». Ось за таких умов в країні 1 березня відбулися планові загальнонаціональні вибори.
Парламент Ірану останній раз було обрано 2020 року під час пандемії коронавірусу Covid-19 з явкою 42,57 відсотка — на той час найнижчою з часів революції 1979 року. Ентузіазм щодо цьогорічних виборів також був низьким, оскільки багато потенційних виборців розчаровані серією невдалих спроб реформ, не кажучи вже про придушення протестів. Ціла низка критично налаштованих кандидатів просто не допустили до виборів, більш того, остаточно імена кандидатів були оголошені менш ніж за два тижні до голосування, агітація почалася лише за 10 днів до нього. В тих іранців, які планували брати участь у виборах, було вкрай мало часу, щоб дізнатися про кандидатів і вивчити їхні передвиборчі обіцянки. Для тих, хто вирішив бойкотувати вибори, оголошення кандидатів в останню хвилину та поспішна агітація стало ще однією причиною не вважати вибори вільними та справедливими. Таким чином, в країні панувала політична апатія та розчарування, особливо, якщо взяти до уваги, що парламентські вибори є першим загальним волевиявленням з моменту протестів 2022 року.
Верховний лідер Ірану – рахбар Алі Хаменеї заохочував людей голосувати і продемонструвати єдність, тоді як відомі діячі опозиції, зокрема лауреатка Нобелівської премії миру, іранська правозахисниця Наргес Мохаммаді, закликали бойкотувати вибори, назвавши їх результати заздалегідь визначеними. Проте багато оглядачів вважають, що вибори важливі, оскільки явка громадян на виборчі дільниці розглядається як прихильниками, так і критиками уряду як барометр легітимності. Опоненти кажуть, що вони подають сигнал, що більше не вірять у можливі зміни нинішньої системи через виборчі урни, адже більшість із 15 200 допущених кандидатів походять від консервативних політичних партій. Вони балотуються, щоб заповнити 290 місць у парламенті на чотирирічний термін. Серед кандидатів – 1713 жінок, що вдвічі більше, ніж на останніх парламентських виборах у 2020 році, і це безумовно свідчить про зростання їхньої ролі в політичному житті країни.
У п’ятницю 1 березня відбулися також окремі вибори для обрання 88 членів органу під назвою Асамблея експертів. Конституція Ірану передбачає, що ці збори обирають верховного лідера, найвищу духовну владу, яка має останнє слово в усіх ключових державних питаннях і виконує функції головнокомандувача збройними силами. Асамблея також функціонує як дорадчий орган для верховного лідера і може контролювати або звільняти його, хоча ніколи цього не робила. Нинішньому верховному лідеру, аятоллі Алі Хаменеї, 84 роки, він займає свою посаду більше трьох десятиліть. Багато хто в Ірані очікує, що наступна асамблея обере його наступника. Міністерство внутрішніх справ повідомило вже в суботу, що чинний президент Ебрагім Раїсі був переобраний до Асамблеї експертів, набравши 82,5% голосів. Його голос – завжди на користь клерикалів.
Новини про низьку явку не були несподіваними після повідомлень про апатію виборців. Офіційно не було оприлюднено дані про явку, але інформаційне агентство IRNA оцінило її по країні в середньому близько 41 % з 61 мільйона виборців, які мають право голосу, а інформаційне агентство Mehr з посиланням на неофіційні результати повідомило, що явка виборців у великих містах, в столиці Тегерані зокрема, склала лише 24%, а можливо й менше. Багато громадян повідомляли про пусті виборчі дільниці, і навіть продовження часу голосування на 2 години (звична в Ірані практика), не змінила результатів. Опозиційна газета Shargh передбачила, що наступний парламент буде в руках радикальних консерваторів, які скористалися можливістю, створеною низьким рівнем участі виборців. Ставлення до голосування було різним серед відомих політиків, зокрема – колишніх президентів ІРІ, відомих своїми реформаторськими підходами до внутрішньої та зовнішньої політики держави. Колишній поміркований президент Хасан Рухані проголосував у п’ятницю, незважаючи на його дискваліфікацію (неможливість балотуватися до Асамблеї експертів після 24 років членства). Інший колишній президент, реформіст Мохаммад Хатамі, був серед тих, хто не голосував, згідно з рішенням коаліцією партій під назвою «Фронт реформ». У лютому Хатамі заявив на своєму офіційному веб-сайті, що Іран дуже далекий від вільних і конкурентних виборів. Остаточні результати очікуються через кілька днів, хоча офіційні особи зазвичай оголошують результати провінції за провінцією протягом 24 годин. Президент Ебрагім Раїсі заявив на державному телебаченні одразу після голосування, що вибори були «символом національної єдності», проте насправді вони стали доказом неможливості зміни влади у країні, засвідчили стійкість клерикального режиму та його готовність до будь-яких заходів з метою свого збереження. Низька явка виборців продемонструвала так званий «пасивний опір» існуючій владі ІРІ з боку більшості населення. Такий процес не є продуктивним для забезпечення змін в теократичному авторитарному режимі, хоча й дає надію на можливі зміни у майбутньому.
Відповідно, притаманна Ірану офіційна нейтральна позиція щодо конфліктів загалом, російсько-української війни зокрема, навряд чи буде змінена найближчим часом. Ще на початку російсько-української війни офіційний представник МЗС Ірану Насер Канані заявив, що Іран підтримує будь-які зусилля щодо “мирного врегулювання конфлікту в Україні та завжди заявляє про свою готовність сприяти цим зусиллям”.Також віннаголосив, що Ісламська Республіка Іран відповідно до своїх принципових позицій наголошує на необхідності повної поваги до принципів суверенітету та територіальної цілісності всіх держав як до основної норми міжнародного права.Попри такі заяви, фактично Іран підтримав російське вторгнення в Україну, оскільки погодився надати Росії деякі зі своїх найсучасніших військових безпілотників, такі як Shahed-129 та Shahed-191: в ніч на 5 жовтня 2022 р. російські окупанти завдали удари дронами-камікадзе Shahed-136 по Білій Церкві, вперше іранські безпілотники долетіли так далеко на підконтрольну територію України. Заперечувати співпрацю з Росією ІРІ стало неможливо.
Україна зайняла гідну й чітку позицію щодо фактичної участі ІРІ в агресії проти нашої держави, і надалі лише мала можливість впевнитися в її правильності. За понад два роки по Україні було випущено тисячі іранських дронів, а співпраця з агресором має стійку тенденцію до подальшого зміцнення, про що свідчать декілька подій. 19 вересня 2023 р. відбувся візит в Тегеран міністра оборони РФ Сергія Шойгу, який зустрівся з високопоставленими військовими та представниками сил безпеки ІРІ та оглянув виставку іранських ракет і безпілотників. В грудні 2023, напередодні візиту І.Раїсі в Москву, міністри закордонних справ РФ та ІРІ підписали декларацію, у якій пообіцяли разом протидіяти західним санкціям, накладеним на обидві країни. А вже у лютому 2024 року з’явилася інформація, що від початку року Іран відправив до Росії кілька партій своїх балістичних ракет класу “земля-земля”, радіус дії яких становить від 300 до 700 кілометрів. Ймовірно, Іран надав Росії близько 400 ракет, більшість з яких належать до групи іранських балістичних ракет малої дальності “Фатех-110”. Традиційно, іранська сторона заперечує такі свідчення.
Для України Іран завжди був надзвичайно складним партнером, майже непередбачуваним у переговорах (що зокрема підтвердили перемовини щодо відшкодування родинам загиблих після збиття літака МАУ в небі над Тегераном 8 січня 2020 року). Іранська сторона схильна до раптової зміни своєї позиції, заперечення очевидних речей та пропонування нових аргументів, але заявам офіційних осіб вірити неможна. “Ми неодноразово заявляли, що готові виступити посередником, щоб домогтися припинення бойових дій між Російською Федерацією та Україною”, – заявив Президент ІРІ Е.Раїсі під час зустрічі в рамках тижня Генеральної Асамблеї ООН у вересні 2023 р. А ще лідер Ірану засудив США за їх підтримку України у військовій та економічній сферах і наголосив, що Штати роздмухують конфлікт, надаючи Києву значну військову допомогу. Не бракувало подібних заяв (про готовність бути посередником в перемовинах) і від очільника МЗС ІРІ Х.Абдуллахіяна.
Натомість для РФ Іран є одним з небагатьох партнерів, їх союз визначається першою чергою антизахідним спрямуванням. Досвід ІРІ з протистояння США та загалом «виживання» під час західних санкцій є корисним для РФ на сучасному етапі, тоді як для Ірану завдяки подальшій ізоляції Росії відкрилися нові можливості у розвитку торгівлі, фінансового співробітництва та розбудови транспортних коридорів. Воєнні дії РФ в Україні зробили ІРІ та РФ справжніми союзниками, Президент Ірану Раїсі має Путіна за кумира і підтримує його жорстку манеру зовнішньої політики. Від самих початків війни Іран відверто заявляв про «легітимні права РФ відповідати на безпекові виклики», оскільки це має свідчити про самодостатність країни, а саме так визначають основну мету міжнародної діяльності в ІРІ. Як й інші країни Азії, ІРІ намагається отримати зиск від війни в Україні, а тому залюбки повторює відомі російські наративи, як-от необхідність збереження традицій «руського міра» та «право на превентивний захист власних інтересів». В липні 2022 року такі заяви прозвучали від верховного правителя Ірану аятолли Алі Хаменеї (з яким Путін зустрічався вже 5 разів): «Якби Росія не взяла на себе ініціативу, це б зробила інша сторона і розв’язала б війну». Також він провів чітку паралель між політикою Росії на пост-радянському просторі та зовнішньополітичною діяльністю Ірану на Близькому Сходів та відзначив, що країни мають великий досвід захисту власних інтересів. Заяви були зроблені під час візиту Путіна в Тегеран, це був другий закордонний візит від початку повномасштабного вторгнення в Україну (до того він відвідав Таджикістан і Туркменістан).
Для України характер зовнішньополітичної поведінки ІРІ становить значну загрозу, а залучення Ірану до роботи в міжнародних форматах за участі РФ (ШОС, БРІКС) лише посилює виклики та фактично унеможливлює покращення українсько-іранських відносин. Можна бути впевненими лише у тому, що в разі кардинальних і навіть часткових змін режиму іранське суспільство зможе швидко трансформуватися і адаптуватися до загальнодемократичних принципів (за умов збереження певних традиційних норм). Головним чинником цього є той факт, що Іран – одна з «наймолодших» країн світу, частка молоді у віці до 25 років перевищує 40% (як і в багатьох інших країнах БС та Азії). Молодь є освіченою, амбітною рушійною силою прогресу, яка найгостріше відчуває необхідність суттєвих змін і найбільше страждає від різного роду обмежень. До неї додається значна частка громадян середнього віку, передусім мешканців великих міст, які пам’ятають життя до ісламської революції 1979 р., добре знають потенціал своєї країни і бажають їй кращого майбутнього. Тож в разі заміни влади клерикалів на більш демократичний режим іранське суспільство може швидко трансформуватися в напрямку модернізації. Тільки в такому випадку можлива буде нормалізація українсько-іранських відносин. Проте 1 березня дива не сталося, тож і на покращення відносин ми не очікуємо.
Олена БОРДІЛОВСЬКА, д.п.н., завідувач
відділу нових викликів центру зовнішньополітичних досліджень НІСД,
для «Української лінії»
