Одного натхнення для поета недостатньо – потрібне натхнення розвиненого розуму.
Ф. Шіллер
Найпрестижнішою літературною відзнакою за досягнення в галузі перекладу українською мовою творів світової літератури вважається премія ім. М. Т. Рильського, запроваджена ще в 1972 р. Її лауреатом за №1 став Микола Іванович Терещенко – справжній поліглот і знаний ерудит, відомий поет і літературознавець, наш земляк із Золотоніщини (Черкаська область). У вересні нинішнього року духовна спільнота України й світу відзначила 125-річний ювілей цього класика української літератури, отож варто нагадати основні віхи його непересічного життя й творчості.
Нащадок щербинівських козаків
Путівку у високі літературні світи М. Терещенку дало маленьке село Щербинівка, яке розташоване у східній частині черкаського Лівобережжя, за 12 км від м. Золотоноша. А народився майбутній літератор 13 вересня 1898 р. у заможній хліборобській родині, що мала розгалужене козацьке коріння.
Після закінчення земської початкової були роки навчання в Золотоніській класичній гімназії (у ній тоді ж навчався й майбутній відомий прозаїк Семен Скляренко). Закінчивши заклад у буремному 1917 р., наш земляк подався до Києва, де вступив на навчання до Київського політехнічного інституту, на хімічний факультет. Водночас, жадібний до знань юнак слухав лекції на курсах іноземних мов, досконало опанував французьку, німецьку та інші європейські мови. Уже тоді він зробив остаточний вибір щодо основного напрямку своєї діяльності, віддавши перевагу гуманітарній сфері. Тоді ж першими публікаціями на сторінках столичної періодики розпочалася його літературна діяльність. Молодого поета відразу помітили й оцінили читачі за свіжий та багато в чому неповторний творчий почерк.
Не залишився Микола й осторонь подій Української революції. У грудні 1918 р. брав участь у повстанні проти гетьмана Павла Скоропадського і згодом, без вагань, підтримав Директорію.
Довелося М. Терещенку попрацювати й у владних структурах: з огляду на різнобічні знання та розважливість його запросили на відповідальну роботу спочатку в Золотоніський повітовий і Полтавський губернський освітні відділи, а згодом – і в Наркомат освіти України. Та Микола не надовго там затримався, адже його не приваблювала чиновницька рутина.
Із середини 1920-х років уже відомий читацькому загалу молодий літератор працює в редакціях газет «Більшовик», «Пролетарська правда», «Комуніст» та журналу «Життя і революція».
Не оминула майстра слова й страшна хвиля сталінських репресій. Енкаведисти згадали про зв’язки поета із «жовтоблакитниками», і в 1937 р. він був заарештований, провів у таборах понад три мученицьких роки. Під час Другої світової війни працював на українських радіостанціях у Саратові й Ташкенті, а в післявоєнні роки став редактором Держлітвидаву й обіймав цю відповідальну посаду майже два десятиліття.
Творчий шлях завдовжки у пів віку
Творчий шлях літературного небожителя розпочався в 1917 р. і тривав майже пів віку. Його перша поетична збірка побачила світ у 1924 р. і мала неабиякий резонанс. А потім, мов з рогу достатку, буквально посипалися все нові й нові книжки невгамовного творця: практично щороку, аж до своєї смерті, він видавав одну-дві віршовані збірки (винятком, звісно, стали роки перебування поета в сталінських таборах). Чи не найбільш плідним виявився 1930 р.: тоді побачили світ аж чотири книжки Терещенка (!). Найвідомішими збірками поета стали «Чорнозем», «Республіка», «Сенько-арсеналець», «Поезії», «Поеми», «Ужинок», «У битвах і трудах», «Щедра земля», «Крилате відлуння» та ін. У поетичному доробку майстра слова переважала громадянська лірика, сповнена високого пафосу будівництва нового життя.
Цілком зрозуміло, що М. Терещенко був заручником свого часу, і його творчість віддзеркалювала властиві тій порі гримаси, зокрема, ідеологічну заангажованість та реверансність у бік тодішньої влади. Одначе, як наголошує більшість літературних критиків, Терещенкові твори відзначалися глибоким філософським змістом, тонким ліризмом, а часом і новаторською формою. Зокрема, Микола Бажан зауважив, що творцю слова досить було одного такого вірша, як «Печаль і ніжність» М. Терещенка, аби навіки залишитися в українській поезії.
Майстер слова проорав свою надзвичайно глибоку борозну й у царині літературного перекладу. Знавець багатьох мов (білоруської, французької, провансальської, польської, чеської, словацької та ін.), він перекладав твори Я. Купали, Я. Коласа, П. Беранже, В. Гюго, Л. Арагона, Е. Потьє, П. Меріме, А. Барбюса, М. Турсун-Заде, А. Міцкевича та ін.
Справжнім творчим подвигом митця слова стало видання в результаті його багаторічної жертовної праці двотомної антології «Сузір’я французької поезії», куди увійшли твори поетів Франції від XI до XX ст. «Трудом, гідним пошани й подвигу» назвав цей унікальний витвір М. Терещенка класик української літератури Максим Рильський.
Наш земляк відомий і як літературознавець. У 1966 р. вийшла друком його фундаментальна праця «Літературний щоденник» – книжка про майже 6 тис. письменників світу – своєрідна літературна енциклопедія. Саме вона й стала лебединою піснею великого подвижника духовності. Його земне життя скінчилося 30 травня 1966 р., а вічний спочинок поет знайшов на Байковому кладовищі.
Уже посмертно за унікальні заслуги перед українською літературою, зокрема в царині літературного перекладу, Миколу Терещенка було поціновано премією імені М. Т. Рильського. Іменем великого літератора названа одна з вулиць м. Золотоноші та його рідного села Щербинівка. Золотоніської РДА та районною радою, спільно з Черкаською обласною організацією НСПУ засновано літературну премію ім. М. Терещенка (за заслуги в галузі літературного перекладу). Її лауреатами вже стали четверо відомих поетів: кандидат філології Михайло Василенко, Шевченківський лауреат, голова всеукраїнського товариства «Просвіта» Павло Мовчан, секретар НСПУ Віктор Мельник і доктор філології Валерій Кикоть.
Григорій ГОЛИШ,
для «Української лінії»
