Що криється за китайськими
«мирними ініціативами» щодо України?
Російське повномасштабне вторгнення на територію України, яке розпочалося 24 лютого 2022 року призвело до кардинальної зміни геополітичної ситуації не лише у Євразії, але й у всьому світі, виявивши найбільш слабкі місця сучасної міжнародної політики. Це вторгнення показало всю слабкість сучасного світового порядку та міжнародного права. За майже півторарічне ведення російсько-української війни було доведено, що міжнародно-правові норми, а саме право людства, націй і народів на існування, розвиток, мир, суверенітет, самозахист, самовизначення, рівність, свободу, справедливий світопорядок, на практиці не працюють. Сучасне міжнародне право і спеціально створені для його дотримання міжнародно-правові організації, починаючи з ООН, не гарантують ніякої безпеки країнам світу. А відповідно, це дає нам підстави з прикрістю констатувати, що в ХХІ столітті, у сучасній міжнародній політиці і надалі головну роль відіграватиме фактор сили.
Поряд з цим, розпочата росією війна проти України, показала реальне ставлення найбільш впливових країн світу до нашої держави та українського народу, який веде виснажливу війну не лише за свою свободу, але й свободу та цінності всієї західної цивілізації. Так, усестороння підтримка, яку на сьогодні надає нам вся прогресивна світова спільнота, вселяє віру в нашу майбутню перемогу над російським агресором. З іншого боку ця війна довела, що в сучасних реаліях, практичні зовнішньополітичні дії країн часто розбігаються із задекларованими ними основними зовнішньополітичними принципами та цінностями, що призводить до непрогнозованості цієї політики, а відповідно і зменшення рівня довіри до таких країн та їх керманичів, що ще більше ускладнює і без того непрості міжнародні відносини, які зрештою таять в собі загрозу звестися до рівня, визначеному давньому римському прислів’ї «нomo homini lupus est».
Одним з яскравих прикладів такої непрогнозованості є сучасна політика КНР щодо України, зокрема китайські «мирні ініціативи», але про все по порядку.
На сьогоднішній день КНР перетворився у одного з найбільш потужних глобальних гравців, який намагається нав’язати світовій спільноті власні правила і власне бачення міжнародного світопорядку. У своєму виступі на 70-й Генасамблеї ООН 28 вересня 2015 р китайський лідер Сі Цзіньпін запропонував своє бачення побудови міжнародних відносини нового типу, серцевиною яких повинно стати співтовариство обопільного зиску і спільної долі. При цьому, у його доповіді було визначено п’ять ключових принципів, які повинні бути покладені в основу побудови такого співтовариство.
Перший принцип полягає в тому, що партнерські відносини країн можливі тільки тоді, коли кожна держава буде ставитися до іншої як до рівної, постійно проводити консультації, прагнути до взаєморозуміння. При цьому, у виступі було наголошено, що суверенітет і територіальна цілісність будь-якої країни є недоторканими. Принцип суверенітету – це також невтручання у внутрішні справи, право всіх країн обирати свій суспільний лад і шлях розвитку тощо.
Другий принцип стосується необхідності створення нової системи безпеки, основою якої буде справедливість, законність та формування умов задля стабільної безпеки та недопущення війни.
У відповідності до третього принципу, світ має перейти до відкритого, інноваційного, інклюзивного та взаємовигідного розвитку, а добробут майбутнього неможливо будувати на хиткому фундаменті ринку, який не має моральних обмежень.
Щодо четвертого принципу, то, на думку китайського керівництва, держави мають здійснювати міжцивілізаційний діалог, який повинен ґрунтуватися на умовах поваги і толерантності, обміну найкращим і гармонійному співіснуванню.
П’ятий принцип стосувався того, що людство має побудувати екологічну цивілізацію, що передбачає зняття основних суперечностей між подальшою індустріалізацію і захистом природи.
Однак, вже тоді, зазначені принципи розцінювалися міжнародною експертною спільнотою, як загальна декларація, за яку фактично КНР не несе ніякої відповідальності, а з іншого боку ці принципи, зважаючи на їх двозначність і розпливчатість залишають за китайською стороною велике поле для зовнішньополітичних маневрів. Адже тоді будь-які дії КНР в його зовнішній політиці будуть всерівно відповідати вищезазначеним принципам.
В результаті, в міжнародному експертному середовищі було сформовано висновок, що КНР по-перше, диспозіціонує себе як альтернатива США і країнам Заходу, по-друге, намагається, використати сучасну, спричинену російською агресією в Україну, зовнішньополітичну кризу у власних національних інтересах.
Тут також слід враховувати і специфіку китайського світосприйняття. Так, за словами міністра закордонних справ України періоду 2014-2019 рр. П. Клімкіна, «на сьогодні ми намагаємося зрозуміти китайську позицію крізь двояку призму, а саме вона більш проросійська — чи більш проукраїнська? Хоча на самому ділі ця політика в першу чергу є прокитайською. На практиці, це означає, що Китай хоче й сподівається одночасно працювати і з Україною, і з Росією. Звісно, по-різному, але не приймаючи нічиєї позиції і, понад те, не наближаючись ні до чиєї позиції й отримуючи зиск із обох».
Найбільш повно така неоднозначна політика КНР себе проявила після початку російської агресії на територію України в 2014 р. З самого її початку, коли весь прогресивний світ засудив дії росії, китайське керівництво у своїх офіційних заявах зазначала, що в цьому конфлікті є винуватими обидві сторони і тому закликає сісти за стіл переговорів та шукати компроміс. Тим самим китайські керманичі оправдували російську агресію щодо України.
Зовнішньополітична непослідовність і двоякість своєї політики черговий раз була проявлена КНР після початку російського повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Так, в перший день цього вторгнення, Китай відмовився його таким називати, паралельно зазначивши, що «українське питання має дуже складне історичне підґрунтя». Саме ж міністерство закордонних справ КНР, зробило офіційну заяву, в якій закликало обидві сторони «виявити стриманість».
28 лютого 2022 р. міністр закордонних справ Китаю Ван Веньбінь заявив, що потрібно поважати та підтримувати суверенітет та територіальну цілісність усіх країн. У своїй заяві він також зазначав, що «цього принципу Китай послідовно дотримується». Однак, вже під час голосування у Генасамблеї ООН за резолюцію на підтримку України 2 березня 2022 р. Китай утримався, хоча в документі йшлося саме про підтримку територіальної цілісності України, а Росію закликали вивести свої війська.
В березні 2022 року, Сі Цзіньпін, коментуючи російсько-українську війну, зазначав що «це зовсім не те, що хочеться бачити Китаю» Однак, будь-якого засудження дій Росії з його боку не було, навпаки, МЗС КНР постійно наголошувало про «непорушності дружби» КНР і рф. У квітні місяці цього ж року Сі Цзіньпін висловив свій сум з приводу подій в Україні, але в контексті того, що у разі подальшої ескалації війни в Україні, на відновлення світової економіки підуть роки чи десятиліття. Також було зазначено, що українсько-російська війна може призвести до виникнення третьої світової війни, в якій КНР «не є зацікавлений».
В липні 2022 р. керівництво КНР у своїх зовнішньополітичних заявах стало більш радикальним, зокрема в цей період Китай звинуватив США у «розпалюванні кризи» в Україні.
Однак, на осінь цього року, китайська риторика дещо змінилася. КНР знову виступив за мирне врегулювання, зазначивши, що «жодна країна не стоїть вище за інших, жодна країна не повинна зловживати своєю силою, щоб залякувати інші суверенні країни».
Незважаючи на це, у жовтні цього року Китай знову утримався під час голосування у Генасамблеї ООН – цього разу під час голосування за резолюцію проти спроби анексії Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. Також, КНР проголосував проти резолюції щодо створення механізму компенсації Україні збитків, завданих внаслідок російського вторгнення.
В лютому 2023 р. напередодні роковин російського вторгнення Китай не підтримав запропоновану Україною резолюцію, яка закликає рф зупинити бойові дії та вивести свої війська з України, а також закріплює основні положення української «формули миру». У відповідь 24 лютого 2023 р. КНР оприлюднила анонсований раніше «мирний план» щодо війни в Україні.
Всього до китайського мирного плану увійшли 12 пунктів, які розглянемо більш докладно. Зокрема:
1. Повага до суверенітету всіх країн, яке є загальновизнаним міжнародним правом, що включає в себе також і цілі та принципи Статуту Організації Об’єднаних Націй, що повинні суворо дотримуватися.
2. Відмова від «менталітету холодної війни». На думку авторів цього плану, безпека регіону не повинна досягатися шляхом зміцнення або розширення військових блоків. А відповідно, необхідно «серйозно ставитися до законних інтересів і занепокоєнь усіх країн у сфері безпеки і належним чином реагувати на них».
3. Припинення воєнних дій. У відповідності до цього пункту, всі сторони конфлікту повинні залишатися раціональними і проявляти стриманість, уникати роздмухування вогню і загострення напруженості, а також не допустити подальшого погіршення кризи або навіть виходу її з-під контролю. Всі сторони повинні підтримувати Росію та Україну в їх роботі в одному напрямку та «якнайшвидшому відновленні прямого діалогу, щоб досягти всеосяжного припинення вогню».
4. Відновлення мирних переговорів. Автори китайських мирних ініціатив вважають, що «міжнародне співтовариство має залишатися відданим правильному підходу до просування мирних переговорів, допомагати сторонам конфлікту якнайшвидше відкрити двері для політичного врегулювання, а також створювати умови і платформи для відновлення переговорів». При цьому, як зазначається в документі, Китай і надалі продовжуватиме відігравати конструктивну роль у цьому питанні.
5. Вирішення гуманітарної кризи. Вбачається китайською стороною у створенні т.зв. гуманітарних коридорів для виведення мирного населення із зони ведення воєнних дій.
6. Захист цивільного населення та військовополонених. В цьому пункті міститься заклик до сторін конфлікту, суворо дотримуватися міжнародного гуманітарного права, уникати нападів на цивільне населення або цивільні об’єкти, захищати жінок, дітей та інших жертв конфлікту і поважати основні права військовополонених». Окрім того, Китай підтримує обмін військовополоненими між Росією та Україною і закликає всі сторони створити більш сприятливі умови для цього.
7. Забезпечення безпеки атомних електростанцій. Китай виступив проти збройних нападів на атомні електростанції та інші мирні ядерні об’єкти і закликав всі сторони дотримуватися міжнародного права, включаючи Конвенцію про ядерну безпеку, і рішуче уникати техногенних ядерних аварій. Китай також заявив про підтримку МАГАТЕ у зміцненні безпеки мирних ядерних об’єктів.
8. Зменшення стратегічних ризиків. Тут перш за все мається на увазі нерозповсюдження будь-яких видів ядерної, хімічної та біологічної зброї.
9. Сприяння експорту зерна. Тут КНР виступив за створення зернового коридору. Як зазначається в цьому пункті, «всі сторони повинні повністю і ефективно реалізувати Чорноморську зернову ініціативу, підписану Росією, Туреччиною, Україною та ООН, у збалансований спосіб, а також підтримувати ООН у її важливій ролі в цьому питанні». Проголошуючи цей пункт своїх «мирних ініціатив» Китай переслідує і власний інтерес. Так, за даними ЗМІ 23% експортованого Україною через цей коридор зерна, припадає на китайський внутрішній ринок.
10. Припинення «односторонніх санкцій». У відповідності до цього пункту “Китай виступає проти односторонніх санкцій, не санкціонованих Радою Безпеки ООН. Відповідні країни повинні припинити зловживати односторонніми санкціями і «юрисдикцією довгого пальця» проти інших країн». Тут зазначимо, що проголошений принцип «припинення односторонніх санкцій» стосується перш за все росії.
11. Збереження стабільності промислових ланцюгів і ланцюгів поставок. У Китаї заявили, що всі сторони повинні виступати проти «використання світової економіки як інструменту або зброї в політичних цілях. Необхідні спільні зусилля для пом’якшення наслідків кризи та недопущення підриву міжнародного співробітництва у сферах енергетики, фінансів, торгівлі продовольством і транспорту, а також підриву відновлення світової економіки».
12. Сприяння «постконфліктному відновленню», яке передбачає допомогу міжнародного співтовариства у постконфліктному відновленні в зонах конфліктів. При цьому Китай наголошує, що готовий надавати допомогу і відігравати конструктивну роль у цих зусиллях.
Таким чином, як бачимо, в цьому документі міститься позиція КНР поважати суверенітет всіх країн, відмовитися від «менталітету холодної війни», припинити воєнні дії та сісти за стіл переговорів. Китайське керівництво також закликало припинити «односторонні санкції». Однак і після оприлюднення цього плану, Китай не засудив Росію за повномасштабне вторгнення в Україну, а презентовані ним 12 пунктів лише підтвердили попередню позицію КНР щодо свого нейтрального ставлення до російсько-української війни, не підтримуючи відкрито жодну із сторін.
Цими ініціативами керівництво Китаю не лише не сприяло вирішенню російсько-української війни, а навпаки підігрувало і підтримувало російську агресивну політику, намагаючись всіляко виправдати її. Як на нашу думку, причини такої підтримки криються в тому, що на відміну від складної діалектики відносин між КНР і США, російсько-китайські зв’язки виглядають стабільнішими, особливо у економічній та військово-технічній сферах. Зокрема. після 2014 р. як найбільший торговий партнер Росії, Китай допоміг їй послабити економічну залежність від Заходу. Також, значно активізувалася співпраця КНР і Росії в енергетичній сфері. Зокрема китайська економіка споживала в добу 1,5. млн. барелів російської нафти і зі значною ціновою знижкою.
У сфері зовнішньої політики, взаємодія між росією і Китаєм проходила по лінії ситуації на Корейському півострові, Близькому Сході і в Північній Африці, в Україні та навколо іранської ядерної програми. В рамках багатосторонньої дипломатії російсько-китайська співпраця підтримувалася в ООН, «Групі двадцяти», АТЕС, БРІКС, ШОС, РВК.
Доказом проросійської китайської політики щодо України стало здійснене у травні місяці цього року, 12 – ти денне турне спеціального представника КНР з питань Євразії Лі Хуея Києвом, Москвою, Варшавою, Парижем, Берліном і Брюсселем. Загалом, ця поїздка носила, як зазначалося в офіційному повідомленні, ознайомчий характер, з метою з’ясування основних позицій ворогуючих сторін для вироблення більш дієвої платформи завершення війни.
Після цього турне, на спеціально організованій прес-конференції 2 червня цього року Лі Хуей обмежився загальними наративами, не сказавши загалом нічого нового. Так, оцінюючи поїздку до Москви, китайський посланник зазначив, що «російська сторона високо оцінила бажання та зусилля Китаю сприяти мирному врегулюванню кризи в Україні». Щодо ситуації з російсько-українською війною загалом, Лі Хуей зазначив, що «ризик ескалації російсько-української війни все ще високий», при цьому від додав, що всі сторони повинні вжити конкретних заходів, щоб «охолодити ситуацію» і забезпечити безпеку ядерних об’єктів.
На завершення, ним було заявлено, що Китай готовий зробити все, щоб сприяти поліпшенню ситуації.
Однак, в ході своєї поїздки китайський посланник опинвся в епіцентрі міжнародного скандалу. Так, видання WSJ оприлюднило, що спецпредставник Китаю Лі Хуей під час поїздки Європою закликав домогтися негайного завершення війни в Україні, віддавши Росії захоплені території. Правда згодом китайська сторона змушена була зробити офіційне звернення і спростовувати інформацію WSJ.
Таким чином, зважаючи на все вищезазначене, ми тепер можемо підняти завісу загадковості і зрештою з’ясувати для самих себе, що ж крається за китайськими мирними ініціативами щодо України? Тут зазначимо, що розробляючи зазначені ініціативи, керівництво КНР намагається реалізувати в першу чергу власний геополітичний інтерес Цей інтерес ми розглянемо у трьох площинах.
Перша площина передбачає,щоПекін через Україну прагне продемонструвати зростання китайського впливу на світові процеси і утвердитися як альтернативний США центру світової геополітики. При цьому, КНР прикладає всіх зусиль, щоб перейняти від США зовнішньополітичну ініціативу. Зокрема, намагається нав’язувати США свій темп конфронтації та боротьбу за глобальний вплив. Свідченням цьому є ціла низка останніх наративних документів, а саме «Глобальна безпекова ініціатива» 2022 року, «Глобальна цивілізаційна ініціатива» 2023 року, публічні формалізовані демарші щодо гегемонії США та її так званих «загроз» (зрозуміло, у китайській інтерпретації) для світу (лютий 2023 року), оціночний звіт про стан демократії в США (березень 2023 року) тощо. Всі вони, загалом спрямовані на підрив американського іміджу як глобального демократичного лідера та пропаганду власних ціннісних і світоглядних орієнтирів для наслідування. Паралельно Сі Цзіньпіну на сьогодні є вкрай важливо постати перед світовою спільнотою в образі «ефективного миротворця».
Стосовно другої площини, то працюючи на своїми «мирними ініціативами» щодо України, керівництво КНР намагається екстраполювати його на вирішення питання щодо Тайваню на свою користь. Цим пояснюється і схожість китайських ініціатив з кремлівськими наративами про блокове протистояння, логіку холодної війни, розширення безпекових альянсів чи неподільність безпеки. Також тут слід враховувати і те, що російська агресія проти України «розбудила» демократичний світ і змусила його до суттєвого нарощування власних військових спроможностей, що у довгостроковій перспективі загрожує успіху експансіоністської політики Китаю. Тому, зважаючи на це, Пекіну буде вигідним замороження війни в Україні.
Зазначені цілі відповідають також і інтересам Кремля, оскільки дають Путіну шанс на вихід з міжнародної ізоляції та використанні КНР у налагодженні діалогу як з Заходом, так і з Україною.
Щодо третьої площини, то розуміючи важливість політичного та ресурсного потенціалу Росії для ефективного протистояння зі США, Китаю доцільно у будь-який спосіб запобігти нищівній поразці путінського режиму. Сам факт візиту після оголошення рішення Міжнародного кримінального суду щодо арешту Путіна, а також всі публічні заяви Сі під час поїздки, а це і про переобрання Путіна президентом Росії на виборах 2024 року, і про те, що «ми разом рухаємо процеси яких не було вже сто років», свідчить про те, що китайське керівництво розглядає збереження правління Путіна і продовження взаємодії з ним у зв’язці як невід’ємний елемент просування власних геополітичних інтересів. Це можна розглядати і як сигнали для Заходу і Глобального Півдня про те, що Путін не в ізоляції, а Сі та Путін разом діють та діятимуть на міжнародній арені. І це в принципі теж не про Україну, а про глобальне протистояння із Заходом під керівництвом США.
Таким чином, якою б таємничою не була нинішня політика КНР щодо України, вона дає чітку відповідь на складну ситуацію, яка виникла в світі щодо України. Адже, якщо подивитися уважніше, пропонований китайськими ініціативами мир не означає відсутності війни, а припинення вогню, не є перспективою миру. Окрім того, зважаючи на оприлюднені перед сучасною світовою спільнотою масштаби злочинів російських окупантів на тимчасово окупованій території України, загалом доводять, що не завжди «гарна війна гірша за поганий мир». Виходячи з китайських мирних ініціатив, саме такий погляд вони пропагують, погляд прагматичний та беземоційний.
Загалом, нинішня позиція керівництва КНР стає цілком зрозумілою, вона полягає в отриманні якнайбільше дивідендів від нинішньої ситуації протистояння найменшими зусиллями. І це не лише про ресурси Росії, це також стосується і ЄС, з яким Китай і далі буде пробувати грати на полі спільних вигод. І про США, які для Китаю не менші стратегічні суперники, ніж для Вашингтону Пекін.
Однак тут виникає інше і найбільш важливе, як для нас, запитання: Що у цій ситуації робити Україні, яка об’єктивно є у самому центрі великого геополітичного протистояння? Де знайти місце для імплементації свого національного інтересу, коли навколо великі гравці думають більше про свої інтереси, аніж українські?
Тут лише зазначимо, подальша динаміка світових геополітичних процесів та позиція всіх сторін буде залежати виключно від результатів нашої війни з росією і перемоги над нею. Поки, на сьогоднішній день, всі головні зовнішньополітичні гравці вже зробили свої ставки і очікують, чия ж візьме? Нічого не вдіємо, у світовій політиці поважають сильних.
Олег ЦАПКО,
для «Української лінії»