«СОЛОДКІ» ПЕРСПЕКТИВИ ЧИ ЛАГІДНА ПАСТКА?
Саміт КНР – Центральна Азія, що проходив 18-19 травня цього року в м. Сіань (КНР), можна вважати новою віхою не лише у відносинах між КНР і країнами центральноазіатського регіону, а й у всій євразійській геополітиці. Так, зокрема, звертає на себе увагу коло його учасників, а також прийняті рішення, що засвідчили кардинальну зміну у розташування основних гравців у Євразії, зокрема суттєве падіння ролі Росії та значну активізацію КНР у азіатській політиці. Цю активізацію ми пояснюємо перш за все прагненням китайської сторони відновити почуття впевненості в собі та усвідомлення своєї нової ролі у світі, а також тим фактом, що провідні світові держави Заходу, зокрема США та країни Європейської співдружності, не поспішають визнати зміну балансу сил. На думку доктора Джеймса Рейлі, фахівця Інституту Лоуі: «Китай використовує економічні інструменти мистецтва державного управління набагато частіше, більш напористо і більш різноманітно, ніж будь-коли раніше».
Однак, як бачимо з результатів саміту, тепер Китай не буде обмежуватися лише питаннями економічної співпраці, а й намагатиметься розширити сфери свого впливу, зокрема охопити ще й питання воєнно-політичного, наукового та культурно – ціннісного характеру.
Зазначений саміт був ініційований Пекіном і є відносно новим форматом, який отримав назву «С+С5» від їх англійських назв China і Central Asia. В його роботі взяли участь, поряд з очільником КНР Сі Цзіньпіном, глави п’яти центральноазіатських країн, зокрема Казахстан на саміті представляв Касим-Жомарт Токаєв, Киргизстан – Садир Джапаров, Таджикистан – Емомалі Рахмон, Туркменістан – Сердар Бердимухамедов, Узбекистан – Шавкат Мірзійоєв.
Місце проведення саміту було обране символічно, адже саме з м. Сіаня в дані часи розпочинався Великий Шовковий шлях, яким шовк, чай, порцеляна та інші товари з Піднебесної потрапляли до європейських держав. Керівництво нинішнього Китаю, використовуючи давню історичну традицію шовкового шляху, з метою посилення свого впливу в євразійському регіоні, розробило новий масштабний проект, який отримав назву «Один пояс – один шлях». Офіційною датою реалізації проєкту «Один пояс, один шлях» вважається 2 грудня 2014 р., коли ЦК КПК і Держрада КНР прийняли «стратегічний план будівництва Економічного поясу Шовкового шляху і Морського шовкового шляху ХХI століття». Спираючись на свої широкі географічні зв’язки з євразійськими країнами, Китай ініціював створення інфраструктурного проєкту «Один пояс, один шлях», до якого входять такі проєкти: 1) Економічний пояс Шовкового шляху – створення трьох трансєвразійських економічних коридорів: північного (Китай – Центральна Азія – Росія – Європа), центрального (Китай – Центральна і Західна Азія – Перська затока і Середземне море) і південного (Китай – Південно-Східна Азія – Південна Азія – Індійський океан); 2) Морський Шовковий шлях XXI століття – створення двох морських маршрутів: один маршрут веде з узбережжя Китаю через Південно-Китайське море в Південно-Тихоокеанський регіон, інший передбачає з’єднання приморських районів Китаю і Європи через Південно-Китайське море і Індійський океан; 3) Китайсько-пакистанський економічний коридор; 4) Економічний коридор Китай – Бангладеш – Індія – М’янма.
У цьому контексті слід зазначити, що багато країн Європи та Азії також були зацікавлені в китайських інфраструктурних проєктах, оскільки нерозвинена транспортна система на сьогодні залишається однією з головних перешкод для їх економічного зростання.
Важливе місце у реалізації цього проекту відводилося і країнам Центральної Азії. Ці країни, завжди займали вигідне географічне положення на шляхах між Сходом і Заходом. Проте, для ефективної реалізації власної транзитної ролі, цим країнам потрібні сучасні, достатньо розвинені та забезпечені відповідною інфраструктурою магістральні шляхи залізничного, а також трубопровідного та автомобільного транспорту. Поряд з цим, регіон виділяється ще й багатством паливно-енергетичних ресурсів та значними покладами різноманітних видів рудних та нерудних корисних копалин. Таджикистан та Киргизстан також володіють потужним гідроенергетичним потенціалом. Тому, реалізовуючи проект «Один пояс – один шлях», КНР намагається перетворити країни центральноазіатського регіону в основних транзитерів китайських товарів та послуг в Європу, а також в сировинно – енергетичний придаток потужної китайської економіки.
У плані зовнішньої політики КНР, зазначені країни, з одного боку, вважаються досить перспективним регіоном, а з другого боку, вони представляють і певну складність.
Справа в тім, що після розпаду СРСР та появи на території Центральної Азії нових суверенних держав у керівництва КНР викликали певні побоювання стосовно майбутнього самого Китаю. Ці побоювання ґрунтувалися на таких чинниках:
– по-перше, після розпаду СРСР, і колапсу всієї світової соціалістичної системи внутрішньополітичний курс КНР і надалі був спрямований на побудову в країні соціалізму. Водночас країни Центральноазіатського регіону, так само як і більшість держав колишнього СРСР, відкрито проголосили курс на перехід до ринкових відносин;
– по-друге, перед Комуністичною партією Китаю (КПК) постала необхідність дати чітке пояснення населенню Китаю можливості співробітництва з країнами Центральної Азії, як колишніми республіками СРСР, які зреклися постулатів соціалістичної моралі і моральності, але які продовжували культивуватися в китайському суспільстві;
– по-третє, китайське керівництво побоювалось можливості подальшого зростання сепаратизму в країнах Центральної Азії.
Поряд із цими викликами, КНР також намагалася використати ситуацію в Центральній Азії на свою користь.
Все це в комплексі, змусило китайських лідерів шукати нові шляхи та форми співробітництва з цими країнами. Щоб збільшити свій вплив на зазначені країни Центральної Азії, китайське керівництво взяло курс на розробку особливого виду економічної політики, яка повинна базуватися на поступовому просуванні китайських компаній у регіоні на довгострокову перспективу, налагоджуючи рівноправні відносини з новопосталими державами.
Загалом стратегія китайської економічної політики щодо країн Центральної Азії базується на трьох принципах:
– по-перше, отримати доступ до природних ресурсів цих країн, життєво необхідних для китайського економічного зростання;
– по-друге, показати керівництву цих країн, що Китай не просто зростаюча наддержава, але і відповідальна сила, що ставить перед собою довгострокову мету;
– по-третє, створити надійні ринки для своїх власних товарів.
Якщо охарактеризувати політику Китаю щодо економічної співпраці із державами Центральної Азії загалом, то вона за своїми характеристиками нагадує поведінку СРСР, який також формував і реалізовував довгострокові соціально-економічні програми. Але, на відміну від СРСР та США, що враховують ідеологічний аспект свого просування, КНР робить наголос виключно на економічному підході. У зв’язку з цим, китайська держава і її компанії опікуються перш за все економічною ефективністю процесу просування, враховуючи його витрати і результати. Довгострокова програма взаємостосунків із державами Центральної Азії визначила місце і роль кожного суб’єкта китайської економіки в даному процесі. Зважаючи на те, що в КНР панує «державний капіталізм», поле їх діяльності контролюється державою.
При цьому, нова китайська політика. створюється не за західним зразком, коли провідні країни формують і керують багатосторонніми інститутами, що підкріплюється договорами, міжнародним правом та об’єднанням суверенітету. КНР застосовує свою економічну міць на рівні двосторонніх відносин та регіональних зустрічей на вищому рівні, що демонструє не лише економічний підйом країни, а й взагалі національне відродження або оновлення китайської нації.
Тому, проведений 18-19 травня цього року в м. Сіань саміт, повністю відповідає нинішній китайській зовнішньополітичній стратегії. За задумом ініціаторів саміту, саме він повинен надати сучасному китайському проєкту «Один пояс – один шлях» своєрідне друге дихання. При цьому КНР тепер виступає, як носій нової філософії сучасної зовнішньої політики, яка повинна бути альтернативою західним цінностям.
Основи нової політики КНР стосовно країн Центральної Азії були викладені у промові лідера КНР Сі Цзіньпіна. Тут ми зазначимо, що, розробляючи концепцію «Один пояс – один шлях», Китай активно пропагує свої основні цивілізаційні цінності, до яких зокрема відносяться: взаємна довіра; взаємна вигода; рівність; взаємні консультації; повага до множинності та багатства різних культур; прагнення до сумісного розвитку. За задумом авторів цього проєкту, він повинен «відкрити нові шляхи співробітництва перед усіма сторонами світу, прагнути вирішити спільні проблеми, які стоять перед розвитком всього людства». Кінцевою метою реалізації проєкту «Шовкового шляху» є сприяння розвитку всестороннього співробітництва між Китаєм та Європою, а також «реалізація спільного прагнення до стійкого миру та стабільного розвитку», як одного з основних чинників культурно – ціннісної взаємодії європейської та китайської цивілізацій.
Всі вище перелічені ціннісні наративи знайшли своє продовження у промові Сі Цзіньпіна на саміті. На початку доповідач завірив президентів центральноазіатських країн в тому, що Китай, як ніколи зацікавлений у стабільній, гармонійній та взаємопов’язаній Центральній Азії. Основною ж новацією китайської зовнішньої політики стосовно зазначених країн стало проголошення китайським керманичем створення «китайсько-центрально-азіатської спільноти зі спільним майбутнім». При розбудові цієї спільноти, на думку Сі, необхідно дотримуватися чотирьох основних принципів.
Перший принцип полягає у взаємодопомозі, солідарності та взаємодовірі між усіма учасниками спільноти.
Другий принцип повинен стосуватися взаємовигідної співпраці на благо спільного прогресу.
Третій принцип стосується національної безпеки. Зокрема він зазначив про готовність КНР допомогти країнам Центральної Азії покращити їх правоохоронні системи, безпеку та розбудувати оборонний потенціал з метою збереження регіонального миру.
Четвертий принцип, вічна дружба між країнами. Розкриваючи сутність цього принципу, китайський лідер з цього приводу зазначав: «Ми повинні докладати більше зусиль для обміну нашим досвідом у сфері управління, поглиблення культурного взаємопізнання, підвищення взаєморозуміння та зміцнення основи вічної дружби між народами Китаю та Центральної Азії. Ми маємо працювати разом, щоб переконатися, що наша спільнота має тісні стосунки та спільні переконання».
Крім того, Сі Цзіньпін також підкреслив, що повноцінна реалізація проекту «Один пояс – один шлях» «наближає мрію Китаю про гармонійний світ».
Далі у своєму виступі доповідач звернув увагу на практичних діях, які робитиме КНР задля досягнення вищезазначених цілей. Зокрема, для зміцнення співпраці між країнами, Китай пропонує створити механізми зустрічей і діалогу в промисловості та інвестиціях, сільському господарстві, транспорті, врегулюванні надзвичайних ситуацій, освіті та взаємодії між політичними партіями, які перебувають при владі. За його словами, уже найближчим часом китайською стороною буде впроваджено більше заходів сприяння торгівлі з центральноазіатськими партнерами та оновлено двосторонні інвестиційні угоди, що дозволить істотно наростити обсяги торгівлі.
Для збільшення обсягів транскордонних вантажних перевезень через Центральну Азію, Пекін планує активно долучитись до будівництва міжнародного транспортного коридору через Каспійське море, прискорити модернізацію його портів, розробить вузлові станції вантажних потягів Китай – Європа та заохочуватиме китайські підприємства будувати закордонні склади в центральноазійських країнах.
Значну увагу Сі Цзіньпін приділив також і енергетичному співробітництву. Зокрема він наголосив на необхідності створення окремого кластеру партнерства Китаю та Центральної Азії з енергетичного розвитку, прискорення будівництво четвертої лінії газопроводу Китай – Центральна Азія, збільшенні торгівлі нафтою та газом, розвитку енергетичного співробітництво в промислових виробничих ланцюгах, розвитку співпраці в відновлювальній енергетиці, мирному використанні ядерної енергії тощо.
Китай, за словами його лідера, готовий сприяти співробітництву з країнами Центральної Азії у сфері зелених інновацій, у тому числі, сучасних технологій обробки ґрунту, водоефективного зрошення та створення високотехнологічних підприємств і парків інформаційних технологій у центральноазійських державах-партнерах.
Китайський лідер також пообіцяв сприяння країнам Центральної Азії в розробці планів скорочення бідності та підкреслив готовність Пекіна допомогти їм позбутися злиднів із використанням досягнень китайських науки і технологій.
Далі у виступі зазначалося, що для сприяння розвитку регіональних економік Китай надасть близько $3,72 млрд (26 млрд юанів) фінансової підтримки та безкоштовної допомоги країнам Центральної Азії.
Стосовно культурних обмінів, то Китай запрошуватиме країни Центральної Азії до участі в програмі Культурного шовкового шляху, будуватиме на їх території більше центрів китайської традиційної медицини та сприятиме розвитку культурного туризму тощо.
Щодо країн Центральної Азії, то, як зазначалося на саміті, вони теж зацікавлені у поглибленні співпраці з КНР. Ця зацікавленість пояснюється їх прагненням отримати альтернативні джерела інвестицій, оскільки головний спонсор регіону Росія, чий вплив зберігався тут впродовж останніх 30 років, від початку вторгнення в Україну зазнала катастрофічних економічних втрат і не спроможна надавати підтримку на довоєнному рівні. Окрім того, від КНР лідери центральноазіатських країн очікують згоди на істотне збільшення експорту сільськогосподарської, гірничорудної та іншої продукції з Центральної Азії до Китаю, про що сторони ведуть переговори вже тривалий час.
Однак, навіть поверхневий аналіз китайських ініціатив, які стосуються поглиблення співпраці з країнами Центральної Азії показує наміри Пекіна розбудовувати з п’ятьма державами Центральної Азії паралельне Росії партнерство без участі Москви. В тому числі, логістичні й транспортні маршрути до Європи в обхід російської території, що як для нас є звісно ж позитивним моментом, оскільки призведе до дедалі більшої політичної та економічної ізоляції росії і цим самим нівелює побудову російського геополітичного проекту «Великої Євразії», який вона планувала реалізувати разом з КНР та іншими азіатськими країнами
Окрім того, вищезазначені ініціативи, загалом спрямовані на посиленні ролі КНР та збільшенні залежності центральноазіатських країн від нього. Тут для прикладу наведемо систему китайського кредитування економік країн Центральної Азії.
На перший погляд кредити мають пільговий характер, відсоткова ставка 1,5–3 %, термін до 20 років із пільговим терміном, що зрештою є заманливою пропозицією. Однак, недарма говориться, що «сатана криється в деталях». Тому на практиці, зазначені кредити освоюються китайськими компаніями та напряму пов’язані із залученням китайського устаткування та робочої сили з КНР, окрім того вони спрямовані виключно на реалізацію сировинних та інфраструктурних проєктів, у яких зацікавлений в першу чергу Китай.
Окрім того, країни Центральної Азії, як показав досвід, були не в змозі вчасно виплатити Китаю отримані кредити і це призводило до дедалі більшої їх економічної залежності від останньої. Так, на сьогоднішній день, китайські компанії домінують у туркменській економіці, потіснивши звідти росіян. КНР також є єдиною країною, яку туркменське керівництво допустили до розробки родовищ на суходолі. В свою чергу Таджикистан, у оплату непогашеного боргу, змушений був віддати китайським компаніям золоторудні родовища у «Верхньому Камарзі», «Тарорі», «Джилау», «Чоре» тощо.
Особливе занепокоєння міжнародних експертів також викликає і складова товарообороту між КНР і країнами Центральної Азії. Так, китайський експорт в країни Центральної Азії загалом перевищує імпорт, що призводить до вимивання ресурсів з цих країн та перетворення її у ринок збуту китайських товарів, часто невисокої якості. Як правило, з цих країн вивозиться сировина, складовими якої зазвичай є нафта, газ, бавовна, зерно, продукція гірничодобувної промисловості тощо.
Незадоволення також викликає і інвестиційна політика КНР. Більшість підприємств, які були створені за рахунок китайських інвестицій реалізуються виключно китайцями. Окрім того, більша частина машин, обладнання і матеріалів теж імпортуються з КНР, а бюджетам центральноазіатських країн виплачується лише незначна частина зароблених цими підприємствами коштів, як плата за землекористування та транзит китайських товарів. Фактично, на практиці, Китай використовував свою інвестиційну політику щодо країн Центральної Азії, як засіб розширення власного «життєвого простору».
Загалом, політика КНР щодо країн центральної Азії характеризується наступним:
– усі інфраструктурні проєкти Пекіна спрямовано на залучення країн ЦА до сфери геополітичного впливу Китаю;
– зовнішньополітична стратегія Китаю в регіоні керується переважно економічною вигодою;
– економічна залежність країн ЦА від Китаю формує нові моделі економічного і політичного впливу;
– при формуванні своєї кредитно-інвестиційної політики щодо країн Центральної Азії КНР основний акцент робить перш за все на сировинно -енергетичній та логістичній сферах економік цих країн.
Щодо безпекового аспекту політики КНР у регіоні, то тут велике значення приділяється проблемі Синьцзян-Уйгурського автономного району КНР, в якому проживають біля 100 млн. уйгурів-мусульман і які вже протягом багатьох десятиліть піддаються репресіям з боку китайської комуністичної влади. Китайське керівництво добре розуміє, що ситуація в цьому регіоні значною мірою залежить, з одного боку від політичної стабільності у країнах Центральної Азії, з другого боку від ступеня їх залежності від самої КНР і ця залежність після саміту, таїть в собі загрозу перенестися, з економічної у політичну і воєнну сфери. Все це, на сьогодні, розглядається китайським керівництвом, як важливий фактор національної безпеки самої КНР.
Гуманітарна складова політики КНР щодо країн Центральної Азії стосується перш за все пропаганди китайських культурно-духовних цінностей, їх політичного та економічного досвіду.
Всі вище перелічені проблеми, які існують між КНР і країнами Центральної Азії, на саміті не були підняті ні китайською стороною, ні лідерами країн Центральної Азії. Більше того, реалізовуючи проголошені на саміті. складові нової концепції «китайсько-центрально-азіатської спільноти зі спільним майбутнім», КНР об’єктивно буде посилювати свій вплив на регіон, а відповідно, так добре розпропаговані у доповіді Сі Цзіньпіна, нові перспективи розвитку центральноазіатських країн, можуть перетворитися у чергову пастку для них самих.
Олег ЦАПКО, для «Української лінії»
