ДАЛІ БУДЕ…

РІК УКРАЇНСЬКО-БРИТАНСЬКОГО БОЙОВОГО ПАРТНЕРСТВА.

БРИТАНСЬКИЙ ВОЯЖ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

Рік тому, 1 лютого 2022 року Україну з офіційним візитом відвідав тодішній прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон. Як показав розвиток подій, його візит став світлою прелюдією до темного часу, який охопив Україну, Європу та світ з початком російсько-української війни 24 лютого.

Вже тоді, за три тижні до війни, володіючи достовірними даними своєї розвідки про невідворотність початку конфлікту, британська сторона стала в авангарді військової допомоги Україні, випереджаючи навіть американських партнерів. Ще до візиту Джонсона, вже в січні 2022 року, до України почали прибувати перші британські авіалайнери Королівських Збройних Сил зі зброєю, військовим спорядженням, наборами гуманітарної допомоги. Надані перші декілька тисяч легких протитанкових ракетних комплексів «NLAW» і «Javelin» стали справжнім символом героїчного українського спротиву рашистській навалі.

Коли в низці європейських столиць на захоплення України російськими військами давали часу від кількох годин до трьох діб, в Лондоні продовжували планувати і виділяти для неї подальшу допомогу. Велика Британія запровадила перші, в тому числі персональні, антиросійські санкції, заморозивши рахунки російських скоробагатьків і КГБістів у власних банках. Зрештою Борис Джонсон став одним з перших лідерів Заходу, побувавши у квітні на вулицях Києва у той час, коли на його околицях ще було добре чутно звуки артилерії. Так розпочався перший рік протистояння цивілізованого, демократичного світу агресивній кремлівській диктатурі. Так розпочався 30-й рік двосторонніх міждержавних українсько-британських відносин, які за цей рік підтвердили попередньо задекларований статус стратегічних і вийшли на рівень військово-політичного союзу.

Через рік, 8 лютого 2023 року, з офіційним візитом у Великій Британії побував президент України Володимир Зеленський. Анонсований з міркувань безпеки усього за кілька годин до початку, цей візит розпочав європейське турне глави нашої держави провідними країнами Західної Європи, серед яких Велика Британія невипадково стала першою зупинкою. Час візиту вибраний максимально оптимальний з огляду на низку причин.

  1. Очікування нового масштабного наступу російських військ ставить на порядок денний потребу посилення координації дій України з союзниками, насамперед щодо надання Україні нових типів озброєнь. Важливість Великої Британії у цьому процесі важко перебільшити.
  2. Перехід етапу надання Україні важких видів зброї, насамперед західних танків, у нову, практичну фазу. У цьому Велика Британія традиційно теж попереду. Ще до рішення адміністрації США про виділення американських танків «Abrams» і задовго до вистражданого надання дозволу Німеччиною про можливість отримання Україною танків «Leopard», у Лондоні прийняли рішення надати на потреби ЗСУ провідні британські танки «Challenger». Цим британці по суті «допомогли» іншим партнерам подолати черговий своєрідний психологічний бар’єр і перегорнути сторінку під назвою «не провокувати агресора». До цього були протикорабельні ракетні комплекси «Harpoon», надання яких відбило бажання росіян десантуватися в Одесі, важка бронетехніка, гелікоптери «Sea Kings», ракети «Brimstone» тощо.
  3. Початок етапу розгляду рішення про виділення для бойових потреб України сучасних видів повітряної зброї – літаків, серед яких імовірно ідеться про F 16 та інші. І у цій справі британці взяли лідерство у підтримці України. Саме на британських військових базах, без офіційного рішення про надання бойової авіації, нещодавно розпочали навчання пілоти ЗСУ.
  4. Подяка британським союзникам за підтримку в умовах відносного короткого «затишшя» на фронтах стала необхідністю і моральним обов’язком української сторони. Це засвідчив президент України під час виступу перед обома палатами Британського парламенту у Вестмінстері та аудієнції в короля Чарльза ІІІ.  

Значення поточного моменту співпраці України із західними союзниками, зокрема й українсько-британських відносин, стратегічні завдання наступного етапу протистояння російській агресії дуже влучно того ж дня на другому березі Атлантики, у Вашингтоні, висловив під час зустрічі з генеральним секретарем НАТО держсекретар США Ентоні Блінкен: «Спектр військових поставок Україні змінюється. США хочуть, щоб Україна повернула втрачені території». Більш ніж точно!

З огляду на зазначену стратегію колективного Заходу лондонські домовленості від 8 лютого передбачають надання Україні великої кількості броньованої техніки, постачання далекобійно зброї, початок підготовки українських пілотів в Британії, яка стала продовженням програми навчання уже понад 10 тисяч українських військових, що триває з липня 2022 року. Союзницький рівень відносин між обома країнами підтвердило підписання символічної Декларації єдності.

Як і будь яка зустріч такого рівняв, до того ж в умовах війни, українсько-британські переговори, окрім офіційно оприлюднених, містили непублічні домовленості та мають достатньо швидкі опосередковані наслідки, про які можемо судити за поведінкою уповноважених представників обох партнерів та навіть третіх країн по завершенні переговорів. Зокрема, уже наступного дня, 9 лютого, Ріші Сунак уперше публічно згадав про можливість передачі Україні літаків-винищувачів з авіапарку Королівських Збройних Сил, звернувшись із запитом до міністра оборони Бена Воллеса, щоб той вивчив потенційні види та кількість таких літаків. Хоча один і другий поки що відхрещуються від ідеї швидкого надання їх Україні, але не виключають. Тоді ж прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький на саміті ЄС в Брюсселі заявив, що Польща готова надати Україні бойові літаки, але в коаліції з іншими державами НАТО. Тут, як і в ситуації з танками, діятиме принцип ефекту доміно, в якому першим ігровим «камінцем» (чи «камінцями») стануть саме внески США і його найближчого союзника в Європі Великої Британії. Як тут не пригадати дещо публічно призабуту, але актуальну і дієву союзну трійку «Велика Британія-Польща-Україна». Очевидно рішення про надання військової авіації Лондоном стане вирішальним для аналогічних кроків Варшави, а там і Парижа з Берліном.

Не випадково наступною зупинкою високої делегації України після Лондона став Париж. Саме там під час зустрічі Володимира Зеленського з Еммануелем Макроном та Олафом Шольцом ішлося про формування європейської військової коаліції з надання бойових літаків та розширення пакету інших важких озброєнь далекобійного виміру, насамперед можливість виділення для потреб Києва крилатих ракет класу «повітря-земля» «Storm Shadow» спільного британсько-французького виробництва з дальністю польоту понад 250 км. Звідси видно, чому саме Лондон, серед інших причин, став першою зупинкою в європейському турне Зеленського. Схвалення британців дало потужний поштовх для підтримки України серед їхніх (та наших) партнерів в континентальній Європі. До речі, це стосується не лише виключно питань військової безпеки.

Третя зупинка української делегації – Брюссель, Європарламент та інші інституції ЄС, де буде остаточно вирішуватися доля членства України в ЄС. Як сподіваємося усі ми, українці, а також, що важливо, голова Європарламенту Роберта Мецола, це має статися безпрецедентно швидко. Безумовно після перемоги над загарбником. Варто пригадати, хто є гарантом безпеки Об’єднаної Європи – це НАТО, вважайте насамперед США і Велика Британія. Хоча остання уже формально не в ЄС, «дух Володарки морів» продовжує витати коридорами ненависної британцям євробюрократії (безумовно в політичному сенсі) та впливати на формування думок і рішень в Європейському Союзі. Без участі британської складової європейська колективна безпека немислима. Це доводять події останнього року в Україні.

Отож, британський вояж Володимира Зеленського (здійснений вперше з часу початку російсько-української війни) в когорті відвідин головних столиць європейської політики виконав двоєдине завдання – підсумував попередні здобутки формування західної військової коаліції та надав стимул новим можливостям для поглиблення міжнародної підтримки України. Необхідний і політично вчасний, він чітко окреслив стратегію і запити української сторони у сфері безпеки, а його результативність буде остаточно виміряна рішеннями наступного раунду процесу «Рамштайн», який повинен відбутися уже незабаром. З подачі Києва м’яч знову на стороні західних партнерів, яким не варто забувати про те, що ми граємо в одній команді. Водночас визначальну роль в остаточному рішенні про якісно-кількісні та часові параметри наповнення нового етапу підтримки України традиційно відіграватиме не стільки воля та рішучість західних політиків, а фронтові реалії в Україні – масштаби розгортання і перші наслідки спроби нового наступу російських військ, та головне – все та ж стійкість українського народу, жертовність, професіоналізм і героїзм ЗСУ у протистоянні агресору, без яких поточний етап міжнародної підтримки України та овації її президенту в стінах Вестмінстера та Європарламенту були б недосяжними мріями. І все ж не варто забувати – літаки долітають швидше, ніж доїжджають танки – це банально, але реально.

Андрій ГРУБІНКО,

для «Української лінії»