ЧИЯ РАКЕТА?

АБО РЕАЛЬНІСТЬ ВІЙНИ РОСІЯ-НАТО

Війна в Україні по мірі тривалості все більше набуває інтернаціонального характеру. Ідеться вже навіть не про контакти чи допомогу сторонам конфлікту від третіх сторін, а стрімке наростання імовірності перекидання протистояння на територію останніх.

15 листопада під час чергового масованого ракетного обстрілу рашистами України одна з ракет (спершу повідомлялось про дві) потрапила на територію Польщі – прикордонного з Україною села Пшеводув Люблінського воєводства. Постраждали мирні цивільні жителі – загинули два працівники аграрного підприємства. Ця подія стала добрим каталізатором стану готовності міжнародної спільноти адекватно реагувати на наростання небезпеки з боку путінської росії та за своїми політичними наслідками означала перехід до нового етапу протистояння країни-терориста з цивілізованим демократичним світом.

Динаміка реакції і попередні міжнародні висновки щодо інциденту в Польщі дають можливість зрозуміти особливості формування і сутність поточної військово-політичної стратегії і тактики колективного Заходу та його провідних суб’єктів, від яких напряму залежить рівень підтримки України у війні та значною мірою перспективи її завершення.

Ракетний удар на території Польщі став безпрецедентною історичною подією, адже назавжди увійшов в історію як перша зовнішня збройна атака на суверенну територію країни-члена НАТО. Тому саме Альянс, територію якого уособлює Польща від часу вступу у 1999 році, став головним та очевидним об’єктом розростання міжнародної агресії кремля і саме від НАТО очікували найбільш рішучих дій щодо відповіді на таке зухвальство. Разом з тим масований запуск ракет в напрямку України і можливо далі мав ширше геополітичне тло – саме у ці дні проходив саміт лідерів Великої двадцятки, на який в силу фактичної міжнародної ізоляції не приїхав путін. Його блідою тінню став вірний соратник по злочинах міністр закордонних справ рф лавров, який прогнозовано став небажаним гостем та «постояльцем на задньому дворі» представницького міжнародного форуму. Володар кремля як міжнародний ізгой на фініші саміту підручними засобами – наявними запасами смертоносних ракет, прагнув нагадати про свою незриму присутність та все ще наявні можливості впливу на міжнародні процеси, які сьогодні де факто визначає складна конфігурація відносин демократичного Заходу і Китаю.

Отже, насамперед коротко пригадаємо алгоритм реакції міжнародної спільноти на подію.

Після нетривалої кількагодинної паузи, спричиненої спостереженнями за наслідками ударів по Україні та несподіванкою від вибухів в Польщі, першою поступила реакція від її президента Анджея Дуди та американського президента Джон Байдена, який, перебуваючи на Балі на саміті G20 увечері того ж дня зібрав термінову нараду представників союзників по НАТО та ЄС, представлених на форумі. Польський президент цілком очікувано поспішив заявити про російський слід у даній справі, напряму звинувативши рф в обстрілі території Польщі. Польська влада оголосила про намір ініціювати застосування статті 4 Північноатлантичного договору, яка передбачає екстрене скликання ради представників держав-членів Альянсу для консультацій щодо можливості застосування статті 5 – головної частини даного договору, яка передбачає колективну реакцію членів організації на загрозу безпеці одного з них. Утім до цього так і не дійшло. Володар Білого дому після консультацій з партнерами спершу заявив про необхідність проведення всестороннього розслідування обставин справи та закликав не поспішати з висновками. До вечора наступного дня прозвучала заява Байдена про те, що вказана ракета не могла за встановленою траєкторією польоту бути випущеною з території росії, імовірно була складовою роботи української ППО і випадково потрапила на територію Польщі. Байден зазначив, що твердження президента України Зеленського про російське походження ракети не є обґрунтованими, чим очевидно несвідомо підіграв позиції кремля. Незадовго по тому президент Польщі змінив свою риторику на більш помірковану і визнав, що ракета швидше за все була випущена випадково як реакція ППО України на російський обстріл. Зрештою він прийшов до висновку, що вибухи на сході Польщі були нещасним випадком і Варшава не вважає інцидент нападом на країну. Усі дружньо погодилися, що необхідно проводити ґрунтовне міжнародне розслідування, але незалежно від його висновків саме дії росії в любому випадку є причиною цього обстрілу і саме вона є єдиним джерелом небезпеки. Останнє твердження у всій цій справі виглядає найбільш переконливим і логічним.

Сам хід дискусії та послідовність заяв лідерів західних країн як відображення динаміки формування їхніх позиції у цій справі по правді кажучи виглядає як її «спускання на гальмах». Апріорі очевидна надто висока політична ціна остаточних висновків для міжнародної безпекової ситуації, яка і так перебуває в граничній напрузі. Зрештою ситуація наразі «зависла у повітрі» на стадії напіврозслідування, що напевно з політичних мотивів протриває ще довго. Однак, з точки зору перспективи подальшого розвитку подій в ході та навколо російсько-української війни не настільки важливо заміряти траєкторію польоту ракети, як поглянути на ситуацію з огляду на інтереси у цій справі кожного з ключових зацікавлених учасників дискусії.

НАТО і демократична спільнота загалом отримали важливе нагадування і попередження – кожної миті війна може перетнути умовні кордони безпеки і перетворити їх на безпосередню сторону конфлікту. Така реальність нависла над Європою уже 24 лютого, але особливої актуальності набула саме на поточному етапі російсько-українського протистояння, яке по суті ніколи не було виключно двостороннім. Інцидент в Польщі ще більше наочно показав уразливість системи безпеки країн Заходу та максимально наблизив військові реалії до їх території. Уперше загинули цивільні громадяни країни-члена НАТО, а це злам в психології мешканців мирної і цілком благополучної Європи, яка востаннє бачила війну на своїй території (не рахуючи Балканський конфлікт на її півдні) у далекому 1945 році. Однією з версій імовірного російського ракетного обстрілу території Польщі став міжнародний енерготероризм – намагання перебити високовольтний канал постачання до ЄС української електроенергії, який проходить усього за декілька кілометрів від місця падіння згаданої ракети. Таким чином, ракети над територією НАТО демонструють виключну важливість подальшої підтримки України до її повної перемоги над агресором для безпеки усієї Європи.

Навіть в уряді донедавна провідного економічного партнера рф в Західній Європі Німеччини пролунали заяви про необхідність бути готовими до захисту території країни від нападу в умовах російського вторгнення в Україну. Це особливо актуально почути від міністра оборони Крістіне Лайбрехт на фоні періодичного поширення інформації про вичерпання запасів високоточної зброї на складах Бундесверу та деяких інших союзників по НАТО в Європі через допомогу Україні. «Розкол, внесений війною і незворотність російського стратегічного вибору змушують очікувати конфронтації з Москвою…протягом тривалого періоду часу, в багатьох регіонах і просторах… , – ідеться в новомуСтратегічному огляді генерального секретаріату національної оборони та безпеки Франції за листопад 2022 року.

Врешті глава уряду Польщі Матеуш Моравецький слушно підкреслює, що лише імовірне згортання підтримки Заходом України може привести війну на польську територію. І не лише на польську. Від керівництва країни, яке свідомо залякує світ загрозою ядерної війни, можна чекати будь чого. Таку реальність уже давно розуміють і відчувають на собі політичні еліти країн Балтії та кількох інших держав Центрально-Східної Європи, які від початку масштабної російської агресії стоять поруч з Україною. Наприклад усього через кілька днів після згаданого обстрілу два російські винищувачі здійснили чергову демонстративну провокацію в Балтійському морі – небезпечний проліт на низьких висотах над кораблями Постійної військово-морської групи НАТО, які виконують планові операції в Балтійському морі. Такі провокативні дії авіації рф уже стали традицією. У цьому контексті прекрасною відповіддю польської сторони на російську ескалацію стала відмова у видачі віз на вʼїзд для членів делегації РФ на чолі з міністром лавровим до Польщі на саміт ОБСЄ наприкінці листопада.

Росія отримала подвійні наслідки від інциденту з падінням ракети (чи ракет) в Польщі. Як відомо, в Кремлі фундаментальною і формальною причиною наступу на Україну вважають загрозу від поширення впливу НАТО на свої території. Тому незалежно від того, чи була це свідома акція з влучання по території Альянсу російських ракет, чи випадковість і навіть приліт української системи ППО (на чому наполягала сама російська сторона), вона спричинила ефект погрози-попередження для НАТО, неофіційно зустріла схвалення і позірне підняття самооцінки в зомбованому примітивним антизахідним наративом російському суспільстві. Психологічний ефект як елемент системної гібридної війни рф проти Заходу очевидний. Водночас ситуація показала, що в Кремлі на фоні військових труднощів в Україні однозначно поки що не готові до прямого конфлікту з НАТО і не бажають відкрито декларувати такі наміри, реалістично оцінюючи загрози для себе від такого імовірного рішення.

Одним з сприятливих сценаріїв для кремля від інциденту в Польщі могло стати намагання виставити його як загрозу дій ЗСУ для безпеки поляків з метою спробувати розколоти українсько-польський антиросійський альянс. На такий резон, що простежується у швидкій та однозначній заяві речників кремля невдовзі після трагічних подій поблизу польсько-українського кордону, вказав сам премʼєр-міністр Моравецький. В любому випадку у застосуванні такого елемента гібридної війни агресор явно прорахувався.

Польський інцидент однозначно вигідний російській стороні і використовується у процесі просування на міжнародному рівні ідеї необхідності переговорів щодо припинення вогню в Україні, яка останній місяць-два, особливо після відходу-втечі армії рф з Херсона, з подачі Кремля активно циркулює в світовому політикумі та ЗМІ. Тактика «вдарити сильніше своїх можливостей» з метою підвищення ставок на можливих переговорах як психологічний ефект превентивного залякування позорними перспективами ескалації наступу на території НАТО в умовах слабко приховуваних проблем з кадровим та матеріально-технічним забезпеченням збройних сил рф на сході і півдні України цілком вписується в поточний контекст військово-політичного протистояння по лінії росія-Захід.

Резон України, яка однозначно не була ініціатором спланованого потрапляння ракет на територію Польщі як свого головного союзника-сусіда, полягає у ще більшому посиленні міжнародної ізоляції і тиску на рф, дає підстави наполягати на запровадженні девʼятого пакета санкцій від ЄС, посилення військової присутності НАТО в Східній Європі та виділенні додаткового озброєння для подальшого очищення території країни від російських загарбників, особливо на фоні безпідставних систематичних обстрілів її цивільної енергетичної інфраструктури. Для офіційного Києва важливо правильно подати цей інцидент як потужний доказ недоговороздатності керівництва рф і тим самим максимально відтермінувати можливий початок переговорів про припинення вогню в умовах подальших успіхів ЗСУ на фронті. І схоже йому це вдається. Доказом цьому стало надання державами Альянсу додаткових систем ППО, зокрема, виділення довгоочікуваних американських систем NASAMS, розширення програми військової співпраці з низкою членів організації, як-от, Італія та Іспанія.

Такий доказ отримав додаткове посилення внаслідок чергової хвилі ракетних обстрілів території України 5 грудня, унаслідок якого практично повторився сценарій падіння ракети на території третьої держави, цього разу Молдови. На щастя постраждалих не було. Однак міжнародна спільнота отримала ще один потужний аргумент на користь оцінки безсумнівної терористичної сутності путінського режиму, домовлятися з яким про щось фактично немає сенсу.

Хоча ракетний обстріл Польщі і не зустрів достатньо рішучої реакції з боку НАТО, чим загалом розчарував, він надав додаткову мотивацію міжнародній спільноті рішучіше вдарити по росії дипломатичними каналами, зокрема, шляхом активізації міжнародної дискусії щодо формату майбутнього трибуналу над функціонерами російського терористичного режиму, доцільність створення якого здається стала загальновизнаною, активізацією процесу ізоляції рф в структурах ООН та ОБСЄ.  

Аналізована ситуація дозволяє зробити дещо суперечливі висновки і прогнози для процесу євроінтеграції України та майбутнього НАТО. Реальне розширення російської військової загрози за межі України стимулювало керівництво НАТО і його держав-членів до більш чіткого визнання перспектив членства нашої держави в Альянсі по завершенні війни, про що прямо і недвозначно заявив генсек Столтенберг та зафіксувала спільна заява учасників саміту міністрів закордонних справ держав-членів НАТО в Бухаресті 29-30 листопада. Принаймні, Україна отримала попереднє схвалення членів організації. «Росія не має права вето на подальше розширення НАТО», – уже усталене твердження лідерів Альянсу, яке все більше набуває реального змісту. Однак викликає чимало запитань готовність самого НАТО і його учасників завершити процес перевлаштування системи безпеки в Європі в нових реаліях, в основі яких має бути насамперед уже загальновизнане в Альянсі повне звільнення окупованих росією суверенних територій України. В НАТО не знають, що робити з росією після деокупації України, і це їх головна проблема. Каталізатором такої готовності повинно стати подальше долання стереотипів колективного Заходу і НАТО, наприклад, щодо надання третій стороні (тобто Україні) елітного американського ЗРК «Patriot».

Залишається відкритим питання, чи вдасться прихильникам України остаточно (і як швидко) нейтралізувати все ще наявні пропутінські пориви певних політичних кіл в Альянсі, наприклад президента Франції Макрона та премʼєр-міністра Угорщини Орбана, які є адептами дипломатичного замирення з кремлівським режимом шляхом певних політичних поступок, завуальованих актуальним терміном «гарантії безпеки ДЛЯ росії». Розвʼязання цих суперечностей напряму впливатиме не лише на перспективи завершення російсько-української війни логічною перемогою України та попередження її імовірного відновлення у середньостроковій перспективі, але й подальшої долі самого НАТО, який матиме хороше майбутнє лише як «гарантія безпеки ВІД росії».

Андрій ГРУБІНКО, для «Української лінії»