EN UK RU

«Почетный гражданин Рашки»:

про що говорять окремі нагороди та відзнаки путіна

Левову частку своїх численних відзнак та нагород російський лідер отримав вже перебуваючи в Кремлі. В радянський час він був відзначений лише не дуже статусним орденом «Знак Почета» (1988) та бронзовою медаллю Німецької Демократичної Республіки «„За заслуги перед Національною Народною Армією“ (1989).

За лічені роки (а у випадку НДР – навіть місяці) після нагороджень обидві країни перестали існувати…

Серед нагород після 2000-го року кидається в очі домінування орденів від держав-сателітів (Білорусь, Венесуела, Куба, Таджикистан, Казахстан, Туркменістан, Киргизстан) чи взагалі маріонеткових псевдодержавних утворень (Південна Осетія, Абхазія). Втім, Путін отримав і французький орден Почесного легіону (2006), і Орден Дружби від Китаю (2018).

Формально, від імені України Путіна нагороджували двічі. Щоправда, спочатку це була якась дивна „спільна відзнака“ командувача Чорноморського флоту РФ В. Комоєдова та командувача ВМФ України М. Ежеля – „именной морской палаш“ (2000). По факту – це швидше російський „сувенір“.

Суто українською, натомість, є „Іменна вогнепальна зброя“. Видати Путіну іменний нагородний пістолет „Форт-12“ розпорядився в жовтні 2010 року В. Янукович. Це єдина такого роду відзнака серед колекції путінських нагород.

Інсталяція „Просто Zастрелись“ в центрі Києва (фото з Facebook).

Але чи не найцікавішим за наповненням в „Списке наград и почётных званий“ російського президента є розділ „Почетное гражданство“ (форма відзначення особи за видатні заслуги у підвищені престижу, добробуту та доброї слави окремих населених пунктів чи регіонів).

Зрозуміло, що він почесний громадянин Санкт-Петербурга (і народився там, і ця відзнака символічно „поєднує“ його з Пєтром І – засновником міста).

Певна логіка прослідковується у присвоєнні даного звання спочатку м.  Казань (2005), а потім – м. Астрахань (2008) (алюзія до Івана IV Грозного, в інтерпретації фільму „Иван Васильевич меняет профессию“ — „Казань брал, Астрахань – брал“ : — )).

Не потребують коментарів і „почесні громадянства“ від „Республики Крым и г. Севастополя“ — це лише одна із багатьох „міток“ для загарбаної за його правління чужої території.

А от далі – „без ста грам не розберешся“. У 2010-му своїм почесним громадянином Путіна зробило карельське місто Сортавали. За однією з версій тлумачення назви цього населеного пункту, фінською воно (sorta-valta) означає „влада нечистої сили“. А російський варіант назви – Сєрдоболь. Які саме „сортавалтські-сєрдобольські“ заслуги відзначено – покрито покровом таємниці.

Єдина логічна версія — це „ниточка“ до Йосипа Сталіна, який в 1940-му році відібрав місто у Фінляндії.

Всі інші „почесні громадянства“ Путіна отримані в Республіці Сербія. Він почесний громадянин Косова та Метохії (назва втраченого Сербією Косова), а також міст Сомбор, Врбас, Лозниця, Апатін, Рашка та Пожарєвац.

Герб м. Рашка

Чому „возлюбили“ російського лідера саме ці, а не якісь інші населені пункти – до кінця не зрозуміло. Всі вони відносно невеликі. Наприклад, якщо вірити російській версії Вікіпедії, в Рашці зареєстровано 6665 чоловік (не рахуючи почесного громадянина :-). А от Пожарєвац – значно більший (42 тисячі мешканців). Його почесним громадянином є також покійний Слободан Мілошевич (який народився і похований у цьому місті).

Могила С. Мілошевича в м. Пожарєвац

До речі, за життя Мілошевича Путіна не робили „почесним громадянином“ сербських міст — це сталося пізніше. Вірогідно, „осиротілі“ та розгромлені сербські імперіалісти просто так сублімували свої мрії про відновлення „Великої Сербії“. Звідси й ефемерне „почесне громадянство“ краю Косово і Метохія (надане саме після оголошення незалежності Косова). Рашка, мабуть, обрана тому, що поряд з містом є руїни столиці давньосербської держави. Пожарєвац – виключно тому, що це батьківщина Мілошевича і т.д.

Слід думати, що й інші міста обрані невипадково, а саме в рамках вищеописаної „матриці“.

В деяких випадках замість „почесного громадянства“ Путіна відзначили тим, що внесли його ім’я на карту міста. В Грозному є проспект імені Путіна (раніше він називався проспектом Перемоги), а в Цхінвалі (Південна Осетія) та Віфлеємі (Палестинська автономія) – вулиці, названі на його честь. В останньому випадку, російська преса писала, що „увековечение при жизни, да еще на Святой земле, смутило Путина, однако он не стал отказываться, по его словам, «чтобы не обидеть людей». Що ж до перших двох – то вони цілком вписуються в фіксацію образу «Путіна-завойовника».

Табличка в м. Цхінвалі

Таким чином, географія «почесних громадянств» нинішнього російського президента відображає три основних «установки»:

  • Бажання підкреслити символічну «історичну спадкоємність» з російськими правителями-«собирателями земель“ (Іван Лютий (Грозний), Пьотр І, Єкатєріна ІІ, Іосіф Сталін).
  • Фіксація „територіальних здобутків“ періоду свого правління (Крим, Осетія, в певному сенсі – Чечня).
  • Підтримка „путіноманії“ і „русофільства“ серед населення в окремих специфічних регіонах за кордоном (Сербія, частково – Палестина).

На даний момент Путіна позбавляють почесних зарубіжних спортивних та академічних звань, ступенів та нагород. Невідомо, чи це „компенсуватиметься“ якимись новими відзнаками від „держав“ типу „ДНР“ та „ЛНР“. Але час, коли „посипляться“ його іменні „мітки“ на територіях від Сортавали до Віфлієма і від Пожарєваца до Цхінвалі – також вже не за горами…

Андрій СТАРОДУБ, для «Української лінії»

EN UK RU