Прийнято вважати, що 22 червня 1941 року Німеччина раптово і віроломно без оголошення війни напала на Радянський Союз. Десятиріччями в СРСР у дитячих садочках і в школах, у вузах і у військових частинах, на колгоспних та заводських мітингах, на комсомольських і партійних зборах, на парадах, конференціях та з’їздах, мов мантру повторювали оце саме, «раптово і без оголошення війни». Таким чином чисельна армія вихователів, учителів, викладачів, усіляких там агітаторів і пропагандистів, замполітів, комсоргів і парторгів відпрацьовувала методичку, що була спущена в маси ідеологічним апаратом найпрогресивнішої в світі партії, натхненника і організатора всіх перемог – комуністичної партії Радянського Союзу.
Та що там говорити, коли навіть у фундаментальних працях, присвячених Другій світовій війні, радянські історики з посиланнями на невідомі джерела, переконували суспільство, що «…серед ночі без оголошення війни фашистські орди раптово вторглися в межі нашої країни.». (Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу. Москва. 1965. Стор. 57.). Або «На світанку 22 червня 1941 року фашистська Німеччина, віроломно порушивши договір про ненапад, раптово, без оголошення війни на Радянський Союз удар величезної сили.». (Історія Другої світової війни 1939-1945. Том. 4. Москва. 1975. Стор. 30.).
Чи насправді нацистська Німеччина проігнорувала таку, передусім юридичну та дипломатичну процедуру міжнародного права та міжнародної політики, якою є оголошення війни? Не будемо вдаватися до викладу перепитій, що передували початку війни, адже це – тема окремого диспуту чи дослідження, ми лиш спробуємо довести, що попри людиноненависницьку політику нацистського режиму, Німеччина все ж дотрималася відповідної формальної процедури і оголосила війну Радянському Союзу. Робимо ми це аж ніяк не для відбілювання нацистського режиму, що разом з комуністичним, стали по-справжньому людожерськими для нашої планети, а виключно для історичної справедливості. Отже, чи оголошувала Німеччина війну Радянському Союзу? Виявляється що так! І про це засвідчив не хто інший як полководець, чотиразовий Герой Радянського Союзу маршал Георгій Жуков. Зокрема, в своїх мемуарах «Спогади і роздуми», які вийшли в 1969 році багатотисячним накладом, він згадує як рано-вранці 22 червня 1941 року в кабінет до Сталіна швидко зайшов В.М. Молотов і сказав: «Німецький уряд оголосив нам війну…». Нагадаємо, що на початок німецько-радянської війни генерал армії Георгій Жуков обіймав посаду начальника Генерального штабу РСЧА, тобто у військовій ієрархії держави він займав ключове місце, а отже знав про що говорив.
Чому радянські історики проігнорували свідчення не просто очевидця, а безпосереднього учасника вікопомних подій для нас залишається загадкою.
Ну, а перед тим як нарком закордонних справ СРСР Молотов зайшов до кабінету Сталіна, щоб сповістити про те, що Німеччина оголосила війну Радянському Союзу, він прийняв у себе о пів на третю ночі посла Німеччини в СРСР Фрідріха-Вернера фон дер Шуленбурга, який і вручив йому відповідну ноту. Тої ж ночі о другій годині в Берліні до кабінету міністра закордонних справ Німеччини Йоахіма фон Ріббентропа було запрошено заступника Молотова, а за сумісництвом і посла у нацистській Німеччині комісара державної безпеки 3-го рангу Володимира Деканозова, де він і почув меморандум німецького уряду з перерахуваннями прикордонних інцидентів, порушень прикордонних зон, як повітряних так і наземних. До речі, перекладав і озвучував текст меморандуму Ерік Зоммер, який після війни залишив свої спогади.
До речі, щоб принизити німецького міністра закордонних справ та показати його нікчемність, у радянській історичній літературі досить часто зустрічаються свідчення, що Йоахім фон Ріббентроп перед тим як викликати до себе Володимира Деканозова буцімто «добряче хильнув для хоробрості». Однак перекладач Ерік Зоммер заперечує подібний факт, натомість у своїх спогадах згадує, що Ріббентроп під час озвучення меморандуму просто хвилювався, однак тримав себе в руках. Натомість Зоммер, який знаходився позаду Деканозова, помітив, що в радянського посла під час озвучення меморандуму, почали червоніти обличчя і шия, а руки стислися в кулаки. Перекладач Ріббентропа згадував, що єдиною фразою, якою Деканозов відреагував на меморандум міністра закордонних справ, який по суті був нічим іншим як оголошенням війни, були слова: «Я дуже жалкую».
Досить часто в радянській та російській історичній літературі звучать звинувачення, що буцімто факт оголошення війни мав місце вже після початку самої агресії, тобто після того як Німеччина завдала масованих артилерійських залпів по військових об’єктах Червоної армії та здійснила серію бомбардувальних авіанальотів по містах Радянського Союзу. Однак, насправді, це не відповідає дійсності. Зокрема, російський історик і політолог, спеціаліст в області новітньої історії міжнародних відносин, американіст доктор історичних наук Анатолій Уткін у своїй фундаментальній роботі «Друга світова війна» зазначає, що перший артилерійський залп з боку Німеччини прозвучав о третій годині дванадцять хвилин за берлінським часом, тоді як посол Німеччини з’явився в кабінеті Молотова о пів на третю ночі, але не пізніше трьох годин. Це підтвердив і сам В’ячеслав Молотов у розмові з поетом Феліксом Чуєвим.
Отже, при уважному вивченні доступних пересічному громадянину фактів, оте саме «раптово і без оголошення війни», виявляється таким собі фейком чи міфом, яким послуговувався ідеологічний апарат Радянського Союзу для маніпуляції свідомістю своїх громадян. Варто зауважити, що традиції продукування фейків, а подекуди і відвертої брехні у якості пропагандистської зброї продовжує Росія, яка оголосила себе правонаступницею СРСР. Однак, нагадуємо країні-агресорці, що в народі кажуть: «Брехнею весь світ пройдеш, та назад не вернешся»…
Підготував Олександр ФИЛЬ, для «Української лінії»
