23 січня 2005 р. новообраний президент В. Ющенко під час складання присяги в парламенті поклав вручене йому посвідчення президента в кишеню, а не на подушку, як передбачав протокол. Після цього він прийшов на Майдан Незалежності, де його чекали десятки тисяч українців. За задумом режисера після промови В. Ющенко мав випустити в небо 33 білих голуби, до яких прив’язали помаранчеві стрічки. Один з птахів з першої спроби чомусь не злетів.
Cподівання українців на швидкі реформи, подолання корупції та зміцнення суверенітету країни також не злетіли. Швидко приземлилися і симпатії громадян. На виборах 2004 р. за В. Ющенка проголосували 52% виборців, а в 2010 р. – тільки 5%. Пізніше, рейтинг його одвічного то суперника, то соратника В. Януковича, який теж сховав посвідчення президента у кишені, пройшов той самий шлях: від 49% у 2010 р. до 10% у 2014 р.
Напередодні вступу на посаду В. Януковича символічно тріснув пам’ятник засновникам Києва. Сам день інавгурації 25 лютого 2010 р. почався з молитви і благословіння московського патріарха Кирила за двічі некримінального злочинця. Попри старання очільника РПЦ-ФСБ, під час входження до Верховної Ради перед Бандюковичем (як його називали опоненти ще з 2004 року) раптом зачинилися вхідні двері.
Не прийняли В. Януковича не тільки двері Верховної Ради, а й душі солдат загиблих у Другій світовій війні, пам’ять яких Віктор Федорович ніби так шанував. 17 травня 2010 року з ним сталася ще одна містична подія. В гості до нового господаря Маріїнського палацу прибув президент Росії Д. Медвєдєв. Під час протокольного покладання квітів біля вічного вогню на Пагорбі Слави в Києві розпочався рясний дощ і сильний вітер. Коли В. Янукович схилив голову перед жалобним вінком, під поривом вітру вінок зірвався і вдарив його по голові.
Далі було важке поранення яйцем в Івано-Франківську, Революція гідності у 2014 р. Ані патріотичні українці, ані Київ так і не змогли сприйняти В. Януковича як главу своєї держави. І саме український парламент відсторонив узурпатора від займаної посади. Він був засуджений українським судом за державну зраду, і двері до зрадженої ним країни для нього назавжди зачинилися.
7 червня 2014 р., коли новообраний президентом П. Порошенко заходив до Верховної Ради, перед ним зомлів і впав солдат почесної варти, випустивши з рук карабін просто під ноги Петру Олексійовичу. Одну таку подію можна було б сприйняти як випадкову. Однак подібний інцидент повторився 26 березня 2018 р. під час урочистостей на річницю створення Нацгвардії. Після промови П. Порошенко проголосив хвилину мовчання по загиблих в зоні АТО національних гвардійцях. В цей момент солдат, який тримав президентський штандарт, знепритомнів і впав разом з прапором.
Правління п’ятого президента України було заповнене відчайдушною боротьбою проти російської гібридної агресії. Але загальний підсумок цієї боротьби запам’ятався окупацією Криму і частини Донбасу, а також важкими втратами українських воїнів в Іловайському та Дебальцевському «котлах». Кожна з цих поразок супроводжувалася невигідними і принизливими для України домовленостями Мінськ-1 та Мінськ-2. Повна реалізація цих документів призвела б до втрати суверенітету і територіальної цілісності держави.
Такі промовисті і недобрі знаки долі здавалося б не віщували нічого доброго для України. Але 27 січня 2014 р. у Ватикані папа римський провів молитву за мир в Україні і після цього випустив в небо двох білих голубів. На пташок одразу напали спочатку біла чайка, а потім чорна ворона. Втративши частину свого пір’я, голуби все ж вирвалися з хижацьких кігтів.
Очевидно, що українцям вже вдалося перемогти внутрішніх ворогів, які рядилися в білі шати – явних і прихованих зрадників і сепаратистів. З’явилося міцне сподівання, що нарешті поділ України на правий і лівий береги подолано, й обидва голуби тепер завжди будуть літати разом. Тепер же триває епічна битва за знищення того чорного двоголового крука, який не дає українцям спокою з ХІІ століття. Боротьба буде важкою, але перемога буде за нами.
Надію на це дають не тільки символічні знаки під час папської молитви. Не менш символічні події відбувалися і продовжують відбуватися в Росії.
14 травня 1896 р. відбулася коронація нового російського імператора Миколи ІІ. Святкування цієї події з роздачею подарунків призначили на Ходинському полі на околиці Москви. Внаслідок страшної давки на Ходинці загинуло 1389 осіб та 900 було покалічено. В історію цар Микола увійшов з прізвиськом Кривавий, а фінал його правління ознаменувався Лютневою революцією, Жовтневим переворотом, громадянською війною, розпадом Російської імперії, а сам імператор і його сім’я були розстріляні більшовиками.
9 вересня 1999 р. Б. Єльцин назвав В. Путіна своїм спадкоємцем на посаді президента, а 16 серпня призначив главою уряду. Однак, щоб стати повноправним президентом В. Путіну треба було виграти вибори. Для досягнення цієї мети Володимир Володимирович обрав шлях консолідації суспільства навколо себе через страх.
Уже 4-16 вересня 1999 р. по Росії прокотилася хвиля підривів житлових будинків, в яких загинуло 307 мирних жителів. Офіційна влада звинуватила в цих терактах кавказських бойовиків, втім, швидко стало зрозуміло, що вибухи були організовані Федеральною службою безпеки Російської Федерації, щоби в атмосфері страху запропонувати Росії «захисника від тероризму» в особі молодого та енергійного спецслужбіста. Залякані пропагандою російські громадяни 26 березня 2000 р. обрали В. Путіна своїм президентом.
Кров супроводжувала В. Путіна впродовж всієї його кар’єри: Друга чеченська війна (1999-2009 рр.), загибель атомного підводного човна «Курськ» (2000), теракт на Дубровці (2002), теракт в Беслані (2004), убивство журналістки А. Політковської та отруєння А. Литвиненка (2006), російсько-грузинська війна (2008), вбивство правозахисниці Н. Естемірової, арешт і загибель аудитора С. Магнитського (2009), катастрофа польського літака Ту-154 під Смоленськом (2010), загадкове самогубство Б. Березовського (2013), окупація Криму та частини Донбасу (2014), убивство Б. Нємцова та військова операція РФ в Сирії (2015), отруєння Скрипалів та участь у громадянській війні у Центральноафриканській республіці (2018), військове втручання у громадянську війну в Лівії (2019), отруєння А. Навального (2020). Важко навіть уявити, як закінчиться правління диктатора, при якому пролилося стільки людської крові.
Підступність, брехливість і безжальність В. Путіна дала підставу багатьом людям запідозрити в цій особі риси антихриста. Особливо таким настроям сприяє ядерний шантаж у міжнародній політиці, коли російські політики погрожують світові застосуванням атомної зброї. Загроза ядерного апокаліпсису привернула увагу суспільної думки до зовнішньої схожості диктатора з художніми зображеннями антихриста. В цьому контексті найчастіше згадуються фрагмент фрески з бенедиктинського монастиря Помпоза в Італії написаний художником Вітале да Болонья в ХІV столітті, зображення демона Баала з «Інфернального словника» ХІХ ст. та деякі інші.
Деякі промовисті сигнали, які застерігали В. Путіна починати другу фазу російсько-української війни і віщують поразку цьому недофюреру, відбулися ще до 24 лютого 2022 р. і продовжуються після цієї дати. Так, у 2021 р. в Росії зазнали катастрофи більше 20 літаків, здебільшого військових. Цей рік став найгіршим в історії російської авіації. Важко було не сприйняти падіння такої кількості літаків, як попередження, що може бути ще гірше. І справді, за перші 3 місяці війни українська армія вже збила більш як 200 літаків, 180 вертольотів, 500 безпілотників оперативно-тактичного рівня і сотню крилатих ракет. Ну а запущений у квітні російський воєнний супутник «Космос-2555» у травні зійшов з орбіти і згорів в атмосфері сам. Навіть традиційний військовий парад на 9 травня пройшов у Москві без участі повітряно-космічних сил. А літак президента Росії Володимира Путіна Іл-80 (Maxdome), більше відомий як «літак Судного дня», зламався перед парадом. Які б не були їх причини, самі ці факти є надзвичайно символічними.
Коли 14 квітня 2022 р. українські війська потопили флагман Чорноморського флоту Росії крейсер «Москва», оглядачі заговорили про те, що В. Путін почав свою кар’єру з «Курська», а закінчує «Москвою». Загибель крейсера «Москва» може бути провісником загибелі не тільки російського флоту, а й руйнування однойменної імперської столиці.
Сама ідея спалення Москви та приходу туди української армії в різних формах вже давно живе в культурному й інформаційному просторі. Про необхідність саме такого фіналу для осередку російського фашизму з 2014 року говорять українські бійці на фронті. У 2020 р. Богдан Процишин записав пародію на відому російську пісню «А я иду, шагаю по Москве». Головний сюжет пародії в тому, що столиця РФ опинилася під контролем українського війська і була українізована.
З 2014 р. Д. Корчинський неодноразово заявляв, що російсько-українська війна завершиться, коли впаде Кремль. У 2019 р. він оприлюднив свою ідею, що зняти наслідки віковічних образ і принижень українців росіянами, відновити історичну справедливість та закрити цей гештальт можна лише тоді, коли український солдат помочиться на руїни московського Кремля.
Мало того, ідея спаленої Москви поширюється не тільки в Україні, а й у самій Росії. Ще у 2012 р. вперше прозвучала пророча, на наш погляд, пісня «Москва, по ком звонят твои колокола» російської музичної групи «Ленінград». Пісня починалася зі слів «Вчера приснился сон прекрасный – Москва сгорела целиком» і набула величезної популярності. Відеокліп цього твору набрав на YouTube вже більше 29 млн переглядів. Російський журналіст А. Бабченко в багатьох своїх інтерв’ю заявляв не просто про майбутній розпад Російської Федерації, а й про високу ймовірність руйнування її столиці. Отже ця ідея заволоділа свідомістю широких мас, а значить має високу вірогідність бути матеріалізованою.
Хтось назве вищеозначені факти містичними знаменнями, промовистими знаками долі. Хтось пояснить такі речі дією Божественного Провидіння, хтось – енергією великих мас людей, дією колективної психології. Хтось вважатиме їх не містикою, а співпадінням. Однак кількість названих і багатьох неназваних символічних випадків важко пояснити як випадковість.
Протистояння України і Росії останні 30 років – це зіткнення не тільки свободи з рабством, демократії з авторитаризмом, самоорганізованого і децентралізованого громадянського суспільства з жорсткою вертикальною ієрархічною системою, майбутнього з минулим. Найперше – це моральна, духовна боротьба добра зі злом, світла з темрявою. Адже саме правлячий в Росії режим порушив безліч юридичних і моральних законів, які сам же зобов’язався виконувати. Створення потужної пропагандистської машини для одурманення росіян, в якій брехня і лицемірство досягли досконалості. Ксенофобія, великодержавний шовінізм, реваншизм, культ вождя і культ насильства, ядерний шантаж стали основою ідеології путінізму. Корупція, численні порушення прав людини, фальсифікація кримінальних справ проти опозиціонерів, катування, політичні вбивства стали звичним явищем всередині країни. У зовнішній політиці улюбленими інструментами Росії стали галасливі і брехливі інформаційні кампанії, підкуп зарубіжних політиків і громадських діячів, економічний шантаж, шпигунство, воєнна агресія і злочини проти людяності.
Попри всі ці злочини, російське керівництво займає надзвичайно цинічну позицію, не визнаючи своїх злочинів або перекладаючи відповідальність на інші країни. Всесвітньо відомими лицемірними мемами стали вислови: «их там нет», «купили в военторге», «вежливые люди», «специальная военная операция», «мы не воюем с украинским народом», «мы один народ», «северный ветер», «они сами бомбят свои города», «русские своих не бросают», «можем повторить», «Россия никогда ни на кого не нападала», «мы не воюем с украинским народом», «мы освобождаем Украину от нацизма».
Хочеться відповісти на ці фрази словами з біблійної книги пророка Ісайї: «Горе тим, котрі зло називають добром, і добро – злом; темряву мають за світло, а світло – пітьмою; гірке вважають солодким, а солодке – гірким!». Горе і всім російським лицемірам! Звісно, зло тимчасово може тріумфувати, але врешті решт добро обов’язкове переможе.
Микола СЛОБОДЯНЮК, для «Української лінії»
