Необхідно визнати, що всі вади «непереможної і легендарної Червоної армії» благополучно перекочували до «бойових порядків» нинішніх збройних сил Росії. Інакше й не могло бути, адже вище військо-політичне керівництво країни-агресорки ось вже протягом багатьох років поспіль товче, як воду в ступі, одну і ту ж мантру: «Можемо повторити!». Але одна справа ходити парадами, брязкати зброєю та брати штурмом картонний «рейхстаг», а інша – вступити в реальний бій.
Після того як друга за міццю армія в світі, зустрівшись на полі бою лише з «двадцять другою», опинилася в стані гроги, її бійці та командири враз перетворилися в звичайнісіньку собі зграю мародерів, насильників та вбивць. Про це свідчать як жертви насиль і пограбувань, так і перехоплені телефонні розмови «асвабадітєлєй» зі своїми дружинами.
Ось, наприклад, такий собі окупант на ймення Андрій повідомляє своїй дружині (далі, перепрошуємо, будемо цитувати ворога мовою оригіналу, щоб передати убогість цих нелюдів). Отже, Андрій: «Я тут маленько подукрал косметики вам немножко. Там пробники, правда». Дружина «асвабодітєля»: «Ну и ладно – это привет из Украины будет. Че, нормально. Ну какой русский человек не сопрет ниче». Окупант Андрій: «Кроссовки потом женские, ну они NB, они фирменные, тут все такое. 38 размер. Они вообще классные. Тут все качественное, вся одежда». Дружина «асвободітєля»: «Да там, наверное, все мальчишки набрали».Окупант Андрій: «Да тут все сумками тащат, была бы меня возможность – я бы и ноутбук забрал, но можно маленько спалиться». Дружина «асвободітєля»: «А так представь, Софья пойдет учиться – ей ноутбук то тоже нужен, бл*дь»…Ну і далі, як кажуть, за текстом… pravda.com.ua/2022/03/30/7335744/.
Щоб зрозуміти природу масового насильства, мародерства, а також інших військових злочинів, що притаманні «армії визволителів і захисників», попросимо «машину часу» перенести нас років так на вісімдесят назад.
А допоможуть нам це здійснити спогади ветерана Другої світової війни полковника-артилериста Михайла Подуста. В своїй автобіографічній книзі «Своими глазами» ветеран, зокрема згадує як розпочиналася німецько-радянська війна. Він пише: «Ми були впевнені в перемозі після визволення Західної України і Білорусії, вірили в те, що німці будуть розбиті протягом декількох днів, у повному розумінні цього слова. Наприклад, мій, лейтенант Баранов, будучи начальником зв’язку дивізіону, коли прощався з дружиною, відправляючись на фронт, отримав завдання придбати необхідні жіночі туалети. Мені в цьому відношенні було простіше, оскільки був холостяком і поки одружуватися не збирався…».
Чи не доводиться бува цей самий лейтенант Баранов, про якого згадував у своїй книзі Михайло Подуст, прадідусем, вищезгаданого Андрія, який прийшов денацифікувати і демілітаризувати нас у лютому 2022 року, а заодно і поживитися жіночими туалетами? Навіть якщо це не так, то історія привласнення майна російським окупантом, перехоплена нашою спецслужбою, безперечно має всі признаки Дежавю!
Щоб нас бува не звинуватили в упередженості, а головне, в паплюженні пам’яті про «Велику Вітчизняну війну», а тим паче приниженні ветеранів, тобто, дій за які в Росії з недавнього часу передбачений тюремний термін, надамо слово російським історикам. Адже вони визнавали, що безчинства, які здійснювали військовослужбовці Червоної армії щодо місцевого населення, навесні 1945 року набули тривожних масштабів. Зрозуміло, архіви МО і ФСБ РФ навряд чи нададуть документи, що засвідчують випадки численних злочинів, які здійснювалися бійцями і командирами Червоної армії. Адже всі ці дані належать до категорії документів, що приховані від суспільства під грифом «Цілком таємно».
Однак, навіть, і незначного відлуння цієї страшної військової таємниці, нам досить для того, щоб уявити оті самі «тривожні масштаби». Так ось, на думку російського історика й президента Асоціації істориків Другої світової війни Олега Ржешевського, покласти край насильству в Червоній армії довго не вдалося. Лише в січні 1945 року, коли Червона армія увійшла на територію Німеччини, радянське командування прийняло серйозні заходи з метою запобігання масовому насильству стосовно мирних громадян. 19 січня 1945 року Верховний Головнокомандувач підписав наказ про недопущення грубого ставлення до місцевого населення. Згідно з цим наказом передбачалося розстрілювати мародерів і насильників на місці злочину.
Так що чекаємо від путіна послідовних дій. Якщо Росія, за словами її президента – правонаступник СРСР, а російська армія, відповідно до, Червоної армії, то чекаємо і відповідної реакції її Верховного Головнокомандувача на випадки масового мародерства та насилля військовослужбовців Російської Федерації у відношенні до мирних громадян України.
Олександр ФИЛЬ,
для «Української лінії»
