2022 рік
Російська експансія в культурно-освітній сфері розпочалася ще задовго до російської агресії. Після повномасштабного вторгнення на територію України, росія особливо активно впроваджує її засади на тимчасово окупованих українських землях.
Питання освіти завжди було одним із важливих у державі, особливо тоталітарній. Фашистська Італія, нацистська Німеччина, комуністичний Радянський Союз докладали багато зусиль у створення «необхідної» системи освіти, яка виховувала дітей та молодь в потрібному для країни руслі. Не залишилась осторонь і Російська Федерація (далі – РФ), створюючи «необхідну» систему освіти, вкладаючи в її зміст ідеологічну складову.
Після формування тимчасових владних структур чи використання першочергових заходів з «умиротворення» захоплених територій, виявлення усіх незгідних, російська окупаційна влада намагається створювати видимість турботи про місцеве населення. У своїх ЗМІ вони повідомляють про гуманітарну допомогу у вигляді роздачі продовольства, постачання в поселення ліків, води, харчів тощо.
Ключовими інструментами впливу на населення є мова, культура, освіта, релігія. У цьому ж руслі йдеться про діяльність освітніх установ по-новому, в ідеологічному ключі «руского міра». Серед основних рис цих заходів слід виокремити такі:
– побудову освітнього процесу за російськими стандартами та російськими програмами;
– вилучення української мови та всіх українознавчих дисциплін (історії, літератури, суспільствознавства тощо) зі шкільних програм;
– запровадження вивчення російської мови, історії Росії, географії Росії та місцевого регіону (Криму, Донбасу) тощо;
– мілітаризація освіти дітей та молоді;
– схиляння до співпраці педагогічних працівників;
– переслідування учителів, які публічно виявляють свою українську національну ідентичність.
Основні завдання, які ставить окупант перед середніми освітніми закладами, — навчання та виховання дітей із захоплених регіонів в російському дусі, їх примусова асиміляція з російським народом з подальшою інтеграцією. Державне російське інформаційне агентство оприлюднило доктрину щодо України, в якій стверджується, що «необхідно перевиховати населення шляхом впровадження цензури, репресій та придушення проукраїнських державницьких позицій в освіті та культурі, вилучити навчальні матеріали і заборонити усі навчальні програми, які мають український зміст тощо».
Базові засади таких процесів вже були апробовані в окупованому Криму та непідконтрольних українській владі територіях самопроголошених Луганської та Донецької народних республік у 2014-2020 рр. Вони знайшли відображення у багатьох документах, продукованих як у РФ, так і вказаних українських землях, захоплених внаслідок агресії РФ з 2014 року, наприклад:
1. Концепція духовно-морального розвитку та виховання особистості громадянина Росії (2009 р.).
2. Федеральний конституційний закон «Про державний прапор РФ» від 20.12.2000 No1-ФКЗ (останні зміни від 28.12.2010 No8-ФКЗ).
3. Закон республіки Крим від 5 червня 2014 року №13-ЗРК «Про державні символи республіки Крим».
4. Державна програма «Патріотичне виховання громадян РФ на 2016-2020 роки» (Постанова від 30.12.2015 р.).
5. Стратегія розвитку виховання РФ на період до 2025р. (13.01.2015 р.).
6. Розпорядження ради міністрів РК «Про затвердження плану заходів щодо реалізації в республіці Крим Стратегії розвитку виховання у 2016-2020 рр. (09.08.2016р. № 873-р).
7. Указ Глави республіки Крим «Про затвердження Концепції патріотичного та духовно-морального виховання населення в республіці Крим (18.12.2014 р.) та інші.
Слід наголосити, що основні документи в освітній галузі ухвалювалися доволі швидко. Так, вже 25 квітня 2014 р. Державна дума РФ ухвалила федеральний закон №84-ФЗ «Про особливості правового регулювання відносин у галузі освіти у зв’язку з прийняттям у Російську Федерацію Республіки Крим і утворенням у складі Російської Федерації нових суб’єктів — Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя і про внесення змін у федеральний закон про освіту в Російській Федерації», який схвалила рада федерації 29 квітня і підписав президент В. Путін 5 травня. Не вдаючись до детального аналізу цих документів, слід наголосити, що їх основні месседжі спрямовані на викорінення всього українського з навчального змісту, виховання молоді у потрібному для РФ ідеологічному напрямку, «формуванню патріотизму, глибокої пошани до символів РФ, історичної пам’яті, гордості за свій народ, своїх земляків, які брали участь у Великій Вітчизняній війні, на героїчній історії та традиціях російської армії та військово-морського флоту». На рівні шкіл активно впроваджувалася ненависть до всього українського. З часом це набуло таких радикальних форм, що в одній зі шкіл Сімферопольського району викинули підручники та книжки українською і примушували учнів їх рвати.
Так само, швидко як ці документи, продукувалися шкільні підручники. Після тимчасової окупації Криму, частин Донецької та Луганської областей зі шкільних бібліотек було вилучено всі підручники, за якими діти навчалися до 2014 року, почалася заміна українських підручників російськими. У Криму програмами взагалі не передбачалося вивчення курсу «Історія України», навіть у межах «Всесвітньої історії». Натомість у методичних рекомендаціях наголошувалося, що викладання історії Росії є пріоритетним і цей курс повинен займати не менше 60–70% обсягу навчального часу, відведеного на історію. Зрозуміло, що у російських підручниках викладена власна версія історії, що характеризується заангажованістю і упередженістю до України та історичних процесів. У ДНР та ЛНР замість предмета «Історія України», школярі вивчають «Історію Вітчизни», де поєднано історію Російської держави та історію рідного краю – Донбасу. Цей курс позитивно трактує радянський період і роль Росії в сучасному світі, негативно характеризує розвиток Донбасу після здобуття Україною незалежності та його належність до «руського міра».
Водночас із навчальних програм загальноосвітніх шкіл ДНР та ЛНР викорінюють українську мову і літературу. Хоч офіційно у шкільній програмі ці предмети існують, на практиці кількість відведених на їх вивчення годин значно скоротили. До того ж, за т.зв. «стандартами республіканської освіти» у початкових класах предмет «Українська мова» перейменували на «Мова народів Донбасу», а згодом «Рідна мова», а «Українська література» отримала назву «Літературне читання народів Донбасу».
Мілітарізація освіти пов’язана як з появою нових обов’язкових предметів («Уроки громадянськості Донбасу» для 1-11 класів і «Початкова військова і медико-санітарна підготовка» для 10-11 класів), цілеспрямованими заходами у цій царині, спрямованими на підвищення престижу й авторитету військової служби (вихованці радянських шкіл пам’ятають «Зарниці» тощо), так і розгортанням військово-патріотичного руху «Юнармія» та функціонуванням у Криму підліткового «Табору героїв». Учні 10-11-х класів шкіл «ЛНР» складають нормативи за підсумками проходження курсів початкової військової підготовки на військовому полігоні, знайомляться з розташованою на озброєнні «Народної міліції ЛНР» військовою технікою і стрілецькою зброєю.
Починаючи з 2014/2015 навчального року загальноосвітні навчальні заклади, розташовані на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Криму та міста Севастополя, переведені на російські стандарти навчання, які суттєво відрізняються від українських і не передбачають обов’язкового вивчення української мови. За інформацією, зібраною Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, у 2018/2019 навчальному році в 544 загальноосвітніх організаціях усіх форм власності так званої «Республіки Крим» навчалося 200 700 учнів. З них отримували освіту російською мовою – 194 400 учнів (96,7% від загальної кількості), кримськотатарською – 6 100 (3,1%), українською – 249 учнів (0,2%).
Станом на 2021 рік у Криму офіційно залишилася лише одна школа з українською мовою навчання (№ 20, м. Феодосія). Упродовж всього період російської окупації цю школу позиціонують як заклад, в якому навчання відбувається українською мовою. Однак аналіз сайту цієї школи демонструє протилежне. По-перше, власне шкільний сайт повністю російськомовний. По-друге, українською мовою предмети викладають тільки до 9 класу, а в 10-11 класах — винятково російською. Шкільні гуртки мілітаризовані й працюють у військово-спортивному напрямі. По-третє, школа розташовано не у Феодосії, а у смт Приморське, що за 14 км від Феодосії, із населенням 12 тисяч осіб
Вивчення української мови здійснюється лише факультативно. Більшість учителів, які раніше викладали українську мову, від того часу змушені викладати російську. Мешканці окупованих територій, які прагнуть, щоб їхні діти вчили українську мову та літературу, вдаються до послуг репетиторів. Світлана, мешканка окупованого Луганська, свідчила: «У шкільній програмі української мови не залишилося. Є лише можливість факультативу, котрий призначають «нульовим уроком» о 7-ій ранку, що триває 15-20 хвилин. Діти кажуть: ніж так вивчати українську мову, краще вже взагалі не вчити її в школі. Краще знайти репетитора – можна домовитися з учителями, які раніше викладали українську». Однак і тут не все так просто. За словами Валентини Потапової, експертки Центру громадянської просвіти «Альменда»: «Не можна просто дати оголошення та запропонувати уроки української. Аби працювати репетитором, потрібно придбати сертифікат на такий вид роботи. Він коштує приблизно $300. І людину беруть «на олівець» служби ФСБ. Через ці ризики та витрати уроки у два рази дорожчі за інші – близько $10 за одне заняття. Не усі родини можуть собі дозволити витрачати стільки грошей».
6 березня 2020 року у тимчасово окупованих районах Донецької області окупаційна адміністрація ухвалила рішення про скасування державного статусу української мови, який до того часу був закріплений у т.зв. «Конституції ДНР». 3 червня 2020 року так само вчинив «парламент ЛНР». Необхідність таких дій було обґрунтовано «інтеграційними процесами з Російською Федерацією».
Отже, одним із головних інструментів російської асиміляції є освіта. Ліквідація загальноосвітніх закладів з українською мовою навчання має системний характер як на території тимчасово окупованого Кримського півострова, так і на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей. Школярі, які мешкають в цих регіонах, позбавлені можливості вивчати українську мову, що, у свою чергу, перешкоджає їхньому вступу до українських вишів. Метою окупаційних адміністрацій в ОРДЛО є повна асиміляція населення окупованих територій, що офіційно задекларовано у доктрині «Русский Донбасс».
Перш ніж розглядати про ситуацію на щойно окупованих російськими військами українських територіях, слід кілька слів сказати про загалу ситуацію в освітній сфері з початком війни 2022 року.
Наступного дня після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, 25 лютого Міністерство освіти і науки України (МОН) рекомендувало призупинити освітній процес у закладах освіти всіх рівнів на двотижневі канікули. Багато сімей з дітьми у різний спосіб намагалися залишити поселення, яким загрожувала небезпека окупації й ракетного обстрілу. Виїзд супроводжувався поспішністю й труднощами (затори, черги на заправках і вокзалах тощо). Переважна більшість брала з собою тільки найнеобхідніші речі, до яких шкільні підручники та навчальне приладдя часто не потрапляло. Прибувши на нові місця тимчасового проживання, оговтавшись від пережитого, батьки намагалися чимось зайняти дітей. А вже 14 березня освітній процес в областях, де безпекова ситуація це уможливлювала, почав відновлюватися. Рішення про те, де й у якому форматі проводити заняття, ухвалювали обласні адміністрації та заклади освіти. Переважно це була дистанційна форма з поступовим налагодженням он-лайн навчання, де це було можливо. Відновлення навчання поставило нові виклики перед учасниками навчального процесу: відсутність стабільної комунікації (наприклад, доступ до інтернету), проблема з підручниками, зошитами, методичками для вчителів тощо. Долаючи початкові труднощі, процес навчання поступово налагоджувався, до нього долучилися розробники різноманітного освітнього контекту («Всеукраїнська школа онлайн», відеоуроки у трансляції телеканалів «ПЛЮС ПЛЮС», «Піксель», регіональних каналів Громадського мовника, на платформах MEGOGO, Київстар ТБ, 1+1 video, sweet.tv та volia.tv). Окремі приватні школи надали доступи до своїх ресурсів на безкоштовній основі («Оптіма», ліцей «Меридіан», Mozaik Education) тощо.
Міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет під час брифінгу в Українському медіа-центрі 23 квітня 2022 р. розповів, що освітній процес продовжується у 12 тис. закладів загальної середньої освіти (ЗЗСО), тобто майже 90% від загальної кількості працюючих до початку повномасштабного російського вторгнення шкіл. За його словами, внаслідок бойових дій було зруйновано близько тисячі українських закладів ЗЗСО, а понад 450 розміщуються на тимчасово окупованій території. 81 тис. школярів, які були змушені покинути свої домівки, продовжили навчання в інших регіонах.
Натомість у місцевостях, де тривали бойові дії, та в поселеннях, які були захоплені російськими окупантами, одразу з початком війни в лютому 2022 року, ситуація складалася по-іншому. У тимчасово окупованих населених пунктах окупанти розпочали вносити зміни в освітній процес, підпорядковуючи його російським стандартам освіти, запроваджуючи навчання винятково російською мовою.
З точки зору російських окупантів русифікація та «денацифікація» українських шкіл має відбуватися за наступними напрямками:
- -вилучення та знищення всієї навчальної літератури, що спотворює історію, що пропагує нацизм та русофобію;
- відновлення обов’язкового викладання російської мови та літератури у школах;
- організація проведення курсів підготовки викладачів середньої та вищої школи з гуманітарних дисциплін зі звільненням тих, хто відмовляється;
- багаторазове збільшення квот прийому російськими вишами абітурієнтів з України.
- надання російській мові статусу державної, поряд з українською.
Однак, росіяни змушені визнати, що тільки одиниці йдуть на співпрацю з ними, впроваджуючи заходи з навчання «по-новому». Аби якось активізувати цей процес, окупанти використовують апробовані методи — примус, залякування, заручництво, зрідка — обіцянки про заохочення. Так, у Мелітополі вчителям, які погодяться викладати, обіцяли премії в рублях.
Освітяни захоплених росіянами територій одними з перших відчули впровадження «руского міра». Адже ворог намагається примусити українську місцеву владу співпрацювати з ним, а також долучити до такої колаборації адміністрацію різноманітних підприємств та установ, зокрема освітніх закладів. Працівники МОН України повідомляють, що з перших днів війни інформація про тиск на вчителів та адміністрацію шкіл почали надходити з Луганської області, де вилучалися підручники з історії України, української мови, і висувалася вимога продовжувати навчальний процес тільки російською мовою. Частково такі повідомлення почали надходити з Донецької та Херсонської областей. Зафіксовані також випадки викрадень працівників системи освіти, які відмовлялися від співпраці, — наприклад, 29 березня у Мелітополі викрали керівницю відділу освіти Мелітопольської міської ради Ірину Щербак. Згодом директорів шкіл цього міста зібралися біля автомоторного технікуму для зустрічі з окупаційною адміністрацією. Однак усі директори шкіл написали заяви на звільнення після вимоги росіян відновити навчальний процес у місті. 1 квітня стало відомо, що російські військові вивезли у невідомому напрямку трьох директорів шкіл з Мелітополя — 4-ї школи, 9-ї гімназії і 13-ї загальноосвітньої школи. Депутатка Запорізької обласної ради Олена Бодасюк розповіла, що російські сили чинять тиск на освітян і в тимчасово окупованому Бердянську, хоча й безрезультатно. «Ведуться наполегливі розмови про відновлення навчального процесу незрозуміло за якою програмою, але російською мовою. Зрозуміло, що ніхто не дає згоди, але тиск іде хвилею по керівництву шкіл». Як і в Мелітополі, російські військові оглядають приміщення шкіл і шукають списки учнів та вчителів, оглядають приміщення і будівлі навчальних закладів з метою вилучення зброї, українських військових під виглядом біженців і переселенців з Маріуполя. У Генічеську Херсонської області російські окупанти в кінці квітня 2022 року вимагали від директорів шкіл подати списки вчителів, які готові з 1 вересня викладати за російською програмою. Їх улітку планують відправляти до Криму на перекваліфікацію. Решту погрожують звільнити з роботи. Такі дії є грубим порушенням 3 та 34-ї статей Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, а також 9-ї статті Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і статті 5 Європейської конвенції з прав людини.
Міністр освіти і науки С. Шкарлет акцентував увагу на тому, що є багато випадків, коли проукраїнськи налаштовані директори шкіл вимушено звільнилися з роботи, аби не впроваджувати освітній процес за російськими програмами. Він закликав освітян: «… не працювати за російськими програмами, адже це буде розцінено як колабораціонізм, за такі дії передбачено кримінальну відповідальність». В окремих містах, що перебувають в окупації, були спроби відновити дистанційне навчання у школах української мовою — до прикладу, у Херсоні від 14 березня. Освітній Омбудсман Сергій Горбачов радив освітянам на тимчасово окупованих росіянами територіях організувати дистанційне навчання, але робити це приховано, бо були відомі факти тиску загарбників за подібну діяльність. Водночас владу просили надати більше підтримки тим працівникам сфери освіти, які фактично опинились у заручниках у росіян, але не зраджують Україні. Однак з часом українські урядовці констатували, що у більшості окупованих населених пунктах не вдалося налагодити дистанційне навчання. Тому учням пропонувалося, по можливості, знаходити освітній контент на YouTube, займатися самотужки, або ж спілкуватися зі своїми учителями в мессенджерах.
Так само чиниться тиск і на дітей, яких змушують ходити до школи, що в умовах війни створює пряму загрозу життю дітей. Педагоги-колаборанти намагаються налагодити очне навчання. Наприклад, директорка Мелітопольського промислово-економічного коледжу Олена Шапурова змушувала студентів цього закладу повернутися до очних занять в окупованому місті. Навчання планувалося розпочати з 4 квітня. Директорка запевняла студентів та їхніх батьків, що українську мову не прибиратимуть з програми, дипломи діти отримають українською мовою. А далі були погрози — якщо діти не з’являться на заняття, то вони ставитимуть “н”, а після їх відрахують.
Аби убезпечити дітей, керівники управління вимушено запровадили дострокове завершення навчального року в загальноосвітніх закладах освіти, навчальний матеріал ущільнили, а деякі теми перенесли на наступний навчальний рік. Так, Херсонське міське управління освіти ухвалило рішення про те, щоб навчальний процес у школах міста завершився 30 квітня 2022 року. Найскладніша ситуація виникла з випускниками, однак адміністрації шкіл вдалося завчасно подати документи про випускників до державного реєстру, що дасть змогу дітям отримати документи про закінчення школи — атестати на території, підконтрольній Україні. Аналогічні рішення були ухвалені й щодо навчальних закладів Василівського, Пологівського, Бердянського та Мелітопольського районів Запорізької області, де навчання завершиться 2 травня. «Таке рішення обумовлене необхідністю збереження життя та здоров’я учасників освітнього процесу та обмеженими можливостями для продовження навчання на тимчасово окупованих територіях», – зазначила директорка департаменту освіти та науки Запорізької обласної військової адміністрації Людмила Бухаріна.
Таким чином, російські окупанти намагаються в освітніх закладах, які перебувають в тимчасовій окупації з лютого 2022 року, змінити освітні програми, запровадити російські стандарти освіти, витіснити українську мову, літературу та українознавчі предмети, примусити до співпраці з рашистами шкільну адміністрацію, чинять тиск та вчителів та дітей. «Руській мір» в освіті насаджується апробованими в Криму, ДНР і ЛНР примусовими тоталітарними методами. Подальша ситуація в освітній сфері буде залежати від того, наскільки швидко вдасться визволити ці території. Оскільки процеси, які відбулися у раніше захоплених РФ українських територіях свідчать, що там українська мова фактично вилучена з публічного простору, з освіти й культури.
Тетяна ЗАБОЛОТНА, для «Української лінії»
