У свідомості громадян Росії міцно закріпився міф про непереможність російської зброї. Активно культивуються численні перемоги: Льодове побоїще 1242 р., битва на Куликовому полі 1380 р., підкорення Сибіру, російсько-турецькі війни, Північна війна проти Швеції і т.д.
При цьому росіянам «забувають» повідомити, що події на льоду Чудського озера та Куликовому полі сильно перебільшені, а решта «спеціальних військових операцій» вигравалася не стільки майстерністю воєначальників і хоробрістю солдатів, скільки кількісною перевагою в живій силі та озброєнні. Це споконвічна характерна тактика російських правителів: перемагати не вмінням, а числом; завалювати ворога «м’ясом» своїх власних солдатів, не зважаючи на втрати ні своїх, ні чужих, ні військових, ні цивільних; знищувати міста, бомбардувати мирне населення, залякувати і позбавляти його засобів до існування. Як то кажуть: «війна все спише» та «переможців не судять».
Важливе місце у російській історичній міфології займає Вітчизняна війна 1812 року, яка була виграна Росією лише завдяки крайньому напруженню сил, своїм величезним просторам, суворій зимі та застосуванню тактики «випаленої землі». Тобто війна була виграна не на полі бою, а завдяки труднощам у постачанні та поповненні французької армії. Крім того, російські історики намагаються не згадувати про те, що у період із 1792 по 1809 гг. Франція перемогла коаліцію ворожих держав, включаючи Росію, у п’ятьох війнах, які так і називалися: війна Першої коаліції, Другої коаліції тощо.
При цьому російські пропагандисти сором’язливо «забувають» повідомити своєму народові про повчальні поразки того самого, нібито непереможного, російського воїнства. Особливо показовою стала Кримська війна 1853-1856 рр. У цій війні Росія висунула Туреччині неприйнятний ультиматум і розпочала бойові дії в розрахунку на легку перемогу. Втім, за Туреччину вступилися Англія і Франція і, як наслідок, агресори зазнали настільки принизливої поразки, що пригнічений цим цар Микола І передчасно помер у віці 58 років ще до капітуляції своєї імперії. У цій війні Чорноморський флот, який так пафосно прославляється пропагандистами, навіть не спробував вступити в бій з англо-французьким флотом, а був боягузливо затоплений своїми ж моряками в бухті Севастополя. Самі затопили свій флот!!! Ця подія стала не героїчною, а надзвичайно ганебною сторінкою воєнної історії Росії.
У кількох битвах на Альмі, під Балаклавою, під Інкерманом та на Чорній річці «непереможні» росіяни були переможені, а обложений Севастополь врешті-решт здався переможцям. Тобто російська армія програла ВСІ сухопутні битви на Кримському півострові. Також англо-французькими та турецькими військами були зайняті Євпаторія, Керч, Тамань та Абхазія. В акваторії Азовського моря союзним флотом за допомогою обстрілів та десантів розгромлено Генічеськ, Бердянськ, Єйськ, Темрюк, обстріляно Маріуполь та Таганрог. Росіянам довелося повністю евакуюватися з Новоросійська, Анапи та Геленджика.
На Балтиці союзники захопили Аландські острови, обстріляли Гельсінгфорс та кілька прибережних фортець. Балтійський флот також побоявся вступити у бій і сховався у портах Фінської затоки під захистом берегових батарей. У північних морях англійці бомбардували Колу і Соловецький монастир. В результаті активності англо-французької ескадри на Тихому океані росіяни змушені були залишити Петропавловськ-Камчатський, Сахалін та Курили.
Наслідки Кримської війни мали далекосяжний характер. Росія перестала бути «жандармом» Європи, лише у 1870 р. змогла сформувати бездефіцитний бюджет, тільки у 1871 р. отримала згоду на відновлення Чорноморського флоту. Продаж Аляски американцям у 1867 р. теж став наслідком програної війни, оскільки Петербург просто боявся, що не зможе захистити свої американські колонії, якщо Англія чи США захочуть їх забрати силоміць. Щоб не отримати ще один болючий ляпас по власному міжнародному престижу, російський уряд вмовляв американців купити Аляску.
Ганебною поразкою російської армії та флоту закінчилася російсько-японська війна 1904-1905 рр. І знову російська армія не виграла жодної значущої битви ні на морі, ні на суші. У цій війні великодержавна пихатість росіян була спочатку потоплена японцями у Цусимській битві разом з безпорадним російським флотом, а потім закопана при облозі Порт-Артуру разом з російською піхотою.
Військові невдачі впродовж Першої світової війни перетворили початковий патріотичний підйом російського суспільства на розчарування, озлобленість та руйнівні події Лютневої революції, Жовтневого перевороту та Громадянської війни 1917-1922 рр. У ці жахливі роки більшовицька Росія встигла програти голодуючим австро-німецьким військам і підписати принизливий Брестський мир 1918 р., а в 1919-1921 рр., маючи чисельну перевагу, примудрилася зазнати поразки у війні з Польщею і знову підписати невигідний для себе Ризький мирний договір.
До речі, це не єдина війна, яку росіяни програли полякам. Річ Посполита перемогла московитів у Лівонській (1558-1583 рр.) та Смоленській (1632-1634 рр.) війнах. У результаті російсько-польської війни 1609-1618 гг. Московія ледь не втратила своєї державності. У всіх цих війнах на боці Польщі активну участь брали українці.
Центральне місце у міфології непереможності російської армії посідає перемога у Великій Вітчизняній війні. Маючи значну перевагу в живій силі та всіх видах озброєння, СРСР примудрився за 1941-1942 роки опинитися на межі повного розгрому. І лише величезні простори Радянського Союзу, суворі зими, колосальна допомога союзників та завзятий опір армії не дозволили Гітлеру перемогти. При цьому Сталін та його генерали зовсім не шкодували своїх солдатів, посилаючи їх на мінні поля, ешелоновані укріпрайони, кидаючи сотні тисяч військовослужбовців оточеними в полях, лісах та містах. Як наслідок, на кожного вбитого німецького солдата припадало 10 радянських. Крім того, радянські загороджувальні загони та спецслужби масово розстрілювали своїх же військовослужбовців за найменшої підозри в небажанні ставати «гарматним м’ясом». Кількість розстріляних своїми перевищила 200 тисяч людей.
Розв’язана Кремлем війна в Афганістані (1979-1989 рр.) також закінчилася поразкою і стала однією з причин розпаду СРСР. Величезними втратами та несподіваним розгромом закінчилася для росіян і Перша чеченська війна 1994-1996 років. «Великоросами» були програні і менш відомі московсько-казанська війна 1505-1507 рр., так званий Кримський похід на Москву 1521 р., московсько-шведська війна 1610-1617 рр., московсько-маньчжурські війни 1649-1689 рр., російсько-турецька війна 1710-1713 рр., Перша радянсько-фінська війна (1918-1920 рр.).
Півтора століття тривали російсько-чукотські війни (1641-1778 рр.), в яких колонізатори постійно зазнавали відчутних поразок і не могли підкорити малочисельних, але войовничих, чукчів. А ще були переможні війни, більше схожі на поразки: Кавказька війна 1817-1864 рр., радянсько-фінська війна 1939-1940 рр., Друга чеченська війна 1999-2009 рр.
Всі ці факти розвінчують міф про непереможність російської армії. Про це мають знати російські солдати, які вторглися на українську землю у 2022 році. І цим можуть надихатися українські війська, загони територіальної оборони та весь народ України, які вкотре розвінчують цей порочний імперський міф.
Микола СЛОБОДЯНЮК, для «Української лінії»
