Отже задовго до відзначення чергової річниці перемоги над нацизмом, яка в росії вже давно трансформувалася в божевілля під влучною назвою побєдобєсіє, до рашистів прилетів такий собі знаковий нежданчик. Ті, хто уважно відслідковує втрати російських загарбників, звичайно ж, помітили утилізацію українськими воїнами чергового рашистського генерала. Ним виявився командир елітної 150-ї мотострілецької дивізії такий собі Олег Мітяєв. Звичайно, більшість українців побажала цьому безславному виродку горіти в пеклі, і це, зауважу, справедливо. Адже згинув цей високопоставлений злочинець на руїнах багатостраждального Маріуполя.
Здавалося, що тут за дивина, генерал та й генерал, їх вже декілька знайшло свою безславну смерть на українській землі. Однак, варто звернути увагу на цифру 150. Саме нею позначено номер мотострілецької рашистської дивізії.
А тепер по суті. Отже, 150-та стрілецька Ідрицько-Берлінська ордена Кутузова дивізія прославилася тим, що разом з частинами 171-ї стрілецької дивізії українця полковника Олексія Негоди 30 квітня 1945 року оволоділа Рейхстагом і водрузила прапор над будівлею німецького парламенту. Здійснила це група військовослужбовців 756-го стрілецького полку українця полковника Федора Зінченка. А очолював групу прапороносців знову таки українець, уродженець славетної Ахтирки лейтенант Олексій Берест. Так, так, той самий Берест, якому через ставлення «вождя народів» Сталіна до українців, статус нагороди було занижено до ордена Червоного Прапора. Тоді як представнику «старшого братнього народу» Михайлу Єгорову та земляку Сталіна Мелітону Кантарії, які входили до групи прапороносців, під орудою нашого Олексія Береста, «судилося» не тільки отримати Золоті Зірки Героїв Радянського Союзу, але й назавжди увійти до ідеологічно відкоригованих підручників історії.
А між тим, доля стрілецького з’єднання, чиї воїни тріумфально завершили боротьбу країн Антигітлерівської коаліції проти нацизму, склалася досить драматично. Його, попри історичні заслуги та досить вражаючий список Героїв Радянського Союзу, а їх в дивізії було п’ятнадцять, а ще додайте сюди п’ять воїнів, що стали повними кавалерами ордену Слави, виключили зі складу Радянської армії. Одним словом, 150-та стрілецька Ідрицька-Берлінська ордена Кутузова дивізія, в грудні 1946 року, передавши свій штурмовий прапор музейним працівникам, спочила в Бозі, тобто військовою мовою була просто розформована.
І ось мабуть в рамках майбутнього походу на Європу під божевільним гаслом «Можем повторіть!», в травні 2016 року, тобто через 70 років після розформування, міністерство оборони ерефії оприлюднило ідею реанімації бойового з’єднання, яке символічно завершило війну проти нацизму в 45-му. Мабуть військовий злочинець, а за сумісництвом ще й очільник кремля путін, готуючись до «спеціальної військової операції» з «демілітаризації та денацифікації» України, вважав, що створення нового військового з’єднання, а саме 150-ї мотострілецької Ідрицько-Берлінської ордена Кутузова дивізії якнайкраще підійде для подібної мети.
І ось 3 березня 2022 року, згідно з повідомленнями у відкритих джерелах, в ході відбиття російського вторгнення в Україну, було ліквідовано командира 103-го мотострілецького полку полковника Ісайкіна, а далі як ви здогадалися, настала черга і командира дивізії генерал-майора Мітяєва, якого ліквідували військовослужбовці окремого загону спецпризначення «Азов».
Окрім того на «концерт до кобзона» крім вищих офіцерів відправилися ще декілька сотень військовослужбовців тепер вже скомпрометованої і повністю знеславленої рашистським режимом 150-ї мотострілецької Ідрицько-Берлінської ордена Кутузова дивізії.
Олександр ФИЛЬ, журналіст
Спеціально для «Української лінії»