Ідеологічні схеми аналізу подій в Казахстані пояснюють причини масових запеклих заворушень з точки зору «пріоритетності» провини конфліктуючих за владу казахських еліт, Росії, Китаю, західних демократій, радикальних ісламістів (Казахстан мав програму повернення своїх громадян, які воювали за «Ісламську державу» в Сирії). Саме у розпалі інформаційна війна навколо інтерпретації фактів, але вона не заважає підвести перші підсумки подій.
Зрозуміло, що початок січня 2022 року змінив вектор розвитку казахської історії і вплинув на транзит автократичних пострадянських режимів. Спільною для усіх них є проблеми імітації державотворення за умов дефіциту реального суверенітету. Поштовхом до заколоту став розкол правлячих казахських еліт (незалежно від того чи оточення Назарбаєва намагалось усунути від влади президента Касим-Жормарта Токаєва, або навпаки), з якого скористалися безпосередні сусіди Казахстану – Росія і Китай. Москва і Пекін понад три десятиліття намагались виштовхати з Казахстану американських та європейських інвесторів, наявність яких давала можливість Казахстану проводити «багатовекторний» зовнішньополітичний курс під прикриттям євразійської інтеграційної риторики. Але наслідком переважно сировинного типу казахської економіки є її вразливість до впливу глобальних кризових явищ та надмірна соціальна нерівність у суспільстві.
На користь версії щодо стихійного характеру заколоту є не тільки відсутність офіційних лідерів (за відсутності легальної опозиції це не дивно), а різноманітність форм протестів. Навіть у місті нафтовиків Жонаузені опоненти режиму протестували без систематичних актів насилля. Натомість у колишній столиці Алмати вже 4 січня 2022 року почали активно діяти озброєні тактичні групи, явно навчені тактиці вуличних боїв. Тобто у Алмати була ніяка не революція, а планові зусилля, відверто спрямовані на демонтаж державних структур і хаотизацію Казахстану за зразком Афганістану з його війною всіх проти всіх. Безумовно це мало свої наслідки для регіональної безпеки. Існував ризик того, що у руках терористів могли опинитись «реактиви» з якоїсь із трьох біологічних американських лабораторій, які працюють в Казахстані. До того ж, 18% потужностей «майнінгу» кріптовалюти біткойна донедавна забезпечувались електроенергією Казахстану.
Президент Токаєв, який став «спадкоємцем» Назарбаєва 2019 року головним чином завдяки тому, що не мав серйозної внутрішньої кланової підтримки, міг зберегти владу у своїх руках тільки опертям на зовнішню силу. Після виведення у серпні 2021 року американських військ із Афганістану неможливо було отримати оперативну підтримку з Вашингтону. Ставка на Китай була сумнівна тому, що Пекін дуже обережно військовою силою заходить до Центральної Азії. Тож Казахстан звернувся до Москви.
6 січня 2022 року Росія, Вірменія, Киргизстан, Таджикистан, Білорусь ввели під прапором Організації договору колективної безпеки «миротворчій контингент» на територію Казахстану. Події нагадують введення військ ОВД в Чехословаччину у серпні 1968 року. Киргизстан, як тоді Албанія, обумовив символічне залучення до цього контингенту на умовах відмови від участі у придушенні повсталих. Незабаром з’ясувалось, що учасниками заворушень у Алмати були й громадяни Киргизстану. Тож запрошенням контингенту ОДКБ Токаєв перехопив у клану Назарбаєва контроль за силовою вертикаллю та поки що уник відкритої підтримки Кремлем російського сепаратизму на Півночі Казахстану.
Попередні підсумки фактичного придушення заколоту засвідчують, що найбільше поки що програв турецький проект «Великий Туран», спрямований на єднання тюрків. Китай вітав участь ОДКБ у гарантуванні безпеки транзитних торговельних шляхів територією Казахстану. Пекін також сподівається витіснити з енергетичного сектору Казахстану британський та американський капітал. Варто нагадати, що Казахстан є світовим лідером з видобутку уранової руди, контроль над родовищами якої є важливим для євразійського проекту.
Вірогідно, що дипломат китаїст за фахом Токаєв запрошенням ОДКБ заспокоїв Путіна щодо пріоритетності китайських інтересів у Казахстані. Китай зацікавлений у «закритті» в Казахстані уйгурського питання, тим паче, що воно активно використовується США проти Пекіна. Звертає на себе увагу, що одним із перших кадрів Назарбаєва у відставку за підозрою у державній зраді був відправлений секретар Ради безпеки етнічний уйгур Карим Масимов.
Російська пропаганда активно використовує факт заколоту у Казахстані для дискредитації будь-якої опозиційної політичної активності в Росії. Замовчуються глибокі внутрішні причини протестних настроїв. Підсилювали один одного такі чинники, як занепад економіки, інфляція, безробіття, втома від тривалого правління Назарбаєва та загострення протиріч між кланами. Західно-казахський «молодший жуз» традиційно вважає себе обділеним при розподілі ресурсного пирога. Одночасно культ «кочової демократії» налаштовує на амбіції випробувати владу на міць, коли влада переживає складний перехідний період. Цей період фіксує факт наявності слабкої державності тільки з атрибутами держави, але з їхніми функціональними вадами. Звичайно Назарбаєв намагався плекати національну свідомість казахів. Казахських націоналістів влада намагалась використати проти радикальних ісламістів. Казахи пам’ятають про голод 1932-1933 років та роль не просто радянської влади, а етнічних росіян у його організації. Але заколот показав, що національна ідентичність не може замінити соціальну справедливість.
11 січня 2022 року Касим-Жомарт Токаєв анонсував план соціально-економічних реформ із амбіціями стати «батьком» казахських реформ за аналогом сінгапурського автократа Лі Куан Ю. Поки що Токаєв за порадою Лі не «посадив трьох своїх друзів», а тільки-но закінчує транзит влади від Назарбаєва. Відкритим є питання, чи можливо досягнути нового консенсусу казахських еліт, зважаючи на їхню орієнтацію на різні зовнішньополітичні полюси впливу. Токаєв не зацікавлений у тому, аби його однозначно ідентифікували з Кремлем або Пекіном. Однак й зберегти зовнішньополітичну багатовекторність буде складно, якщо взагалі можливо. Влада демонструє, що почула вимоги. Мова не йде про політичну лібералізацію, а про авторитарний варіант ринкових реформ. Власне такий сценарій став одним із стимулів січневих протестів. Складно буде навіть у середньостроковій перспективі трансформувати кланову ієрархію на шляху до створення ліберальної демократії з відкритими соціальними ліфтами. Сінгапуру це вдалося, що є унікальним прикладом, а не універсальною практикою. Поки що важливіше уникнути ризику виникнення на території Казахстану «другої» сирійської війни, що може привести до поділу цієї країни між великими сусідами. Великі амбіції в Казахстані має Путін. Він планує на космодромі Байконур створити постійну російську військову базу. Однак російські ресурси вже розпорошені на африканські держави Малі, Центральноафриканській республіці, Придністров’ї, «ДНР-ЛНР», Сирії, Нагірному Карабаху, Таджикистані, тепер Казахстані. Україна має короткий час перепочинку, адже Росія не приховує, що вважає Україну головним джерелом дестабілізації її амбітних агресивних проектів. Не варто забувати, що у великих мегаполісах Росії чимало нелегальних мігрантів із країн Центральної Азії, які можуть підпалити заворушення будь-якого типу. Російська імперія вкотре «розтягує» свої ресурсні можливості «до безкінечності», що вже завалило СРСР. Ніхто не може точно спрогнозувати, коли російська імперія надмірно перевантажить свої сили та надірветься. Але вже зрозуміло, що казахська війна за спадок Назарбаєва це не окремий випадковий епізод історії. Існує велика ймовірність того, що нестабільність у Казахстані дестабілізує сусідні такі ж проблеми держави: Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан. Великий ризик аналогічних подій у Туркменістані. Якщо запалає уся Центральна Азія, це буде страшна дестабілізація не регіонального, а глобального рівня.
Андрій МАРТИНОВ, спеціально для «Української лінії»
