Днями турецький президент Реджеп Ердоган оголосив персонами нон-грата послів впливових країн Євросоюзу і США. Приводом для дипломатичного скандалу стали коментарі західних послів щодо чергового вироку відомому правозахиснику Осману Каваллі. Він відомий активіст неурядових організацій, які захищали права національних та релігійних меншин у Туреччині.
Цього разу йому винесли вирок «навздогін» чисткам турецької еліти після провалу змови військових у липні 2016 року. Це виклад фактів без оціночних суджень, яких надміру у турецькій та особливо німецькій пресі, де достатньо емоційних коментарів. Насправді цей випадок показово висвітлює актуальні тенденції не тільки турецько-німецьких відносин, а й стан міжнародних відносин загалом.
Нагадаємо, що у грудні 2021 року США планують проведення саміту світових демократій, який має стати форматом «коаліції бажаючих», покликаної стримувати світові автократії. Туреччина є не тільки членом НАТО, а й великої двадцятки. Причому Ердоган під час недавнього турне до Анголи і Нігерії різко розкритикував Раду Безпеки ООН, в якій переможці у другій світовій війні, на його думку, присвоїли повноваження вирішення світових проблем. Ця промова мала різкий резонанс в Брюсселі та Вашингтоні. У відповідь Ердоган використав справу правозахисника, аби зайвий раз підкреслити турецьку суверенність.
Різкість цього рішення обумовлена внутрішньополітичними міркуваннями. У 2023 році, коли Турецька республіка відзначатиме століття з часу створення, в країні мають відбутись президентські вибори. Вже відбувається ретельна підготовка до цієї події. Ердоган підозрює адміністрацію Байдена у намірі грати проти нього. Турецький президент також не має ілюзій щодо позиції провідних країн Євросоюзу. Канцлер Ангела Меркель, яка добуває свій термін на посаді, один із останніх візитів здійснила до Стамбулу. Його практичним результатом стало підтвердження фінансування Туреччини, яка стримує потік сирійських біженців до країн Євросоюзу. Однак за свої послуги Ердоган вимагає «нейтралітету» Євросоюзу у питаннях своєї внутрішньої і зовнішньої політики. «Турецький казус» є надто резонансним у тій же Німеччині. Міністр закордонних справ Хайко Маас жорстко поставився до діалогу з турецьким послом у Берліні. Внаслідок цього шеф німецьких дипломатів наразився на різку критику з боку партії «Альтернатива для Німеччини». Ця опозиційна партія, відома вимогою виходу ФРН із Євросоюзу, побачила в політиці Ердогана відображення свого ідеалу «суверенності» у питаннях внутрішньої і зовнішньої політики. Започаткована дискусія виявилась дуже не на часі для партії зелених, яка веде переговори з соціал-демократами та вільними демократами щодо створення «світлофорної коаліції». Зелені відомі тим, що партійний кадровий склад репрезентований найбільшою кількістю етнічних турків, громадян Німеччини. Також значна частина етнічних турків голосувала за переможців виборів 26 вересня соціал-демократів. Тож «світлофорну коаліцію» «німецькі» турки сприймають не стільки як «уряд захисту клімату», скільки як німецький уряд, який має переглянути надто скептичну позицію щодо перспектив членства Туреччини в ЄС. Однак, на відміну від зелених і соціал-демократів, які досі вважають ліберальні цінності недостатньо впровадженими в Туреччині, «Альтернатива для Німеччини», навпаки, вбачає в цьому не ваду, а чесноту. Тим паче, що натуралізована в Німеччині турецька громада демонструє переважно більшу адаптованість до європейських норм і цінностей, ніж, наприклад, вихідці із мусульманських країн Північної Африки у Франції. Турецька громада в Німеччині демонструє, що Туреччина теоретично може бути членом ЄС. Інша справа, що це навряд чи можливо за умов збереження «суверенно-імперських» амбіцій Ердогана. Однак ліберально налаштовані турки сподіваються, що «турецька політика» нового федерального уряду Німеччини буде більш зарядженою на їхні інтереси, а не на цінності, конфлікт яких є надто наглядним.
Андрій МАРТИНОВ,
спеціально для «Української Лінії»
