Чого очікувати Україні у разі створення різних форматів німецької урядової коаліції?
Останнього тижня виборчої кампанії християнські демократи завдяки активності Ангели Меркель суттєво скоротили відставання від соціал-демократів. Відповідно шанси кандидата ХДС-ХСС Арміна Лашета і кандидата соціал-демократів Олафа Шольца стати новим канцлером майже зрівнялись. Незначний відрив між соціал-демократами і християнськими демократами нейтралізував амбіції лідера баварського Християнсько-соціального союзу Маркуса Зедера витіснити Лашета з переговорного процесу щодо нової коаліції. Звичайно, крім персональних амбіцій кандидатів на посаду канцлера вибори дали підстави вести мову про важливі тенденції. Зокрема, триває процес фрагментації та ускладнення партійно-політичної системи Федеративної Республіки. Адже «Соціал-демократична партія», «Християнсько-демократична партія», «Християнсько-соціальний союз», «Вільна демократична партія», «Партія зелених», «Ліва партія» мають різні шанси увійти до нової правлячої коаліції. У «блискучій ізоляції» залишилась тільки партія «Альтернатива для Німеччини».
Нова правляча коаліція має на свою підтримку назбирати в бундестазі принаймні 379 мандатів. Соціал-демократи мають 209 мандатів, ХДС-ХСС 198 мандатів, Зелені 114 місць, Вільні демократи 94 мандати, Альтернатива для Німеччини 85 мандатів, Ліва партія 40 мандатів. Дві останні партії фактично автоматично стали правоконсервативною і ліво-ліберальною опозицією до будь-якого нового формату правлячої коаліції.
Гіпотетичних варіантів правлячих коаліцій у новому складі бундестагу є принаймні п’ять, адже попередня «велика коаліція» соціал-демократів, християнських демократів і християнсько-соціального союзу настільки втомила за останні роки усіх її учасників, що вони розглядають її тільки як аварійний варіант. Її теоретично можуть знову реанімувати, аби не проводити позачергові вибори на випадок, якщо потенційні учасники коаліційних переговорів будуть настільки принциповими, що президент Франк-Вальтер Штайнмайєр буде вимушений розпустити бундестаг та призначити позачергові вибори. Тому важливим є питання переможця виборів, адже саме кандидат цієї партії першим отримує право спробувати сформувати нову правлячу коаліцію. Не менш вагомим фактором, який впливає на коаліційні переговори є підтримка майбутньої коаліції у верхній палаті ФРН – бундесраті, адже новий уряд може бути паралізованим у своїй діяльності, якщо не матиме більшості у бундесраті. Зважаючи на це, новій гіпотетичній коаліції доводиться рахувати свої мандати не тільки у бундестазі, а й у бундесраті. Тим паче, що федеральні вибори 26 вересня відбулися одночасно з виборами ландтагів у східнонімецькій землі Мекленбург-Передня Померанія (там перемогли соціал-демократи і «Альтернатива для Німеччини») та Берлін (тут переможці соціал-демократи і зелені). Ці вибори підняли на політичному ринку партійні акції соціал-демократів і Партії Зелених як потенційних коаліційних партнерів.
Розглянемо найбільш ймовірні коаліційні варіанти з точки зору їхнього можливого впливу на східноєвропейську політику Німеччини.
«Світлофорна коаліція» (за партійними кольорами – соціал-демократи – червоні, вільні демократи – жовті, партія зелених відповідно – зелені, тобто «вмикається» червоно-жовто-зелений світлофор). Можливим канцлером за такого розкладу може бути соціал-демократ Олаф Шольц. Але він матиме серйозні проблеми із «молодшими партнерами». Складно погодити партійні програми зелених і вільних демократів. Крім того, «зелена» Анна-Лена Бербок і ліберал Крістіан Ліндлер претендуватимуть на посаду віце-канцлера і відповідно міністра закордонних справ. Зазначимо, що для України це було б непогано, адже зелені і вільні демократи є чи найбільш послідовними критиками Росії за її агресію проти України. У випадку створення «світлофорної коаліції» не варто очікувати на постачання німецької зброї Україні, але зелені можуть попсувати Росії нерви із сертифікацією газопроводу «Північний потік-2». На позицію «молодших партнерів» вимушені будуть зважати й соціал-демократи, навіть маючи на увазі, що вони вважаються чи не найбільш проросійською партією бундестагу.
У випадку, якщо першу скрипку у коаліційних переговорах гратимуть християнські демократи, тоді можлива коаліція «Ямайка» (за кольорами прапору Ямайки: чорно-зелено-жовті). тобто ХДС-ХСС (чорні), партія зелених, вільні демократи. Така коаліція гарантує позицію канцлера Арміну Лашету, але щодо молодших партнерів матиме такі само проблеми, що й «світлофорна коаліція». Для України ця коаліція означатиме, що співпраця з Росією нагадуватиме часи Меркель, тобто наближатиметься до «вибіркового стримування» РФ.
Ще один варіант коаліції ХДС-ХСС, соціал-демократи, вільні демократи. Він вважається «командою мрії» для німецького великого бізнесу. Ліберал Крістіан Лінднер може у такому випадку розраховувати на посаду віце-канцлера і міністра закордонних справ, але Шольцу і Лашету буде складно погодити між собою претензії на позицію канцлера.
У випадку провалу переговорів з вільними демократами може бути створена коаліція «Кенія» (за кольорами прапору Кенії: чорно-червого-зелені), тобто ХДС-ХСС, соціал-демократи, зелені. Така коаліція менш прийнятна для великого німецького бізнесу, зважаючи на радикальні екологічні позиції зелених. Але для України прийнятною може бути позиція Анни-Лени Бербок на посаді міністра закордонних справ у такому складі коаліції.
Нарешті, «Червоно-червоно-зелена» найменш вірогідна коаліція у складі соціал-демократів, лівої партії і зелених. Ліві показали заради цього недостатній результат і цій гіпотетичній коаліції банально не вистачає мандатів. Проти Лівої партії гостро виступає ХДС-ХСС, тому зелені і соціал-демократи, які активно співпрацюють із Лівою партією у східнонімецьких федеральних землях, навряд чи захочуть знімати «мораторій» на їхнє залучення до правлячої коаліції на федеральному рівні. Складність ціннісних орієнтирів та партійних і персональних інтересів, які представлені у новому складі бундестагу, максимально ускладнюють коаліційні переговори. Їхнє вірогідне затягнення (найгірший варіант до лютого 2022 року) не тільки дестабілізує внутрішньополітичне становище Німеччини, а й негативно впливає на позиції Євросоюзу. Таке «виведення Німеччини з гри» є негативним фактором для України. Час коаліційних переговорів може бути використаний «технічним урядом», який виконуватиме обов’язки федеральної виконавчої влади до підписання нової коаліційної угоди, для швидкої сертифікації газопроводу «Північний потік-2». Після цього будь-якому новому уряду треба буде шукати правові підстави для перегляду такого рішення. Головною такою підставою може бути більш критична позиція щодо путінської Росії фактично будь-якого складу нової німецької правлячої коаліції. Адже Німеччина переглянула традиції своєї східної політики, яка стає більш багатовекторною, а не орієнтованою виключно на РФ. Скоріше за все, німецька східна політика стає ще більш прагматичною, тобто полягатиме у критиці Росії за порушення демократичних норм, «стримування амбіцій» Путіна, але з одночасною співпрацею у критично важливих для Німеччини сферах, таких як енергетика.
***
Звичайно, пріоритетами діяльності будь-якого формату нової німецької коаліції буде вирішення внутрішньополітичних проблем: сприяння розвитку німецької економіки та подолання наслідків пандемії, екологічна модернізація, вирішення міграційних проблем, подолання протиріч в Євросоюзі та НАТО. Але фактично вирішення кожної з цих проблем значною мірою залежить від удосконалення східноєвропейської політики ФРН. Тому логічним є запитання, чого очікувати Україні у разі створення різних форматів німецької урядової коаліції?
Добра новина для України полягає в тому, що партія зелених і вільні демократи, які з 2017 року були в опозиції до «великої коаліції», виробили чітке розуміння проблем українсько-російських відносин. Зелені і ліберали гостро критикували спроби «зрозуміти Путіна» та розвивати німецько-російські відносини за рахунок безпеки Східної Європи. Зважаючи на це, у випадку створення коаліції соціал-демократів, зелених і вільних демократів (Шольц канцлер, Бербок або Хабек – міністр закордонних справ, Лінднер міністр фінансів) можна очікувати на призупинення сертифікації «Північного потоку-2», посилення критичного німецького тону у відносинах з РФ (невизнання легітимності нової Думи, критика амбіційної зовнішньої та військової політики РФ). Однак Лінднер, скоріше за все, наполягатиме на включенні режиму фінансової економії, тому не варто розраховувати на німецьку щедру фінансову допомоги, тим паче на постачання зброї. Німеччина в такому випадку наполягатиме на відмові РФ від «тихої» анексії «ДНР-ЛНР». Зелені можуть включити до коаліційної угоди положення щодо екологічної модернізації країн Східної Європи, включно з Україною.
У разі створення коаліції за участі християнських демократів, а також зелених і вільних демократів, цього разу за канцлера Арміна Лашета також варто чекати на посилення німецької політики стримування РФ та проблеми із сертифікацією «Північного потоку-2». Але і цей коаліційний склад навряд чи піде на радикалізацію конфронтації з РФ шляхом постачання Україні німецької зброї або чіткі пропозиції щодо членства в НАТО.
Поки що найгіршим для України, як і для решти Європи, варіантом може бути глухий кут на німецьких переговорах щодо створення коаліції. У такому випадку німецькі еліти та суспільство не зможуть уникнути ризиків позачергових виборів (можливо навесні 2022 року). Але скоріше за все цей крайній варіант не буде реалізований, зважаючи на політичну культуру відповідальності німецьких еліт. Тому треба пережити вимушену «переговорну паузу» в українсько-німецьких відносинах, скоріше за все, до цьогорічного Різдва.
Андрій МАРТИНОВ,
спеціально для «української Лінії»