20 серпня 2021 року канцлер Ангела Меркель відвідала Москву. Переговори з російським президентом тривали понад три години. Сторони констатували пожвавлення економічного співробітництва. Путін визначив умови продовження транзиту газу українською газотранспортною системою після 2024 року, якщо Німеччина законтрактує ще більші обсяги закупівлі природного газу, з якими не впораються дві гілки газопроводу «Північний потік». Але у цьому контексті існує невизначеність щодо енергетичної політики, якої дотримуватимуться новий німецький уряд. Адже кандидат християнських демократів Армін Лашет погодився з ініціативою партії зелених щодо створення «Кліматичного клубу», який займатиметься координацією дій заради досягнення до 2045 року «кліматичної нейтральності» Німеччини.
Більше німецько-російських розбіжностей виявилося у політичних оцінках актуальної міжнародної ситуації. Щодо Афганістану, Лівії, Сирії були зроблені ритуальні заяви, які декларували наміри пошуку компромісів. На протилежних позиціях залишились Німеччина і Росія щодо оцінок тенденцій розвитку внутрішньополітичної ситуації. Дії Олександра Лукашенко, спрямовані на транзит нелегальних біженців до Литви і Польщі Меркель назвала недопустимою гібридною зброєю.
Переговори у Кремлі відбувались у річницю отруєння російського опозиціонера Олексія Навального. Його «Фонд боротьби з корупцією» оголошений у РФ поза законом, а активісти недопущені до думських вересневих виборів. Російські закиди у відповідь щодо проблем із легалізацією діяльності у німецькому інформаційному просторі німецькомовної редакції російського пропагандистського телеканалу «Росія сьогодні» наштовхнулись на заперечення Ангелою Меркель впливу федерального уряду на ці рішення. Взагалі тема російського впливу на цьогорічну виборчу кампанію до бундестагу залишається в Німеччині гарячою. Меркель наголосила, що завжди виступала за діалог з Росією у найскрутніші моменти політичного процесу. Натомість Путін звинуватив Україну у прийнятті законодавства, яке нібито суперечить Мінським угодам. Одним із таких законопроектів був названий проект про перехідний період. Кремль фактично висунув ультиматум, що в разі прийняття цього закону вважатиме, що Україна в односторонньому порядку вийшла з Мінських угод. Але навіть у такому випадку Росії не варто розраховувати на швидке скасування міжнародних санкцій. Підтвердженням цього є той факт, що всі країни Європейського Союзу взяли участь у роботі «Кримської платформи». Під час засідання цього дипломатичного форуму лунали думки про те, що санкції проти Росії мають тривати доти, доки Крим буде повернутий до складу України.
Загалом переговори 22 серпня 2021 року Ангели Меркель у Києві стали не менш важкими, ніж бесіди у Кремлі. Щодо проблем енергетичної безпеки України зрозуміло, що Німеччина не має вільних коштів, необхідних для модернізації української газотранспортної системи. Обіцяний мільярд на «зелену» енергетику ще теж треба акумулювати, зацікавивши головним чином приватних інвесторів. Зробити це дуже складно, доки триває російська гібридна війна проти України. Остаточно ситуацію у глухий кут заводить неможливість української капітуляції на Донбасі. Вуличні протести проти виконання Мінських угод і проти гіпотетичного відновлення постачання дніпровської води до Криму є маркерами суспільних настроїв в Україні. Не менш складно виглядають військові аспекти безпеки України. Прохолодні німецько-російські політичні відносини є аргументом для Берліна не загострювати стосунки з Москвою, погодившись на перспективу вступу України в НАТО або передачу німецької зброї України.
Здається, спроби загравання з Кремлем стають ціною за стримування Китаю. Крім того, невдале завершення місії НАТО в Афганістані також додає аргументів скептикам, які вважають, що євроатлантичну безпеку варто зміцнювати по периметру євроатлантичних кордонів, а не на далеких підступах до них. Київські переговори засвідчили, що до кінця терміну перебування Ангели Меркель при владі вже неможливим є прогрес у досягненні миру на Донбасі за умовами Мінських угод. Меркель і Путін неодноразово наголошували, що інших угод немає. Але конструктивна дипломатична позиція полягає у тому, аби не висувати попередні умови для переговорів, коли слабшу сторону не влаштовує диктат сильних.
Зрештою, афганські події показали, що не тільки слабка держава може бути нежиттєздатною, а й потужна держава може надірвати свої сили. Поки що зрозуміло, що зважаючи на войовничі настрої Путіна, який продовжує вважати Україну «історичною помилкою», не варто розраховувати на щось конструктивне.
Андрій МАРТИНОВ,
спеціально для «Української Лінії»