ТИВА, «ИСКОННЫЕ РУССКИЕ ЗЕМЛИ» ТА КОЛЕСО ІСТОРІЇ

ТИВА, «ИСКОННЫЕ РУССКИЕ ЗЕМЛИ» ТА КОЛЕСО ІСТОРІЇ

8 Серпня, 2021 Off By admin

Декілька абзаців в останньому «історичному екскурсі» В. Путіна присвячено нищівній критиці керівництва СРСР, яке «произвольно нарезало границы, раздавало щедрые территориальные «подарки» и «отторгало от России ее исторические территории».

«Все манипуляции с территориями проводили волюнтаристски, игнорируя мнение людей» – обурюється російський президент. Встановлення «справедливості» він бачить в тому, що країни-учасники Договору 1922 про утворення Радянського Союзу повинні повернутися до кордонів, які були на той момент. А «все же остальные территориальные приобретения – это предмет для обсуждения, переговоров».

Щоправда Криму (переданого Україні, за версією Путіна, «с грубым нарушением действовавших на тот момент правовых норм») це чомусь не стосується. Навряд чи те, що відбулося в лютому-березні 2014 року можна назвати «обсуждением и переговорами». Та й твердження про те, що півострів є саме російська «историческая территория» якось погано співвідноситься с його реальною історією.

Ще складніше застосувати «путінські максими» у випадку деяких інших нинішніх складових Російської Федерації.

Чи не найяскравішим прикладом є Республіка Тива (мала батьківщина нинішнього міністра оборони РФ та одного з найближчих путінських сподвижників Сергія Шойгу).

У цьому випадку «більшовики», що їх так завзято критикує російський лідер, зовсім не «розбазарювали», а навпаки – «рачительно приумножали».

У 1944 році вони ґвалтовно приєднали не просто територію, а формально незалежну державу – Тыва Арат Республика – Тувинська народна республіка (ТНР). Її, м’яко кажучи, важко назвати «исторически российской». До 1911 року це була частина імперії Цін. Після розпаду останньої частина тивинської знаті «зробила ставку» на Росію, попросивши Миколу ІІ про «захист». Станом на 1917 т.зв. Урянхайський край (Тива) був російським протекторатом (тобто де-юре – самостійною державою, яка контролювалась, але не входила до складу імперії). Не увійшла Тива й до відновленої, вже радянської імперії – у серпні 1921 було оголошено незалежну республіку Танни-Тува.

Прапор республіки Танну-Тива у 1921-1926 роках. В центрі композиції – Дхармачакра («колесо закону», символ дхарми – вчення Будди про шлях до просвітління та звільнення від кармічних перероджень у сансарі).

При цьому цей край продовжували вважати «своєю» бунтівною провінцією китайці та монголи. Останніх, щоправда, у 1920-х СРСР змусив визнати незалежність та кордони ТНР (але відзвуки територіальних суперечок залишились і до нашого часу). А от у випадку і стосовно Китаю статус-кво залишається невизначеним. Мабуть в очікуванні «обсуждений и переговоров», якщо слідувати за путінською логікою. До речі, поспіх з «поглинанням» ТНР в 1944 окремі дослідники пояснюють тим, що Й. Сталін отримав інформацію, що під час зустрічі в Каїрі, наприкінці листопада 1943 року, президентів США Ф. Рузвельта та Китаю Чан Кайші, перший поцікавився статусом Танну-Тиви. Китайський лідер, нібито, відповів, що цей район є невід’ємною частиною китайської провінції Зовнішня Монголія і незаконно контролюється Росією (СРСР).

Поштова марка Тиви з зображенням її території (1927)

Провернута ця анексія також була в спосіб, який точно не відповідав «действовавшим на тот момент правовым нормам» (навіть за всієї умовності «радянської законності»).

І це не «измышления врагов России» – так вважають тувинські та навіть окремі російські історики. «Во-первых, ходатайство о вступлении ТНР было принято Малым Хуралом [президиумом парламента из нескольких человек, в глубокой тайне], а не Великим Хуралом ТНР (парламентом); во-вторых, решение Президиума Верховного Совета СССР о приеме ТНР в состав СССР не было утверждено Верховным Советом СССР даже после войны, когда он уже начал работать; в-третьих, решение Сессии Малого Хурала от 17 августа 1944 г. «О вхождении ТНР в состав СССР» руководители республики скрывали от ее населения несколько месяцев вплоть до ноября, когда оно было напечатано в местной и центральной прессе» – пишуть в цілком таки легальному виданні «Новых исследованиях Тувы».

Та що там історики (деякі з яких виявляють чудеса еквілібристики та в своїх дисертаціях стверджують, що «хотя принятие Тувы в состав СССР было оформлено с явными правовыми и конституциональными нарушениями, однако сам факт добровольного вхождения Тувинской Народной Республики в состав Союза ССР не может быть оспорен»). На офіційному сайті Верховного Хурала (парламенту) Республіки Тува (в РФ визнано рівнозначними написання «Тива» та «Тува») читаємо наступне: «Накануне вхождения в состав СССР ТНР была полноправным государством со своими атрибутами. Имела Конституцию, флаг, герб, золотой запас, бюджет и полномочные представительства в СССР и МНР. Прошлое в немалой мере помогает нам и в строительстве новых отношений с Россией и субъектами Федерации сейчас. Идея равноправных взаимоотношений – не новое слово в политической истории Тувы. Она занимала умы и тех, кто начинал строить ТНР. Время показало, что они были на верном пути».

Про «етичний» бік питання можна й не згадувати – СРСР поглинув країну, яка була його союзником (ТНР в 1941 році оголосила війну ІІІ Рейху, передала Радянському Союзу увесь свій золотий запас, постачала Робітничо-селянській червоній армії коней, продовольство, теплий одяг).

Заради справедливості варто, втім, відзначити, що з «радянськими реаліями» тивинці почали «знайомитися» задовго до 1944 року. Адже ще в 1929 році зусиллями СРСР до влади в ТНР прийшли «спеціально навчені местные кадры» – перші випускники «Коммунистического университета трудящихся Востока». Вони заарештували (а потім – стратили) «батьків-засновників» Тивинської державності. Протягом 1930-х-поч. 1940-х в республіці були проведені «скальковані» з радянських взірців «розкуркулення», колективізацію, боротьбу з релігією, масові репресії нечисленної інтелігенції. Почав навіть формуватись «культ особи» місцевого вождя – 1-го секретаря Тувинської Народно-Революційної партії Тока Салчак Калбакхорековича (1901-1973) та його дружини, Голови Малого Хурала Анчимаа-Тока Хертек Амирбівни (1912-2008). Цікаво, що про останню росіяни з гордістю пишуть, що це була «первая женщина в мировой истории, бывшая главой государства на избираемой должности». Ну і напевно ж першою в світі, яка «на сімейній нараді» з чоловіком вирішила ліквідувати державу, яку очолювалаJ.

Проте все це лірика, а в «сухом остатке» ми маємо наступне

  • Приєднання було здійснено з грубим порушенням діючої на той момент Конституції ТНР 1941 року. Повноваження для рішень такого роду належали до виключної компетенції Великого Хуралу, який обирався від жителів республіки за нормою 1 делегат від 300 чоловік населення. Не треба мати ілюзій – за потреби таке рішення прорадянське керівництво ТНР зуміло б «протиснути» б і через цей представницький орган. Але з якихось причин цього не зробили, а отже вся «конструкція» «добровільного входження» виявляється більш ніж сумнівною. Принаймні – тут є «о чем поговорить». Причому – набагато предметніше, ніж у випадку зі згаданою у путінській статті ефемерною «Криворожско-Донецькой Республикою» чи «съездом православных (!) депутатов Закарпатья» (православні, на 1945 рік, складали мізерну меншість серед населення Закарпаття).
  • При включені ТНР до складу СРСР не було дотримано діючого на той момент радянського законодавства. Незалежна Тива увійшла не як «нова радянська республіка», а була перетворена всього лише на автономну область в складі однієї з республік на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 14 жовтня 1944 року «О принятии Тувинской Народной Республики в состав Российской Советской Федеративной Социалистической Республики». Цікаво, що в офіційному виданні «Сборник законов СССР и указов Президиума Верховного Совета СССР 1938 — июль 1956» цей Указ надрукований на одній сторінці з рішенням тієї ж Президії «О преобразовании Крымской АССР в Крымскую область в составе РСФСР» (30 червня 1945)»… Проте згідно зі статтею 14 Конституції СРСР 1936 року прийняття до складу СРСР нових суб’єктів належало до виключної компетенції загальносоюзних вищих органів влади та управління. Отже, навіть для створення імітації легітимності процесу «інкорпорації» потрібно було не «просьба Президии ВС СССР к Верховному Совету РСФСР о принятии ТНР в состав РСФСР», а відповідне рішення всього складу Верховної Ради СРСР. Чого, як вже згадувалося, так і не сталося за 47 років перебування Тиви в складі радянської держави.
П’ять абзаців «законодавчої бази» анексії Тиви (1944)
  • Не проводився плебісцит, який би підтверджував згоду населення Тиви на входження до складу СРСР. Розповіді сучасних «дослідників» про те, що це не було передбачено в законодавстві ТНР та СРСР, по-перше, не зовсім правдиві (формально можливість проведення референдумів існувала). А по-друге – погано узгоджуються з близькими «історичними прецедентами». Наприклад, коли СРСР було потрібно добитись міжнародного визнання Монгольської народної республіки, він пішов на організацію (жовтень 1949) загальнонаціонального референдуму про незалежність в цій своїй державі-сателіті. У випадку ТНР не маємо навіть якоїсь імітації такого акту (народного голосування за входження до складу СРСР). Натомість відомі факти втечі в 1940-х рр. до Монголії та Китаю тивинців, які чомусь не хотіли вливатись до «дружной семьи советских народов».

Про юридичні та політичні нюанси всього цього можна дискутувати (росіяни ж так люблять дискусії на такі темиJ). Але, застосовуючи путінські підходи, можна констатувати, що «мнение людей проигнорировали». Причому неодноразово – адже в 1992-му у Тиві також було багато прихильників проведення референдуму про незалежність… І ці люди хотіли рівно того, за що виступає нинішній лідер РФ («уходите с тем, с чем пришли. С такой логикой трудно спорить») – піти з тим, з чим цей народ, хоч і не зі своєї волі, «прийшов» в Росію…

Сучасний герб Республіки Тива (1992)

Невідомо як складеться подальша історична доля Тиви. Російському керівництву, яке жонглює історичними фактами та міфами на своїх західних рубежах варто було б продумувати, чи завжди в них будуть аргументи для того, щоб переконати одного свого східного сусіда в тому, що в цьому випадку не йдеться про «исторические земли Поднебесной». Та заодно й про те, що треба зробити, щоб б тивинці (82% населення в республіці згідно з переписом 2010 року, реально цей відсоток ще більший) щиро повірили, що вони з росіянами «один народ»…

Андрій СТАРОДУБ,

спеціально для «Українського Лінії»