Водна криза в окупованому Криму насувалась поступово і її тривожні сигнали можна відчути по реакції російської преси й наукового співтовариства, яке отримувало від влади країни-агресора установки на пошук способів вирішення цієї проблеми.
Водна проблема в Криму має тривалу історію і питання експлуатації води на півострові ніколи не втрачало своєї актуальності. Іще до окупації Криму Росією у 2014 р. українськими і російськими вченими активно проводились спільні наукові дослідження ситуації із водними ресурсами на півострові. Причому, у цих дослідженнях були задіяні наукові установи, що розміщувалися як у Криму, так і в Києві.
Дослідники України і Росії мали можливість спільно працювати на півострові, вивчати як потенційні можливості використання водних ресурсів, так і проблеми у цій сфері, зокрема, у 2008 р. була опубліковано статтю «Моделювання ресурсів підземних вод південно-західної частини гірського Криму» за авторства В. М. Шестопалова (Інститут геологічних наук НАН України), А. С. Богуславського (Московський державний університет), О. Б. Климчук (Український інститут сейсмології і карстології Сімферопольського університету), О. В. Фесенко і Г. В. Годенко (Одеський національний університет). Зокрема, проблеми із використанням водних ресурсів гірського масиву Криму відзначалися і у 2008 р., а саме: забруднення атмосфери і обумовлені агресивні хімічні осади, безпідставні водовідбори, масштабне будівництво із терасуванням схилів, знищення лісів, забори ґрунту в прибережній зоні. Ці самі проблеми значно загострилися, а негативні явища набули більш масового характеру після окупації Криму.
Щодо гідрогеологічних умов, зокрема, Південно-Західного Криму відзначалося, що вони маловивчені і їх дослідження є надзвичайно складним, потребує тривалої роботи й капіталовкладень, оскільки рельєф водозборів є дуже розгалуженим, а процеси живлення підземних вод надто залежні від кліматичних умов. При цьому, у дослідженнях відзначається наявність карстових і тріщино-карстових зон руху підземних вод, які сягають рівня нижче моря. Гірський Крим у часи до окупації півострова становив значний інтерес для дослідження можливостей експлуатації його підземних водних ресурсів з огляду на усвідомлення як Україною, так і Росією перспективи розвитку в цьому регіоні туристичної галузі. Відповідно, гострою була потреба виявлення автономних можливостей водозабезпечення у цьому регіоні.
Ближче до моменту окупації Криму інтерес до оптимізації експлуатації водних ресурсів на півострові у російських науковців зростає. Зокрема, у місцевих виданнях АРК з’являються матеріали, у яких пропонується застосувати методику районування річкових басейнів Московської області за антропогенним впливом у Криму (М. С. Орлов, Є. А. Абрамова, В. А. Щерба «До оцінки антропогенного навантаження на води річкових басейнів Підмосков’я і Криму», поданій до публікації 8 лютого 2014 року. У цьому полягали очевидні сигнали щодо господарських поглядів на Крим у Росії та перспектив його освоєння, виходячи із наявних у розпорядженні методик країни-майбутнього окупанта.
Фактично, росіяни, приймаючи рішення щодо захоплення Криму, мали змогу отримати всю повноту даних щодо ситуації із водними ресурсами на півострові і, більше того, стимулювати її вивчення протягом попередніх років. Для російського керівництва не мало бути секретом, що ситуація із наявними у Криму водними ресурсами без постачання їх Північно-Кримським каналом набуде катастрофічного характеру. Отже, РФ мала чіткий не науковий чи технологічний, а саме політичний розрахунок на те, що їй вдасться після окупації владнати питання водозабезпечення Криму із новою українською владою. Розрахунки російського керівництва на зговірливість української влади у питанні водопостачання Криму не справдилися і Росія потрапила у водну пастку. На це вказують регулярні акції політичного характеру, спрямовані на відновлення водопостачання із контрольованої території України на окуповану територію Криму, що розпочалися буквально одразу після припинення Україною водопостачання Північно-Кримським каналом.
Водне питання для Криму далося взнаки вже у квітні 2014 року. За даними країни-агресора, перекриття Північно-Кримського каналу вже у перший рік окупації призвело до виведення із сільськогосподарського обігу майже половину земель, на яких вирощувалася більша частина аграрної продукції півострова. Україна ж із окупацією Криму припинила водопостачання каналом, шукаючи політкоректне «пояснення» такого акту, нібито канал було перекрито у зв’язку із ремонтними роботами. Подібне «пояснення» виглядає недоречним і, власне, цілком доцільним було би напряму пояснити припинення водопостачання в Крим фактом окупації півострова військами іноземної держави. Проте, у цей час іще відносини між контрольованою територією України і окупованим Кримом мали повноцінний і системний характер. Здійснювалось постачання електроенергії, відбувалось транспортне сполучення (зокрема, залізницею), на окупованій території працював український мобільний зв’язок, тривала торгівля і на території окупованого Криму була змога обміняти українські гривні на російські рублі. На цьому фоні водну блокаду російська окупаційна влада використовувала як пропагандистський фактор, для переконання кримчан у тому, що прихід російської влади є для них благом, оскільки Україна намагається «зробити погано» Криму.
Слід відзначити історичний досвід блокади Криму з метою поширення на півострів суверенітету української влади за часів Гетьмана П. Скоропадського 1918 року. Та блокада стосувалася лише торгівельних відносин і транспортного сполучення. Німецька ж окупаційна влада в Криму у той час мала змогу забезпечувати свій контингент усім необхідним безперебійно. Тому у П. Скоропадського склалась сприятлива ситуація добитись політичної підтримки Німеччини у питанні поширення суверенітету на Крим. Водного питання цей досвід не стосувався.
Для більш глибокого розуміння водної проблеми в Криму слід звернути увагу на основні чинники цього питання. Так історично склалося, що у Криму для побутових потреб і в господарському обігу використовувались локальні джерела води. Це обумовлювалося локальним характером формування державних утворень, часто паралельно на площі півострова розвивалися самодостатні цивілізації. Тому фортеці й міста мали себе самостійно забезпечувати водою. Досвід Криму був досвідом локальної самодостатності навколо доступних джерел. До масштабного гідробудівництва після Другої світової війни у Криму не було реальних спроб створити загальну систему водозабезпечення, яка могла би стати базою для формування цілісного господарського комплексу.
На час будівництва Північно-Кримського каналу населення Криму складало близько 1 млн. чоловік (напередодні окупації чисельність населення Автономної Республіки Крим складала дещо більш як 1,9 млн. чоловік). Сільське господарство в цей час перебувало у процесі активного розвитку і, власне, цим було обумовлено потребу форсувати це масштабне гідробудівництво. Водночас, слід відзначити доволі значний промисловий розвиток Керченського півострова із його металургійною промисловістю, що потребувала великого обсягу прісної води. То ж, на кінець 1950-х рр. склалась ситуація із водою в Криму близька до тієї, яка є нині на півострові під окупацією. Тому історичний досвід вказує, єдиний можливий шлях її розв’язання, який було знайдено на рубежі 50-60-х рр. минулого століття.
Після окупації Автономної Республіки Крим розпочалась тенденція до локалізації водопостачання півострова і, відповідно, постає перспектива господарської й соціальної локалізації. Цьому сприяє невелика кількість на території Криму системо утворюючих підприємств, які є одними із найбільших споживачів прісної води. Тому вони опиняються під загрозою припинення своєї роботи. Забезпечувати цілісність господарського комплексу на територіальній базі Криму стає можливим завдяки дотаціям із федерального бюджету Росії та їх централізованому розподілу «владою» на окупованому півострові. Таким чином, закладаються додаткові корупційні ризики в результаті чого зростає ціна окупації.
Окремо необхідно відзначити російські пропагандистські штампи у питанні водопостачання Північно-Кримським каналом, що потрапили навіть у наукову літературу і продовжують циркулювати у Криму і в цілому в Росії. Зокрема, у статті О. В. Батаніної «Дефіцит прісної води на півострові Крим: проблеми і способи вирішення», опублікованій іще 2016 року вказано, що вода, яка постачалась в Крим із материка є неякісна із-за численних викидів у Дніпро промислових підприємств уздовж його русла. Нібито, постачання води із Дніпра Північно-Кримським каналом протягом десятиліть призводило до екологічного забруднення Криму і припинення такого постачання дало змогу розпочати усунення екологічних наслідків й розпочати освоєння місцевих, екологічно чистих джерел водопостачання. Подібний пропагандистський штамп був доцільний для окупантів, вочевидь, виходячи із того, що водна криза у 2014-2016 рр. іще не була такою відчутною для кримчан як, скажімо, енергетична і транспортна блокада. Енергетичний локдаун окупанти використали у повній мірі для пропаганди серед кримчан блага переходу півострова під російський контроль, мовляв, Україна намагається зробити Криму погано, а Росія успішно ці спроби локалізує. Проте, водна криза насувалась поступово і її тривожні сигнали можна відчути по реакції російської преси й наукового співтовариства, яке отримувало від влади країни-агресора установки на пошук способів вирішення водного питання.
Здебільшого, наукові роботи в Росії містять пропозиції, навіяні пропагандистським нальотом, типу, освоєння артезіанських джерел, більш раціонального використання водних ресурсів, будівництво водогонів від наявних водосховищ до споживачів тощо. Причому, часто згадується роль російських окупаційних військ, силами яких здійснювались роботи із прокладення водогонів. Подібні наративи окупанти використовують для створення схвального настрою суспільства щодо мілітаризації півострова і регулярного збільшення на ньому військового контингенту. При цьому, уникаючи згадок про постійно зростаюче споживання цим контингентом води, а також про зростаюче соціальне навантаження на Крим. Слід згадати, що мілітаризація Криму має наслідком зростання споживання адміністративних, соціальних послуг, навантаження на інфраструктуру, сферу торгівлі та виробництва товарів широкого вжитку за відсутності економічного зростання в Криму. Проблеми із водозабезпеченням завдають потужних ударів по перспективах розвитку сільського господарства на півострові й, відповідно, зменшуються можливості Криму самостійно забезпечувати себе продовольством.
Пропагуючи надходження Північного-Кримським каналом нібито забрудненої води, в Росії і в Криму активно розробляється тематика використання для зрошування полів очищених стічних вод. Причому наукові розробки у цьому напрямку активно розпочалися задовго до окупації Криму. В результаті досліджень виявлено, що можливість використання очищених стічних вод для зрошування полів є у Сімферопольському районі й на Керченському півострові. Зазначено, що цими водами є можливість зрошувати до 10 тис. га земель (як вказують у висновках до своєї статті «Використання очищених стічних вод у Криму: досвід минулого, нинішні реалії» науковці, які працюють в установах окупованого Криму Н. Є. Волков та Р. Ю. Захаров). Для порівняння, водами, що постачалися Північно-Кримським каналом, на момент окупації зрошувалось близько 380 тис. га земельних площ. Причому, канал доходить до Керченського півострова і його водою зрошувалися в цілому придатні для орного землеробства площі, проте, вони лежать в зоні кліматичного ризику.
Науковими виданнями в окупованому Криму також відзначається проблема забезпечення жителів півострова якісною питною водою. Так, відбувається постійне збільшення числа свердловин, що пов’язано зі скороченням надходження води на півострів Північно-Кримськими каналом, а також із повзучою урбанізацією Криму. Зазначено, що якісні показники підземних вод часто не відповідають нормам і потребують їх підготовки для вживання людьми. Так, за даними проб, взятих у містах і селах південно-східного Криму лише у Керчі у водогоні вода відповідає санітарним вимогам. При цьому відзначається зростання захворюваності сечо-статевої системи та органів травлення, що вказує на наслідки вживання води низької якості на здоров’я жителів Криму. Таким чином, відбувається зростання навантаження на систему охорони здоров’я на окупованому півострові.
Отже, водне питання для Криму має тривалу історію. Проте, воно було мало відчутним за невеликої чисельності населення і значно меншого розвитку господарства, ніж на момент окупації АРК Росією. Причому, господарський комплекс Криму мав локалізований характер і лише із прокладенням Північно-Кримського каналу набув цілісності. Нині намітилась тенденція до локалізації господарства Криму і його занепаду на фоні пропагандистських штампів окупаційної влади. Згадані російські штампи корисно використовувати Україні в інформаційно-психологічній війні з агресором, зокрема, щодо введеної у науковий обіг тези про екологічну шкоду для Криму від експлуатації Північно-Кримського каналу, виведення із господарського обігу земель на півострові та перспектив використання очищених стічних вод і підземних водних ресурсів тощо.
Павло САЦЬКИЙ, спеціально для «UkrLine
