Традиційно Молдова ніколи не могла похвалитися розвиненим господарським потенціалом і власними природними багатствами, що могли закласти основу її економічного піднесення та визначення належного місця у світовому розподілі праці. Проте, територія, де домінував молдавський етнос, завжди мала унікальне геополітичне розташування. На цій вузькій смузі земель, протяжністю із півночі на південь уздовж Дністра і Прута ландшафти різко змінювалися – смуга степу, невеликий гірський масив, а також ціла гряда родючих земель, доволі гідних для товарного сільського господарства. Потужна річкова система і сприятливий для транзиту простір створювали тандем задля зручного переміщення народів і товарів. Вже у новітній час саме транзитний потенціал дає цій країні потужний імпульс у формуванні вигідних логістичних мереж.
На території Молдови по-особливому розбудовувалися шляхи залізничного та автомобільного сполучення. Ці транспортні системи були повністю замкнені на логістичні вузли України. Така особливість була зумовлена стратегічними планами іще з часів Російської імперії, яка розглядала свій південно-західний напрям одним із пріоритетних у випадку війни, через власну зовнішню політику щодо Балканського півострова та Середземного моря.
Саме з цієї причини Росії і дотепер принципово важливо утримувати стратегічний контроль над Молдовою. Система логістики на території РМ за радянських часів була покликана забезпечувати комунікацію Радянського Союзу в напрямку Балканського півострова. Територія цієї республіки відігравала ще й помітну роль у складних й часто невизначених стосунках СРСР із Румунією. Особливо напруженим був період 1968 року, коли румунський диктатор Н. Чаушеску не підтримав введення військ країн Організації Варшавського договору в Чехословаччину.
Після розпаду СРСР логістичні особливості Молдови все одно залишилися цінними для російської політики. Адже були принциповим фактором контролю за транзитним потенціалом всього пострадянського простору, у тому числі в контексті нових можливостей ізоляції України та вже її транзитного потенціалу в південно-західному напрямку.
Водночас, перспектива здобуття Румунією контролю над «молдовською логістикою» для Росії означала втрату «підконтрольного» сполучення із Балканами. Утворення іще 1990 року, а вже 1992-го де-факто «усамостійнення» так званої Придністровської Молдавської Республіки (ПМР) замкнуло на території цієї псевдо республіки низку логістичних напрямків як для України, так і для самої Молдови. Замкненість транспортних мереж РМ на логістичні вузли України давала змогу Росії активно впливати на політику одразу України, Молдови та Румунії. Фактично, усі три держави були вимушеними рахуватися із здобутими РФ позиціями в регіоні. Крім того, свою вагому роль відігравав той фактор, що і Україна, і Молдова у різні періоди самостійного становлення прагнули отримувати швидкі вигоди від поглиблення економічних відносин із «російським партнером». У той же час, і влада України часто вважала недоцільним загострювати відносини із Росією у питаннях взаємовідносин з Молдовою. Це тривалий час дозволяло РФ безперешкодно забезпечувати ПМР всім «необхідним і не зовсім» транзитом через Україну.
Збереження контролю за РМ для Росії було надзвичайно важливим у контексті утримання стійкого контакту із її союзниками, зокрема із колишньою Югославією. Значення цього фактору далося взнаки у березні 1999 року, коли РФ спрямувала до Югославії під час розпалу Балканської кризи свій т.зв. «гуманітарний конвой». Так згодом, на території Косово, раніше за війська НАТО, з’явилися російські військові.
Спроба реалізувати логістичний потенціал України й Молдови мала місце 1999 року зі створенням регіонального інтеграційного об’єднання ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). Це об’єднання мало на меті послабити домінуючий вплив РФ на пострадянському просторі у сфері зовнішньої політики, енергетики та транспорту. Реальні передумови для створення такої альтернативи були, зважаючи на інвестиційний потенціал України, енергетичні можливості Азербайджану та транзитні можливості Грузії й Молдови. Реалізація потенційних можливостей такого об’єднання могла ізолювати Росію від політичного та економічного проникнення на Балкани. Проте, систематичні кризи в країнах ГУАМ, часто керовані тією ж Росією, завдяки її впливу на політичні еліти країн цього об’єднання із середини, завадили реалізувати потенціал цього регіонального наддержавного утворення. Тому в умовах складної суспільно-політичної ситуації в Україні й, відповідно, відсутності реальних досягнень у соціально-економічному зростанні не дали змоги для Молдови належно реалізувати свій транзитний та інвестиційний потенціал. Лише завдяки Україні Молдова нині має змогу доступу до морських портів Чорного моря, що є частиною зобов’язань в тому числі й України в рамках «Декларації тисячоліття» 2000 року. Проте, вирішення проблеми повномасштабної експлуатації можливостей транзиту має стратегічне значення для обох держав.
На території Республіки Молдова, невеликій за площею, у пострадянський час утворилося два псевдодержавних утворення. Це ‒ т.зв. Придністровська Молдавська Республіка, на кордоні із Україною та Гагаузія, на півдні країни. Остання отримала автономний статус. При цьому керівництво автономії перебуває під постійним російським впливом. Інша ситуація склалась із ПМР, що сформувала квазідержавні інституції. Хоча вона і залишається невизнаною де-юре. Специфічна історія Молдови як транзитного регіону для різних народів, імперій та культур, прикордоння цивілізацій, заклала складну етнічну структуру країни. Так, гагаузи як нащадки тюркських племен, сформували специфічну культуру. Придністров’я, як етнічно строкатий регіон, сформувалося вже у радянські часи. Частина цієї території до Другої світової війни перебувала у складі УСРР (УРСР) як Молдавська АРСР і стала частиною радянської Молдови лише 1940 року. Розбудова на цій території промисловості й заселення краю населенням з інших регіонів Радянського Союзу, переважно із РРФСР і УРСР, створило етнічно строкатий склад населення, причому, на відміну від інших регіонів Молдови, у соціальній структурі тут домінував саме робітничий склад. Цей соціальний прошарок ментально був орієнтований на збереження господарських і культурних зав’язків у рамках колишнього Союзу. До всього ж на території Молдови розміщувалася 14-та армія СРСР, яка, власне, і мала забезпечувати можливості здійснення «силової» політики в напрямку Балкан. Після розпаду Радянського Союзу в Молдові значно посилюються прорумунські культурні й політичні наративи. Це послужило Росії вдалим приводом аби зберегти свій політичний і військовий вплив на цій території.
Поява ПМР і бойові дії її воєнізованого угруповання із армією Молдови у 1992 р. дали привід росіянам забезпечити собі статус гаранта мирного вирішення конфлікту ще й спільно із Україною та Румунією. Це стало одним із ключових аргументів, який забезпечував РФ формат відносин із Україною, Молдовою та Румунією за прийняття факту її домінування. Проте, перелом в ситуації відбувся зі вступом Румунії до НАТО у 2004 році. Цього ж року в Україні відбувається Помаранчева революція, що «задекларувала» прозахідний інтеграційний вектор розвитку країни.
Вже 2005 року за ініціативи України та за участі ЄС було здійснено спробу остаточного розв’язання придністровської проблеми. У відповідь на цю ініціативу в ПМР 2006 р. відбувся референдум, який дав результат на абсолютну підтримку населенням «незалежності» Придністров’я. Це забезпечило можливість для Росії зберігати в ПМР свій миротворчий військовий контингент і, відповідно, вплив у регіоні. Політична криза у вересні 2005 р. поклала кінець спробам вирішення придністровської проблеми за ініціативи України.
Як Росія, так і Україна протягом усього часу незалежного існування Республіки Молдова зберігають свій впив на її економіку. Як, власне, самої Молдови (контрольована молдавським урядом територія) так і Придністров’я. В цілому, для Росії збереження Україною вирішального економічного впливу в Молдові було цілком прийнятним фактором, який давав змогу підтримувати соціально-економічний розвиток країни і регіону Придністров’я. Економічний розвиток Молдови обумовлював зростання споживання енергоресурсів, зокрема, російського природного газу. Відповідно, РФ, незважаючи на зростання економічного впливу України, зберігала свій ключовий важіль як економічного, так і політичного впливу на Молдову. Фактично, Молдова завдяки активному розвитку економіки у кооперації із Україною в період до 2014 р. набувала все більшої залежності від Росії. Це накладало відбиток на її зовнішньополітичні орієнтири й стримувало прагнення інтеграції в західному напрямку. Завдяки російському політичному впливу в Молдові сформувалися політичні сили, які займають чітку позицію євро скептицизму й розглядають проєвропейський інтеграційний напрямок майже як прорумунський і такий, що може завдавати шкоди національній ідентичності. У той же час, з російської сторони активно просувається наратив молдовської національної ідентичності на противагу румунській. Причому, нині майже ніхто і не згадує, що молдовська національна ідентичність сформувалася саме завдяки Росії.
Республіка Молдова протягом усього періоду свого незалежного існування переживала серйозні політичні кризи. Більшість з них були обумовлені складною соціально-економічною ситуацією і залежністю країни від імпорту енергоносіїв, а також від експорту, здебільшого, сільськогосподарської продукції, переважно до України, Росії і Румунії.
Зараз важливу роль у економічній стабільності цієї країни відіграє кредитування МВФ і макрофінансова допомога від ЄС. У останньому Молдові особливо сприяє Румунія, як член ЄС. Також ця допомога залежить від України як ключового торгівельного та інвестиційного партнера. Економіка РМ надзвичайно чутлива до змін у зовнішньоекономічній кон’юнктурі, часто нею обумовлюються економічні й політичні кризи всередині країни, що створює вдале підґрунтя для зовнішнього впливу на внутрішню ситуацію в цій країні.
Приєднання Румунії й Болгарії до НАТО радикально змінило геополітичне становище Молдови. По-суті, ця держава стала прикордонною до Альянсу. Крім того, Румунія була гарантом мирного розв’язання ситуації навколо Придністров’я. А тому фактично НАТО завдяки позиції Румунії могло розглядати різноманітні варіанти своєї участі у розв’язанні ситуації у Придністров’ї. Цим фактом вже від 2007 р., із вступом Румунії до ЄС, почалося своєрідне «розмивання» російського впливу на ситуацію в Молдові. Гарантією цього впливу була дислокація на території так званої ПМР російського «миротворчого» контингенту. Тому для РФ принципово було утримувати Україну від інтеграційних прагнень в бік НАТО і ЄС заради недопущення координації позиції та дій щодо Молдови України і Румунії та, відповідно, НАТО.
Для України є принциповим сприяння планомірному послабленню російського впливу в Республіці Молдова. Важливим у цьому намірі є створення передумов для стабільного економічного зростання в самій Україні.
Олександр КВІТНИК,
спеціально для «UkrLine»