У сучасному порядку денному європейської безпеки спостерігається накопичення невизначеності. Причому за такими аспектами, що раніше не сприймалися всерйоз як виклики внутрішній європейській стабільності та єдності у питаннях інтеграції. Все це спонукає сучасну євроспільноту переосмислювати відповіді на виникаючі загрози та переглядати пріоритети у нових геополітичних реаліях.
Соціально-економічна напруга, викликана пандемією COVID-19, розміщення Росією стратегічних наступальних озброєнь у незаконно окупованому Криму та всебічна підтримка квазіутворень «ЛНР-ДНР» на українському Донбасі. Конфлікт навколо Нагірного Карабаха, що наочно вкотре продемонстрував недієвість існуючих міжнародних безпекових механізмів, передусім в рамках ОБСЄ. Все це змушує керівництво ЄС по новому дивитися на характер змін у політиці колективної безпеки.
Намагання Росії розширити свій вплив на суміжні пострадянські держави, використовуючи методи економічного, політичного та військового тиску призвели до окупації території України АР Крим та у послідуючому провокуванню бойових дій на Донбасі. Разом з тим спостерігається суттєве збільшення витрат РФ на озброєння. Так, відповідно до оцінок Ради по міжнародним справам США, витрати Росії у військовій сфері за останніх десять років збільшилися на 100%. На думку експертів це є безпрецедентним в історії Росії з початку XXI століття. Схожі дані надає Стокгольмський інститут досліджень проблем світу. З приводу цього імовірно те, що економічні санкції, які чинять негативний вплив на російську економіку та стають на заваді її подальшій мілітаризації, буде збережено.
В аналітичних центрах держав ЄС переконують, що Росія не зацікавлена у мирному врегулюванні конфлікту на Донбасі та не збирається виконувати Мінські угоди. Навпаки, їй вигідний заморожений конфлікт для подальшого впливу на соціально-політичну ситуацію в Україні. В цьому контексті, варто звернути увагу на запровадження спрощеної процедури видачі російських паспортів населенню окремих районів Донецької та Луганської областей. Взагалі, на думку, західних аналітиків військовий конфлікт в Україні буде затяжним, і це є стратегічною метою її північного сусіда. Більше того її керівництво вважає конфлікт на Донбасі прямим наслідком розповсюдження «кольорових» революцій, яких так побоюються у самій Росії. Що, також, додає нервозності у її зовнішній політиці, але спонукає перейти до вичікувальної позиції. Стримана реакція на політичні протести у Киргизії та Білорусі тому підтвердження.
Варто зазначити, що протягом останніх п’яти років, США та їх союзники по НАТО в ЄС, докладали значних зусиль для укріплення своїх безпекових позицій по трьом напрямкам:
– надання ротаційних військових спроможностей та озброєння для країн Балтії та Східної Європи;
– перебудова принципів підготовки військ до виконання нових завдань у контексті зміцнення східних кордонів НАТО;
– переозброєння та модернізація власних збройних сил за рахунок нарощування закупівель важкої техніки та збільшення чисельності особового складу.
Все це разом із ротаційним принципом розміщення військ у східній Європі та Балтії, перенесли центр тяжіння військової інфраструктури НАТО до російських кордонів, що однозначно буде провокувати дії у відповідь.
Північноатлантичний альянс поступово нарощує угрупування своїх військ у Польщі та Прибалтиці. На це Росія відповідає аналогічними заходами в окупованому Криму. І хоч ймовірність відкритого збройного зіткнення між НАТО та РФ залишається вкрай низькою, реальність затяжної політичної кризи у взаємовідносинах РФ – ЄС – НАТО очевидна.
За думкою російських експертів, стабільність чи нестабільність буде залежати від прорахунків та необдуманих дій з обох сторін. Вони вважають, що за таких умов у Росії, ЄС та НАТО з’явиться можливість переосмислити спільне бачення майбутнього європейської колективної безпеки та заново визначить сфери подальшого діалогу. У свою чергу, західні аналітики вбачають у цьому процесі значні проблеми через складну кон’юнктуру та заполітизованість поточних взаємовідносин.
Так. зокрема, Д. Байден, обраний на пост Президента США, може спонукати Конгрес передивитися низку ініціатив свого попередника Д. Трампа щодо призупинення нарощування озброєння США та скорегувати плани у бік подальшого розгортання військових сил у Європі. Але, будь які можливі зміни у американській зовнішньополітичній лінії щодо ЄС та України, скоріш за все, змусять Росію шукати інші, більш радикальні, форми взаємовідносин із ЄС та США.
Україною перспективним зовнішньополітичним курсом однозначно визначено вступ до ЄС на правах рівноправного учасника. Що, звичайно, примусить європейські держави зауважувати вплив українського чинника на стан загальної безпеки у всій Європі. Особливо, враховуючифакт «гібридної» агресії Росії.
Позаяк держави ЄС приділяють особливу увагу розвитку відносин з Україною, сприймаючи її важливим політичним та економічнім партнером. Росія ж розглядає Україну лише як сферу свого стратегічного впливу. Будь-які втручання у цей вплив розглядається нею, як загроза власній національній безпеці. При цьому, головну загрозу Кремль традиційно вбачає у зміцненні позицій США у Європі та розширенні блоку НАТО на Схід.
Додає підвищеної уваги Україні її географічне положення та історичний досвід західних та східних регіонів з різними культурними установками та зовнішньополітичними орієнтаціями. Це, в свою чергу, впливає на особливе сприйняття України з боку держав ЄС та Росії. При цьому кожна зі сторін прагне зберегти Україну в сфері саме свого впливу.
Самі ж внутрішньополітичні процеси в Україні тісно пов’язані зі зміною уявлень жителів різних регіонів про найбільш зрозумілий для них зовнішньополітичний курс країни. Тому, у разі зниження довіри громадян до чинної влади існує ймовірність зменшення числа прихильників євроінтеграції, що не вселяє додаткового оптимізму, однак зобов’язує всіх українців до неухильного дотримання єдиної державницької позиції.
Олесь МОРГАНОВ,
спеціально для «UkrLine»
