16-22.10.2026
Протягом тижня війна навколо Ірану залишалася джерелом військової та економічної нестабільності. Переговорні канали між США та Іраном продовжували працювати через посередників, але сторони не узгодили головних умов врегулювання.
Водночас у регіоні відбулися важливі зміни. Міжнародні організації зафіксували нові пошкодження торговельних суден. Держави Перської затоки офіційно висунули вимоги щодо власної участі в майбутніх безпекових домовленостях. Росія активізувала контакти з арабськими державами та Іраном, намагаючись зміцнити свою дипломатичну присутність.
Це не означає, що виникла нова система регіональної безпеки або що війна наблизилася до завершення. Проте змінилася конфігурація інтересів: сторони дедалі виразніше визначають умови, які вважають необхідними для припинення конфлікту, а інші держави намагаються впливати на майбутні домовленості.
Ормузька протока: судноплавство триває, але загроза залишається реальною
На початку тижня Ормузька протока вже перебувала в умовах підвищеної небезпеки. Іран використовував загрози міжнародному судноплавству як інструмент економічного тиску, тоді як США намагалися підтримувати рух торговельних суден і обмежувати можливості Тегерана впливати на енергетичні постачання.
Протягом 16–22 жовтня ситуація не стабілізувалася.
За даними Міжнародної морської організації (IMO), загальна кількість підтверджених морських інцидентів у її реєстрі зросла зі 113 станом на 14 жовтня до 120 станом на 22 жовтня.
Це сукупні показники реєстру на дві дати, а не кількість пошкоджених суден виключно протягом звітного тижня.
Окремо IMO наводить шість суден, пошкодження яких датовані 16–20 жовтня: ST3, LOYALTY, JIF BARRACUDA, CHLOE, AL DASMA та SOYIA. Для AL DASMA організація позначає повторну атаку. У випадку JIF BARRACUDA повідомляється також про поранення моряка.
Це важлива відмінність між військовими заявами та матеріальними наслідками. Іранський Корпус вартових ісламської революції також заявляв про атаки на танкери, але не всі повідомлення сторін конфлікту мають незалежне підтвердження.
Отже, загроза судноплавству не обмежувалася риторикою. Торговельні судна продовжували зазнавати пошкоджень.
Водночас рух через протоку не припинився повністю. Держави та транспортні компанії намагалися підтримувати перевезення, пристосовуючи маршрути й заходи безпеки до воєнних умов.
Саме тут проявляється головна суперечність.
Відновлення вантажопотоків і відновлення безпеки — різні результати.
Навіть за наявності судноплавства зберігаються ризики пошкодження суден, втрати вантажів, затримок і збільшення страхових витрат. Це впливає на вартість енергоносіїв та міжнародних перевезень.
Протягом тижня представники КВІР також публічно попереджали про можливість розширення ударів на інфраструктуру зв’язку, зокрема підводні кабелі в районі Ормузької протоки.
Такі заяви розширюють можливі наслідки ескалації за межі нафтової торгівлі. Однак погрози щодо кабельної інфраструктури не означають фактичного здійснення відповідних атак.
Катар, який продовжував посередницькі контакти, наголошував, що подальше загострення завдаватиме шкоди не лише учасникам війни, а й економіці всього регіону.
Що змінилося: нові підтверджені пошкодження суден засвідчили, що навіть часткове відновлення перевезень не усуває економічного тиску через морські загрози.
Джерела: IMO — Middle East: Highlighted Confirmed Incidents; Anadolu Agency, Iran’s Revolutionary Guard Cites Internet Cables Under Strait of Hormuz, 20 October 2026; Qatar News Agency, Ministry of Foreign Affairs: Dialogue is Sole Path to Reach Sustainable Regional Solution, 20 October 2026.
Держави Перської затоки: від реагування на атаки до вимог участі у врегулюванні
Другим важливим процесом стало посилення спільної дипломатичної позиції держав Перської затоки.
До цього країни регіону вже зазнавали наслідків іранської війни: загроз торговельним маршрутам, пошкоджень інфраструктури та нападів збройних угруповань.
Однак 18 жовтня на засіданні Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ) у Манамі ці проблеми отримали чітке спільне політичне формулювання.
У підсумковому комюніке держави Ради окремо розглянули два напрями регіональних загроз.
Перший — атаки єменських хуситів на Саудівську Аравію. РСАДПЗ засудила ракетні та безпілотні удари по цивільних об’єктах, аеропортах і критичній інфраструктурі королівства. Держави Ради підтвердили солідарність із Саудівською Аравією та закликали забезпечити виконання міжнародних обмежень на постачання озброєнь хуситам.
Другий — іранські атаки на держави Перської затоки та Йорданію. У цьому розділі комюніке Рада поклала відповідальність на Іран за ракетні й безпілотні удари, здійснені безпосередньо або через пов’язані з ним сили, та вимагала припинення нападів і відшкодування завданих збитків.
Це розмежування важливе. Підтримка хуситів Іраном є складовою регіональної безпекової проблеми, але сама по собі не доводить безпосереднього наказу Тегерана на кожну конкретну атаку.
Особливе значення мало інше положення документа.
Держави Перської затоки наполягли, що домовленості про майбутню безпеку регіону повинні враховувати їхні інтереси та передбачати їхню участь у відповідних переговорах.
Вони також підкреслили, що стале врегулювання має охоплювати не тільки ядерну програму Ірану, а й ракетні можливості, безпілотні системи та підтримку збройних угруповань за кордоном.
Це розширює політичний предмет майбутнього врегулювання.
Якщо США та Іран зосереджені насамперед на власних вимогах, держави Затоки прагнуть, щоб домовленість не залишила невирішеними загрози їхнім територіям, населенню та економічній інфраструктурі.
Водночас загострення навколо Ємену зберігалося. Атаки хуситів на Саудівську Аравію змушували Ер-Ріяд поєднувати оборонні заходи з дипломатичними контактами.
Отже, для арабських держав проблема полягає не лише в тому, коли завершаться американсько-іранські бойові дії. Важливо також, чи припиняться загрози, які можуть зберігатися після укладення домовленості між Вашингтоном і Тегераном.
Що змінилося: країни Перської затоки колективно сформулювали вимоги до змісту й учасників майбутнього врегулювання. Це підтверджена дипломатична позиція, хоча вона ще не стала погодженими умовами міжнародної угоди.
США та Іран: переговорна можливість збереглася, але послідовність кроків залишилася спірною
Третій процес стосується дипломатії та ризику відновлення масштабної військової кампанії.
На початку тижня США й Іран уже обмінювалися пропозиціями через посередників. Основна суперечність полягала не у відсутності контактів, а в різних умовах, із яких сторони хотіли почати врегулювання.
Іранська пропозиція поетапного відкриття Ормузької протоки протягом семи днів була відома ще з вересня. Тому її повторне озвучення не стало новою змістовою поступкою жовтня.
18 жовтня міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі підтвердив, що ця пропозиція залишається чинною. Тегеран визнав отримання американської відповіді й повідомив про її розгляд.
Іранська сторона пов’язувала відновлення нормального проходу суден з виконанням власних вимог, серед яких були припинення американської блокади іранських портів, послаблення обмежень на експорт іранської нафти та завершення бойових дій на регіональних напрямах.
США, зі свого боку, наполягали на тому, що врегулювання повинно включати істотні обмеження іранської ядерної програми.
Тому сторони пропонували різну послідовність дій: Тегеран прагнув спочатку усунути частину військово-економічного тиску, тоді як Вашингтон вимагав ядерних гарантій як важливої умови завершення конфлікту.
20 жовтня командувач збройних сил Пакистану Асім Мунір відвідав Тегеран і провів переговори з іранським керівництвом.
Під час контактів іранська сторона повторила, що повернення до переговорів із Вашингтоном залежить від виконання її попередніх вимог.
Отже, головним змістом контактів 18–20 жовтня стала повторна перевірка переговорної можливості, а не погодження нового плану врегулювання.
Катар того самого дня підтвердив продовження обміну повідомленнями та посередницьких контактів між Вашингтоном і Тегераном.
Дипломатичні канали працювали, але нового погодженого механізму завершення війни протягом тижня не з’явилося.
Паралельно США та Ізраїль зберігали військовий напрям співпраці.
19 жовтня американський міністр оборони Піт Гегсет здійснив неоголошений візит до Ізраїлю та зустрівся з прем’єр-міністром Біньяміном Нетаньягу. Reuters повідомило, що сторони обговорювали регіональні загрози та співпрацю в оборонній і військовій сферах.
Це показало, що військові консультації тривали одночасно з дипломатичними контактами.
Проте за досліджуваний тиждень не було підтверджено рішення про відновлення масштабної спільної операції США та Ізраїлю.
Що змінилося: контакти 18–20 жовтня підтвердили збереження переговорного каналу й дозволили знову перевірити готовність сторін до домовленості. Однак суперечність щодо послідовності взаємних кроків залишилася невирішеною.
Джерела: Reuters, Iran Urges US to Accept Proposal to Reopen Strait of Hormuz, 18 October 2026; Reuters, Iran Tells Pakistan Army Chief No Talks with Washington Until Demands Are Met, 20 October 2026 (передрук Al-Monitor); Qatar News Agency, 20 October 2026; Reuters, Hegseth Meets Netanyahu in Unannounced Visit to Israel, 19–20 October 2026.
Росія: активніша дипломатія та нові питання щодо санкцій
Протягом тижня Москва намагалася посилити свою присутність у близькосхідній дипломатії.
18 жовтня міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров узяв участь у контактах із державами Перської затоки в Манамі. Москва просувала власні пропозиції щодо регіональної безпеки.
Наступного дня Лавров прибув до Тегерана, де провів переговори з іранським керівництвом. Сторони обговорювали конфлікт, регіональну безпеку та двосторонню співпрацю.
Таким чином, за короткий проміжок часу Росія підтримала контакти з різними учасниками регіонального протистояння.
Для Москви це створює можливість демонструвати дипломатичну активність і пропонувати власні послуги у врегулюванні конфлікту.
Але Росія не стала головним посередником лише завдяки проведеним зустрічам. Практичні переговорні канали США та Ірану продовжували підтримувати передусім Пакистан і Катар.
Окремий російсько-іранський інтерес пов’язаний із торгівлею та транспортом.
19 жовтня перший віцепрезидент Ірану Мохаммад Реза Ареф порушив перед російським прем’єр-міністром Михайлом Мішустіним питання розвитку каспійської портової інфраструктури для постачання зерна та продовольства.
Це важливо в контексті транспортних маршрутів між Росією й Іраном: в умовах нестабільності південних морських напрямів північні логістичні зв’язки набувають додаткової цінності. Проте запит на розвиток інфраструктури ще не означає, що нові потужності побудовані або перевезення вже збільшилися.
Паралельно відбувалися окремі зміни в американській санкційній політиці щодо Росії.
16 жовтня Білий дім видав указ про реалізацію закону щодо санкцій проти Росії та Ірану. Указ ухвалено на межі моніторингових циклів 10–16 та 16–22 жовтня: його вже враховано в попередньому циклі, а в цьому огляді він є вихідним регуляторним контекстом.
Документ передбачив механізми значного підвищення мит на російські товари та товари окремих держав, пов’язаних із закупівлею російських енергоресурсів або сприянням обходу нафтових санкцій.
Водночас у тому самому указі президент США скористався передбаченим законом правом тимчасово не застосовувати відповідні санкції, обмеження й додаткові мита. Винятки залишаються чинними до окремого рішення про подальші дії.
Отже, 16 жовтня було створено механізм потенційного санкційного й тарифного тиску, але нові підвищені мита не почали фактично стягуватися.
Указ також передбачив моніторинг закупівель російської нафти й газу та можливих схем обходу санкцій.
Це має самостійне значення: американська адміністрація зберегла можливість посилити обмеження в майбутньому, але не здійснила такого посилення автоматично в день підписання указу.
Окремою новою регуляторною подією тижня стало рішення OFAC від 21 жовтня: американське санкційне відомство видало генеральну ліцензію №131K, продовживши до 21 листопада дозвіл на переговори щодо продажу закордонних активів «Лукойлу».
Ліцензія дозволяє обговорювати умови угоди, проводити належну перевірку активів і укладати договори, виконання яких залежить від отримання окремого дозволу OFAC.
Вона не дозволяє автоматично завершити продаж або передати кошти російській компанії.
Це два різні інструменти американської політики: указ від 16 жовтня визначив механізм потенційного санкційного тиску та винятки з його застосування, а ліцензія №131K врегулювала конкретні переговорні операції з активами підсанкційної компанії.
Що змінилося: Росія активізувала дипломатичні контакти навколо іранської кризи, а США уточнили порядок застосування окремих економічних обмежень. Поки ці процеси не підтверджують ані нового російського посередницького мандата, ані вже отриманої Москвою економічної вигоди від конкретних дозволів.
Джерела: Al Jazeera, Russia’s Lavrov Discusses US War and Regional Security During Tehran Visit, 19 October 2026; Baird Maritime, Iran Asks Russia to Strengthen Caspian Ports for Grain and Food Supplies, 21 October 2026; The White House, Implementing the Lindsey O. Graham Sanctioning Russia and Iran Act of 2026, 16 October 2026; OFAC, Issuance of Russia-related General License 131K, 21 October 2026; OFAC, Frequently Asked Question 1224.
Як ці зміни пов’язані між собою?
Події тижня показали кілька процесів, що відбуваються одночасно, але не завжди мають спільний центр управління.
Іран продовжує використовувати морські загрози як інструмент тиску. США прагнуть підтримувати судноплавство й домогтися ядерних обмежень. Держави Перської затоки вимагають захисту від регіональних атак та участі в майбутніх домовленостях.
Водночас Росія намагається зміцнювати відносини з Тегераном, не втрачаючи контактів із арабськими державами.
Ці інтереси частково перетинаються, але не збігаються.
Саме тому навіть домовленість США та Ірану щодо Ормузької протоки може не розв’язати автоматично проблем хуситських атак, безпеки держав Затоки чи ширших санкційних суперечностей.
І навпаки: тимчасове відновлення судноплавства може зменшити економічну напругу без досягнення повної політичної угоди.
Що це означає для України?
Для України події тижня мають насамперед економічний і дипломатичний виміри.
Перший механізм — ціни на енергоресурси.
Пошкодження торговельних суден та загрози Ормузькій протоці підтримують ризики для міжнародних нафтових і паливних ринків. Це може підвищувати вартість імпортного пального й перевезень для України та її партнерів.
Одночасно вищі ціни на нафту створюють можливість додаткових доходів для Росії. Їхній фактичний розмір залежить від обсягів продажу, транспортних витрат, санкцій і стану російської нафтової інфраструктури.
Другий механізм — результативність санкцій.
Указ США від 16 жовтня є регуляторним контекстом на межі циклів, а ліцензія OFAC від 21 жовтня — новою подією звітного тижня. Обидва приклади показують, наскільки важливо розрізняти створення правового механізму, його фактичне застосування та економічний результат.
Указ від 16 жовтня не спричинив автоматичного стягнення нових підвищених мит, але залишив можливість їх застосування в майбутньому. Ліцензія №131K дозволила переговори щодо активів «Лукойлу», проте не дала компанії права завершити продаж і отримати виручку.
Для України ця різниця має безпосереднє значення: російський бюджет отримує ресурси не від самого існування дозволу чи переговорів про економічну операцію, а від фактичних доходів та доступу до товарів і фінансування.
Третій механізм — дипломатична роль Росії.
Москва прагне брати участь у врегулюванні близькосхідної кризи та підтримувати контакти з різними сторонами конфлікту.
Це може розширювати її дипломатичні можливості. Але участь у міжнародних консультаціях не означає, що Росія отримала право впливати на рішення США щодо України або що питання двох воєн стали предметом обміну поступками.
Для України важливо відстежувати не кількість зустрічей Москви, а фактичні зміни міжнародних рішень: санкцій, оборонної підтримки та умов переговорів щодо російської агресії.
Отже, протягом 16–22 жовтня іранська криза продовжувала створювати для України економічні ризики й потенційно змінювати дипломатичне середовище. Проте підтвердженого прямого рішення щодо України, ухваленого внаслідок саме іранських переговорів цього тижня, не встановлено.
Що перевірятимемо далі?
Найважливішими залишаються три питання.
1. Ормузька протока. Чи зменшиться кількість підтверджених атак і чи зможуть судновласники підтримувати регулярні перевезення без надмірних ризиків та витрат?
2. Умови врегулювання. Чи перейдуть США та Іран від обміну пропозиціями до погодженої послідовності кроків? Чи отримають держави Перської затоки реальну участь у формуванні безпекових домовленостей?
3. Російський напрям. Чи перетворяться дипломатичні пропозиції Москви на конкретну роль у переговорах, а економічні дозволи — на здійснені операції й вимірювані доходи?
Головний результат тижня — не наближення остаточного миру, а чіткіше проявлення умов, без виконання яких стале врегулювання залишається складним.
Морська безпека, ядерні обмеження, інтереси держав Перської затоки та економічні наслідки війни пов’язані між собою. Але кожен із цих напрямів потребує окремих рішень.
Для України важливо розуміти, які з цих рішень змінюватимуть реальні можливості Росії продовжувати війну та міжнародні можливості України захищатися.
Наталія ТИМОШЕНКО, директор Центру стратегічного аналізу «TESPA»,
для «Української лінії»