У новітній світовій системі міжнародних відносин упродовж кожного календарного року відбувається низка форумів глобального значення, які визначають основоположні тренди функціонування і розвитку цієї системи як мінімум на коротко- і середньострокову перспективу. Одним з таких форумів без перебільшення стали щорічні саміти лідерів держав та урядів Великої сімки (G7), які уже традиційно збирають не лише представників держав-членів цього неформального ком’юніті провідних економік світу, але й інших держав, так би мовити дотичних до їх інтересів. Увага учасників даного форуму неодноразово була прикута до України та російсько-української війни.
Особливо відзначився цьогорічний форум Великої сімки, що відбувався 15-17 червня у мальовничому французькому курортному містечку Евіан-ле-Бен з населенням усього 9 тис. чоловік. Цей бальнеологічний курорт, що славиться своєю цілющою мінеральною водою, знаходиться на південному узбережжі Женевського озера на прикордонні Франції та Швейцарії. В умовах сучасного вихору світових подій, війн, політичних і торгово-економічних суперечностей, новітніх загроз штучного інтелекту та кібербезпеки, що начебто затьмарюють актуальністю і масштабами можливих збитків, але не ліквідують традиційні причини конфліктів між державами і народами, така умиротворена місцина для проведення саміту “сильних світу цього” явно надихала на щось возвеличене та креативне. Ці якості сповна проявили господарі – французька сторона та її лідер президент Макрон, завдяки якому український акценти стали визначальними в ході численних зустрічей та брифінгів саміту.
Передумовами саміту Великої сімки цьогоріч стали численні виклики і загрози міжнародній безпеці, серед яких як суто військові проблеми (війна в Україні, війна проти Ірану), так і економічні (зростання цін на нафту і природний газ). Зрештою залишаються актуальними питання стратегічної конкуренції США та Європи з Китаєм в торгівлі, галузях технологічного виробництва, штучного інтелекту тощо. Однак жодна інша проблема не може затьмарити напругу у стосунках давніх партнерів – американців та європейців, переформатування системи військово-політичної взаємодії між якими стало публічною вершиною загострення глибинної проблеми – кризи довіри між ними, помноженої на суперего Дональда Трампа, сповідувану ним відверто антиєвропейську політику і водночас тривалого небажання еліт в Європі шукати системні можливості для посилення власної оборони. Оприлюднені наміри рішучого поетапного скорочення американської військової присутності в Європі як частково відповідь американців на суперечки з європейцями щодо війни проти Ірану посилили фон невизначеності щодо тональності розмов на саміті. До того ж у літньому повітрі Евіана висіло передчуття напруги після лише миттєвого спогаду про Кананаскіс – минулорічний саміт лідерів Великої сімки в Канаді, на якому Трамп, висловивши свою зневагу колегам, насамперед прем’єру Канади Майку Карні, у перший же день без попередження покинув форум, пославшись на зайнятість. Тоді напругу гарантувала сама країна проведення – Канада, яку Трамп з якогось дива пообіцяв приєднати до США 51 штатом. Утім за рік його геополітичні апетити (принаймні публічно) помітно вщухли. Тут попрацювали як наполегливість європейців та інших союзників (наприклад, Японії), та й керівництва самої Канади, кожен з яких проводить доволі послідовну національну політику і, попри намагання не дратувати запального лідера США, не піддається на його зовнішньополітичні авантюри. Ідеться насамперед про такі показові факти, як спроба анексії Гренландії, прагнення до зближення відносин з диктаторами путіним і Сі Цзіньпіном (в тому числі за рахунок інтересів України і Тайваню відповідно), сам стиль правління яких явно імпонує Трампу, і звичайно війна проти Ірану. На всіх цих напрямах Трамп та його адміністрація фактично не досягли вагомих успіхів, адже спроби зруйнувати світовий порядок і систему міжнародного права під постулати програми руху МАГА виявилися не такими простими, як видавалося схильному до бізнес-стратегій у зовнішній політиці 47-му президенту США.
Отож, перед партнерами США по Великій сімці стояло завдання мінімум – зацікавити їх президента до діалогу та максимально направити його думки в конструктивне русло. Як видно з аналізу програми заходу та його результатів, форуму це вдалося доволі добре. Головна заслуга в цьому безумовно належить досвідченій французькій дипломатії та особисто Еммануелю Макрону, який проявив неабиякий дипломатичний хист і наполегливість у цій справі.
На Трампа тисне, безумовно, і внутрішньополітична ситуація в США, яка складається не на його та Республіканської партії користь перед довиборами до Конгресу. Тим більше, що ефектної перемоги над Іраном не вийшло. А в самому Конгресі частина республіканців уже відверто виступають за розширення військової підтримки України, що, не без відома Білого дому, може призвести до прийняття під осінь відповідного законодавства.
Центральний змістовний злам на даному форумі полягав у зміні головної теми дискусії з Ірану (на чому з квазіпереможною наполегливістю наполягав Трамп) на Україну та війну з росією, яка для європейців (та і певною мірою для канадійців з японцями) не є просто рядовою темою ще однієї точки міжнародного конфлікту, а екзистенційним питанням. За змістом вони зробили ставку на первинний разючий удар по доволі несподіваній та водночас чутливій для Трампа тематиці останніх авіаційних ударів росії по Києву, а саме – по Києво-Печерській Лаврі, фото з руйнуваннями якої Володимир Зеленський показав Трампу особисто. Операційно стратегія комунікації Зеленського з Трампом ґрунтувалася на їх загалом недовгих зустрічах у присутності насамперед Макрона та інших лідерів. У підсумку вийшло так, що ще напередодні саміту президент України узагалі не знав, чи матиме зустріч з президентом США. На практиці вийшла ситуація, коли вони зустрілися двічі і то доволі плідно і тривало. Головну скрипку відіграв Макрон, який на початку другого дня саміту 16 червня організував бесіду на трьох разом з Зеленським і Трампом, налаштувавши американського президента на відповідну проблематику, попередньо домовившись з іншими лідерами сімки під час пізньої вечері понеділка. При цьому європейцям вдалося зосередити увагу дорогого (в усіх відношеннях) американського гостя, якому завбачливо явно не бракувало уваги до своєї персони, на поки що єдиний чіткий варіант плану припинення вогню в Україні – так званих “п’ять пунктів” європейської “трійки” (Великої Британії, ФРН і Франції), оприлюднених на саміті в Лондоні за тиждень до форуму Великої сімки.
Які ж завдання ставила перед переговорами українська сторона?
Насамперед ішлося про поповнення критично важливих для захисту засобів ППО та можливість отримання ліцензій на їх виробництво (чи спільне виробництво) у провідних виробників США та Європи. Також окремим блоком стояли питання отримання енергетичної допомоги на фоні наближення нового опалювального сезону. По-третє, в умовах пожвавлення розмов про можливе відновлення міжнародних переговорів про мир офіційному Києву важливо переконати насамперед американців у необхідності посилення економічного і санкційного тиску на росію з метод змусити її керівництво сісти за стіл переговорів.
До слова, напередодні саміту, як своєрідну додаткову провокативну “приманку” для Трампа Заленський запропонував запросити на форум для переговорів самого путіна. Утім його прес-секретар Пєсков швидко спростував можливість такого візиту, адже мовляв путіна ніхто офіційно й не запрошував. Сюди ж можна зарахувати і контрольну пропозицію президента України про готовність зустрітися з путіним на території США. Це загалом справило певне враження на Трампа в організації діалогу з Зеленським в ході саміту. Однак головний вплив на американського лідера все ж мало донесення до нього колективом учасників чіткої інформації про досягнення тактичної переваги Сил оборони України на фронті. Як зазначив канцлер ФРН Фрідріх Мерц, динаміка війни змінилася на користь України, яка нині перебуває у “новій позиції сили”, тоді як Росія не здатна досягти військової перемоги. Американці, як відомо, люблять сильних і така інформація, разом з даними розвідки та військових експертів про ефективність українських дронів і ракет, була здатна справити найбільше враження на Трампа і посприяти обіцянкам надати підтримку Україні.
Як пише газета “Guardian”, засідання лідерів G7, на яке також був запрошений Володимир Зеленський, затрималося майже на годину через запізнення лідерів України, Франції та США. У центрі уваги щорічної зустрічі Великої сімки 16 червня явно опинилася війна в Україні. Європейці будь що намагалися досягнути видимості однієї команди з Трампом, а отже показати єдність Америки і Європи. Чітка та послідовна програма засідання була відверто прорахована наперед, без зупинок і додаткових заходів, що повинно було насамперед гарантувати увагу Трампа, якому нещодавно виповнилося 80 років. Зрештою європейцям це вдалося. Доволі невимушена атмосфера заходу та активна робота в кулуарах захопили увагу Трампа настільки, що не дали оперативної можливості нудьгувати, шукати приводи для загострення бесіди та пригадувати старі образи, яких накопичилося чимало. Тому їх висловлення з його боку ми можемо спостерігати уже після завершення саміту. Однак зараз це вже має менше значення, адже робота знову перейшла на двосторонній рівень.
Отож, виділимо головні результати саміту лідерів держав Великої сімки.
1. Трамп після зустрічі із Зеленським пообіцяв знову зайнятися Україною, відсунувши Іран на другий план. Після місяців розмов про те, що Україна може відійти на другий план через конфлікт навколо Ірану, Зеленський знову сидів за одним столом із лідерами провідних держав світу. Зустрівся з Трампом, провів переговори із союзниками та нагадав усім, що війна в Європі нікуди не зникла. Приєднання Трампа до підсумкової декларації саміту, в якій перше твердження “Ми, лідери G7, єдині у нашій непохитній підтримці України у захисті її свободи, суверенітету та територіальної цілісності…” є знаковим фактом і вагомим досягненням наших партнерів та безумовно успіхів України у війні. І це вже стало головним політичним результатом саміту. Зрештою, попередня похвала американських високопосадовців, в тому числі і Трампа, на адресу успішних дій ЗСУ та досягнень української сторони у виробництві озброєнь дали свій результат. Поважають тих, хто успішний. Цей неписаний постулат підтверджує поточна ситуація в американсько-українських та американсько-європейських стосунках. З одного боку, Києву вдалося інтегрувати в уми у Вашингтоні розуміння невід’ємності безпеки України від безпеки усієї Європи. З іншого, Україна сприймається окремим треком від проблем розвитку оборони Європи загалом, європейських держав НАТО, що нам вигідно з огляду на протиставлення своєї корисності для американських інтересів на старому континенті (і не тільки) як нової сили, здатної тримати в напрузі і навіть відтісняти росію, що загалом в стратегічному плані вигідно американцям, їх складним відносинам з провідними європейськими державами, які шукають своє місце як в системі оновленого трансатлантичного партнерства, так і можливого нового формату переговорів щодо припинення російсько-української війни.
2. Підписання Трампом угоди з Іраном в ніч на 17 червня під час вечері з подружжям Макрон у Версальському палаці розпочало нову сторінку в історії американсько-іранського протистояння. Для України, як і всієї Європи це стало перемогою, адже дозволяє знизити ціни на нафту та інші енергоресурси, добрива тощо, які завозяться з Перської затоки. Як би не розгоралися надалі події навколо Ірану, українська тема міцно увійшла в переговорний процес Європи з США. При цьому оприлюднена американcьким виданням “Politico” інформація про начебто домовленість про “розмін” підтримки американцями України та відповідних ініціатив Європи, що включає надання зброї і запровадження додаткових санкцій проти росії навзамін за участь європейців у розблокуванні Ормузької протоки, не відповідає дійсності. Хоча неофіційно така логіка співпраці напрошувалася відповідно до тематики дискусій. Можливість подальшого додаткового тиску на російську економіку дійсно пов’язується з вирішенням ситуації навколо Ірану.
3. Трамп, за активної участі в переговорах із Зеленським держскретаря Марко Рубіо та президента Макрона, погодився виділити (очевидно – продати) для потреб України додаткові ресурси ППО, а також, як повідомив президент України, попередньо схвалив ідею передачі (знову ж очевидно продажу на певних умовах) ліцензії на виробництво ракет PAC-3 до системи протиповітряної оборони “Patriot” та далекобійного озброєння. Наразі американська сторона вивчає таку можливість. Це стало головним “проривним” рішенням саміту в Евіані. Сьогодні ліцензією на виробництво ракет PAC-3 володіють лише Японія (уже виробляє) та Німеччина (буде виробляти з 2028 року). У травні начебто погодження їх виробництва отримала Польща. Однак терміни та інші деталі цієї програми невизначені. Ідеться і про європейські зразки систем ППО, які зможуть вироблятися на території України її фахівцями. Таке рішення щодо України безумовно стане військово-технічним і навіть стратегічним переворотом у підходах Заходу загалом до співпраці та підтримки України в час війни. Трамп заявив, що розгляне питання виробництва американських ракет за ліцензією, що потребуватиме вирішення проблем з комерційною таємницею і патентами.
4. Україна на саміті отримала також формальне підтвердження подальшої політики поглиблення санкцій проти росії, яка, як пересвідчилися учасники, не демонструє жодної реальної готовності до переговорів і продовжує робити ставку на затягування війни. Трамп чи не вперше за свою каденцію висловився про необхідність саме росії піти на укладення угоди як головної проблемної сторони, а не лише України, а також не виключив запровадження додаткових санкцій. Тут уже на випередження зіграли наші союзники у Великій Британії. Напередодні саміту в протоці Ла-Манш британськими силами було затримано танкер російського тіньового флоту. Лондон першим серед столиць держав Великої сімки запровадив санкції на перевезення російського зрідженого газу та закупив збагачений уран для використання на атомних станціях України на два роки на суму 210 млн. ф. ст. ЄС працює над прийняттям 21 пакету санкцій, які наразі блокує за окремими пунктами лише Болгарія. Посилення санкційної політики обіцяють і американці, але тут наразі конкретики мало. Трамп як звично буде виходити з оцінки вигод і ризиків для американського бізнесу та геополітичних інтересів. Принаймні залишається сподіватися, що черговий дзвінок путіна чи поїздка до Москви (а не до Києва, як уже давно очікуємо) спецпредставників Трампа Віткоффа і Кушнера вкотре не змінять його позиції щодо України. Водночас на зустрічі з Нарендрою Моді Дональд Трамп у традиційному для себе стилі відмовився відповідати на запитання журналіста про те, чи вважає путіна відповідальним за продовження війни в Україні. Мовляв, “це не допоможе справі” врегулювання конфлікту. На його погляд, обидві сторони нібито зацікавлені в рішенні щодо війни, але поки не розуміють, як його досягти. Це свідчить про відсутність стратегічних змін у поглядах особисто Трампа щодо досягнення миру в Україні. США наполягатимуть надалі на своїй ролі як посередника на перемовинах. Хоча її послідовне виконання в умовах можливого розширення надання допомоги Україні викликає подив. Залишається сподіватися на твердження президента Макрона про досягнуті “дуже глибокі зміни” у підході Вашингтона і звичайно успішні дії ЗСУ, які додають неспростовних аргументів на переговорах з такими діячами як Дональд Трамп.
Прем’єр-міністр Канади Марк Карні заявив, що в ході саміту Дональд Трамп продемонстрував більш реалістичний та кооперативний підхід до війни в Україні. Карні, який неодноразово критикував політику Трампа і США загалом, зазначив, що позиція президента США зараз виглядає більш узгодженою з поглядами інших лідерів Великої сімки, ніж це було в минулому. Він сказав, що серед союзників зростає консенсус щодо важливості підтримки України та збереження тиску на Росію.
5. Лідери Великої сімки пообіцяли не лише надати додаткові потужності (ракети і системи ППО), але й “засоби далекого радіусу дії”, тобто далекобійні ракети. Про їх модифікації наразі не уточнено. Такі рішення стали наслідком “нового імпульсу” у війні, як ідеться в підсумковій декларації, що стало визнанням успіхів ЗСУ на полі бою та ефектних дій в російському тилу. Не випадково 17 червня, в останній день саміту, відбулася перша масована атака на Москву українських ударних безпілотників.
6. Підтримка української енергетики теж відображена в домовленостях саміту. Ідеться про підтримку “енергетичної стійкості, виходячи з потреб та пріоритетів, висловлених українською владою” для того, щоб “країна пережила наступну зиму”. Очевидно розуміємо, що провідні держави світу не дають жодних гарантій про завершення війни до осені чи зими цього року, але готові продовжити підтримку України надалі.
7. Європейці висловили готовність сформувати багатонаціональну оборонну ініціативу на чолі з Францією та Великою Британією щодо відновлення судноплавства в Ормузькій протоці на виконання пунктів Меморандуму про взаєморозуміння, підписаного Трампом і президентом Ірану Пезешкіяном дистанційно 17 червня, та майбутньої великої угоди між сторонами конфлікту. Водночас попри наявність попередніх домовленостей ситуація в Перській затоці залишається загалом невизначеною і нестабільною.
8. Сторони наголосили на “…важливості вільного та відкритого Індо-Тихоокеанського регіону, заснованого на верховенстві права”, підтвердили “… незгоду з будь-якими односторонніми спробами змінити статус-кво, зокрема силою чи примусом, у Східно- та Південно-Китайському морях та через Тайванську протоку, що має бути вирішено лише мирним шляхом діалогу”. Тут чіткий натяк на експансію Китаю в регіоні, що є зоною високого ризику для наступного військового конфлікту в світі. Висловлено традиційну стурбованість щодо ядерних програм та програм розробки балістичних ракет Північної Кореї, що також пов’язані з китайськими технологіями і політичним впливом. На саміті з боку японської сторони устами прем’єр міністра Санае Такаїчі прозвучав публічний заклик до президента Трампа припинити “загравати” з китайським керівництвом і продовжити послідовну політику тиску на Пекін як на стратегічного конкурента та загрозу регіональній і світовій стабільності.
Як підсумок варто врахувати, що відсутність конкретних проривів у стратегії протистояння російському та китайському експансіонізму західними державами помітна у результатах саміту Великої сімки в Евіані. Вдалося актуалізувати спільний американсько-європейський інтерес до проблематики війни в Україні. Однак варто розуміти, що безпека України сьогодні є невід’ємною частиною безпеки Європи загалом. І стратегічно, і операційно. Тому доки не буде врегульоване питання переформатування НАТО, тобто системи європейсько-американської військово-політичної взаємодії відповідно до сучасної безпекової ситуації в світі, підходів та інтересів сторін, доти остаточного вирішення питання України, її місця в системі цієї взаємодії вирішено не буде. А це напряму впливає на ефективність дій Заходу щодо наближення умов для припинення війни. Свідченням такої незавершеності оновленої трансатлантичної системи взаємодії є періодичні заяви-закиди Трампа на адресу європейських партнерів у відсутності підтримки дій США, ненадійності окремих лідерів і країн, необхідності фінансових компенсацій за американську допомогу Україні тощо, які звучать уже безпосередньо після саміту Великої сімки. У цій справі дуже показовим буде саміт НАТО у липні.
Партнери України не проти натиснути на керівництво росії з метою виходу на умови для перемир’я. Утім тут з одного боку вирішальну роль відіграватиме можливість послідовної синхронізації санкційного тиску американцями та європейцями, з іншого – наявність спокуси швидкого вирішення “будь що” справи за аналогією з американсько-іранським меморандумом, що цілком може виникнути насамперед у Вашингтоні напередодні довиборів до Конгресу в листопаді цього року. Останнє безумовно буде негативним сценарієм для України, адже вимагатиме максимальну кількість додаткових поступок. При цьому варто врахувати, що Вашингтон уже не матиме монопольного становища у процесі імовірного тиску на Україну в ході переговорів про мир, адже, по-перше, головним фінансово-технічним донором України уже стала саме Європа, а, по-друге, вплив США у світі під керівництвом Трампа неухильно слабшає, чому свідчення – невдача в Ірані і відсутність великої угоди з Китаєм. Він прямозаявив, що війна в Україні затягується і швидкого завершення не очікує, попри нові обговорення на саміті Великої сімки. Доводиться констатувати, що будь які розмови про можливість завершення війни в найближчі кілька місяців чи восени – не більше ніж маніпуляції та “гадання на кавовій гущі”.
Свої ризики несе й перспектива отримання Україною ліцензій на ракети та можливе їх спільне виробництво із західними корпораціями. Це з одного боку додасть потенціалу Силам оборони України, з іншого – обмежить їх свободу дій на театрі війни, чого можна уникнути лише з використанням зброї власного виробництва. Тому якщо в галузі ППО такі ліцензії стануть безумовним благом для оборони території України, то щодо далекобійного озброєння така допомога партнерів буде доволі обмежена і залежатиме від політичної кон’юктури. Ми це уже проходили у 2022 – 2024 роках. На сучасному етапі війни українській стороні критично важливо перейти на розробку та використання власної балістики, що пришвидшить перехід з етапу тактичної переваги над ворогом до стратегічної і стане найкращим “примусом до миру” кремлівської кліки. Також успіхи українських зброярів і вправність Сил оборони України гарантують більшу незалежність від примх політики західних лідерів.
Андрій ГРУБІНКО,
для «Української лінії»