Наприкінці березня у світових ЗМІ з’явилося багато повідомлень про те, що роль посередника в переговорному процесі Ірана та США з метою завершення військового протистояння буде відігравати Ісламська Республіка Пакистан (ІРП). Пакистан представив себе як нейтральний майданчик, використовуючи свої зв’язки як з Вашингтоном, так і з Тегераном. Ісламабад відіграє центральну роль у процесі посередництва між США та Іраном, який здійснюється у співпраці з Ер-Ріядом, Анкарою та Каїром, при цьому посадовці підтверджують, що непрямі обміни між Вашингтоном і Тегераном тривають шляхом передавання повідомлень, а не через прямий контакт.
Стало відомо, що саме Ісламабад надав Тегерану ультиматум від Вашингтона і так само передав американській стороні пропозиції від Ірану(вірніше – вимоги), які можуть стати основою для переговорів. Попри те, що Вашингтон ці вимоги відкинув, почали ширитися новини про те, що до Ісламабаду збирається віце-президент США Д.Венс, і водночас пакистанська дипломатія активізувала також перемовини з провідними державами Близького Сходу. Для багатьох спостерігачів такі новини виглядали дивними та неочікуваними, проте насправді великої несподіванки тут немає – якщо знати, які зміни відбулися у зовнішній політиці Пакистану протягом минулого року і врахувати нюанси сучасної геополітичної ситуації в Азії, і не лише в Західній, але й Південній (Індія) та Східній (Китай).
Найбільша і найважливіша зміна, яка відбулася, стосується американсько-пакистанських відносин. Якщо в перший термін свого президенства Д.Трамп фактично поставив ці відносини на паузу, звинувативши Пакистан у невдячності й пустопорожньому витрачанні американських грошей, то вже в першій половині 2025 року 47-й президент США відзначав професійність пакистанських військових, високо оцінював досвід у боротьбі з терористами і навіть дав певні преференції ІРП у своїй тарифній війні. Зокрема, в останній день до оголошеного Д.Трампом «тарифного дедлайну» 31 липня 2025 р. Пакистан отримав відносну перевагу (ставка 19%) перед кількома регіональними сусідами: індійські мита на торгівлю товарами з США становили 25% а потім і 50%, Бангладеш – 20%. Слід пригадати, що 2 квітня президент Д.Трамп оголосив і тоді вона була нижчою за пакистанську – 29%. Але після активних перемовин (успішних для ІРП і не таких для РІ) він залишив індійські тарифи вищими за пакистанські. Вочевидь, встановлення нових ставок мало політичний підтекст, а також приховувало можливі зиски дляпрезидента Дональда Трампа або його родини. Яким чином це стало можливим?
За покращенням американсько-пакистанських відносин стоять дві людини – військовий лідер ІРП фельдмаршал Асім Мунір та Голова Національної криптобіржи ІРП Білал Бін Сакіб. Саме вони відіграли критичну роль у повному «розвороті» Д.Трампа у його ставленні до Пакистану.
У червні 2025 р. очільник армії Пакистану фельдмаршал (другий в історії країни) Асім Мунір зустрівся з Д.Трампом у Білому домі. Вперше чинного військового лідера ІРП (який не обіймає політичної посади та не керує країною в умовах воєнного стану) було офіційно прийнято на такому високому рівні: двогодинний приватний обід з чинним президентом США Д.Трампом став справжньою дипломатичною перемогою для Пакистану. Д.Трамп похвалив А.Муніра за запобігання ескалації з Індією в травні 2025 р. та назвав йогонадзвичайно впливовим! Так воно і є насправді, військові завжди мають великий вплив на розвиток Пакистану та його зовнішню політику, навіть в часи, коли країна керується цивільними. Саме така ситуація склалася й тепер – Пакистан формально є демократичною державою, прем’єр-міністр Ш.Шаріф є представником однієї провідної партії у правлячій коаліції, а президент А.Зардарі – іншої. Проте нічого в цій країні не вирішується без згоди військових, такою є стратегічна культура Пакистану. Насправді, А.Мунір міг би оголосити себе прем’єр-міністром або президентом і перейти від фактичного лідера до лідера де-юре, але пакистанська армія, здається, з часом зрозуміла, що краще мати тонкий наліт демократії та формальне цивільне керівництво при спілкуванні із Заходом.
Міністр оборони ІРП Ходжа Асіф назвав зустріч «найважливішим поворотним моментом у 78-річній історії відносин» (а ще в Пакистані назвали цей обід «найдорожчим в історії країни»!) Водночас, індійський прем’єр-міністр Н.Моді відхилив запрошення Д.Трампа відвідати Вашингтон після зустрічі G7 в Канаді в червні – через побоювання небажаної зустрічі там з А.Муніром. Важливе значення мав і той факт, що на відміну від Пакистану Індія не висловила вдячність Д.Трампу за посередництво в конфлікті в травні 2025 р., на яке американський президент відверто претендував. Більш того, пакистанські лідери після цього першими висунули кандидатуру Д.Трампа на здобуття Нобелівської премії миру. Хоча нічого з того не вийшло, президент США не забув про старання Пакистану, так само й не забув він про нікому остаточно невідомі пропозиції, озвучені під час обіду в Білому домі фельдмаршалом А.Муніром. Кажуть, що йшлося про енергетику, природні копалини (і критичні мінерали в тому числі), технології та крипто-біржу.Зокрема, було успішно продано історію про те, що Пакистан володіє «величезними запасами нафти» – її купили особи, близькі до президента США.
В Індії віреагували на цю зустріч очікувано. Там заявили, що США надсилають неправильні сигнали, заграючи з фельдмаршалом Муніром. Обід Трампа з Муніром в Білому домі додав роздратування Індії після неодноразових наполягань американського президента на тому, що це він відвернув ядерну війну між двома південно-азійськими країнами. У відповідь Н.Моді особисто сказав Д.Трампу, що припинення вогню було досягнуто шляхом переговорів між командирами армій двох країн, а не через посередництво США.
Тим не менш, скидається на те, що саме зустріч фельдмаршала А. Муніра з президентом Д. Трампом допомогла зламати лід у відносинах. Але важливу роль в цій історії відіграв й інший персонаж – Білал Бін Сакіб, підприємець, який нині обіймає посаду голови Пакистанської ради з регулювання віртуальних активів та генерального директора Пакистанської ради з криптовалют. Перед тим 35-річний талановитий бізнесмен, який народився в Лахорі і згодом отримав ступень магістра з соціальних інновацій та підприємництва в Лондонській школі економіки, працював спеціальним помічником прем’єр-міністра Ш.Шаріфа з питань блокчейну та криптовалют, а до того – головним радником міністра фінансів. Ще раніше, під час перебування у Великій Британії в часи пандемії Сакіб став співзасновником кампанії One Million Meals (доставляв свіжі страви працівникам охорони здоров’я та іншим людям, які потребували підтримки), це був крок, що приніс йому визнання з боку прем’єр-міністра Бориса Джонсона, а також королівської родини.
Та справжній успіх до цього бізнесмена та крипто-генія прийшов на початку 2025 р., коли він спромігся встановити ділові зв’язки з потрібними партнерами: Сакіб перебував у турне Сполученими Штатами, шукаючи інвестиції у крипторинки Пакистану і зробив оголошення про національний крипто-резерв під час виступу перед елітною аудиторією, до якої входили віце-президент Сполучених Штатів Джей Ді Венс, Ерік Трамп і Дональд Трамп-молодший (на Bitcoin Vegas 2025 у Лас-Вегасі у квітні 2025 р.) А за тиждень він вітав американську делегацію крипто-бізнесменів на чолі з Заком Віткоффом (сином Стіва) в Ісламабаді. У 2024 р. З.Віткофф став співзасновником WLF – World Liberty Financial – 60% цієї компанії належить родині Трампа. WorldLiberty Financial підписала меморандум про наміри щодо посилення співпраці з впровадження стейблкойнів з Пакистанською крипто-радою тоді ж, у квітні2025 р., про це Пакистан оприлюднив новини з ентузіазмом. І не дивно – World Liberty Financial підтримується родиною Трампів, самим президентом Дональдом Трампом і його синами. Деталі меморандуму, як водиться в Пакистані, не розголошувалися.
Минуло ще декілька місяців. В останню мить Б. Бін Садика було включено до пакистанської торгової делегації, яка наприкінці липня вирушила до США «виторговувати» кращі умови для співпраці. Його участь мала, схоже, вирішальне значення, оскільки він вкотре озвучив привабливі для США пропозиції. Переговорники також проявили конструктивний підхід до вимог США: Пакистан погодився на нульові тарифи на понад 4000 товарів, які він імпортуватиме зі США, в обмін на 19-% мита на пакистанський експорт та американські інвестиції в нафтовий, мінеральний та криптосектор ІРП. Мабуть, це був перший раз за більш ніж десятиріччя, коли США проявили серйозний інтерес до економіки Пакистану. Значну частину останніх десяти років США витрачали на спроби підірвати Економічний коридор Китай–Пакистан, використовуючи свої дипломатичні важелі та впливаючи на економічну політику ІРП шляхом тиску через МВФ. І от тепер розпочали співпрацю з країною, яка пообіцяла неймовірні результати і знайшла правильні канали для комунікації не без участі американських лобістських компаній – Ісламабад найняв Javelin Advisors, яку очолюють давні соратники Трампа), а саме – родину президента США та його найближче коло, зокрема родину Віткофф.Підлабузництво та захмарні обіцянки величезних прибутків – саме така політика працює у випадку розвитку стосунків з теперішнім Президентом США, і в Пакистані це вчасно зрозуміли і сприйняли.
Проте були й інші зрушення у безпековій та зовнішній політиці ІРП протягом минулого року: до кола своїх стратегічних партнерів (йдеться передусім про Туреччину та Азербайждан, військово-технічна співпраця з якими була продемонстрована під час останнього індо-пакистанського конфлікту в травні 2025 р.) Ісламабад додав Ер-Ріяд. Саудівська Аравія завжди була важливим партнером – гарантом енергетичної безпеки та одним з найбільших інвесторів в пакистанську економіку, проте 17 вересня 2025 р. відносини вийшли на новий рівень. Була підписана двостороння Стратегічна Взаємна Угода про оборону, що значно посилює військову співпрацю. Цей пакт передбачає спільне стримування агресії, а напад на одну країну вважатиметься нападом на обидві. Угода охоплює всі військові засоби, включно з потенційною«ядерною парасолькою» від Пакистану для захисту королівства СА.
7 березня – за тиждень після початку СВО США та Ізраїлю в Ірані фельдмаршал А.Мунір відвідав Саудівську Аравію і провів важливі перемовини з керівництвом країни. Ще до його візиту прем’єр-міністр ІРП Ш.Шаріф висловив запевнення у готовності виконувати союзницькі зобов’язання у будь-який момент. Проте одночасно пакистанська сторона вела діалог з лідерами Ірану – міністром закордонних справ А.Арагчі та президентом М.Пезешкіаном, підкреслюючи важливість збереження хороших відносин з «братнім іранським народом». Це цілком природно, передусім з огляду на 900 км кордону Пакистану з Іраном. Також в ІРП завжди вважають конфлікт між будь-якими мусульманськими країнами «великим мінусом» для власної зовнішньої політики і неодноразово намагалися бути посередником.
Не будемо забувати й про «сталеву дружбу за всякої погоди між Ісламабадом і Пекіном: пакистанські експерти відверто визнають, що відносини з КНР мають пріоритетний характер, і жодні «червоні лінії», накреслені Китаєм, ніколи не перетнуть. Так само в Ісламабаді готові дослухатися до «братніх порад» з Пекіна та брати на себе відповідальність за їх імплементацію. Зважаючи на великий інтерес КНР у збереженні власних проєктів в Ірані, очевидним є схвалення Пакистану в якості медіатора між Іраном та США. Про це свідчив короткий візит міністра закордонних справ ІРП Ішака Дара до Пекіна у вівторок 31 березня, посередницька роль Пакистану цілком задовольняє його найбільшого і пріоритетного партнера – Китай. Поїздка відбулася після консультацій в Ісламабаді минулого тижня, які об’єднали міністрів закордонних справ Єгипту, Туреччини та Саудівської Аравії з метою знайти мирне завершення цієї небезпечної авантюри. Міністри провели в Ісламабаді увесь вікенд, і хоч не одразу, але дійшли до певного спільного бачення можливого врегулювання. Серед аналітиків навіть обговорювалася думка – а чи не збиралися 4 мусульманські країни створити новий безпековий союз з метою забезпечити дієвий механізм безпеки на Близькому Сході? Офіціальних заяв з цього приводу не було, але Пакистан і тут може відіграти провідну роль. Зважаючи на існуючий досвід співпраці з Туреччиною та Саудівською Аравією, 6-у армію світу (за чисельністю персоналу), ядерну зброю та постійну бойову готовність.
Після плідних обговорень з міністрами Єгипту, Туреччини і Саудівської Аравії І.Дар і направився в Пекін на зустріч з Ван І. Результат візиту – черговий мирний план з 5 пунктів, насправді схожий на «структурований дипломатичний шаблон» (так його визначили в самому Пакистані) для продовження зусиль з метою припинення жорстокої війни США та Ізраїлю проти Ірану. План передбачає негайне припинення воєнних дій, переговори між США та Іраном і безпеку Ормузької протоки, а також вимагає від усіх сторін утримуватися від застосування або погрози застосування сили під час «продовження дипломатичних зусиль.» «Суверенітет, територіальна цілісність, національна незалежність і безпека Ірану та держав Перської затоки мають бути захищені. Діалог і дипломатія — єдиний життєздатний варіант для вирішення конфліктів», — йшлося в заяві. Китай і Пакистан закликали до справжнього багатостороннього співробітництва за принципами верховенства права та на основі Статуту ООН. Останній заклик виглядає не зовсім серйозно в контексті повного провалу ООН у врегулюванні будь-яких конфліктів, але ж потрібно на щось посилатися. Варто пам’ятати і про те, що сам Пекін відіграв вирішальну роль у примиренні саудитів та іранців у 2023 році, які за його посередництва відновили дипломатичні відносини.
Підтримка Китаєм мирних переговорів додає зусиллям Пакистану додаткової ваги і визначає інтерес самої КНР. Це факт, що війна закрила один із ключових торговельних маршрутів, від яких Пекін залежить у своїй комерційній діяльності, тож Китай зацікавлений допомогти якомога швидше припинити воєнні дії. КНР сприймається як більш неупереджений актор, особливо в Ірані, порівняно зі США, які в цьому випадку є агресором. Водночас, важко сказати, чи знайдуть відгук китайські заклики до стриманості в Тель-Авіві та Вашингтоні. Тим більше, що іранська сторона настирливо просить включити до кола посередників Москву.
Тим часом, Пакистан продовжує підтримувати тісний контакт із керівництвом Сполучених Штатів (зокрема, продовжуються розмови телефоном з віце-президентом Дж.Д.Венсом) і активно бере участь у постійних дипломатичних консультаціях, спрямованих на прокладання шляху до змістовних переговорів. Такі посередницькі послуги Пакистану не залишились непоміченими, особливо – в Індії, де вони викликали справжнє роздратування. Опозиція нещадно критику. Владу за «зраду Ірана», закидає зовнішньополітичному відомству і уряду Н.Моді загалом нерішучість і бездієвість, перехід на «другі ролі». Фактично, ставиться під сумнів «стратегічна автономія», якою так пишалася Індія протягом останніх років – на тлі погіршення відносин з США та необхідністю шукати якісь шляхи для покращення замість того, щоб самій їх пропонувати. Останнім успішним кроком індійської дипломатії стали переговори з лідерами ЄС та підписання довгоочікуваної Угоди про ЗВТ 27 січня 2026 р. Тож Н.Моді змушений тепер імпровізувати та маневрувати, оскільки багато тижнів інтенсивних боїв в Ірані не принесли особливо сприятливого результату для його «особливих партнерів»— Ізраїлю та США. У недавній телефонній розмові з Д.Трампом Нарендра Моді нарешті заговорив про цінність дипломатії (традиційно!) І не факт, чи погодився б Н.Моді бути в Ізраїлі та виступати в ізраїльському Кнесеті 25 лютого, всього за три дні до початку атак на Іран, якби знав, як розвертатимуться події і яку посередницьку роль стане відігравати Пакистан.
В обговореннях на індійських платформах, звичайно, ми чуємо про несерйозність та безперспективність посередницької місії Пакистану. Експерти говорять про те, що індійський вплив у державах Затоки значно перевершує все, що може запропонувати Пакистан, та й індійців там мешкає більше, ніж пакистанців… Але такі заяви свідчать про те, що індійській дипломатії доведеться прийняти виклик від свого традиційного суперника – Пакистану, який виконує місію медіатора, хоч би яку критику вона в Індії не отримала. Та й не була Індія ніколи відома як успішний посередник у врегулювання конфліктів (хіба що має досвід за часів Корейської війни майже 80 років тому). Той факт, що вона має конструктивні відносини не лише з Ізраїлем, але й з Іраном, навряд чи стане у нагоді – в Ірані не пробачають таких очевидних «перекосів» у бік ворога, як останній візит Н.Моді в Тель-Авів.
Роль Ісламабаду в посередництві у конфлікті на Близькому Сході найбільше турбує Нью-Делі в контексті того, що Індію відсувають на периферію у світогляді Вашингтона. Президент США Д.Трамп поговорив із прем’єр-міністром Нарендрою Моді лише 24 березня — через кілька тижнівпісля початку конфлікту, і державний секретар США Марко Рубіо поспілкувався з міністром закордонних справ С. Джайшанкаром лише за кілька днів до цієї бесіди. Тож зміни у політиці США щодо двох найбільших держав Південної Азії залишаються незворотними, і Пакистан поки що тут є фаворитом.
ОЛЕНА БОРДІЛОВСЬКА,
для «Української лінії»