Воєнно-політична ситуація на білоруському напрямі (січень 2026)
О. Лукашенко, побоюючись повторити долю Н. Мадуро, перевіряв керованість білоруською армією в обхід міноборони та генштабу. На цьому тлі Мінськ радо сприйняв участь у Раді миру Д. Трампа як можливість посилити свою вагу у світі й нарешті взяти участь у вирішенні російсько-української війни.
Шок Венесуели
Готовність Білорусі до беззаперечної співпраці зі США, яку до останнього часу демонстрував Олександр Лукашенко, похитнула ситуація навколо Венесуели, де 3 січня американці провели спеціальну операцію, під час якої захопили президента Ніколаса Мадуро та вивезли до США для участі в судовому процесі щодо організації незаконного збуту наркотиків. МЗС РБ «категорично засудило» «збройну агресію» проти «суверенної держави», висловило «непохитну підтримку законному уряду Венесуели» та приєдналося до заклику про термінове скликання Ради Безпеки ООН.
Сам О. Лукашенко деякий час зберігав мовчання з цього приводу, хоча від його імені був поширений коментар його прессекретарки Н. Ейсмонт, яка повідомила російському агентству «РИА Новости», що «президент Білорусі категорично засуджує акт американської агресії проти Венесуели» і вважає, що такі дії можуть спровокувати «другий В’єтнам». Пізніше О. Лукашенко все ж таки торкнувся цієї теми на одному з публічних заходів: він нагадав про давню дружбу з керівництвом Венесуели, включно з Н. Мадуро та попереднім президентом Уго Чавесом, і з прикрістю зазначив, що його посередницькі послуги були проігноровані американцями. «Я передав (США. – Ред.) всі меседжі від Ніколаса Мадуро. Ви бачили мою зустріч з послом Венесуели в Російській Федерації — це його прихильник, поплічник… Усе, що хотіли американці, можна було зробити без захоплення. Але треба було показати свій героїзм», — заявив О. Лукашенко. І додав з надією: «те, що вони зараз погрожують Венесуелі якоюсь наземною операцією, я думаю, вони прекрасно розуміють, що ця операція завершиться не на їхню користь… тисячі загинуть уже — й американці. Думаю, ні Дональд, ні інші цього не хочуть».
Реакція Білорусі в цій ситуації виявилася співзвучною російській, що не дивно, з огляду на тісну координацію між країнами. Причому характерно, що консультації проводилися не лише з питання Венесуели, а й щодо інших ініціатив США. Так, під час телефонної розмови 3 січня глави МЗС двох країн М. Риженков і С. Лавров засудили «агресію, здійснену США проти суверенної держави з порушенням міжнародно-правових норм». Вони також закликали «негайно звільнити законного президента Венесуели Н. Мадуро та його дружину, повернути їх до столиці країни й відновити Н. Мадуро на посаді глави держави» та повернутися до врегулювання ситуації «відповідно до міжнародного права». А 13 січня у фокусі уваги міністрів, крім Венесуели, були події в Ірані, зокрема в контексті погроз з боку США про готовність перейти до рішучих дій і підтримати антиурядові протести в цій країні. Очікувано, сторони «відзначили неприпустимість іноземного втручання у внутрішні справи інших держав».
Загалом, білоруське керівництво посилило пильність на американському напрямку та стало частіше критикувати підходи Д. Трампа. «Дивіться, він відкрито говорить: “Нам потрібна Венесуела, бо там є нафта. Нам потрібна Гренландія, бо для оборони важливо і рідкісноземельні метали, нафта, газ — усе там є”. Він відкрито про це говорить, що для дипломатів неприйнятно. Та йдля мене. Ти помовчи вже, що там нафта, кажи, що там наркобарони, борись проти них. А він відкрито каже: йому потрібна нафта. “І якщо ви, європейці, наше не будете купувати, то вам кінець…” Відкрито», — поскаржився О. Лукашенко.
Дії США у Венесуелі частково вплинули й на внутрішньополітичну динаміку в Білорусі. О. Лукашенко заявив, що захоплення Н. Мадуро стало результатом змови й зради всередині системи («там було все — і домовленість, і гроші, які були сплачені… і військовим, і цивільним») та закликав своїх підлеглих «бути якомога обережнішими, ведучи переговори з американцями». Він і його найближчі соратники (секретар Ради безпеки О. Вольфович) кілька разів заявляли, що повторення подібної ситуації в Білорусі неможливе. Однак варто зазначити, що 16 січня в РБ за дорученням О. Лукашенка стартувала масштабна комплексна перевірка Збройних сил, заходи якої мають «раптовий характер». Як пояснив О. Вольфович, особливістю стало те, що цього разу О. Лукашенко приводить військові частини у бойову готовність особисто, оминаючи Міноборони та Генштаб. «Мета — побачити об’єктивну картину й реальний стан військ», — зазначив він. У рамках перевірки проводяться огляди готовності військових частин, після чого підрозділи здійснять марші незнайомим маршрутом «в умовах впливу диверсійно-розвідувальних груп противника з урахуванням досвіду спеціальної воєнної операції, застосування безпілотних літальних апаратів». Потім на полігонах проведуть контрольні заняття з тактичної вогневої підготовки. Очікується, що перевірка триватиме до весни.
У фокусі уваги були й інші питання безпеки. Зокрема, на зустрічі з силовиками для затвердження рішення щодо охорони держкордону О. Лукашенко заявив, що ситуація навколо РБ напружена, і «спокійніше не стає». І окремо згадав про «загрози» з України, коли «незрозуміло звідки можуть залетіти на твою територію безпілотники» (нові випадки прольоту російських дронів через територію РБ фіксувалися 5 і 13 січня). О. Лукашенко констатував, що Білорусь досі не навчилася «на 100% реагувати на всі ці залети», тобто ефективно збивати чи нейтралізувати дрони, і закликав працювати над покращенням ситуації. Вочевидь, у рамках активності на цьому напрямку було зафіксовано встановлення системи ППО на території Мозирського НПЗ, про що повідомило «Радіо Свобода», вивчивши супутникові знімки.
США побачили Білорусь у Раді миру
Попри обережність, яка з’явилась у Білорусі щодо дій США, у січні Мінськ позитивно і з певним полегшенням сприйняв дипломатичну активність Вашингтону: Білорусь опинилася серед кількох десятків країн, які отримали запрошення від адміністрації Дональда Трампа виступити співзасновником Ради миру – нової міжнародної організації, що займатиметься врегулюванням ситуації в Секторі Гази. Білоруське МЗС назвало це свідченням визнання «особистих заслуг і міжнародного авторитету» Олександра Лукашенка та здатності Мінська взяти на себе відповідальність за «побудову міцного миру». Лукашенко підписав документ про приєднання Білорусі до Ради миру 20 січня, а за кілька днів посол Білорусі у Швейцарії Олександр Ганевич узяв участь у церемонії затвердження статуту організації на полях Всесвітнього економічного форуму в Давосі.
Мінськ одразу дав зрозуміти, що його цікавить не стільки допомога у вирішенні ізраїльсько-палестинського конфлікту, скільки можливе залучення до врегулювання інших міжнародних суперечок. У такому випадку Білорусь зможе, як зазначило МЗС РБ, «відігравати активну роль у формуванні нової архітектури світової та регіональної безпеки» й просувати курс на деескалацію, «діалог, а не диктат» у міжнародних відносинах. «Що ми там, для Гази сильнодопоможемо? Якщо й допоможемо, то не дуже. Але мене приваблює те, що, може, ця Рада миру, її якісь дії, можливості розповсюдяться на інші частини планети. Передусім, можливо, ми по Україні щось допоможемо, обговоримо якось і просунемо мир, зможемо наблизити, вплинути на українське керівництво. Оце мене найбільше приваблює», — пояснив О. Лукашенко.
Водночас О. Лукашенко продовжує дотримуватися російського бачення того, як має завершитися війна, що включає територіальні поступки з боку Києва. «Це болісно для будь-якої країни. Але люди розберуться, де їм жити. Не територія вирішує… І потім, я українцям завжди натякаю, наскільки це можливо. Ніхто, крім нас, їм не допоможе у післявоєнний час». Тим самим він сигналізує про готовність до діалогу з Києвом не без розрахунку на певну посередницьку роль, що, у разі успіху, могло б позитивно вплинути як на відносини РБ зі США, так і з РФ. О. Лукашенко вже зараз переконаний, що своєю участю в роботі Ради миру він надає послугу Вашингтону, враховуючи його «досвід і можливості».
Додатковим плюсом у цьому контексті Мінськ вважає готовність збільшувати обсяги імпорту американських товарів у відповідь на запит адміністрації Д. Трампа, для якої питання нарощування експорту та покращення сальдо зовнішньої торгівлі стали одним із ключових індикаторів економічного успіху країни. «Нещодавно мені зі Сполучених Штатів Америки Білий дім надіслав запит… “А що може Білорусь купити у США? От ми готові у вас там калійні добрива, ще щось закупати. А Білорусь що може?”… Принаймні, щоб був баланс… там цілий перелік. Ми відправили їм. Вони здивувалися, що ми можемо у них стільки купити. У тому числі окремі двигуни», — поділився О. Лукашенко на одному з робочих заходів, згадавши про можливість налагодити співпрацю Мінського моторного заводу зі США. Такий підхід міг би зіграти на руку самій Білорусі й відновити доступ країни до деяких західних технологій, недоступних через санкції.
Загалом, у Білорусі дедалі більше уваги звертали на те, що за участю США відбувається формування нового світового порядку, у якому можливий перегляд відносин не лише з Вашингтоном, а й з іншими столицями західного світу. У цій ситуації Білорусь має зайняти свою нішу, переконаний О. Лукашенко: «Ми хочемо бути не якоюсь розділовою лінією, ми хочемо бути мостом між Сходом і Заходом, як завжди це було». Водночас він застерігав: «Тільки нас ділити не треба. Нас уже важко розділити. В оборонному плані ми з Росією тут як єдине ціле, і на нас дивитися окремо — на Білорусь, окремо на Росію — немає жодного сенсу».
РБ та РФ домовились по газу та кредитах, але Мінськ хоче більше
У січні в російсько-білоруських відносинах переважали економічні питання. Мінську вдалося домовитися з Москвою щодо принципових моментів. Так, наприкінці місяця В. Путін підписав закон, який стосується надання РБ відстрочки платежів за державними кредитами обсягом близько 250 млн дол.Вони переносяться на період з 2032 по 2037 роки. Крім того, у січні стало відомо, що країни досягли принципової домовленості щодо умов постачання російського газу до РБ. Подробиці не розкривалися, хоча було зазначено, що нові умови «не гірші, ніж ті, що діяли до 2026 року… різкого зростання тарифів не очікується». Сторони вийшли на етап підписання відповідної угоди.
Білорусь також відзначала конструктивну співпрацю з РФ у нафтопереробній сфері. Як зазначив прем’єр РБ О. Турчин, домовленості з РФ (переробка російської нафти на давальницьких умовах) «дозволили стабілізувати роботу наших НПЗ» і отримати «непоганий фінансовий результат». Мінськ також розраховує на позитивну динаміку в галузі атомної енергетики. Голова Міненерго РБ Д. Мороз повідомив про роботу над рамковою угодою з «Росатомом» щодо будівництва третього енергоблоку на БілАЕС. Документ має описувати технічні та економічні умови реалізації проєкту. Цю роботу планують завершити у 2026 році. Також у планах — укласти міжурядову угоду.
Водночас Мінськ демонстрував невдоволення темпами розвитку економічної співпраці з Росією. О. Лукашенко на зустрічі з тодішнім послом РБ у РФ О. Рогожником скаржився на падіння промислового експорту до Росії та слабку присутність білоруських компаній на російському ринку послуг. Він також був незадоволений темпами реалізації та розвитку спільних виробничих проєктів з РФ. А наприкінці січня О. Рогожника на цій посаді змінив колишній голова Мінфіну РБ Ю. Селіверстов, який одразу ж зазначив, що працюватиме над підвищенням динаміки реалізації проєктів імпортозаміщення і покращенням їхніх фінансових параметрів.
На тлі відчутного зниження попиту на білоруські товари на російському ринку Мінськ також приділяв увагу розвитку співпраці з іншими країнами, які можуть стати альтернативою РФ. Зокрема, О. Лукашенко наприкінці січня провів нараду з економічним блоком уряду, присвячену співпраці з Китаєм, під час якої закликав чиновників активніше використовувати потенціал цієї країни, зокрема говорив про збільшення експорту та більш активне залучення китайських інвестицій. «Впевнений, ми можемо більше», — заявив він.
Білоруський розворот України
Січень ознаменувався різким зростанням уваги українського керівництва до білоруського питання. Володимир Зеленський, який за цей час відвідав кілька знакових міжнародних форумів та заходів, згадував про Білорусь практично у кожному виступі. А наприкінці місяця навіть провів особисту зустріч з лідеркою демократичних сил Світланою Тихановською: це були перші повноцінні переговори з керівництвом білоруської опозиції з 2020 року.Колишній посол з особливих доручень у питаннях Білорусі Ігор Кизим та низка інших неназваних джерел серед дипломатів і співробітників Офісу президента пов’язали це зі звільненням Андрія Єрмака з посади керівника ОП. Нібито саме він був прихильником мінімальних контактів із демократичними силами, розраховуючи таким чином зберегти статус-кво у відносинах з О. Лукашенком і не підштовхувати Мінськ до більш активної участі в російській агресії проти України.
Однак тепер Київ перейшов до різкої критики режиму О. Лукашенка та більш явної й однозначної підтримки демократичного руху. Виступаючи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, В. Зеленський розкритикував Європу за повільність і нерішучість у питаннях, які безпосередньо впливають на безпеку континенту та світу, згадавши, зокрема, поточну ситуацію в Ірані, а також протести 2020 року в Білорусі. «Ніхто не допоміг їхньому народу, і тепер російські ракети “Орешник” розгорнуті в Білорусі й дістають до більшості європейських столиць. Цього не сталося б, якби білоруський народ переміг у 2020-му», — заявив він і закликав ЄС «діяти зараз».
25 січня він також узяв участь у заходах, присвячених січневому повстанню 1863–1864 років під проводом Кастуся Калиновського, які відбулися у Вільнюсі за участі президентів Литви Гітанаса Науседи та Польщі Кароля Навроцького, а також представників білоруських демократичних сил на чолі зС. Тихановською. У своєму виступі В. Зеленський приділив значну увагу білоруському кейсу. Він зазначив, що українців, поляків, литовців і білорусів об’єднує прагнення до свободи, і протиставив це моделі, яка «вкоренилася на сході» та несе війну і руйнування. «Білорусь досі змушена існувати як російське генерал-губернаторство. Зараз, стільки років після Кастуся Калиновського, те, за що він боровся, досі актуальне для Білорусі, хоча для українців, литовців і поляків це вже спрацювало», — наголосив президент.
Він додав, що у 2020 році «був шанс це змінити, і я впевнений, що буде ще один шанс». «Але тоді підтримки білорусів було просто недостатньо, і тепер ми всі відчуваємо, наскільки складніше, дорожче й небезпечніше стало для всіх через залежність Білорусі від Москви», — заявив В. Зеленський. І нагадав про наслідки зволікання, зазначивши, що зараз з території Білорусі підтримується зв’язок із дронами для російських ударів по Україні. Росія також використовує Білорусь як тренувальний майданчик для шантажу Європи та світу «орешниками», а промисловість країни працює на російську війну. Окремо він звернувся до білорусів: «Ви — європейський народ, який буде разом з усіма нашими народами в єдиній вільній Європі. Європі мирній. Європі сильній. Вас неможливо стерти. Нас усіх не стерти. Дякую всім білоруським добровольцям, які борються за нашу незалежність в Україні та історичний шанс для своєї країни. Я дякую всім, хто допомагає Україні, а значить, допомагає собі».
У Вільнюсі також відбулася зустріч В. Зеленського з С. Тихановською, під час якої сторони обговорили широкий спектр питань — від сприяння у звільненні політв’язнів і допомоги білоруським добровольцям, волонтерам та іншим громадянам РБ, до активізації політичного діалогу й налагодження більш тісної співпраці з демократичними силами. С. Тихановська запропонувала призначити спеціального посланця з питань Білорусі (згодом президент анонсував зустрічі із кандидатами), а В. Зеленський запросив С. Тихановську відвідати Україну.
Ольга КРАВЧЕНКО, аналітик Центру політичного аналізу,
Володимир ГОЛОВКО, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України,
для «Української лінії»