Воєнно-політична ситуація на білоруському напрямі (жовтень 2025)
Мінськ активізував роботу, спрямовану на підвищення суб’єктності Білорусі та посилення її ролі у питаннях регіональної безпеки. Окрім контактів з США білоруські дипломати почали консультації з цього питання із європейськими колегами. Тим не менш Білорусі доводилося балансувати свої інтереси на західному напрямі з Росією, в інтересах якої РБ долучилася до кампанії ядерного шантажу.
Лукашенко загрожує «бахнути» «Орєшніком»
У жовтні в Білорусі гучно звучала тема ядерної зброї — від згадок про її передачу на зберігання до погроз можливого застосування за спільним рішенням Мінська і Москви, що, очевидно, стало результатом тісної координації дій у цій сфері між керівництвом двох країн. Так, на полях Мінської конференції з євразійської безпеки прессекретар О. Лукашенка Наталія Ейсмонт повідомила, що «створення умов для розміщення “Орєшніка” в Республіці Білорусь завершується», а отже російський ракетний комплекс середньої дальності, розроблений спеціально для доставки ядерних боєголовок, стане на бойове чергування на території Білорусі вже у грудні цього року. «Усі розмови, бути чи не бути “Орєшніку”, на цьому вичерпані», — відзначила Н. Ейсмонт. Послання про те, що «Орєшнік» у РБ — це реальність, а не вигадка чи пропаганда, намагалися донести й інші спікери. Заступник начальника факультету Генерального штабу Військової академії полковник Андрій Богодєль в інтерв’ю білоруському телебаченню уточнив, що рішення про розміщення «Орєшніка» в РБ було ухвалене близько року тому, а зараз йдеться про постановку на бойове чергування однойменних ракет. Це означає, що комплекс уже має перебувати на території країни. «Бойове чергування — це коли вже комплекс готовий до виконання бойових завдань. Залишається, образно кажучи, натиснути кнопку. Тобто на сьогодні можна припустити, що все це (підготовка місця розташування, систем управління, екіпажів, засобів маскування тощо. — Ред.) робиться не за один день, не за один місяць, і навіть не за рік і не за пів року. Коли ми говоримо про грудень, можна вже сміливо припустити, що ця система вже перебуває на території Республіки Білорусь», — заявив А. Богодєль.
Крім того, О. Лукашенко ще кілька разів публічно висловлювався щодо ядерної зброї (ЯЗ), зазвичай намагаючись обґрунтувати необхідність її розміщення на території країни. Його аргументи не надто відрізнялися від тих, що звучали раніше, і зводилися до наступного: Білорусь, як і Росія, змушена вдаватися до інструментів ядерного стримування у відповідь на ескалацію в регіоні, яка відбувається з вини західних держав. Наприклад, на конференції з євразійської безпеки він нагадав, що у 2019 році США вийшли з договору про ракети середньої та меншої дальності, а європейські держави після цього нібито заявили про намір розгорнути ракетні комплекси середньої дальності на своїй території, що є прямою загрозою безпеці РБ («підлітний час — хвилини»). «Неможливо забезпечити свою безпеку, якщо її юридичні та політичні гарантії розтоптані», — заявив О. Лукашенко, на думку якого в умовах, коли договірні основи та заходи довіри зруйновані, зростає роль інструментів ядерного стримування. При цьому і Білорусь, і Росія, за його словами, готові до діалогу з США та ЄС, а от у готовності західних країн він засумнівався. І тому не раз озвучував прямі та завуальовані погрози. «Ну де ж та пресловута західна раціональність? Невже там не розуміють, що контроль над озброєннями та заходи зі зміцнення довіри незрівнянно вигідніші та дешевші, ніж гонка озброєнь. Історичний вибір простий: розрядка або ескалація», — заявив він. А під час однієї з поїздок у регіони вирішив переконати світ у реальності ядерної загрози, заявивши, що може разом із В. Путіним ухвалити рішення і «бахнути, якщо буде погано». «Тому не наривайтеся», — заявив він своїм і російським опонентам.
Відверті погрози Мінська стали продовженням все більш жорсткої ядерної риторики Росії, яка в межах протистояння зі США оголосила про проведення успішних випробувань ядерних носіїв (ракети «Буревісник» і підводної торпеди «Посейдон»). Примітно, що у своїх заявах О. Лукашенко неодноразово повертався до питання необхідності врегулювати договірну базу, відновивши юридичні механізми взаємодії замість переходу до гонки озброєнь, що вказує на інтерес РФ у цьому питанні. Зокрема, у лютому 2026 року спливає термін дії договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь між РФ і США, і В. Путін уже озвучував пропозицію продовжити термін його дії ще на рік. Однак і Москва, і Вашингтон хотіли б переглянути його подальші умови — США прагнуть домогтися контролю над тактичною зброєю, а РФ — домогтися скорочення присутності американської ЯЗ у Європі. Тому РФ намагається переконати США та ЄС, що ядерна зброя і «Орєшнік» у Білорусі, яким О. Лукашенко «може бахнути», — це демоверсія наслідків, які можуть чекати на Європу та Америку, якщо не піти на поступки і не прийняти деякі умови Кремля.
Мінськ також демонстрував лояльність Кремлю, виступаючи адвокатом агресивних дій Москви і намагався переконати західні країни в неминучості перемоги Росії у війні проти України. На саміті СНД у Таджикистані, спілкуючись із російськими пропагандистами, О. Лукашенко назвав ситуацію на фронті критичною («це може призвести до зникнення України як держави») і закликав «діяти терміново», тобто сідати за стіл переговорів і погоджуватися на умови Росії. При цьому О. Лукашенко наполягав, що нібито і в США, і в Європі вже змирилися з «неминучою» поразкою України, а головною перешкодою на шляху укладення мирної угоди є позиція Києва і особисто В. Зеленського. О. Лукашенко закликав посилити зовнішній тиск на українського президента, «і тоді під цим тиском будуть ухвалені відповідні рішення». «І ось хотілося б, щоб усе-таки — ще раз скажу — президент України почув мої пропозиції і зрозумів, що щастя йому на територію України ніхто не принесе, окрім слов’янських держав, тому треба сісти і домовитися», — заявив О. Лукашенко.
Паралельно протягом жовтня в РБ за дорученням О. Лукашенка було проведено масштабну перевірку боєготовності Збройних сил, метою якої, очевидно, було створення загроз на кордонах і додаткового тиску на Україну та її міжнародних партнерів. Так, обґрунтовуючи необхідність перевірки, голова Ради безпеки РБ Олександр Вольфович зазначив, що «політика, яку проводить Захід сьогодні щодо нашої країни, щодо Російської Федерації, на жаль, не викликає спокою». І додав, що саме тому «перевірочні заходи (Білорусі – ред.) якраз спрямовані на те, щоб показати, зокрема, і Заходу: якщо що, ми будемо готові захистити свою країну». Окремо він зазначив, що під час перевірки враховується досвід «спеціальної військової операції»: «аналіз дій і злагодженість підрозділів у складі малих груп, мобільних груп, а також штурмових підрозділів, вміння військовослужбовців облаштовувати райони в інженерному плані з урахуванням досвіду спеціальної військової операції, вміння протидіяти безпілотним літальним апаратам, застосовувати засоби радіоелектронної боротьби».
РБ і РФ готують «Союзну державу» для війни з «мілітаризованою» Європою
У жовтні спостерігалася інтенсивна взаємодія між Білоруссю та Росією у сфері безпеки й оборони. 15 жовтня в Москві відбулося засідання спільної Колегії міністерств оборони РФ і РБ, за підсумками якого сторони затвердили Програму стратегічного партнерства у військовій сфері на 2026–2030 роки та План співпраці між міністерством оборони РФ і міністерством оборони РБ на 2026 рік. Міністр оборони РФ Андрій Бєлоусов зазначив, що країни працюють над зміцненням «єдиного оборонного простору», здійснюють взаємні поставки продукції військового призначення, налагоджують кооперацію оборонно-промислових комплексів обох країн. Також ведеться робота з підвищення бойових можливостей Регіонального угруповання військ та Єдиної регіональної системи ППО Росії та Білорусі. Проводяться щорічні спільні навчання, тренування та збори (згадувався «Захід-2025»). Крім того, країни здійснюють підготовку фахівців із використанням військової інфраструктури одна одної: на базі навчально-бойового центру спільної підготовки військовослужбовців у Нижньогородській області у 2025 році пройшли підготовку два посилені танкові батальйони та 49 інструкторів ЗС РБ.
Зі свого боку, міністр оборони РБ Віктор Хренін, відзначив «значні результати», яких сторони досягли за роки двосторонньої співпраці. Він згадав «удосконалення об’єднаних військових систем», спільну оперативну та бойову підготовку, підготовку органів військового управління, військ Білорусі та Росії до спільних дій (також згадав «Захід-2025»), підготовку кадрів (у РФ наразі навчається 400 фахівців із РБ). Окремо В. Хренін підкреслив тісну військово-технічну співпрацю — РФ є основним постачальником озброєння та військової техніки для білоруської армії. РБ, своєю чергою, забезпечує поставки компонентів і комплектуючих для оборонного виробництва в межах коопераційних проєктів. Так, у жовтні голова адміністрації О. Лукашенка Дмитрий Крутой згадував про зростаючу взаємодію в сфері мікроелектроніки (російські губернатори здійснили серію візитів на «Інтеграл», «БелОМО», «Пеленг» — щоб оцінити можливості для розширення коопераційних проєктів) та авіабудування (РБ бере участь у локалізації моделей МС-21, Ту-214, Іл-76).
У подальшому реалізація Програми стратегічного партнерства, як заявив Бєлоусов, дозволить органам військового управління двох країн «вийти на більш високий рівень взаємодії з усіх питань забезпечення військової безпеки Росії, Білорусі та Союзної держави». А в межах узгодженого Плану двосторонньої співпраці відомств на 2026 рік сторони планують приділяти основну увагу взаємодії в сфері оперативної та бойової підготовки. Також продовжаться взаємні закупівлі «сучасного, високоточного, високотехнологічного озброєння». В. Хренін також додав, що країни працюватимуть над підвищенням «оборонного потенціалу військової організації Союзної держави», що є головним чинником забезпечення безпеки на тлі мілітаризації в Європі.
28–31 жовтня в Мінську відбулося засідання білорусько-російської міжурядової комісії з військово-технічного співробітництва на рівні експертів, а також за участю профільних чиновників, за підсумками якого голова Держкомвоєнпрому Дмитро Пантус і директор Федеральної служби з військово-технічного співробітництва РФ Дмитро Шугаєв підписали протокол. Документ «включає в себе плани щодо поглиблення кооперації підприємств оборонно-промислових комплексів двох країн, узгоджені позиції з актуальних питань співпраці, а також механізми контролю за виконанням прийнятих рішень». А 31 жовтня на полях засідання Ради міністрів оборони країн СНД також відбулася зустріч В. Хрєніна та А. Бєлоусова, під час якої сторони відзначили «стратегічний характер» співпраці між країнами та «звірили годинники щодо актуальних напрямів військової співпраці».
Лукашенко переконував США, що розуміє і Росію, і Україну
У жовтні Білорусь підтримувала комунікацію зі США, намагаючись переконати Вашингтон у тому, що співпраця з Мінськом може виходити далеко за межі питання про звільнення політичних в’язнів. На нараді, присвяченій відносинам Білорусі зі США, О. Лукашенко заявив, що Білорусь може розраховувати на певну роль у врегулюванні російсько-української війни та побудові нової архітектури безпеки в регіоні, оскільки «американці в цьому процесі нас побачили». «Якщо американці хочуть врегулювати конфлікт в Україні і бачать там якусь невелику нашу роль, ми готові в цьому брати участь», — додав О. Лукашенко.
Вочевидь, РБ прагне закріпити за собою статус посередника і сприяти початку діалогу між Києвом і Москвою. Голова КДБ Іван Тертель, який був присутній на нараді, так пояснив білоруське бачення ситуації: «Ми — ті, хто розуміє і російську сторону, і українську сторону. Ми могли б знайти цей консенсус у тій складній ситуації. Принаймні, інших варіантів поки не проглядається. У цьому контексті активний діалог з американською стороною, наші союзницькі відносини з Російською Федерацією, наші дуже близькі відносини з Україною дозволяють говорити, що все ж таки варто було б спробувати вирішити цю проблему з урахуванням нашого розуміння цієї історії».
Слід додати, що концепція РБ, за словами О. Лукашенка, передбачає збереження України як суверенної незалежної держави, але при цьому «миролюбної», яка «нікому не створює жодних проблем і загроз». Поки що важко уявити готовність України йти на контакти з РБ у цьому питанні, враховуючи, що Володимир Зеленський неодноразово висловлювався проти такого розвитку ситуації, нагадуючи, що Білорусь — не нейтральна сторона, а учасниця агресії. Щоб закріпити цю тезу в інформаційному просторі, Київ виступив із викривальними заявами. Так, на початку жовтня після доповіді голови Служби зовнішньої розвідки України Олега Іващенка В. Зеленський попередив про плани Росії щодо «подальшої військової експлуатації території Білорусі». «На цьому етапі не будемо робити інформацію публічною. Попередимо партнерів, яким це може загрожувати», — сказав президент. Також активізувалося МЗС України, яке випустило кілька заяв, покликаних привернути увагу до фактів триваючих репресій проти громадянського суспільства в Білорусі.
Білорусь і США також вели діалог щодо налагодження двосторонньої співпраці. Вашингтон, схоже, очікує від Мінська подальших поступок для досягнення бажаних результатів (зняття санкцій, відновлення політичного діалогу, економічної взаємодії). В ідеальній ситуації це означало б масове звільнення політичних в’язнів, як про це раніше заявляв Д. Трамп. О. Лукашенко заявив про принципову готовність до «великої угоди» зі США (включаючи звільнення Анджея Почобута та інших знакових політв’язнів, сигнали про що надходили з боку польського МЗС), але не хоче «продешевити», тому більше не готовий на односторонні кроки назустріч. «Пропозиції Дональда Трампа в цьому плані я абсолютно оцінюю нормально. Але мають бути враховані і наші інтереси. І все має бути чесно, як колись ми з американцями домовлялися», — пояснив він, попутно згадавши про досить обмежене скасування санкцій щодо «Белавіа», що викликало розчарування в білоруському керівництві.
Цю думку О. Лукашенко повторював у тій чи іншій формі в усіх публічних виступах, які стосувалися теми США. Так, розмірковуючи про хід переговорів, він ще раз запевнив, що Білорусь готова до «великої угоди», «але у нас є свої інтереси». Він наголосив, що може поступатися лише до певної межі, зокрема, доти, доки в суспільстві зберігається підтримка його дій на американському напрямку. «Це ж мої люди — науковці, вчителі, лікарі, слюсар, столяр та інші. Це мої люди. Якщо я відчуваю, що вони мене не схвалять, я буду добиватися, щоб вони мене зрозуміли. І коли вони мене зрозуміють, я це зроблю. Не зрозуміють — я робити не буду. От і все. Тому я 30 років працюю президентом», — пояснив О. Лукашенко.
Примітно, що О. Лукашенко також спробував легітимізувати зміну політики щодо США і заручитися ширшою підтримкою еліт, запропонувавши винести це питання на розгляд Ради безпеки Білорусі. Однак, схоже, що додатковою перешкодою на шляху зближення РБ і США може бути не лише позиція еліт і настрої в суспільстві, а й насторожене ставлення Росії до цього питання, що простежується в коментарях російських чиновників. Показовою була заява речниці МЗС РФ Марії Захарової, яка, оцінюючи роль Білорусі в нормалізації російсько-американських відносин, зазначила, що «у Москви і Вашингтону, звісно, є достатньо каналів для прямого діалогу».
Лукашенко запропонував Європі «велику угоду» в дусі Трампа
Цікаво, що Білорусь намагалася використати контакти з США для нормалізації відносин і з європейськими державами. Іван Тертель згадував, що переговори з американцями охоплюють питання безпеки у східноєвропейському регіоні та взаємини Білорусі з ключовими європейськими державами. «Другий трек — це безпека в регіоні. Також обговорення ситуації з американською стороною. Взаємини між, умовно, країнами, які представляють основні інтереси Заходу, і Республікою Білорусь. У різних сферах — політика, економіка, інші моменти. Цей діалог уже приніс суттєву користь для стабілізації ситуації в регіоні», — заявив він.
Згодом О. Лукашенко, виступаючи на конференції з безпеки в Мінську, скористався посиленим інтересом західних держав до його ядерної риторики й водночас зробив пропозицію щодо нормалізації відносин Євросоюзу в дусі «великої угоди» між РБ і США. Він заявив, що попри скепсис щодо Білорусі з боку Європи, Мінськ має «здоровий глузд, витримку» та «ресурс стратегічного розташування, здатність бути мостом, як це завжди було, між Заходом і Сходом». О. Лукашенко вважає, що РБ і ЄС здатні перейти, якщо не до партнерства, то забезпечити «мирне співіснування», якщо ЄС погодиться з білоруським підходом до державного управління і не висуватиме Мінську неприйнятних умов. «Кажу відкрито й прямо: якщо стратегічно налаштовані на нормальне співіснування, не намагаєтеся переробити нас, а ми не будемо вас», — пояснив О. Лукашенко.
Він також висловив готовність спільно працювати над деескалацією ситуації на кордоні РБ з Євросоюзом і подоланням міграційної кризи. «Ми готові працювати у тому форматі, який тривалий час забезпечував контроль за ситуацією для обох сторін. Треба домовлятися, наприклад, у межах глобальної угоди. Підхід президента Трампа “все на все” ми можемо обговорювати і зі США, і з Європою, як і будь-яка інша країна. Очевидно, що необхідна єдина система перевірки мігрантів, посилення боротьби з кримінальними угрупованнями торговців людьми, прискорення процедур депортації порушників», — сказав він.
У цьому контексті варто звернути увагу на дипломатичну активність Білорусі в Європі. Як з’ясувало агентство Reuters, білоруське посольство в Парижі наприкінці вересня розіслало електронною поштою запрошення низці представництв європейських країн із пропозицією організувати зустрічі з Юрієм Амбразевичем. Останній раніше був заступником голови МЗС РБ, а тепер обіймає посаду посла РБ у Ватикані й, згідно з розісланим листом, «наразі неформально відповідає за координацію дипломатичних контактів Білорусі в столицях країн Західної Європи». За даними Reuters, щонайменше один європейський дипломат зустрівся з Ю. Амбразевичем, який намагався донести повідомлення про те, що Білорусь прагне вийти з політичної ізоляції й може відіграти певну роль у пошуку переговорного рішення між Росією та Україною, а також у майбутніх переговорах щодо питань європейської безпеки. Така активізація частково пов’язана з позицією США, які прагнуть послабити вплив Москви на Мінськ. «Вони заявляють, що не хочуть ескалації конфлікту, тому зараз прагнуть налагодити відкритий діалог з іншими державами й підкреслити свою відмінність від Росії», — сказав співрозмовник агентства. Водночас багато опитаних дипломатів висловили скепсис із цього приводу. Відомо, що згоду на зустрічі дали представники й інших держав, однак невідомо, яких саме.
Парадоксально, але спроби досягти примирення з ЄС здійснювалися на тлі розгортання кризи на литовсько-білоруському кордоні, спричиненої масовим зальотом із Білорусі до Литви метеорологічних зондів із контрабандними сигаретами. Уряд Литви заявив про безпрецедентні масштаби порушення свого повітряного простору, побачивши в цих діях сплановану провокацію Мінська. У підсумку Вільнюс повністю закрив автомобільні пункти пропуску на кордоні з РБ і пригрозив припиненням транзиту білоруських вантажів залізницею. Поки що такі рішучі дії не призвели до позитивного для Литви результату.
Ольга КРАВЧЕНКО, аналітик Центру політичного аналізу,
Володимир ГОЛОВКО, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України,
для «Української лінії»