Угорщина, а якщо бути точним – її незмінний уже п’ятнадцять років ексцентричний прем’єр-міністр Віктор Орбан, уже зажила слави збурювачки спокою у відносно стабільному і благополучному політичному конгломераті європейських демократій. Усі уже звикли, зокрема в Україні, що уряд в Будапешті зазвичай використовує будь який інформаційний привід з метою показати свою окрему позицію у питаннях європейської інтеграції, відносин ЄС – США, формування позиції європейців щодо російсько-української війни, тим більше щодо вступу України до Європейського Союзу. Особлива антипатія до України та русофільский курс чинного угорського уряду уже четвертий рік повномасштабної війни росії проти України проявляють себе особливо наочно. А після повернення в Білий дім Дональда Трампа уряд Орбана пробує виступати ще й миротворцем, спекулюючи на темі посередництва в російсько-українській війні.
У п’ятницю, 7 листопада, відбувся довгоочікуваний візит Віктора Орбана до Вашингтона, який для угорського прем’єра мав два головних завдання:
1) згладити негативний ефект для репутації своєї країни (та безумовно власної) після відміни такої бажаної для самого Орбана зустрічі в Будапешті Трампа і путіна;
2) врятувати заточену на російські енергоносії нафтову промисловість Угорщини від американських санкцій проти російських нафтових компаній та загалом спонукання Європи до відмови від російської енергетики.
Ці два завдання спрямовані на виконання головної мети – втриматися при владі після виборів, що відбудуться в Угорщині у квітні 2026 року. Наразі в партії “Фідес” шансів на це не так вже й багато, адже вона відстає на 10-12% від головної опозиційної сили – партії “Тиса” на чолі з Петером Мадярем.
Як відомо Орбан уже роки сидить на шпагаті між лояльністю до режиму путіна через пільгові умови постачання нафти і газу до Угорщини, що по суті фінансують його режим, дозволяючи поряд з дотаціями від ЄС задобрювати місцевого виборця, та підтримкою від США, що стала особливо помітна після повернення в Білий дім Трампа. Орбана ще називають «європейським Трампом» через світоглядну близькість обох політиків і їх давню політичну дружбу, що, як побачимо, не означає нічого іншого з боку президента США, як звичайний прагматизм і прагнення використати маріонетку європейської політики, яким і є колишній соросівський стипендіат, у минулому яскравий студентський демократичний лідер Віктор Орбан.
Останній їхав до Вашингтона за політичною підтримкою та відміною санкцій на постачання російської нафти до Угорщини, але отримав облизня. Про що ж ідеться?
1. Трамп пообіцяв зробити виняток для Угорщини у цьому питанні і призупинити обмеження на постачання нафти через нафтопровід “Дружба” аж на 1 рік. Підкреслюю – на 1 рік і «призупинити», а не «відмінити». А що означає цей рік? З 1 січня 2027, коли ЄС повністю відмовиться від імпорту російських нафти і газу та перейде на американські. Суть вловлюємо – «своя сорочка ближча до тіла», далі винятків ніяких не буде. Якщо ти, Віктор, хочеш дальше бути в ЄС і дружити з нами (американцями), зціпи зуби і відмовся від російських «благ цивілізації». Тобто Трамп фактично змусив Орбана зробити остаточний геополітичний вибір.
2. Тут Трамп, доречі, не підтримав риторику Орбана (просто промовчав) щодо критики ЄС, Брюсселя, та іншої традиційної туфти Віктора і навіть змусив того, зціпивши зуби, видавити фразу про те, що Україна все ж має шанси перемогти у війні проти росії. Як сказав Орбан, «диво може трапитися». Досвідчений переговорник Трамп начисто переграв Орбана і змусив говорити те, що йому (Трампу) наразі вигідно. А вигідно одне – остаточно витиснути росію з енергоринку Європи та максимально ослабити.
3. Трамп зазначив, що відтермінування для Угорщини він робить тому, що хоча й це і «велика країна», але не має виходу до моря. Тут Дональд звичайно злукавив, бо напередодні у Польщі заявили, що готові розглядати спільний проєкт добудови нафто та газопроводів з Хорватії, куди американці уже постачають ці енергоносії танкерами до Європи. Ці трубопроводи пролягатимуть через Угорщину і Словаччину.
Тут «підставу» Орбану в унісон його візиту до США зробило керівництво єдиної угорської нафтопереробної компанії MOL, яке заявило, що готове невдовзі абсолютно відмовитися від поставок нафти з росії і використовувати на повну потужність нафтопровід з Хорватії, який може забезпечити до 80% потреб країни в нафті, що завжди заперечував Орбан. Так схоже Орбана ще ніхто в Угорщині не підставляв наразі, тим більше з топ-менеджменту фактично державної компанії-монополіста. Тут очевидно угорський бізнес і частина чиновників уже починають чітко відчувати для кого «пахне смаженим» і що вибори «Фідес» очевидно таки нарешті програє.
4. Другим ударом від Трампа по Орбану на зустрічі стала вимога американців до угорців щорічно упродовж 5 років закупляти американську нафту на суму 600 млн. дол. А далі ще цікавіше. Угорщина змушена закупити в США 10 ядерних міні-реакторів та ядерне паливо на суму приблизно 114 млрд. дол., що фактично «ховає» проєкт побудови росіянами ядерної електростанції Пакш ІІ. Як тепер Орбан буде пояснювати путіну такий поворот, можливо відомо лише йому самому? А можливо вже і не треба буде пояснювати після квітня 2026?
На це очевидно і розраховує Трамп. Кров бізнесмена не терпить сентиментів. Хоча він і підтримав словесну еквілібристику Орбана про настання «золотого віку» для відносин обох держав, бажаність перемоги «Фідес» на виборах 2026, але американському президенту однозначно глибоко паралельно, хто буде в Угорщині при владі надалі. Після квітня Трамп то точно ще буде при владі. Він усе що хотів, фактично вирішив. І про Орбана Трамп забуде одразу після оголошення результатів цих виборів. А до того реорієнтація угорської енергетики на американську уже розпочнеться і стане незворотною, а нове керівництво країни безумовно буде більш зговірливе щодо вимог ЄС і США.
Фраза Орбана на початку відкритої частини спілкування з Трампом на цьому усьому фоні до смішного відверта (емоції виринули через край): «Я тут не для того, щоб просити милостині. … Нам потрібен Золотий вік у відносинах між США та Угорщиною”. Ну-ну ..!
А як же наявність в Європі такого відданного союзника, як Орбан? Трамп переживе його втрату. Тим більше – «Його величність» Трамп! Вигоди «золотого віку» (якраз для США) перекриють своїм значенням прикрість відходу від влади друга Віктора, а з Європою, нагадаю Вам, Трамп уже енергетичну та геоекономічну угоду уклав ще наприкінці липня. Тому мила посмішка Дональда Фредовича на спільному фото з Орбаном, як і самого Орбана, приховують явну двозначність. Для Трама це дійсно чергова перемога, причому легка, через крайню слабкість переговорних позицій Орбана, а для Орбана – це хороша міна при поганій грі. Треба ж подати чергову «перемогу»своїм виборцям. Мовляв сам Трамп прийняв, біля себе за обідній стіл посадив (навіть віце-президента Венса посунувши) і можливу зустріч з путіним в Будапешті все ж не виключив! Ну наобіцяв бідному васалу-прохачу все, щоб тільки той потішив своє зранене самолюбство. Бо і ЄС його уже затискає, погрожуючи реальними санкціями за незговірливість та постійні «вибрики». І в Москві скоро буде не до Угорщини і про спасіння політичних позицій Орбана уже ніхто не буде думати, тим більше на фоні фактичного поглинання угорської енергетики американцями, хоча й відтермінованого на 1 рік. Тому Орбану доведеться сутужно.
А тут ще й опозиція тему кримінальних справ «розкручує» на повну потужність. Про маєтки його, родини і друзів його численних згадує, і не тільки. Побудовані на європейські гроші, доречі! Тому «весело» Орбану буде точно.
Що ж робити у цій ситуації Україні, якій, нагадую, уряд Орбана чинить перепони на шляху до початку переговорів про вступ до ЄС.
Варто банально перечекати. До квітня 2026 року уже не так і далеко. При цьому не склавши руки, а робити свою роботу.
В жодному разі не потрібно піддаватися на тиск угорців щодо прав етнічних меншин, мови викладання на Закарпатті тощо, що є банальними видумками на фоні стратегії виставлення України як головної загрози угорській державності перед виборами. Жодні поступки не допоможуть, а виправляти прийняті домовленості чи рішення буде надалі складно.
Аргументовано і наполегливо, навіть нагловато, пояснювати ЄС і США сутність проблеми необхідності ізоляції позиції чинного керівництва Угорщини, недоречність їх вимог і важливість України. Особливо це варто робити у Вашингтоні, де Україна повинна позиціонувати себе як виключно важливий учасник євроінтеграції, без якого стабільність Європи неможлива, а це вигідно американцям.
Потрібно зосередитися на виправленні недоліків і прорахунків на шляху євроінтеграції, яких назбирується достатньо, враховуючи результати оприлюдненого на тижні Єврокомісією звіту про готовність низки держав-кандидатів на членство до початку переговорів про вступ. Тут, як відомо, Україна серед четвірки пасе задніх. Тому не варто будувати ефемерні популістські плани про вступ до ЄС уже до кінця 2028 року, бо це нереально. Давайте спершу закінчимо війну, а тоді поговоримо про дати. Звичайно за умови відсутності фактора іноземних «шісток» в середовищі ЄС та інших стратегічних партнерів України їй буде простіше досягнути поставлених завдань.
Андрій ГРУБІНКО,
для «Української лінії»