Внутрішньополітична ситуація в Казахстані
Як і в більшості країн ісламської традиції, внутрішньополітична ситуація в Казахстані характеризується кількома тенденціями.
1) Схильність до авторитаризму. Значна частина населення не розділяє принципи і цінності західної демократії. З огляду на це та на інші фактори, політичний режим у цій державі є авторитарним, хоча і зберігає зовнішні атрибути виборності.
2) Пригнічені владою опозиційна діяльність та загалом громадсько-політичне життя суттєво обмежують можливості для легального і цивілізованого вирішення соціальних протиріч та зняття емоційної напруги. Відповідно, у суспільстві зберігається прихований і важкопередбачуванийпротестний потенціал.
3) Це призводить до періодичних непередбачуваних сплесків стихійного народного невдоволення, які іноді супроводжуються безладами, кривавими сутичками і мають наслідком значні людські жертви.
19 березня 2019 р. президент Нурсултан Назарбаєв, який безроздільно правив Казахстаном з 1991 року, вирішив піти у відставку. При цьому він залишився главою Ради безпеки й очільником правлячої партії «Нур Отан». Його наступником став голова Сенату Касим-Жомарт Токаєв, що було юридично закріплено на дострокових президентських виборах 9 червня цього ж року.
Новий президент за кілька років позбавив попередника посад, звання Єлбаси (Лідер нації), перейменував столицю Нурсултан на Астана, провів чистку великого бізнесу і державного апарату від ставлеників Назарбаєва, посилив свій вплив у правлячій партії та зафіксував зміну еліт на парламентських виборах.
Двопалатний парламент країни (Мажиліс — нижня палата і Сенат — верхня палата) підконтрольний президенту з часів першого президента. Правлячою пропрезидентською політичною партією є «Аманат» (колишня «Нур Отан»), яка за результатами виборів 2023 року, тримає більшість у законодавчому органі: 62 місця з 98 в Мажилісі. Партію «Ак жол» часто характеризують, як «кишенькову» опозицію, яка імітує свою опозиційність. Як і всі комуністичні сили на пострадянському просторі, специфічну позицію по відношенню до влади займає Народна партія. Вона помірковано критикує уряд за недостатню увагу до соціальних питань, але загалом підтримує владу. На цій же орбіті обертаються лівоцентрична аграрна партія «Ауил» і реформістська «Respublica».
Єдина справді опозиційна Загальнонаціональна соціал-демократична партія виборола в Мажілисі 4 місця. Після добровільної відставки Нурсултана Назарбаєва з посади президента 20 березня 2019 р. партія закликала не допустити посилення авторитаризму, провести чесні президентські і парламентські вибори. З’їзд цієї політичної сили вирішив бойкотувати дострокові президентські перегони. Після їх завершення партія охарактеризувала їх як фарс і постановку.
Таким чином, реальна опозиція у парламенті Казахстану майже не представлена, а її позапарламентська діяльність придушується. Наприклад, у 2005 р. рішенням суду закрито ліберальну партію «Демократичний вибір Казахстана», а у 2012 р. позбавлено державної реєстрації її правонаступницю Народну партію «Алга!». Прибічники цієї політичної сили критикували «суперпрезидентську» політичну систему, в якій глава держави ніким не контролюється, а його повноваження де-факто не обмежуються. Поряд з цим партія виступала за відокремлення бізнесу від державного апарату, децентралізацію влади, однопалатний парламент, реальне розділення гілок влади, забезпечення свободи слова, запровадження виборності акимів і суддів всіх рівнів та проти корупції.
До недемократичної опозиції належать конспіративні джихадистськігрупи, які ставлять за мету побудову всесвітнього ісламського халіфату збройним шляхом, який буде управлятися за нормами шаріату. Кілька таких груп були розгромлені казахстанськими спецслужбами, решта пішли у глибоке підпілля або виїхали за кордон.
Масові протести
Втім, жорсткий контроль властей над суспільством, неможливість в легальний спосіб впливати на політичні рішення призводить до накопичення прихованої протестної енергії, яка не знаходить собі виходу у цивілізованих рамках, має наслідком періодичні сплески масових заворушень.
Найбільш помітними серед них стали акції протесту в Алмати 30 червня 1996 р. з приводу відмови уряду від дотацій на електрику і теплопостачання. Аби не допустити розростання конфлікту, влада залишила тарифи незмінними, але згодом продовжила їх поетапне підвищення.
Шаниракські протести 2006 року стали відповіддю на знесення трущоб в Алмати і прилеглому районі без належної допомоги мешканцям у переселенні. Дійшло до побудови барикад і запеклих сутичок з використанням палиць, каміння та коктейлів Молотова. Врешті влада зупинила поліцейські штурми і відмовилася від виселень.
Безлади в Жанаозені 2011 року почалися у травні зі страйку робітників нафтового родовища через невиплату зарплатні і неналежні умови праці. Місцеві суди визнали страйк незаконним, а державна нафтова компанія звільнила близько тисячі співробітників. Два лідери протесту зникли і були знайдені мертвими. Частина звільнених зайняла центральну площу і почала цілодобовий протест. Влада довгий час намагалася не помічати протестувальників, але 16 грудня поліція спробувала їх розігнати за допомогою вогнепальної зброї. Відбулися сутички, під час яких загинуло 11 осіб. Десятки людей були засуджені до тюремного ув’язнення.
Земельні протести 2016 року почалися 24 квітня в містах Атирау, Актобеі Семей проти нових поправок до Земельного кодексу, якими дозволялася купівля або оренда землі іноземцями на 25 років. Розігнані спроби протестів відбулися практично в усіх великих містах країни. Напередодні запланованих мітингів 20 травня влада заблокувала популярні соцмережі ВКонтакте,Facebook, Twitter, месенджери WhatsApp і Viber, а також відеохостінгYouTube. Протестувальники побоювалися захоплення сільськогосподарських угідь китайцями на фоні гострого дефіциту землі для самих казахстанців. У підсумку протести досягли успіху, оскільки влада проголосила мораторій на поправки до Земельного кодексу, а міністри національної економіки та сільського господарства були відправлені у відставку.
Напередодні і під час президентських виборів 9 червня 2019 р. опозиція здійснила спроби висловити свій протест проти «напередвизначеності» голосування. Влада відповіла превентивними затриманнями й арештами. Тільки 9 червня у двох столицях було затримано 500 осіб, а на 18 червня вже нараховувалося 4 тисячі затриманих по всій державі.
Найбільш потужними в історії Казахстану стали Січневі події 2022 року. 2 січня, після різкого підвищення цін на скраплений газ, почалися масові протести по всій країні. Мирні заходи швидко переросли в безлади з використанням вогнепальної зброї та спробами захоплення і підпалів державних об’єктів. 4-5 січня влада втратила контроль над містом Алмати. Там були спалені колишня резиденція президента та мерія, а аеропорт захоплений протестувальниками. Значна кількість поліціянтів та військових була деморалізована, розбіглася, саботувала або не виконувала наказів. У намаганні не допустити розвалу владних структур Токаєв запровадив надзвичайне становище та відправив уряд у відставку. 6 січня за проханням президента розпочалася Операція ОДКБ (Організації Договору про колективну безпеку) шляхом уведення на територію Казахстану військових контингентів Росії, Білорусії, Вірменії, Киргизстану та Таджикистану загальною чисельністю понад 2 тис. військовослужбовців та 250 одиниць техніки. Ці сили взяли під контроль найбільш важливі об’єкти та стабілізували ситуацію. 14 січня підрозділи ОДКБ були виведені з країни. Трагічним підсумком Кривавого січня стала загибель 238 та арешт 9900 осіб. На початку 2023 року генеральний прокурор Берік Асилов озвучив офіційну версію подій: голова Комітету національної безпеки Карім Масімов був головним організатором масових безладів, за що визнаний винним у державній зраді та насильницькому захопленні влади та отримав вирок у 18 років позбавлення волі.
Економіка Казахстану
Основою народного господарства країни є видобуток та експорт сировини: 90% валютної виручки, з яких 38% складає нафта, 19% золото, 4% мідь. Активно експортуються боксити, залізні, марганцеві і хромові руди. Казахстан постачає на зовнішні ринки 43% світового урану. Половина обсягів зовнішньої торгівлі Казахстану припадає на РФ та КНР. Значна частина казахстанського експорту сильно залежить від транзиту через територію Росії, чим остання активно користується. Натомість Казахстан намагається прокласти альтернативні коридори торгівлі. Наприклад, через Каспійське море до Азербайджану, Туреччини і далі до Європи.
Деякі оглядачі називають Казахстан країною, яка розвивається найшвидше у світі. У першому кварталі 2025 р. його економіка виросла на 6%. Більшу частину приросту забезпечили торгівля і транспорт. У 2025 році Казахстан вперше обійшов Росію за ВВП на душу населення. 14,7 тисячі доларів проти 14,2 тисячі. З одного боку, це зумовлено зниженням рівня життя в РФ, а з іншого — активним «сірим» і «тіньовим» транзитом підсанкційних товарів з інших країн до Росії.
Водночас, економіка країни страждає від певних проблем і дисбалансів. Наприклад, у Казахстані працюють всього три нафтопереробних заводи, які в сукупності приносять державі 47 млрд доларів, а крихітний Сингапурзаробляє на автомобільному паливі 61 млрд доларів. Також попри профіцит енергоносіїв, Казахстан все більше страждає від дефіциту електроенергії. Щоб вирішити цю проблему у 2025 році було прийнято рішення про будівництво трьох атомних електростанцій. Першу з них вже почав будувати російський «Росатом», другу побудує Китай, щодо третьої визначеності поки немає.
Серйозним фактором нестабільності залишається те, що половиноюнаціонального багатства володіють всього 162 людини, а у половини населення доходи не перевищують 50 тис. тенге (1300 доларів на рік). До того ж наявне населення розміщено по країні дуже нерівномірно яку кількісному, так і в етнічному плані. При наявності величезних майже безлюдних просторів, південний схід сильно перенаселений. На цьому грунтівлада почала реалізовувати проєкт побудови Алатау — нового міста-супутника Алмати, який має розвантажити інфраструктуру двохмільйонного міста. При цьому будуть враховані помилки, допущені раніше при побудові нової столиці Астани.
Демографічна та етнічна ситуація
Русифікаторська та колонізаторська політика Російської імперії, а потім і Радянського Союзу призвела до того, що в 1970 році частка казахів у власній республіці становила лише 32%, у той час як росіяни становили 43% населення. Після отримання Казахстаном державної незалежності почався зворотній процес: етнічні росіяни, німці та українці активно виїзджали з молодої держави, а народжуваність серед казахів була традиційно вище, ніж серед названих етносів. Згідно з переписом 2021 року частка казахів вже становила 70%, а росіян залишилося тільки 15%. Цьому сприяли не тільки еміграція представників нетитульної нації та вища народжуваність титульної, а й урядова політика сприяння імміграції етнічних казахів з сусідніх держав: Китаю, Монголії, Узбекистану, Туркменістану, Киргизстану, Росії, Пакистану, Ірану та Афганістану. Стимулювання імміграції мало причиною не тільки казахізацію, а й заповнення тієї демографічної ями, яка виникла через виїзд росіян та німців з території республіки.
Переселенці спочатку отримали назву оралмани (репатріанти), а з 2021 р. їх прийнято називати терміном «кандас» (однокровка). За 33 роки незалежності на батьківщину повернулися 1,1 млн казахів при загальній чисельності населення країни в 20 млн осіб. За цей період кількість мешканців Казахстану зросла приблизно на 5 млн. Переселенцям видавали грошову допомогу, безкоштовне житло та пільгові кредити на купівлю або будівництво житла.
Завдяки збалансованій національній і мовній політиці, жорсткому політичному режиму та зайнятості Росії на інших зовнішньополітичних «фронтах» у Казахстані немає гострих міжетнічних та міжрелігійних конфліктів. Згідно з конституцією казахська мова має статус державної, а російська офіційно використовується у державних і муніципальних органах на рівні з казахською.
Однак певна етнічна напруженість все ж відчувається. «Російськомовні» незадоволені невпинною казахізацією, а казахів дратує небажання багатьох етнічних росіян поважати казахську мову та культуру. Локальні масові бійки псевдопобутового (а насправді, етнічного) походження періодично спалахують у сільській місцевості між казахами та представниками інших народів: уйгурів, дунган, киргизів, чеченців.
Разом з тим, лінії напруги пролягають не тільки між казахами та іншими етносами, а й всередині казахського середовища. Зберігається майнове та регіональне розшарування, поділ на Молодший, Середній та Старший жузи, на російськомовних (шала-казахи) і казахськомовних (нагиз-казахи) казахів. Крім того, європеїзовані казахи (не обов’язково російськомовні) відчувають відразу до так званих «мамбетів» — казахськомовних вихідців з сільської місцевості з низьким рівнем побутової культури.
Особливо сильне роздратування путіністів викликає казахізація, яка передбачає: розширення сфери використання казахської мови та культури, просування на керівні посади осіб казахської національності, мовний пуризм, перейменування топонімів на казахський манер, дозвіл замість по-батькові на російський манер додавати казахські приставки «ули» (син) і «кизи» (донька) після імені батька. У перспективі планується переведення казахської абетки на латиницю. Водночас, запропоновані три варіанти переходи не влаштували владу і питання відправлене на доопрацювання.
Російсько-казахстанські відносини
Обидві держави тісно пов’язані між собою на всіх рівнях: від сімейно-побутового до соціально-економічного. Тісна інтеграція економік РФ та Казахстану забезпечується, зокрема, наявністю митного союзу в рамках Євразійського економічного союзу, куди також входять Білорусь, Вірменія та Киргизстан. У рамках ЄАЕС діють співставні механізми регулювання економіки, забезпечується свобода руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили. Крім того, разом з Росією, Казахстан входить до Співдружності незалежних держав (СНД) та Шанхайської організації співробітництва.
Однак у владі і суспільстві розуміють, що ця хитка стабільність може бути в будь-який момент дестабілізована Москвою, якщо Кремль вирішить висунути територіальні претензії на Північний Казахстан та підняти питання «захисту російськомовного населення». З іншого боку, національно свідомі казахи вважають такі регіони Російської Федерації, як Астраханська, Челябінська, Омська, Курганська області, південь Оренбурзької області та Алтайський край, історично казахськими землями. Тому територіальна та етнічна проблема є потенційною бомбою уповільненої дії у російсько-казахстанських взаєминах.
Величезна протяжність російсько-казахського кордону та вражаюча різниця потенціалів не дозволить Астані ефективно обороняти свою територію в разі вторгнення збройних сил РФ, якщо брати до уваги тільки математичні розрахунки. Втім, схожою була ситуація і на початку російської повномасштабного вторгнення в Україну. Але цілком об’єктивні математичні викладки в дусі «Київ за три дні» не врахували волі до боротьби українського народу. Аналогічно може статися і в разі російської агресії проти Казахстану.
Єдиним запобіжником від російського вторгнення до Казахстану є Китай. Допоки його керівництво не дасть Росії карт-бланш на агресію, Кремль змушений буде миритися зі статус-кво.
Однак, якщо Росія і Китай захочуть поділити між собою казахські землі, це неминуче в майбутньому призведе до зіткнення цих ядерних держав між собою. Поки що Казахстану вдається балансувати між РФ та КНР, а також зберігати партнерські стосунки із західними демократіями.
Однак якщо Нурсултан Назарбаєв був ближче до Росії, аніж до Китаю, то Касим-Жомарт Токаєв явно розвертає вектор зовнішньої політики Астани в китайському напрямку. Промовистим свідченням цьому є той факт, що 17 травня 2023 року своє 70-річчя Токаєв відсвяткував у товаристві китайського очільника Сі Цзіньпіна, а не разом з В. Путіним. Під час цієї зустрічі Сі Цзіньпін підкреслив, що у китайсько-казахстанських відносинах настало чергове «золоте 30-річчя».
Також українським посадовцям важливо враховувати, що в Казахстані на неофіційному рівні продовжують вважати, що столиця Узбекистану Ташкент та її околиці є казахськими етнічними територіями, а узбекські каракалпаки — частина казахського етносу. Прикордонні тертя періодично виникають і на казахсько-киргизському пограниччі.
Разом з тим, ще одним активним напрямком міжнародної інтеграції є співпраця з тюркськими державами, особливо з Туреччиною та Азербайджаном. Казахстан увійшов до Організації тюркських держав та ТЮРКСОЙ (Міжнародної організації тюркської культури).
Українсько-казахстанські взаємини
Обидва народи традиційно відчувають симпатію один до одного, маючи багато спільного в своїй історичній долі. Між народами немає жодних протиріч, але на значну кількість казахів сильно впливає антиукраїнська пропаганда з Росії. Деякі з них беруть участь у російсько-українській війні на боці РФ, хоча казахстанські власті переслідують таких осіб в кримінальному порядку як найманців. Уряд країни надає гуманітарну допомогу постраждалим від війни українцям.
Офіційна позиція Астани полягає в повазі до територіальної цілісності України. Разом з тим, Токаєв двічі заявляв про неможливість перемогти Росію збройним шляхом, підтримував мирний план Китаю та Бразилії, а також пропонував своє посередництво у російсько-українському конфлікті.
Для України стратегічним довгостроковим завданням є розблокувати і забезпечити стабільність транспортного коридору з Казахстану до України, який сьогодні проходить через територію Росії. Якщо цей коридор в перспективі знову запрацює, це може збалансувати зовнішню торгівлю України, яка здебільшого йде на захід і південь, а також дасть нам доступ до дешевих енергоносіїв та промислових товарів з центральноазійських країн та Китаю. Сама Україна також зможе постачати на цей ринок значно більше власної продукції. Наразі відсутність прямого транзиту паралізує ті безмежні економічні можливості, які можуть бути реалізовані в майбутньому між двома державами.
Поки що посилювати зв’язки між двома країнами буде легше через українську діаспору в Казахстані та через споріднених з казахами кримських татар в Україні, через культурні обміни та регіональну співпрацю. Необхідно пропонувати Казахстану і співпрацю у військовій сфері. По мірі можливості необхідно проривати інформаційну блокаду і боротися проти панування у Казахстані російських наративів щодо України.
Важливо розуміти, що Астана не буде ризикувати своїми стосунками з Росією та Китаєм заради України, але казахи мають емоційну симпатію до України і зацікавлені у співпраці. Загалом українсько-казахстанські взаємини мають неосяжну перспективу і повинні стати одним зі стратегічних напрямів зовнішньої політики України.
РЕКОМЕНДАЦІЇ УКРАЇНСЬКИМ ІНСТИТУЦІЯМ ЩОДО ПРОАКТИВНОЇ РОБОТИ З КАЗАХСТАНОМ
Поза всяким сумнівом, доля російсько-української війни вирішується «на землі», на фронті, зусиллями Сил Оборони України. Водночас, як в минулому, так і сьогодні, надзвичайно важливе значення має когнітивна війна, війна за «уми» людей в Україні та цілому світі. Отже, боротьба на інформаційному полі мала і матиме вагоме значення. У випадку з Казахстаном необхідно прийняти той факт, що ця країна має тісні політичні, соціальні та економічні стосунки з Росією, якими не буде жертвувати заради України. Однак системна та цілеспрямована робота українських інституцій може згодом змінити ситуацію на користь нашої держави.
Казахстанське суспільство здебільшого споживає продукцію казахстанських засобів масової інформації, які займають переважно нейтральну позицію щодо російсько-української війни. Водночас, спостерігається потужний вплив російських медіа, які сприяють формуванню викривленого сприйняття російської агресії проти України, особливо у російськомовного населення. Голос ЗМІ з українською позицією майже не чути в шумовинні антиукраїнської пропаганди. Відповідно, першочерговим завданням вітчизняної політики на цьому напрямку має стати прорив інформаційної блокади і донесення до пересічних казахстанців правди як про поточні російсько-українські відносини, так і про їх історичне тло.
Більшість людей не цікавиться політикою і не слухає політичних оглядачів. Вони некритично споживають вже готові і легкодоступні офіційні наративи або покладаються на думку інфлюенсерів, або формують своє уявлення про проблему на основі не раціональних (в дихотоміях «корисно — не корисно», «морально — аморально», «законно — протизаконно», «логічно— не логічно»), а емоційних чинників (в дихотоміях «подобається — не подобається», «цікаво — не цікаво», «красиво — не красиво», «розважає — не розважає»). Не менш важливим чинником є думка більшості. Відомий психологічний ефект полягає в тому, що більшість пересічних людей сприймає позицію більшості, як свою власну. Зараз думка більшості не на українському боці. Але всі названі чинники мають і позитивний бік: громадська думка Казахстану є гнучкою, еластичною і може міняти вектор. Тим більше, що казахстанська влада цьому поки що не перешкоджає. Таким чином, з нею можна працювати і змінювати на свою користь.
Оскільки українські і російські можливості доступу на казахстанське інформаційне поле та фінансові ресурси наразі неспівставні, то необхідно шукати асиметричні способи конкуренції. У цьому контексті найбільш ефективним та економним способом є вплив через YouTube, TikTok, Instagram, X, Telegram та інші соціальні мережі.
Співпраця (ідейна, фінансова) з популярними в Казахстані блогерами та лідерами громадської думки на предмет поширення проукраїнського контенту. Причому, до співпраці варто залучати не тільки авторів політичного спрямування, а й авторитетів в інших галузях: мода, інтернет-торгівля, тварини, природа, мандри, рибальство, полювання, приготування їжі, виховання дітей, психологія, музика, спорт, бізнес, коучинг, історія, література, гумор.
Такі блогери можуть просто включати в свої сюжети українські приклади (оскільки блогери самі глибоко не обізнані з українською тематикою, то їм можна допомагати контентом та ідеями), подавати все, що пов’язано з Україною в позитивному ключі. Непрямий вплив таких інфлюенсерів може мати більший ефект, ніж відверта пропаганда, якаподекуди викликає відторгнення і роздратування.
Для аудиторії, яка цікавиться історією, з одного боку, необхідно наголошувати на спільних або подібних сторінках минулого України і Казахстану, а з іншого — акцентувати увагу на злочинах росіян проти казахів: радянські репресії, антиросійські повстання, голодомори, освоєння цілини, русифікація і дерусифікація, економічна експлуатація, ядерні випробування, територіальні претензії, діяльність «п’ятої колони».
При цьому, важливо розуміти, що східний менталітет сповідує культ сили і слави. З огляду на це, представляти Україну потрібно не як жертву російського імперіалізму, а як сильну і перспективну державу, що заслуговує на повагу.
Необхідним елементом впливу на громадську думку є і робота з людьми, схильними до конспірології, міфології та різного роду трансцендентних явищ. Продукування і постачання цікавої для таких осіб інформації, поданої в проукраїнському чи антиросійському дусі, дає змогу розширити коло симпатиків та знецінити противника. Враховуючи факт, що багато заможних і впливових людей мають такі особливості, не варто недооцінювати цей канал інформації. У цьому аспекті ми повинні враховувати ефективність і стійкість російських інформаційних фальшивок на кшталт «знищення в Україні снігурів», «американських біолабораторій», «викопане українцями Чорне море», «розіп’ятого хлопчика в Краматорську». Ці абсурдні твердження давно спростовані в Україні, але не в країнах, де панує російська пропаганда.
Необхідно працювати не тільки з проукраїнськими авторами, а й з антиукраїнськими. Адже їх аудиторії майже не перетинаються, а значить можуть залишитися неохопленими інформаційною роботою. Багато з них мають широку популярність, але проводять свою діяльність переважно не з ідейних, а з меркантильних міркувань. Використовуючи ці меркантильні мотиви, наші дипломатичні місії, мас-медіа, неурядові організації або спецслужби можуть інфільтрувати в ефіри цих діячів такий контент, який буде шкодити нашому екзистенційному ворогу та послаблювати його позиції. Зокрема, це можуть бути заяви, які збурюють частину слухачів або дискредитують певні ідеї.
Не меншу роль можуть відіграти «посли доброї волі». Всесвітньо відомі українці активно відвідують західні країни, але азійський напрямок зовсім не опрацьований. Дружні візити до Казахстану таких знаменитостей, як Олександр Усик, брати Клички, Ярослава Магучих, Андрій Шевченко, Еліна Світоліна матимуть помітний інформаційний резонанс.
Окремим «загоном» неофіційної дипломатії можуть стати етнічно споріднені з казахами гагаузи і кримські татари. Культурна співпраця між ними не дасть росіянам приводу звинуватити Казахстан у «зраді російсько-казахстанської дружби». Наприклад, така співпраця могла б вестися по лінії ТЮРКСОЙ (Міжнародної організації тюркської культури). До неї входять не тільки тюркські держави, а й, у якості спостерігачів, присутні тюркські автономії Російської Федерації та молдовська Гагаузія. Нашим профільним міністерствам необхідно негайно розпочати процес входження українських гагаузів і кримських татар (можливо, й урумів — тюркомовних греків Маріуполя) до цієї організації й розробити стратегію просування через цей механізм українських інтересів.
Не менш важливим інструментом зміцнення міжнародних позицій України може стати Організація тюркських держав. Консолідація тюркських держав, їх економічна могутність і політичний вплив дедалі зростають. Приналежність України і Казахстану до цих двох організацій створить додаткові можливості для співпраці і зближення двох країн.
Потенціал цих платформ чудово розуміє Угорщина, яка приєдналася до Організації тюркських держав в якості спостерігача всього на всього на тій підставі, що незначну участь в етногенезі угорців відіграли середньовічні половці. Що тоді заважає Україні, в історії якої тюркські народи (торки, чорні клобуки, половці, печеніги, булгари, хозари, ногаї, татари) відіграли значно більшу роль і залишили помітний слід в нашій історії, мові і культурі, маючи у своєму складі три сучасних тюркських народи, приєднатися до цієї організації щонайменше в якості спостерігача? Наявність в цій організації політичних опонентів України — Росії та Угорщини — має стати додатковим стимулом для якнайшвидшого приєднання до цього об’єднання і нейтралізації їх впливів.
Україна має дуже обережно підходити до контактів з казахстанською опозицією, аби не роздратувати офіційну Астану. Наразі краще працювати через різноманітні офіційні канали. Наприклад, українські медицина, поліція, пожежні, рятувальники, волонтери, муніципальні органи, соціальні служби і благодійні фонди накопичили величезний досвід допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях. Поза всяким сумнівом величезна кількість українських військових медиків, хірургів, анестезіологів, реабілітологів, психологів і психіатрів набули безцінного практичного досвіду і досягли світового рівня професійної майстерності. Цей досвід неодмінно зацікавить казахстанських колег, для яких можна організовувати конференції, тренінги, обмін делегаціями, стажування і т.д.
Незважаючи на виснажливу війну, вітчизняна культура переживає значний підйом. Вона викликає підвищену зацікавленість в західних країнах і, безперечно, здатна привернути увагу казахстанців. Наші письменники, художники, книговидавці, музиканти, музейники, працівники народних промислів та індустрії моди, кінематографісти можуть стати своєрідним «культурним десантом», який може потужно впливати на культурне та інформаційне середовище Казахстану.
Ефективним способом створення кола симпатиків стане навчання молодих людей з Казахстану в українських навчальних закладах або відкриття таких установ/філій на казахстанській землі. Такими можуть стати не тільки університети, а й загальноосвітні та професійно-технічні заклади.
Хоча українська діаспора в Казахстані сильно русифікована, погано організована і геть позбавлена ресурсів, саме вона потенційно може стати потужним лобістом українських інтересів. Історичний досвід свідчить, що навіть при мінімальній організаційній, матеріальній і фінансовій допомозі, може з’явитися помітна кількість ентузіастів і патріотів, які розбудять національні почуття етнічних українців. Нещодавно запроваджений в Україні інститут подвійного громадянства дає змогу пропагувати серед казахстанських українців отримання паспорта історичної батьківщини.
З огляду на критичну демографічну ситуацію в Україні, необхідно законодавчо надати всі громадянські і соціальні права особам українського походження за кордоном віком до 35-40 років, включаючи право на безкоштовні освіту, соціальний захист та медичне обслуговування. Це може стимулювати їх репатріацію в Україну.
Казахстан неодмінно буде зацікавлений у післявоєнній відбудові України. Визначення контурів майбутньої співпраці у цій сфері вже здатне створювати позитивні сподівання й атмосферу довіри. Україна може запропонувати Казахстану співпрацю в розробці і виробництві безпілотниківцивільного призначення або їх елементів.
Оскільки Казахстан дуже зацікавлений в диверсифікації транзитних шляхів, необхідно ініціювати обговорення можливості прокладки газогону з Казахстану через Азербайджан, Грузію і Чорне море до України. Не менш вигідними можуть бути проєкти постачання казахстанської нафти цим же маршрутом до нафтопроводу Одеса-Броди. Цей нафтопровід може використовуватися не тільки для задоволення українських потреб в нафті, а й стати транзитним коридором для сусідніх країн.
Додатково, офіційний Київ має створювати сприятливі умови для ведення бізнесу казахстанським компаніям в Україні та українським компаніям в Казахстані. Наприклад, «Нова пошта» вже має присутність у 16 країнах світу, але розвиває свій бізнес в західному напрямку. Вочевидь, компанія могла би бути ефективною і на казахстанському ринку послуг. Сервіс таксі «Uklon» вже працює в Азербайджані та Узбекистані і націлився на Казахстан та Пакистан.
Для обидвох країн важливим є розвиток атомної енергетики і обидва партнери на 100% залежать від імпорту ядерного палива на свої електростанції. З цієї причини, надзвичайно перспективним могла б стати українсько-казахстанська кооперація у створенні власних потужностей для виробництва ядерного палива та побудови нафтопереробних заводів. Ще більше шансів на успіх такий проєкт мав би за участі Туреччини та Азербайджану.
Представлені рекомендації можуть бути використані не тільки для зміцнення зв’язків з Казахстаном, а й для співпраці з іншими міждержавними об’єднаннями, державами та регіонами.
Микола СЛОБОДЯНЮК,
для «Української лінії»