Воєнно-політична ситуація в Білорусі, вересень 2025
Олександр Лукашенко намагався всидіти на двох стільцях, розвиваючи воєнну і воєнно-технічну співпрацю з Росією та докладаючи зусиль для того, щоб контакти із США забезпечили Білорусі важливу роль у мирному врегулюванні російсько-української війни.
Білорусь провела з РФ навчання «без загроз для сусідів»
У вересні Білорусь спільно з Росією провела масштабні військові навчання «Захід 2025». Кремль не без допомоги Мінська перетворив їх на ще одну демонстрацію того, що РФ не тільки зберігає значний військовий потенціал, але може його посилити за рахунок союзників, на кшталт РБ, щоб продовжувати агресію проти Україні та західного світу і надалі.
Володимир Путін окремо підкреслив масштаб навчань, які, за його даними, відбулися на 41 полігоні в РФ та РБ за участю 100 тисяч військовослужбовців(це число можна поставити під сумнів: за оцінкою литовської армії, наприклад, загальний контингент становив близько 30 тис. осіб, а на території РБ – 8 тис.). Основний масив склали військові з Росії та Білорусі, проте, за повідомленнями Міноборони РФ, свої контингенти також направили Бангладеш, Індія та Іран. А Буркіна-Фасо, Конго та Малі направили військових для роботи у складі спільного штабу коаліційного угруповання військ. В. Путін також звернув увагу, що було задіяно 10 тисяч систем озброєння та техніки і особливо підкреслив, що «це все сучасна техніка, яка використовується у практичній бойовій роботі, та й плани навчання будуються виходячи з досвіду, отриманого під час проведення спеціальної воєнної операції», тим самим ще раз нагадавши, що РФ четвертий рік веде війну, у якій ще не зазнала поразки.
Білоруське керівництво та військові підігравали цьому настрою, нагадуючи також про відпрацювання застосування ядерної зброї на різних етапах навчань. Так, голова Генштабу ЗС РБ Павло Муравейко зазначив, що під час навчання виконали всі поставлені завдання, включно зі «знаковими заходами», такими як «планування та розгляд застосування нестратегічної ядерної зброї, оцінка та розгортання ракетного комплексу “Орєшнік”». А О. Лукашенко в останній день навчань наголосив, що військові відпрацювали «все… починаючи від стрільби зі звичайної стрілецької зброї до атомних боєголовок».
Навчання відбулись у два етапи. Під час першого російські та білоруські підрозділи відпрацьовували заходи з відбиття агресії проти Союзної держави (СД), організацію взаємодії військ та всіх видів забезпечення. На другому етапі у фокусі було управління військами «при відновленні територіальної цілісності СД, розгромі противника, зокрема за участю коаліційного угруповання військ дружніх держав». Міністр оборони Білорусі Віктор Хренін звернув увагу, що війська двох країн мали можливість випробувати нові форми та способи тактичних дій, враховуючи «досвід наших російських колег» (тактики штурмів, боротьби з ДРГ, забезпечення військ в умовах бою, маскування пунктів управління, особливості використання дронів та РЕБ-систем, способи пересування до лінії зіткнення, зокрема на мотоциклах та багі тощо).
Незважаючи на очевидне прагнення до демонстрації сили, білоруське та російське військове командування вдавалося до миролюбної риторики, підкреслюючи, що навчання начебто мають оборонний характер і «не становлять жодної загрози для наших західних сусідів та західних партнерів». Хоча Мінськ, схоже, на відміну від Москви, доклав для цього більш-менш реальні зусилля. Так, П. Муравейко перед стартом навчань нагадав, що в Білорусі вони пройдуть на трьох полігонах та ділянках місцевості у Вітебській, Мінській та Гродненській областях та акцентував увагу, що вони знаходяться «на значній відстані від наших південних та західних кордонів». Голова Радбезу РБ О. Вольфович, у свою чергу, акцентував увагу на роботі з міжнародною спільнотою: інформуванні зацікавлених країн про плани та хід навчання, запрошенні іноземних спостерігачів. Особливим успіхом для РБ у цьому сенсі стала присутність військового аташе США, що, проте, не могло статися без санкції РФ, яка, вочевидь, вирішила поступитися проханню Мінська. «Дуже радий, що ви відгукнулися на наше запрошення», — сказав В. Хренін, звертаючись до представника США. Загалом, у РБ за маневрами спостерігали представники 23 країн, серед яких НАТО, крім США, представляли Угорщина та Туреччина. Також був присутній представник Центру із запобігання конфліктам ОБСЄ. Це дозволило білоруській стороні назвати навчання «безпрецедентно відкритими» та заявити про позицію на побудову «конструктивного та прагматичного діалогу».
Польща не повірила вдаваній миролюбності
Напередодні військових навчань Польща оголосила про безстрокове закриття всіх пунктів пропуску на кордоні з Білоруссю, починаючи з 12 вересня. Формально приводом названі саме російсько-білоруські «агресивні маневри» поблизу польського кордону. Проте серед інших причин польський прем’єр Дональд Туск також згадав «зростання кількості різних провокацій з боку Росії та Білорусі», зокрема, арешт польського громадянина Гжегожа Гавела нібито за шпигунство та збір інформації про російсько-білоруські навчання. Тригером також стало вторгнення російських дронів у повітряний простір Польщі в ніч із 9 на 10 вересня. Частина з них залетіла транзитом через Білорусь, яка, очевидно, не створювала для цього особливих перешкод, хоча й передала інформацію про безпілотники польській стороні.
Кордон залишався заблокованим два тижні, а 25 вересня польська влада відновила роботу залізничних та автомобільних пунктів пропуску. Як пояснив Д. Туск, закінчення навчань у Білорусі зменшило, але не усунуло різні «загрози, пов’язані з агресивною позицією наших східних сусідів». Проте, на рішення також вплинули економічні інтереси польської сторони. Д. Туск попередив, що «цей інструмент залишається в наших руках, і якщо виникне необхідність, якщо напруженість зросте або агресивна поведінка одного з наших сусідів посилиться, ми, не вагаючись, знову ухвалимо рішення про закриття прикордонних переходів». Хоча в день відкриття прикордонних пунктів МЗС Польщі розповсюдило рекомендацію своїм громадянам відмовитися від будь-яких поїздок до Білорусі, а тих, хто вже опинився в Білорусі, польська влада закликала негайно залишити країну, даючи зрозуміти, що загроза для Польщі все ж таки зберігається.
Можна припустити, що рішення Польщі також було пов’язане з позицією Китаю, для якого закриття польсько-білоруського кордону означало припинення роботи важливого сухопутного маршруту для експорту китайських товарів до Європи. Через Білорусь до Європи доставляється 90% усіх залізничних вантажів із КНР, а обсяг експортних постачань на цьому напрямку оцінюється у 25 млрд дол. на рік. У зв’язку із зупинкою роботи пунктів пропуску на білоруській стороні у Бресті застрягло щонайменше 130 китайських вантажних поїздів. На білоруській стороні у зв’язку із закриттям кордону також залишалося кілька тисяч польських вантажівок, а низка великих білоруських компаній також втратила можливість відправляти вантажі, зокрема до Китаю (наприклад, «Білоруськалій» втратив доступ до порожніх вагонів, заблокованих на території Польщі). Польська сторона обговорювала ситуацію на кордоні з Білоруссю під час переговорів глав МЗС Польщі та КНР Радослава Сікорського та Ван Ї, вказуючи на низку загроз та проблем, джерелом яких є Білорусь. Це питання також порушувалося під час переговорів О. Лукашенка з членом постійного комітету Політбюро ЦК компартії Китаю, секретарем Центральної комісії з перевірки дисципліни КПК Лі Сі, який прибув до РБ якраз після польсько-китайських консультацій. Примітно, що в Росії почала поширюватись версія про те, що складнощі з китайським транзитом на тлі зростання російських провокацій у Європі також обговорювалися під час візиту О. Лукашенка до Москви 26 вересня.
Росія хоче безпекової співпраці, Білорусь – другу АЕС
Зустріч О. Лукашенка з В. Путіним у рамках атомного форуму, що відбувся в Москві наприкінці вересня, продемонструвала, що пріоритетом для Росії у відносинах із Білоруссю залишається стабільна співпраця у сфері безпеки, особливо в умовах, коли Мінськ робить спроби набути більшої автономії, вибудовуючи відносини зі США та Китаєм. Під час протокольної частини переговорів В. Путін звернув увагу не лише на розвиток економічної взаємодії між країнами, а й зазначив, що «забезпечення безпеки Союзної держави» йде «як ми з вами домовлялися» «ритмічно в робочому режимі», «природним чином усе розвивається». Пізніше О. Лукашенко підтвердив журналістам, що обговорювалися «і міжнародна обстановка, і регіональна ситуація. Ви знаєте, спільна наша біда та проблема – Україна. Багато про це говорили». Примітно, що, за словами О. Лукашенка, на зустрічі з В. Путіним він також заслухав «по селекторному зв’язку доповідь Генерального штабу (ЗС РФ – ред.)», після чого зробив висновок про успіхи російської армії в Україні («на всіх фронтах… практично захопили великі населені пункти»). Він закликав Київ погодитись на умови, які висуває РФ для перемир’я, бо «далі вже російську армію важко буде зупинити». О. Лукашенко назвав максималістські вимоги РФ «вигідними» для України і нагадав, що їх нібито узгодили під час зустрічі Д. Трампа та В. Путіна на Алясці. «Якщо українці не підуть на ці пропозиції, це буде те, що було на початку СВО. Це буде ще гірше. Вони втратять Україну», – заявив він.Паралельно у Москві також відбулися переговори спецпредставників РБ та РФ щодо реалізації Угоди про гарантії безпеки Союзної держави Ігоря Секрети та Олександра Грушка, які обговорили виконання документу, розглянули питання забезпечення взаємних гарантій та ситуацію у сфері безпеки, підбили підсумки навчань «Захід-2025». Цікаво, що після повернення до Білорусі О. Лукашенко схвалив (01.10) як основу для переговорів проєкт Протоколу про внесення змін до Договору між Білоруссю та Росією про розвиток військово-технічного співробітництва від 2009 року. Вести переговори буде Держкомвоєнпром. А наступного дня провів закриту нараду, обговоривши з чиновниками роботу військово-промислового комплексу Білорусі, «в тому числі щодо найважливіших спільних проектів із закордонними партнерами».
На тлі українських діп-страйків по російській нафтопереробній інфраструктурі Москва також виявила інтерес до збільшення поставок нафтопродуктів із РБ. У російському уряді обговорювали можливість збільшити закупівлю білоруського бензину з 45 тис. т до 300 тис. т на місяць. А після візиту до Москви, де також піднімалися питання співпраці в галузі нафти і газу, Лукашенко обговорив ізбілоруськими чиновниками «поліпшення ефективності та збільшення обсягів переробки нафти» в РБ. Крім того, В. Путін під час переговорів з О. Лукашенком згадував, що поставки «Газпрому» до РБ скоротилися через розвиток атомної генерації. У відповідь на це О. Лукашенко запевнив його в готовності і надалі купувати обумовлені обсяги газу (««Газпром» у збитку тут не залишиться»).
В обмін на політичну та військово-технічну підтримку Кремля Мінськ традиційно запросив компенсацію. Цього разу О. Лукашенко порушив питання про будівництво в Білорусі другої атомної електростанції: «(Можливо) ви (Путін – ред.) схвалите проект розширення або будівництва нової атомної станції. Можливо, навіть на сході Білорусі з метою, якщо це буде необхідно, забезпечення електроенергією районів, звільнених Росією – Херсонська, Запорізька, Луганська, Донецька. Якщо в цьому буде певна необхідність. У зв’язку із Запорізькою станцією». Він запропонував використовувати для фінансування цього проекту залишок коштів від російського кредиту, виданого на будівництво першої АЕС. Прямої згоди на реалізацію проекту російська сторона поки що не дала, хоча Путін зазначив, що будівництво нової станції не повинно бути проблемою за наявності достатньої бази споживачів. Крім того, Мінськ зберігає інтерес до розвитку співпраці з «Росатомом» і в суміжних областях. Зокрема, мова йде про залучення білоруських підрядників до будівництва атомних станцій у третіх країнах, спільну реалізацію проектів у сфері радіаційної медицини тощо. Показово, що вже 1 жовтня голова білоруського Державного комітету з науки і технологій Сергій Шличков і генеральний директор «Росатома» Олексій Ліхачов підписали Комплексну програму співпраці Росії і Білорусі в області атомних неенергетичних і неатомних проектів на 2025-2027 рр. Крім того, на порядку денному Мінська у відносинах з Росією також були питання «захисту внутрішнього ринку в рамках Союзної держави», єдина промислова політика, розвиток єдиного ринку нафти і газу тощо.
Лукашенко склав план, як «стати поряд з Трампом»
Мінськ та Вашингтон робили нові кроки назустріч одне одному, демонструючи зацікавленість у продовженні діалогу. 10 вересня американська делегація на чолі з Джоном Коулом, заступником спецпредставника президента США, відвідала Білорусь. В результаті візиту білоруська сторона звільнила (і фактично депортувала до Литви) нову групу із 52 ув’язнених, включно з політиком Миколою Статкевичем (який відмовився залишати РБ і зараз, імовірно, знову в ув’язненні) та філософом Володимиром Мацкевичем, журналістами, активістами та громадянами кількох країн. У відповідь американська сторона частково зняла санкції з авіакомпанії «Белавіа». Така поступка виглядала як красивий жест, необхідний, щоб задобрити О. Лукашенка і надалі оформити «угоду» зі звільнення понад 1 тис. ув’язнених, як про це неодноразово говорив Д. Трамп. Американці вдалися і до інших дипломатичних хитрощів: Дж. Коул передав О. Лукашенку лист від Д. Трампа з підписом «Дональд». «Це рідкісний знак особистої дружби», — заявив Дж. Коул. Він також подарував О. Лукашенку запонки, які нібито особисто передав Д. Трамп.
О. Лукашенко також підігравав американцям, вказавши на готовність до «глобальної угоди» щодо політв’язнів: «Якщо Дональд наполягає на тому, що він готовий забрати до себе всіх цих звільнених, давайте спробуємо виробити глобальну угоду, як любить пан Трамп, велику угоду». А після спілкування з американцями Валентину Рибакову, якого призначили куратором білорусько-американського діалогу, доручили продовжувати переговори з США з цього питання.
Користуючись «конструктивною позицією» американців, О. Лукашенко намагався виторгувати додаткові поступки з боку США, включаючи повне відновлення політичної та економічної взаємодії з Білоруссю, а також вплинути на позицію європейців у питанні санкцій. При цьому угода щодо політв’язнів, на його думку, повинна відкрити для РБ шлях до «головного завдання» – «стати поруч із Трампом і допомагати йому в місії зі встановлення миру». «Основне його завдання – це війна в Україні. Для нас це найважливіший напрямок. Тому ми повинні всіляко підтримувати його прагнення», – зауважив О. Лукашенко і доручив В. Рибакову «не те, що не відходити від цього питання, а робити все для того, щоб це питання не зійшло нанівець».
У публічних комунікаціях О. Лукашенко раз по раз натякав на особливі відносини з американцями: хвалив Д. Трампа за прагнення до миру, обіцяв передати В. Путіну під час особистої зустрічі «вісточки» від американців, а президенту США своєю чергою – про пропозицію Путіна щодо необхідності продовжити дію Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь.«Я це обов’язково зроблю (дам пораду Д. Трампу – ред.). Слава Богу, у мене є така можливість», – повідомив О. Лукашенко. Продовжуючи розігрувати образ посередника, він також запропонував президенту України зустрітися і поговорити: «Я маю, що йому сказати», – заявив він, наче натякаючи на свої тісні стосунки з американцями та росіянами.
Своєрідним підтвердженням слів О. Лукашенка стала заява Кіта Келлога, спецпредставника Трампа по Україні. На Варшавському форумі з безпеки він зауважив, що в США зацікавилися послугами О. Лукашенка, оскільки знають, що він багато спілкується з В. Путіним: «Ми не впевнені в тому, що він говорить, але ми знаємо, що він з ним спілкується. Але що ми зробили, встановили відносини, щоб забезпечити відкритість каналів зв’язку і донести до президента Путіна наші послання». США, за його словами, хочуть, щоб «сигнали, що надсилаються Володимиру Путіну, відповідали сигналам, що дійшли до інших кіл» (тут він згадав російських переговірників Кирила Дмитрієва і Юрія Ушакова). К. Келлог також повідомив, що головною метою американців був «пошук найкращого можливого вирішення війни між Україною і Росією», а не звільнення політв’язнів.
Проте заступник К. Келлога Дж. Коул говорив, що продовжує займатися звільненням політв’язнів і навіть окремо згадував кейс правозахисника Олеся Беляцького, що, безумовно, відображає той факт, що питання «великої угоди» щодо політв’язнів привернуло особливу увагу Д. Трампа. Разом з тим, Дж. Коул також згадував, що метою взаємодії з О. Лукашенком є «нормалізація двосторонніх відносин між Республікою Білорусь і США», включаючи відновлення повноцінної роботи американського посольства, відновлення торгівлі та розвиток економічних зв’язків. «Одна з головних цілей — зробити все, щоб економічна, політична взаємодія між нашими країнами розширювалася і міцнішала», — стверджував Дж. Коул, хоча і згадував, що Вашингтон не має наміру втручатися у відносини Мінська і Москви. Ці заяви дещо контрастують з висловлюваннями К. Келлога, але обидві цілі можуть бути предметом інтересу для США.
Ольга КРАВЧЕНКО, аналітик Центру політичного аналізу,
Володимир ГОЛОВКО, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України,