Сексуальність — одна з небагатьох тем, що пробиває найтовстіші інформаційні панцирі. Кремль це зрозумів ще за радянських часів. Тож практично з моменту розпаду “союзу” російські спецслужби та медіа використовують сексуалізовані образи для деморалізації та поляризації аудиторії. Змішуючи секс, еротику, порнографічні натяки, гіпермаскулінністьта гомофобію в придатний для експорту коктейль страху та паніки. Щоразу, коли Україна робила крок у бік ЄС або НАТО російські ЗМІ спалахували “жахіттями гей-парадів”, “НАТОвських борделей” та “Євросодому” перетворюючи Європу на “Гейропу”. В такій інтерпретації Захід постає як жіночний, розпусний, збочений та занурений у сексуальне свавілля. На противагу цьому росія залишалась останнім бастіоном “нормальної” гетеромаскулінної сили.
У такий спосіб, як стверджують західні дослідники, колоніальні імперії минулого традиційно “пояснювали” своє право на панування через гендерну ієрархію, протиставляючи сильний “чоловічий” центр, що має право на владу слабкій “жіночній” периферії.
Сучасна російська пропаганда свідомо будує контраст, демонструючи свою гіпермаскулінність, вона водночас навішує на Україну й Захід ярлик “фемінізованих” чи “квиризованих” суспільств, а відтак оголошує їх “слабкими” та “розбещеними” — аргумент, який у кремлівській логіці має виправдати нібито необхідний “захист” цих просторів або ж їх подальшу окупацію.
Другий, не менш дієвий компонент тієї ж схеми — культ “альфа-лідера”:володимир путін роками позує без сорочки, пірнає в батискафі, водить байк з “Нічними вовками” пілотує винищувач та грає в хокей з ветеранами НХЛ. За блиском постановочних пригод ховається проста теза – справжній чоловік має право диктувати умови іншим. У такий спосіб кремлівське гіпермаскулінне “Я” автоматично фемінізує опонентів. Логіка тут проста, якщо один бік чоловічий та “фалічний”, інший мусить бути слабким жіночним та підлеглим.
У Криму цей механізм спрацював досконало. Російські телеканали “прогріли” півострів історіями про “гей-паради” та “натовських моряків-збоченців”, а напередодні “референдуму” виникла ще одна, куди брудніша технологія. За свідченнями кримських журналістів, представники нової влади показували місцевим “проукраїнським” лідерам громадської думки “інтимні”ролики, нібито передані українськими спецслужбами. Хоч більшість відео були змонтованими фейками, сама загроза “злити порно” різко знижувала готовність людей опиратися.
Таке поєднання гомофобії, шантажу та образу “морального захисника”забезпечило окупантам “інформаційний бліцкриг”.
Хоча в тому ж 2014 році українці на інтуїтивному, підсвідомому рівні почали опір цим наративам. І першим з них стало гасло харківських футбольних фанатів: “Путін — х*йло”.
Російське широкомасштабне вторгнення 24.02.2022 р. принесло дзеркальну, тільки набагато гострішу відповідь. Фрази накшталт“Путін — х*йло” та“Російський воєнний корабель, іди на х*й” за лічені години облетіли планету, ламаючи дипломатичну цензуру. Українська лайка бумерангом повернула ворогові його ж зброю, показавши, що українці теж вміють “говорити тілом”,але вже з позиції сили. У миті, коли морпіхи ЗС України посилають ворожий крейсер куди подалі, символічно “каструючи” імперську велич, змушують відчути себе приниженою. Так народна непристойність перетворюється на інструмент психологічного спротиву.
Разом із лайкою до цієї стратегії долучився й гумор. Футболки “Нех*й шастать” замість “Нехай щастить”, меми про “Путіна з маленькими ручками”, графіті-ракети-фалоїди — усе це перетягло кремлівську символіку в площину дворового жарту, де вона виглядає безсилою й смішною. Проте перемога в такій “битві” неможлива, доки в середині країни зберігається ґрунт для тієї ж гомофобії та сексизму, на яких паразитує ворог. Тому українській державі доводиться рухатися у двох вимірах: на фронті відбивати ракети, а в медіапросторі — працювати з міфами про “сексуальне збочення”. Звідси й поява сюжетів про жінок-командирів, що розбивають давній стереотип “чоловік воює, жінка доглядає”, що демонструють різноманіття – не тріщина у стіні, а ще один шар броні. Урядові комунікаційники залучають психологів і фактчекерів, щоб швидко спростовувати зрежисовані новини на кшталт “українських борделів для солдатів НАТО”.
Що ж цим робити? Рішення очевидне, хоча його реалізація потребує часу.
Швидкі спростування фейків, чіткий закон про злочини на ґрунті ненависті, включення медіаграмотності і гендерної чутливості у навчальні та шкільні програми, внутрішні тренінги проти сексизму/гомофобії, публічні історії ЛГБТ-військових та активістів, по типу “свій серед своїх”, реагування на мову ворожнечі в соцмережах суттєво знижує вразливість до російських ІПсО.
Українська фронтова лайка: “Путін-х*йло”, “російський воєнний корабель, іди на х*й”, “нех*й шастать” та багато інших зробила те, чого роками не могли досягти офіційні відомства. Вона миттєво знецінила фалічний культ “мачо-імперії” й увімкнула у свідомості мільйонів людей сигнал тривоги — нічого святого в цьому “альфа-образі” немає, за ним лише насильство й порожня бравада. Цей перший, емоційно бездоганний постріл став символічним “каструванням” російської пропаганди, яка звикла демонструвати себе єдиним “справжнім чоловіком” у регіоні. Але емоція, якою б потужною вона не була, це тільки старт. Далі на сцену мають вийти закони, школа й кожен громадянин.
Сексуальність у війні — не анекдотичний набір “брудних прийомчиків”. Для Кремля це ціла система психологічних операцій, напрацьована ще з 1990 р. Гіпермаскулінне само-звеличення, гомофобні жахачки, педофільні фейки та багато інших сюжетів з еротичним підтекстом. Усе це давало відчутну перевагу Росії на інформаційному полі, особливо під час анексії Криму, коли образ “морального рятівника” наклався на місцеві консервативні страхи й допоміг паралізувати спротив.
Наступний крок — вибудувати стабільний, демократичний імунітет до будь-яких “сексуальних” маніпуляцій. “Нех*й шастать” віднині має лунати не тільки на адресу армії агресора, а й у відповідь на кожен фейк про “Євросодом” та “НАТОвські борделі”, на кожен ролик, що мліє від “моральної деградації Заходу”, на кожен шантаж “злити порно” або вкинути “педофільний компромат”. Якщо черговий російський сюжет про “гей-батальйон ЗСУ” викликатиме у суспільства лише поблажливе знизування плечима, — значить, на цьому фронті ми остаточно перемогли.
Путінська Росія досі тримається на демонстративному “фалосі влади” — переконанні, що груба “маскулінна” сила дає право перекроювати кордони. Ми вже завдали цьому символу болючого удару сміхом і матом, але справжньою перемогою стане момент, коли сама тема сексуальної страшилки перестане працювати. Коли суспільство буде настільки впевненим у власних цінностях, що жодне відео “інтимного шантажу”, жоден вигаданий “бордель” чи “гей-парад” не викликатиме ні обурення, ні страху, ні навіть реготу — лише спокійне “нех*й шастать”. І тоді слова, які сьогодні надихають на спротив, стануть непотрібними не тому, що ворог виправиться, а тому, що його “найнижчий трюк” більше нікого не чіплятиме.
Григорій ЧМИХАЛО,
для «Української лінії»
