ПАРТНЕРСТВО США – ЄС В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ НОВОГО СВІТОПОРЯДКУ
Після повернення Дональда Трампа в Білий дім у січні 2025 року трансатлантичні (американсько-європейські) відносини пережили одну з найбільших криз в своїй історії і точно найбільшу кризу від часів завершення “холодної війни”. Спершу відбулася промова віце-президента Джей Ді Венса 14 лютого на Мюнхенській конференції з безпеки, в якій прозвучала розгромна критика європейських ліберальних порядків. Далі Пентагон оголосив про плани скорочення американських збройних сил в Європі, що стало для держав Європи справжнім шоком. Паралельно постійно лунала традиційна обвинувальна мантра Трампа про недостатнє забезпечення своєї оборони самими європейцями і необхідність їм самим взяти відповідальність за війну росії проти України як регіональну загрозу. Зрештою 2 квітня у т. зв. “День звільнення Америки” глава Білого дому оголосив підняття мит на торгівлю товарами практично для усіх країн світу, серед яких європейські держави і ЄС посідали чільне місце. З нульової ставки мита на товари ЄС зросли аж до 30%, а на окремі товари (як от сталь та алюміній) – до усіх 50%. Саме так, “шоковою терапією” у Білому домі прагнули якнайшвидше домогтися укладення нової угоди, безумовно вигідної для США.
Зі сторони американців звучали системні скарги на дисбаланс у торгівлі США і Європи на рівні близько 300 млрд. дол., що наклалося на стійку особисту неприязнь Трампа-протекціоніста до колективних ліберальних структур, яскравим зразком яких став ЄС. Водночас сторонам було добре зрозуміло, що в умовах посилення системних загроз безпеки, які надходять від войовничої росії та завуальовано агресивного експансіоністського Китаю, який за оцінками експертів до 2038 року здатен остаточно вийти на перше місце серед провідних економік світу, Європа і США усе ще не можуть обійтися один без одного як цивілізаційно-історична спільнота заможних демократичних країн. Утім для Трампа і його прагматичної команди ідейні сентименти відіграють другорядну роль, а головна ставка робиться на бізнес, тобто торгівлю. Гроші вирішують все. Тому логічно розпочали з розробки нового формату трансатлантичних домовленостей за двома кейсами – кейс безпеки (визначення майбутнього НАТО з посиленням відповідальності європейського сегмента) і кейс торгово-економічний (нова торгова угода).
Якщо завдання збільшення європейського чека на фінансування НАТО вдалося вирішити відносно швидко та без зайвих суперечок на саміті Альянсу в Гаазі 24 червня, то робота над розробкою комплексної торгової угоди США – ЄС затягнулася на кілька раундів жорстких переговорів, що нарешті увінчалися підписанням 27 липня рамкової торгової угоди.
Отож, для фінального етапу перемовин про нові митні тарифи керівництву Єврокомісії довелося прилетіти в один із гольф-клубів Трампа в Шотландію (Велика Британія), вислухати там тераду його власника про важку долю Америки через несправедливі умови торгівлі в світі і очікувати, чи піде Трамп на домовленості, шанси на які він ще того ж дня оцінював як 50 на 50. Зрештою було підписано найбільшу для ЄС торгову угоду з часів Брекзиту. І де? В Шотландії, більшість мешканців якої стабільно підтримують членство країни в ЄС і заради цього навіть готові ставити питання про незалежність від Великої Британії! Чи не сюрреалізм? А тепер по порядку.
Спершу про переваги угоди для її сторін, світової економіки і політики.
Незважаючи на те, що переговори проводилися у вкрай напруженому та жорсткому стилі, із взаємними звинуваченнями та погрозами, та ще й в умовах військових дій на території Європи, сторонам вдалося дотриматися дедлайну для укладення угоди (до 1 серпня) і взаємно піти на певні поступки. Таких поступок зробив більше Євросоюз, що стало відображенням його об’єктивно слабшої позиції в умовах доволі млявих темпів економічного зростання, як ніколи реальної загрози військового нападу росії та хронічної неготовності держав-членів вкладати значні суми у власну та континентальну оборону. Зрештою керівництво ЄС погодилося на вирівнювання двостороннього торгового балансу (у 2024 років дисбаланс склав 236 млрд. дол. на користь європейців) та фактично погодилося компенсувати обмеження і витрати американських виробників через технічні обмеження (стандарти) європейського ринку.
Головним (стратегічним) досягненням угоди можна по праву вважати домовленість про масштабну закупівлю сланцевого (зрідженого) газу, нафти та сировини для атомних електростанцій європейцями упродовж трьох років на суму 750 млрд. дол. В умовах російської агресії такий рішучий і довгоочікуваний крок ЄС дає можливість реально здійснити план повної віднови об’єднання від російського газу, що покликане остаточно обвалити російський енергоринок і рішуче стимулювати агресора до припинення війни. Європейці працюють на своє майбутнє, адже, на думку командувача Об’єднаних сил Альянсу в Європі Алексуса Гринкевича, загроза нападу на держави ЄС і НАТО вимірюється в часовій осяжності всього у 18 місяців. Від депутатів Європарламенту прозвучала сенсаційна ініціатива скоротити термін повної відмови від імпорту російського газу на один рік – тобто уже з 1 січня 2027 року, а не з 1 січня 2028, як передбачено чинними рішеннями Ради ЄС. Голосування з цього питання можливе восени на черговій сесії Європарламенту. При цьому голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн зазначила, що головним опонентам європейської енергетичної незалежності від росії Угорщині та Словаччині доведеться пристати на нові умови енергетичного ринку.
Пункт угоди про зобов’язання ЄС інвестувати в промисловість США 600 млрд. дол. спрямований насамперед на стимулювання військового промислового виробництва в США і покликаний гарантувати стабільність постачання озброєнь до Європи за її ж кошти. Безумовно на частину цих озброєнь розраховує Україна. З огляду на солідну суму сторони угоди серйозно готуються до затяжного військового конфлікту на своїй периферії і прагнуть створити належні запаси озброєнь на випадок поширення військових дій на територію держав ЄС і НАТО. Також така сума означатиме прагнення європейців якомога швидше (в готовому вигляді) отримати критично важливі види озброєнь, аналогів яких в Європі не виробляють. Тому угода дозволить пом’якшити частковий відхід американців від тотального домінування у фінансуванні системи безпеки Європи.
Запровадження 15%-го мита на більшість товарних позицій європейського експорту знижує удвічі запроваджені адміністрацією Трампа у квітні тарифи на європейську продукцію в рамках 30%, що дозволяє говорити про стриманий оптимізм у подальшому розвитку економіки Європи. Від такого зниження митних тарифів найбільше виграють європейські машинобудівники, адже американські автомобілі слабше продаються в Європі через невідповідність низки стандартів.
Низка товарних позицій в галузях хімічної промисловості, сільського господарства, авіатехніки, обладнання для виробництва напівпровідників, критично важлива сировина залишаються на нульовій ставці мита. Цей перелік, за словами голови Єврокомісії, можуть розширити.
Європейські виробники отримали доступ до американських технологій виробництва напівпровідників, що потенційно здатне значно посилити його можливості в галузі мікроелектроніки.
Канцлер Німеччини Мерц заявив, що угода з США «дозволяє уникнути непотрібної ескалації в трансатлантичних торгових відносинах» і уникнути проблем зі спадом експортно орієнтованої економіки Німеччини. Остання, нагадаємо, є найбільшою та основною бюджетоутворюючою для Євросоюзу економікою. Підписання угоди мало ефект подолання економічної і політичної невизначеності, яка завжди дуже негативно впливає на коливання ринків, недоотримання інвестицій та відповідно прибутків державного бюджету, загрози недоотримання коштів на покриття видатків соціальної сфери. У свою чергу фінансова нестабільність створювала ризики для подальшого фінансування Євросоюзом проєктів підтримки України.
Нарешті в чинній адміністрації президента США зрозуміли, що головним торговим партнером Америки не може бути злочинна росія. Європа була, є і буде природним головним партнером США в глобальному масштабі.
Угода зміцнює політичну та економічну єдність Європи та Америки перед сучасними різноплановими глобальними викликами безпеці, насамперед в торгових суперечках з Китаєм і посилює позиції євроатлантичної спільноти у протистоянні росії.
Виділимо головні ризики торгової угоди США-ЄС.
Тексту самої угоди ще публічно не оприлюднили. Тобто угода від 27 липня має рамковий (загальний) характер. Велику угоду обіцяють оприлюднити незабаром після детальнішого доопрацювання. Це означає, що можна ще чекати змін, але очевидно не кардинальних.
В обмін на скорочення тарифу ЄС погодився на безмитне ввезення значної номенклатури товарів із США, що робитиме низку американських товарів більш дешевими та як наслідок більш конкурентоспроможними на світових ринках. Насамперед ідеться про автомобілі. Тому не дивно, що на офіційну зустріч з Урсулою фон дер Ляєн Дональд Трамп прийшов в краватці золотого кольору
Незважаючи на помітне зниження ставки тарифів, вони усе одно значно перевищують ставки, які були до приходу Трампа у Білий дім – в середньому від 2,5% до 4,8%. Тариф від США для ЄС 15% став вищим, ніж тариф для Великої Британії у 10%. Цим особисто Трамп продемонстрував свою лояльність до головного історичного союзника США та певну упередженість у ставленні до ЄС як багатостороннього формату ліберальної ринкової економіки. Нагадаємо, що раніше він дозволяв собі характеризувати ЄС як проєкт, створений проти США. Утім заради справедливості зазначимо, що 15% – це значно менше, ніж 25% (і навіть більше) ставок митних зборів для багатьох країн світу. За п’ять днів до укладення угоди з ЄС американці уклали аналогічну угоду з своїм давнім союзником Японією (15% ставка мита та інвестування в промисловість США на рівні 550 млрд. дол.)
Ставки митних зборів на сталь та алюміній із ЄС і далі обкладатимуть 50%-м тарифом при постачанні до США, що, як заявили в Єврокомісії, стане предметом додаткових перемовин. Також залишаються неузгодженими тарифи на алкогольні вироби.
Оприлюднені загальні параметри торгової угоди викликали дуже суперечливу реакцію серед урядів та експертних кіл держав-членів ЄС. Складається враження, що перемогу отримали саме США, а європейська сторона була змушена погодитися на доволі непрості зобов’язання.
Значний акцент на інвестування європейцями американської промисловості, насамперед оборонного сегмента, може знову загальмувати розвиток військового виробництва в державах ЄС і НАТО, що матиме негативні наслідки для автономізації оборонної сфери континенту і подальше консервування залежності від оборонних поставок зі США, як це було від часів завершення Другої світової війни.
Амбітні цифри в угоді викликають певні застереження щодо реалістичності їх виконання. Особливо це стосується інвестування 600 млрд. дол. в американську промисловість. За неофіційними оцінками брюссельських чиновників, цю суму будуть переважно відшукувати за рахунок приватних інвесторів, адже бюджети ЄС і держав-членів явно не витягнуть такі обсяги витрат. Тому можемо припустити, що по низці пунктів угоди ЄС, ймовірно, розраховує протриматися до зміни адміністрації США, як це зробив Пекін у першій «торговельній війні» Трампа.
Угода несе потенційні ризики конфліктів та розколу в рядах держав-членів. Підписання повноцінного документа (чи кількох актів) передбачатиме ратифікацію Європарламентом та урядами держав-членів, з якими Єврокомісія очікує складні дебати. Чергові стріли уже полетіли в сторону голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, яка і так уже кілька місяців піддається системним нападам правих популістів, пройшовши в червні перший вотум недовіри в Європарламенті під час своєї другої каденції на посаді. Утім головними противниками угоди та відповідно дій керівництва інституцій ЄС цього разу виступають не уже традиційні опортуністи Угорщина та Словаччина, а якраз лідери автономістського крила об’єднання, насамперед Франція. Її традиційно красномовний прем’єр Франсуа Бару назвав угоду «темним днем», «підкоренням»» вільних народів Європи, засудивши домовленості в Шотландії як відверто нерівноправні. Утім решта французьких урядовців, в тому числі президент Макрон, лідери держав-членів ЄС більш стримані, бо розуміють вимушеність такого кроку. Краща погана угода, ніж ніякої і продовження торгових війн. Міністр промисловості Франції Марк Ферраччі зазначив, що порушення правил СОТ американською стороною неприйнятні і потрібно надалі боротися за досягнення торгового балансу з США та покращення укладеної угоди. Про імовірні втрати бюджету на рівні 8 млрд. злотих висловився прем’єр Польщі Дональд Туск. Утім він зазначив, що втрати могли сягнути і більших цифр унаслідок завищених американцями митних тарифів. Певне мовчазне незадоволення висловлюють також в Іспанії, Італії та низці інших найбільших держав-членів. Утім тут варто розуміти, що ніхто з США і адміністрацією Трампа не хоче сваритися, бо від них залежать насамперед у плані безпеки. Системний конфлікт з Трампом може мати наслідком вихід США з НАТО, а цього Європа наразі не переживе.
Угода з ЄС розв’язала руки Трампу для ще більшого тиску на росію та посилила переговорні позиції США на фінальному етапі торгових перемовин з Китаєм. Водночас як написала BBC в статті від 28 липня, «це перемога Трампа, але і не поразка ЄС». Угода посилила й міжнародні позиції ЄС, особливо в умовах загальної невизначеності з тим же Китаєм. Напружений та фактично безрезультатний саміт ЄС – КНР, що відбувся за скороченою програмою в Пекіні 24 липня, засвідчив нездоланність світоглядних та суто практичних економічних суперечностей між сторонами. Однак політичні розбіжності не будуть стояти на заваді доволі інтенсивній торгівлі між сторонами, які змушені покривати те ж саме підвищення митних тарифів від США інтенсифікацією торгових оборотів на обопільно величезних європейському та китайському споживчому ринках.
Наявні сподівання, що визначеність, досягнута внаслідок торгової угоди між ЄС та США, разом з високою адаптивністю економіки Євросоюзу та її ліберальним устроєм, дозволять європейській економіці перейти до нехай і стриманого, але стабільного довгострокового зростання. Для самих США наслідки угоди також матимуть неоднозначні наслідки. Зростання інфляції, підвищення цін, зокрема на товари з Європи, що покриватиме вартістю цін свої видатки на мита, явно не сподобаються простим американцям, які уже розпочали системне висловлення незадоволення. Новими правилами торгівлі задоволені далеко не всі американські підприємці. Тому торгова угода з ЄС під тиском американської громадськості буде однозначно переглядатися Білим домом, і то в найближчому майбутньому.
Отож, підписана торгова угода США – ЄС наразі має загалом декларативний, загальний та абстрактний характер і потребує серйозного доопрацювання. Її укладення наразі має швидше політичний характер, засвідчує єдність колективного Заходу у питаннях економічної безпеки перед викликами зі Сходу. Утім ця єдність уже побудована не виключно на ідеологічно-ціннісних вимірах, як то було від часу завершення Другої світової війни, а на принципах спільності бізнес інтересів, де кожна з сторін шукає можливості отримати вигоди від взаємодії. Зміст угоди загалом суперечить головному принципу функціонування вільного ринку – свободі торгівлі, адже побудований на державному протекціонізмі. Тому Євросоюзу доводиться частково переступати через власні фундаментальні засади і миритися з хижацьким протекціонізмом американської адміністрації заради подолання відставання насамперед у сфері безпеки та високих технологій. Хто в цьому винен? Безумовно сама об’єднана Європа, яка знехтувала часом і власними можливостями для того, щоб ефективно і вчасно підготуватися до таких змін. Торгова угода з США безумовно ще буде доопрацьована та скоригована, але її принципи залишаться незмінними. Як стверджує в одній зі статей від 29 липня британська Independent, «вищі тарифи США були частиною ціни, яку Європа була готова заплатити за свою безпеку та зброю для України». Американська парасолька безпеки Європи тепер буде коштувати доволі дорого.
Андрій ГРУБІНКО,
для «Української лінії»
