Як Росія затягує мігрантів та іноземних найманців
у війну проти України.
Повномасштабна агресія росії проти України з лютого 2022 року призвела до того що росія швидко зіткнулася з браком живої сили на фронті. Після провальних хвиль часткової мобілізації 2022–2023 рр., коли сотні тисяч чоловіків втекли до Казахстану, Вірменії та Грузії, а рейтинг влади відчутно просів. Кремль почав шукати менш резонансні джерела поповнення війська й звернув погляд на людей, яких легко змусити мовчати: трудових мігрантів та іноземців із нестабільних або залежних від москви держав. Постійна демографічна криза (щорічне природне скорочення населення майже на 500 тис.) і висока смертність у лінійних частинах підштовхнули Генштаб РФ до тактики “біологічного аутсорсу”. Ризики смерті перекладаються на соціально непомітні групи, а політична ціна втрачає вагу.
Особливо вразливими виявилися громадяни Узбекистану, Таджикистану чи Туркменістану, яких російська влада примусово або шляхом обману мобілізує для участі в бойових діях.
Російські силові структури розгорнули активну вербувальну кампанію серед трудових мігрантів, обіцяючи їм “швидкий заробіток” за короткостроковими контрактами. При цьому вербувальники свідомо приховують реальні умови служби та той факт, що мігрантів використовують як “гарматне м’ясо”, відправляючи на найнебезпечніші ділянки фронту, фактично в один кінець. Офіційної статистики щодо загиблих мігрантів немає. Однак, як свідчать численні повідомлення у соціальних мережах від родичів загиблих, розслідування правозахисних організацій та журналістів, серед мобілізованих в такий спосіб мігрантів уже є значна кількість загиблих і зниклих безвісти.
Шахрайські схеми примусової участі у війні. Трудові мігранти з Центральної Азії, які працюють у Росії здебільшого на низькооплачуваних роботах у сфері будівництва, обслуговування та комунальних послуг, виявилися легкою мішенню для російських рекрутерів. Часто мігранти не мають офіційних документів або працюють у напівлегальних умовах, що робить їх особливо вразливими до тиску з боку російських силових органів. Правозахисники зазначають, що співробітники МВС та ФСБ Росії здійснюють рейди по місцях компактного проживання мігрантів, погрожуючи депортацією, кримінальними справами або фізичною розправою у випадку відмови підписати контракт.
Ще один спосіб вербування — це прямий обман. Мігрантам обіцяють високі зарплати за “просту роботу” в тилу або на будівництві укріплень, не попереджаючи, що насправді їх відправлятимуть безпосередньо на передову, де їхні шанси вижити мінімальні.
Також активно використовується примусова мобілізація через затримання за найменші адміністративні порушення, мігрантів ставлять перед вибором — тюрма чи військова служба на фронті. Багато хто погоджується, не усвідомлюючи реального ступеня ризику.
Після потрапляння до російських підрозділів мігранти фактично опиняються у статусі людей другого сорту, які майже не отримують бойової підготовки та опиняються у найнебезпечніших місцях фронту. Наприклад, у районі Часового Яру чи Покровська та інших точок запеклих боїв, а кількість втрат серед таких солдатів є величезною.
Однак навіть якщо таким мігрантам вдасться вижити і повернутися додому, на батьківщині на них чекає кримінальне переслідування. Закони Узбекистану, Таджикистану та інших країн Центральної Азії чітко забороняють участь їхніх громадян у воєнних конфліктах на території інших держав. Таким чином, колишні “солдати Кремля” автоматично вдома стають злочинцями. Це означає, що мігранти потрапляють у юридичну пастку — в Росії вони є витратним матеріалом, а на батьківщині на них чекає тюрма або серйозні штрафи.
Ситуація з залученням мігрантів набула нового розвитку у зв’язку з недавнім візитом делегації терористичної організації “Талібан” до Кремля. За результатами переговорів було досягнуто домовленості про десятикратне збільшення потоку афганських трудових мігрантів до Росії. Експерти попереджають, що це може стати новим джерелом мобілізації додаткового “гарматного м’яса” для російської армії, оскільки афганські мігранти опиняються у ще складнішій ситуації, ніж громадяни країн Центральної Азії. Багато з них не володіють інформацією щодо своїх прав і мають дуже обмежений доступ до правової допомоги.
Правозахисні організації, зокрема Human Rights Watch та Amnesty International, уже звернули увагу на цю проблему, вказуючи на грубі порушення прав людини та фактично використання трудових мігрантів як “живого щита” та “гарматного м’яса”. Вони закликають міжнародну спільноту посилити тиск на Росію, вимагаючи припинення незаконної мобілізації мігрантів.
Уряди країн Центральної Азії також поступово починають реагувати на ситуацію. Зокрема, влада Узбекистану неодноразово закликала своїх громадян не брати участі у війні в Україні, нагадуючи про суворі кримінальні наслідки за порушення закону. Проте, реальна можливість допомогти своїм громадянам у російській пастці наразі залишається досить обмеженою.
Іншими місцями вербування є країни Латинської Америки (Куба), Близький Схід (колишні сирійські військові режиму Асада) та Іранські “інструктори”, країни Африки через контракти з керованими МО РФ ПВК спадкоємцями “Вагнера” та КНДР (так звані будівельні бригади у Приазов’ї та Брянській області рф. За різними даними до 3000 “будівельників”) та інших країн.
Така ситуація є небезпечною не лише для України…
Поки кремль може черпати з “чужого” резерву, він утримуватиме наступальний потенціал без нового призову росіян.
“Ерозія” міжнародного права. Ігнорування Женевських конвенцій, санкцій ООН проти КНДР і “Талібану” підриває глобальну систему безпеки.
Мультиплікація конфліктів. Бойовий досвід і зброя повернуться у Центральну Азію, Близький Схід і Латинську Америку, посилюючи локальні кризи та конфлікти.
Росія будує “армію без паспорта”. Залишаючи вдома відносно заможних росіян, а на фронт кидає тих, кому немає куди скаржитися. Це дозволяє кремлю продовжувати війну, знижуючи політичні ризики. Водночас така практика — пряме порушення міжнародного гуманітарного права, яке множить кількість жертв і експортує нестабільність до нових регіонів. Зупинити її можна лише скоординованим тиском — дипломатичним, санкційним та інформаційним — з боку України, партнерів по ЄС та міжнародних організацій, а також більш рішучою реакцією самих країн Центральної Азії, Латинської Америки та Близького Сходу, чиїх громадян кремль перетворює на “живий ресурс”.
Григорій ЧМИХАЛО,
для «Української лінії»
