Як шиїтський Іран перетворився на найважливішого військового партнера Кремля.
Відомо, що після революції 1979 року Тегеран узяв курс на “експорт ісламської революції” – поширення своєї моделі держави-теократії, заснованої на політичному шиїзмі за межі Ірану. За чотири десятиліття Ісламська Республіка перетворила цю ідею на розгалужену інфраструктуру проксі-угруповань поступово вибудувавши мережу впливу від Лівану до Оману (“Хізболла” в Лівані, хусити в Ємені, численні “штурмові бригади” в Іраку та Сирії), а тепер і на пострадянському просторі. Ці сили отримують фінансування, інструкторів та керівництво з Корпусу вартових ісламської революції (КВІР). Тегеран просуває не лише прозелітизм серед сунітів, а й цілком “світський” інструментарій: інвестиції, медіа, культурні центри й гуманітарні фонди, завдяки яким формується так званий “ісламський мір” – дзеркальне відображення російської концепції “руського міра”. Від 2014 року з початком введення західних санкцій проти росії Тегеран стає ідеальним партнером Кремля.
Ключовою ідеєю є те, Іран дає Кремлю дешевий, масовий і технічно “простий” арсенал, а Росія відкриває для Тегерана вікно в авіа та космічні технології створюючи “глобальний політичний дах” у протистоянні зі США.
У 1990-х Тегеран і Москва починають зближення на ґрунті спільних інтересів. У 2010-х сирійська війна перетворилася на перший великий спільний проєкт. Російська авіація ділила небо з Корпусом охоронців ісламської революції, спільні штаби перебували в Латакії. Після широкомасштабного вторгнення РФ в Україну співпраця набула характеру бартеру. Тегеран постачає Shahed-131/136 з переносом їх збірки до російського Татарстану, натомість Кремль обіцяє новітні винищувачі Су-35, супутникові компоненти й допомогу в ядерній галузі.
У січні 2025 року сторони підписали “Стратегічну угоду про партнерство”, що не зобов’язує Кремль захищати Іран у разі війни, але фіксує курс на “спільну протидію Заходу” й поглиблює кооперацію у сфері ВПК та енергетики.
“Ісламський (іранський) мір” замість “руського”
Іранська мережа впливу складається з двох шарів. Перший – відкрита військова та фінансова підтримка проксі-угруповань. “Хізболла”, єменські хусити, афганські та пакистанські шиїтські бригади в Сирії.
Другий – “м’яка сила”. Культурні центри, гуманітарні фонди, мережа шиїтських мечетей і стипендіальні програми. У Росії вже діють дві великі шиїтські мечеті та понад два десятки освітніх і просвітницьких осередків, сотні російських студентів щороку навчаються в релігійних семінаріях Куму та Машгаду, а повернувшись, стають імамами чи бізнес-лобістами. Така експансія дедалі більше дратує традиційні сунітські еліти Північного Кавказу й Поволжя, проте Кремль поки що заплющує на це очі, бо вигода від дронів і ракет переважує ризики релігійних зіткнень.
Перші Shahed-136 з’явилися в небі України у серпні 2022 року, а нині уже у самій росії їх виробляють тисячами. Ударні “зграї” дронів перевантажують українську ППО: ракета Patriot коштує вдесятеро дорожче за “літаючий мопед”. Окрім класичних Shahed, у 2024-му з’являються модифікації з міліметровою радіолокаційною головкою самонаведення, здатні полювати на радари й ускладнювати їх роботу. Українська розвідка не раз фіксувала перські переговори операторів-інструкторів у Криму й Брянській області.
У тому ж році Іран погодився передати Росії сотні балістичних ракет Fath-360 дальністю до 120 кілометрів. Час їхнього підльоту до Києва з Брянщини близько трьох хвилин. На що Захід відповів новими санкціями. Та російські розрахунки вже проходили навчання в іранському Ширазі, що стало першим випадком передачі Іраном керованих ракет не-проксі, а державі-союзнику.
У суб’єктах російської федерації з переважаючим мусульманським населенням іранські компанії отримали пільги в аграрному секторі та логістиці: у Дагестані діють спільні тепличні комплекси й термінали для фініків, в Астрахані – проєкти з переробки зерна. Паралельно благодійний фонд імені Хомейні фінансує будівництво мечетей і релігійних шкіл. Така присутність не лише зміцнює політичні зв’язки, а й формує на місцях лояльний людський ресурс.
Ескалація на Близькому Сході безпосередньо відбивається на українській обороноздатності. Коли Ізраїль завдає ударів по іранській ядерній інфраструктурі, США змушені терміново перекидати туди зенітні ракети, призначені для Києва (США терміново передали Ізраїлю 20 000 ракет APKWS, що раніше планувалися для України).
Водночас різке зростання цін на нафту на 12% створило для Росії додаткові доходи, компенсуючи втрати від санкцій, та дало можливість додаткової закупівлі боєприпасів в Північної Кореї та Китаю. Таким чином, нова ескалація на Близькому Сході прямо послаблює українське ППО й непрямо збагачує російський бюджет. Західна політика роздвоюється між двома театрами війни, і Україна щоразу ризикує опинитися на другому плані.
Що з цим можуть зробити Україна та її союзники?
Наростити власне виробництво дешевих засобів контрдронової боротьби.
Посилити санкції проти банків ОАЕ, Туреччини та Китаю, які обслуговують платежі за Shahed-комплектуючі, і проти “тіньового” іранського танкерного флоту.
Провести масштабну інформаційну роботу з мусульманськими громадами СНД за посередництва Туреччини, аби послабити шиїтську пропаганду в Поволжі та на Кавказі.
І нарешті, НАТО має створити окремий резерв боєприпасів для потенційної кризи на Близькому Сході, щоби чергова блискавична ескалація не вибивала зброю з українських пакетів допомоги.
Російсько-іранський союз – це не вимушена “угода вигнанців”, а стратегічний симбіоз, у якому кожен партнер закриває критичні вразливості іншого. Шиїтські дрони, ракети та інструктори перетворилися на важливий чинник російської агресії проти України, а нестабільність на Близькому Сході ще й відволікає західну допомогу. Без системної стратегії стримування цього тандему ризик затяжної та ще більш кривавої війни в Європі лише зростатиме, а Україна ризикує перетворитися на випробувальний полігон для воєн майбутнього.
Григорій ЧМИХАЛО,
для «Української лінії»
