ПЕРЕМОГА ЧИ ПОРАЗКА УКРАЇНИ В ГААЗІ?
Місто Гаага, що в Нідерландах, є резиденцією уряду та короля цієї країни, а ще – рідним містом нового Генерального секретаря НАТО Марка Рютте. Останній факт у значній мірі і визначив місце проведення цьогорічної головної зустрічі року глав держав та урядів Північноатлантичного Альянсу. Окрім цього в сучасних міжнародних реаліях місто для саміту обране вельми символічне – Гаага відома як осередок Міжнародного суду ООН та Міжнародного кримінального суду. Це фантастичний подвійний подразник для міжнародного злочинця путіна, адже кримінальний суд в Гаазі, який уже давно видав ордер на його арешт, стане цілком справедливим місцем завершення його сумнозвісної кар’єри. А про роль НАТО і держав-членів в сучасній системі безпеки та міжнародного протистояння російській агресії годі й говорити. Тому рішення чергового саміту НАТО, що проходив в Гаазі 24-25 червня, як і кожна подія такого масштабу, були покликані внести нове слово у тривалий та непростий шлях функціонування цього унікального безпекового альянсу.
Цьогорічний саміт НАТО ще задовго до його проведення був покликаний стати особливим. От тільки особливим в своєму успіху, чи невдачі – цього до дня початку події не міг сказати напевне ніхто. Віра в НАТО як всеосяжного та універсального гаранта безпеки західного світу уже давно не така потужна, що помітно навіть серед істеблішменту провідних держав-учасниць. Напередодні відому критичну заяву щодо доцільності існування НАТО у нинішньому вигляді видав міністр закордонних справ Італії Гвідо Крозетто. Як уже стало звичним, перевершив усіх своїм популізмом прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо, заявивши про доцільність виходу Словаччини з НАТО. Звичайно такі заяви можна розглядати як певне підігрування позиції Дональда Трампа, але вони явно не посилюють сучасний Альянс.
Саміт в Гаазі уже встигли назвати в пресі «саміт 5%». Справа в тому, що президент США Дональд Трамп ще у період своєї першої каденції поставив принципово питання про збільшення обсягу фінансування бюджету НАТО європейцями. Не секрет, що щорічні видатки на програми НАТО з бюджету США фактично увесь час існування Альянсу складали близько 2/3, що перманентно дратувало самих американців, які водночас бачили в такому щедрому спонсорстві свої необхідні механізми впливу на європейську та світову політику. Утім – не Трамп. Він все змінив, і у період першого президентського терміну домігся встановлення планки мінімуму виділення коштів для кожної держави-члена НАТО у 2% від ВВП. При цьому у Вашингтоні навіть погрожували вийти з Альянсу у випадку неприйняття такої вимоги. Утім йому виявилось і цього мало. Повернувшись до влади у січні 2025 року, Трамп під виглядом необхідності протистояння викликам безпеки в умовах російсько-української війни, заявив про нагальну необхідність підвищення вказаної планки до 5%. Утім така висока фінансова планка мала стати далеко не єдиним неприємним пунктом обговорення в Гаазі. Ситуацію нагнітало й те, що за день до саміту Трамп у звичній манері в бліц-спілкуванні з пресою заявив, що, мовляв, нехай європейці платять, а США більше нічого узагалі не платитимуть, адже і так окремі програми НАТО фактично тривалий час фінансували самі на 100%. Практично «добила» партнерів по Альянсу заява Трампа, сказана по дорозі до Нідерландів, про неоднозначність трактування американцями ключової статті 5 Договору про НАТО, де ідеться про реагування держав-членів на напад на одну з них. Отож, програма заходу обіцяла нежартівливі дебати.
Водночас європейці, насамперед господарі-нідерландці та особисто генсек НАТО Марк Рютте, який від січня 2025 року вражає своєю запопадливістю до персони Дональда Трампа (напередодні навіть назвав його «татусем»), проявили надзвичайний рівень транспарентності до стилістики політичної та навіть особистої фізичної і психологічної життєвої активності американського лідера, і щоб не втомлювати особливо поважного гостя ініціювали скорочення попередньо запланованої триденної програми саміту практично до одного повноцінного дня офіційних перемовин (лише однієї офіційної зустрічі). Планували навіть не проводити офіційних колективних зустрічей за участі Володимира Зеленського, пам’ятаючи про його неоднозначний досвід спілкування з Трампом. Усі безпрецедентні обмеження здійснили заради комфорту президента США, особливо перебуваючи під враженнями його нестандартної поведінки в ході минулотижневої зустрічі лідерів країн Великої сімки в Канаді, з якого той фактично втік.
Трамп – несистемний політик в системній сучасній кризі міжнародних відносин, яка стрімко розвивається. Така екстремальна реальність змушує інші країни-партнери США вдаватися у відповідь до несистемних (нестандартних) дій. Як наслідок, Трампу фактично нічого не залишалося, як насолоджуватися увагою до своєї персони і возвеличувати геніальність зовнішньої політики своєї адміністрації, чого йому не займати.
Отож, незважаючи на похмурі прогнози (адже участь Трампа була ще за кілька тижнів до саміту під великим питанням, а тут ще й незговірливість уряду Іспанії, який принципово не погоджувався на зростання національних оборонних витрат до 5% ВВП на рік), саміт в Гаазі відбувся доволі продуктивно, без явних ексцесів, навіть під час зустрічі Трампа і Зеленського. Це безумовно порадувало західну спільноту і вселило надію на збереження єдності євроатлантичної колективної системи співпраці в умовах продовження протистояння сучасним викликам.
Хід саміту та результати переговорів, оформлені в підсумкових заявах лідерів і традиційному комюніке, наводять на низку висновків.
- “Приборкання” Трампа відбулося. І тут справа не лише в мегатеплому прийомі організаторів і особисто Рютте. Причин цьому декілька:
– піднесений настрій президента США після оголошеної ним успішної блискавичної військової кампанії проти ядерної програми Ірану;
– згода європейців і канадійців на підвищення національних видатків на оборону до 5% річного ВВП;
– відсутність в проєкті декларації саміту додаткових зобов’язань для США, на відміну від решти учасників, що явно потішило Трампа і зрештою відповідає його передвиборчим зобов’язанням в дусі концепту «Make America Grait Again»;
– можливість використання майданчика саміту для вирішення актуальних проблем з партнерами по НАТО, наприклад, погодження стратегічних питань відносин з лідерами ЄС, перемовини з президентом Туреччини Ердоганом (який, до речі, прийме наступний саміт НАТО 2026 року) тощо;
– затягування з питанням припинення військових дій в ході російсько-української війни, що не дає спокою особисто Трампу в його сподіваннях стати так би мовити «повним миротворцем» світу і відновити повноцінні контакти з росіянами.
Остання причина і стала головним мотивом доволі теплої та конструктивної зустрічі із Зеленським. Наскільки це можливо для Трампа. Комплекс цих причин дозволив президенту США висловити задоволення вельми представницьким самітом, який явно резонував із камерно-нудним характером попередніх заходів в рамках зустрічі G7 в Канаді, і назвав когорту учасників «великими лідерами». Наявність на саміті НАТО таких близьких по духу Трампу персон, як Ердоган, Орбан, та особистий прийом короля Нідерландів Віллема-Олександра з ексклюзивною можливістю заночувати в його палаці явно потішили его американського лідера.
- Позивний характер участі американської делегації порадував європейців, яким вдалося отримати гарантію збереження американської безпекової присутності на континенті. Поточна ситуація в американсько-європейських відносинах така, що уже формальна згода Вашингтона на продовження звичної співпраці вважається великим успіхом в Європі. Сьогодні європейці все ще бояться втратити традиційний «дах» – американську ядерну і просто військову парасольку, під якою жилося добре і навіть дуже добре аж від середини ХХ ст. Ні достатньо зброї, ні солдатів, ні готовності воювати в абсолютної більшості держав Європи немає. А відтак потрібно потягнути час і зберегти «парасольку безпеки» від США для досягнення відповідних власних напрацювань, що, за висновками експертів, займе до 3-5 років. Мало імовірно, що з ентузіазмом підтверджена сила ст. 5 Договору НАТО в підсумковому комюніке саміту змусить американців у потрібний момент воювати за європейські території. Тим більше на фоні анонсованого скорочення присутності американських військ на європейському напрямі. Тому неминучість та необхідність поступової відмови від безпекових послуг американців в Європі завдяки політиці Трампа уже усвідомили, і це відрадно.
- Деклароване в рішенні саміту збільшення видатків на оборону держав-членів Альянсу аж до 5% дуже оптимістичне та багатообіцяюче. Адже при чинному до цього мінімумі у 2% річні надходження організації складали 500 млрд. дол. При нових розкладах ітиметься про приблизно 1,5 трлн. дол. на рік, що вражає і явно перевищує військові видатки росії. Такий рівень надходжень передбачено досягнути до 2035 року, з можливістю проміжного перегляду у 2029 році. Також ще один позитив озвучив Трамп – варто нарешті фінансувати реальне виробництво зброї, а не бюрократичні процедури, від чого давно страждають західні організації. Таке досягнення гарантує розмежування 5% на дві частини – 3,5% власне на зброю, та 1,5% – на її обслуговування та логістичні аспекти. Одне але – цю суму ще потрібно зібрати. Більшість держав НАТО, у тому числі Франція, Німеччина, Італія тривалий час не могли дотягнутися і до 2%, що робить очікування від досягнення 5% не такими вже й оптимістичними і підкреслює ті недоопрацювання, які максимально швидко потрібно подолати європейським урядам і оборонно-промисловим структурам.
- Пропри негативні очікування, Україна залишилася однією з головних тем для обговорення та прийняття рішень. Невідомість щодо візиту президента Зеленського, яка існувала фактично до останнього дня напередодні саміту, швидко розвіялася завдяки заяві Трампа про особисту двосторонню зустріч. Хоча в фінальній декларації саміту, яка цьогоріч незвично скорочена в стилі фотографічного сприймання Трампа та зайняла за обсягом усього 5 пунктів (1 сторінка тексту), Україна не згадується, згадується головний призвідник її проблем – росія, як «довгострокова загроза євроатлантичній безпеці». Таке формулювання стало явною перемогою проукраїнських сил і засвідчило тенденцію до чергового посилення критичних настроїв в адміністрації Трампа щодо росії і дій особисто диктатора путіна.
- Серед суто матеріальних аспектів рішень саміту НАТО для України важливо насамперед те, що зі згаданої ставки внесків держав НАТО 5% у щорічний бюджет організації вона гарантовано отримає свою частку, незважаючи на національні політичні розклади і настрої лідерів держав-членів. Особливо неординарно така норма виглядає у випадку Угорщини Орбана та Словаччини Фіцо. Обидва ще донедавна, навіть на саміті в Гаазі, ставили під сумнів необхідність збільшення допомоги Україні, тим більше її членство в Альянсі. Однак під тиском сприятливої позиції керівництва США обидва проголосували за рішення Альянсу.
За умови повноцінної реалізації такого механізму військової допомоги відпаде необхідність у функціонуванні формату міжнародної групи Рамштайн, яку і так фактично покинули американці. Перспективи так званої «коаліції охочих» також залишаються невизначеними, адже вона створена насамперед для формування гарантій безпеки Україні в умовах припинення вогню. Тому в найближчій перспективі реально дієвими залишаться два формати надання військової допомоги Україні – традиційний національний (на двосторонній основі) та видатки з фондів НАТО.
- Саміт НАТО в Гаазі поставив крапку в питанні одностороннього надання американської військової допомоги Україні. Адміністрація Трампа нажаль послідовна у цьому питанні. Відмова від прямих траншів на озброєння для ЗСУ розглядається в контексті прагнення ненашкодити позірному «переговорному процесу» з росією про припинення вогню. Тактика звичайно примітивна, але маємо те, що маємо. «Миротворчість» Трампа в дії чи то в надії. До цього США вийшли з міжнародних механізмів розслідування військових злочинів росії в Україні. Потурання агресору «на марші», за що США і насамперед президенту Трампу ще доведеться відповісти у політичному плані насамперед своєю міжнародною репутацією. Утім допомога від США повністю не припиняється. Вона надаватиметься, сподіваємось, надалі у формі розвідданих, через фонди НАТО, а також не виключений продаж озброєнь напряму. На останній пункт, зокрема, з’явились сподівання під час підсумкової прес-конференції Трампа, коли той на пряме запитання української журналістки заявив про можливість продажу Україні ракет до систем ППО Patriot. Утім чекати гарантованого результату від Трампа, враховуючи його мінливий настрій, не доводиться. Небезкоштовна допомога американців тепер перейде у площину точкових продажів спеціального озброєння, яке не буде масовим.
- Головною фінансовою «подушкою» для стабільної військової допомоги Україні, принаймні на 2025 рік, залишається фінансування у розмірі 35 млрд. дол., надане європейськими і канадійськими партнерами. Як заявив Марк Рютте, до кінця року цілком імовірно воно перевищить 50 млрд. дол. У цьому плані головне сподівання на узгодженість діяльності НАТО та ЄС. Останній, як повідомила напередодні верховний представник із зовнішніх справ Кая Каллас, уже практично виконав програму виробництва 2 млн. шт. артилерійських снарядів для потреб ЗСУ. Перспектива не лише в активізації європейської військової промисловості, але й у створенні спільних підприємств з українськими виробниками зброї, які б працювали на потреби фронту, в тому числі на території України. Кількість таких СП постійно зростає. Відмінний приклад цьому показують держави Північної Європи, зокрема, Данія, Норвегія, Велика Британія тощо. Остання є флагманом з виділення арештованих російських капіталів на потреби закупівлі зброї для України, передавши уже близько 3 млрд. ф. ст. Додаткова допомога надходитиме найближчим часом і від Нідерландів та Данії, що стало прямим результатом двосторонніх переговорів президента України в Гаазі.
Отож, саміт НАТО в Гаазі 2025 року, на відміну від багатьох попередніх, мав переважно утилітарний характер. Головне завдання – прийняти рішення щодо підвищення видатків на оборону, – успішно виконане, навіть попри винятки для несподівано впертої Іспанії. Більшого фактично і не очікували. Для України ж саміт дещо перевищив сподівання. Хоча вона не отримала додаткових антиросійських санкцій, підтвердила втрату подальших прямих поставок зброї від США, але здобула дуже важливе рішення щодо виділення стабільної і довготривалої допомоги – резервування коштів з видатків держав-членів для щорічного стабільного отримання зброї з фондів Альянсу. Така конкретика навіть краще, ніж популістичні обіцянки членства у неосяжному майбутньому. Чи дозволить це у найближчій перспективі перемогти агресора – не факт. Але надалі протриматися в обороні і зберегти державність – напевне.
Як і очікувалося, для того, щоб не дратувати Трампа, декларація саміту уперше за кілька років позбавлена тези про перспективи членства України в Альянсі. Однак попередні рішення самітів НАТО щодо таких перспектив ніхто не відміняв. Сам Трамп уже своєю зустріччю з Зеленським дав позитивний сигнал міжнародній спільноті про підтримку України і навіть визнав по суті неадекватність дій путіна. Це від нього на даному саміті і очікували. Репліка-закид на його адресу від прем’єрки Італії Мелоні мовляв «Вашу рішучість проти Ірану потрібно проявити й проти росії» і запитання української журналістки про систему Patriot, віриться, дадуть поштовх додаткового аналізу ситуації не стільки Трампом, скільки його адміністрацією, де ще є «дорослі дядьки», що реалістично оцінюють тенденції світової політики та динаміку міжнародного іміджу свого шефа. Бо без миру в Україні йому Нобелівської премії все ж не бачити. А мир в Україні – це неодмінно дії проти росії, призупинення кривавого монстра, який прагне підкорення усього демократичного світу.
Усе це в комплексі стало робочою перемогою дипломатії України, перемогою технічною, не для ейфорії, а для подальшої важкої праці. Прийде час, і українська дипломатія витягне із забуття пункти рішень самітів, що ґрунтуються на чинній Стратегічній концепції НАТО 2022 року, і покладе в основу рішення НАТО про набуття членства України, а керівництво США (безвідносно до персон) буде змушене визнати ключову роль України в безпеці Європи і всього трансатлантичного мегарегіону. І тоді питання уже швидше стоятиме не в площині чи буде Україна, а в площині яким буде оновлене НАТО та наскільки воно відповідатиме ролі України в Європі і світі. Над цим потрібно працювати на всіх напрямах. Обриси такого оновленого НАТО ми вже побачили в Гаазі.
Попередньо негативні очікування від саміту НАТО для України загалом не справдилися. Характер дискусій і рішення саміту чітко проявили тенденції останнього півріччя – запуск процесу відходу США від виконання ролі гаранта безпеки Європи і головного партнера України у протистоянні російському злу, остаточно позбавили ілюзій європейців та, насамперед, українську сторону. Ми втратили військового союзника номер один – США, які готові торгуватися з диктаторами за рахунок життєвих інтересів України, Європи і всього демократичного світу, але здобули більш чіткі та конкретні механізми тривалої і стабільної військової допомоги від європейських та канадійських партнерів. Чи відбулася поразка України в Гаазі – точно ні. А на перемогу потрібно працювати далі. Для цього уже формуються відповідні умови.
Андрій ГРУБІНКО,
для «Української лінії»
