РЕАЛІЇ І ПЕРСПЕКТИВИ ПОСТ-БРЕКЗИТУ
Сучасна турбулентність світової політики схильна породжувати доволі несподівані та навіть неординарні угоди та альянси. Ще донедавна, а тим більше років 4–5 тому, ніхто навіть не міг уявити, що на публічному рівні стоятиме питання про можливість повернення Великої Британії до Європейського Союзу чи хоча б відновлення тісних партнерських відносин між ними, зруйнованих драматичним процесом Брекзит (Brexit). Утім попри скептичні прогнози, 19 травня відбувся довгоочікуваний саміт Велика Британія – ЄС на найвищому рівні. Подія, яку планували ще на початку лютого поточного року під час візиту до Брюсселя прем’єр-міністра королівства Кіра Стармера, стала надзвичайно знаковою і результативною, а тому отримала від обох сторін публічну характеристику як історична. Адже така зустріч керівництва сторін відбулася уперше після виходу Великої Британії з ЄС, що офіційно відбувся 31 січня 2020 року.
Ретроспективно пригадаємо головну подію у відносинах Великої Британії з ЄС за час правління консерваторів – референдум 23 червня 2016 року, який невеликою більшістю голосів британців схвалив перший в історії об’єднання вихід держави-учасника євроінтеграції, та подальші перипетії унормування його наслідків і стосунків сторін. Брекзит коштував для самої Великої Британії як мінімум трьох урядових криз з відставкою прем’єр-міністрів, дострокових виборів до парламенту в грудні 2019 року, відтоку інвестицій, підвищення торгівельних мит і внутрішніх податків та як наслідок – зниження показників економічного розвитку, задавнено напружені відносини з європейськими партнерами і загалом значна втрата впливу на європейські економічні та політичні процеси. Утім здавалося, головної мети будо досягнуто – країна стала «вільною» від впливу «брюссельської бюрократії», а класичній системі-англо-саксонського права тепер не загрожували жодні нормативи і директиви континентальної Європи. Як здавалося мешканцям Туманного Альбіону, що стали класичними жертвами політики популізму панівних еліт: «Ну тепер заживемо!» Самолюбство британців потішила прийнята у березні 2019 року урядом Бориса Джонсона амбітна стратегія «Глобальна Британія. Стратегія для світу, що змінюється». Сама назва чітко свідчить про амбіції відродження всесвітнього впливу Сполученого Королівства, яким утім судилося залишитися лише амбіціями. Наслідки політичної авантюри праворадикальної частини консерваторів і позапарламентської партії URIP (Партії незалежності Сполученого Королівства), які не мали жодного уявлення про реальні наслідки виходу з ЄС, не заставили себе довго чекати.
Так званий «жорсткий Brexit» завдав відчутних економічних збитків Великій Британії, 75% зовнішньої торгівлі якої припадало якраз на Європейський Союз. Відбувся певний відтік капіталів на континент. Скоротилися інвестиційні вливання з країн-членів ЄС. «Розлучення» з ЄС також призвело до того, що у країні скоротилися 2 мільйони робочих місць. Британський національний інститут економічних і соціальних досліджень (NIESR) підрахував, що Брекзит зменшив розмір економіки країни на 2 – 3%, а до 2035 року, як очікується – зменшить до 5 – 6%. До того ж Лондон втратив представницький дипломатичний майданчик ЄС для впливу на загальноєвропейські економічні та політичні процеси, який компенсувати в сучасних умовах доволі непросто. Головним міжнародним політичним та безпековим активом Великої Британії залишилися «особливі відносини» з США, які вже відчули непевність у період першого і початку другого правління президента Дональда Трампа.
Посилили ефект Брекзиту важкі наслідки епідемії COVID–19. А тут ще й Шотландія з своїми вічно жевріючими автономістсько-незалежницькими прагненнями, мешканці якої традиційно прихильні до ЄС і на референдумі 2016 року провалили ідею виходу королівства з об’єднання. Усе б нічого, але такі настрої, по-перше, піддають випробуванням міцність формально унітарної, але неоднорідної держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. По-друге, саме на території Шотландії (морська база HMNB Clyde) знаходиться ядерний арсенал королівства – субмарини з міжконтинентальним балістичними ракетами Trident.
З досвіду сьогодення усім стало зрозуміло, навіть самим британцям, що країна стала жертвою популізму політичних еліт, внутрішніх та зовнішніх впливів антиєвропейських сил, яким вдається доволі вправно грати на почуттях мешканців Туманного Альбіону і розхитувати політичний корабель Великої Британії в бурхливих водах сучасної світової політики.
За даними ВВС, в умовах сьогодення лише 30% британців вважають Брекзит правильним рішенням, а 55% визнали його помилковість. Країна не стала ні багатшою, ні безпечнішою, ні привабливішою для ведення бізнесу, ні впливовішою на міжнародному рівні. Міграція залишилася однією з головних проблем урядів країни. Не вдалося заробити на закордонній торгівлі. Місця на світових ринках уже надійно зайняті. Тож британському бізнесу усе одно доводиться оглядатися на континент і тепер уже з додатковими витратами пристосовуватися до відновлення співпраці з європейськими партнерами, дотримуючись правил ненависної «брюссельської бюрократії».
Від виходу Великої Британії зазнав втрат і нових викликів сам Євросоюз. Британський прецедент завдав насамперед репутаційно-іміджевого удару по ЄС, зниження привабливості інтеграції як універсального і найбільш дієвого механізму поширення цінностей демократії, процвітання, добробуту і стабільності. Насамперед відбулося загальне посилення євроскептицизму, падіння суспільної довіри до ідеї євроінтеграції і наднаціональних інституцій. Як наслідок – зростання дезінтеграційних (націоналістичних) настроїв в суспільствах і політичних елітах держав-членів ЄС, та навіть регіонального сепаратизму. Відбулося послаблення ресурсів об’єднання по лінії Спільної зовнішньої і безпекової політики та економічні втрати від недоотримання внесків до бюджету ЄС. Велика Британія була третьою за обсягами бюджетних внесків в об’єднанні. Призупинено процес його розширення.
Нашвидкуруч сформована тимчасова торгівельна угода з ЄС 2020 року, яка не могла задовольнити на довгострокову перспективу обидві сторони, гальмування подальшого реформування політичних систем як Великої Британії, так і ЄС з явним послабленням потенціалу обох після Брекзиту окреслили загалом невтішні наслідки даного процесу. Незавершеність врегулювання проблеми ірландського кордону, як і домовленостей щодо режиму рибальства в спільних водах, міграційні протиріччя, потреба у врегулюванні оборонної співпраці тощо визначили незавершений стан реалізації процесу Брекзит, який переріс у хронічну стадію.
Вразливість позицій Великої Британії після виходу з ЄС та ускладнення функціонування самого об’єднання стали особливо відчутними через стрімке наростання загальної міжнародної нестабільності, спричиненої повномасштабним вторгненням росії на територію України у 2022 році та поверненням до влади ексцентрично-непередбачуваного «руйнівника» – президента США Дональна Трампа. Нові тренди в міжнародній політиці (наростання економічної експансії Китаю, руйнування світового режиму вільної торгівлі його колись засновником та гарантом Сполученими Штатами та комплекс загроз, які несе росія в Європі і світі) змусили головних регіональних гравців переглянути усталені позиції і шукати часто неординарних рішень для гарантування своїх інтересів. Одним з таких можна вважати початок процесу зближення Великої Британії і ЄС після тривалого, складного і болісного процесу «розлучення».
Отож, в чому головний зміст домовленостей 19 травня в Лондоні з огляду на інтереси його сторін-підписантів та чого варто очікувати від європейсько-британського зближення?
Саміт в Лондоні 19 травня увінчався насамперед підписанням двосторонньої Угоди про співпрацю у сфері безпеки та серії угод про торгівлю, режим рибальства, міграцію та енергетичну співпрацю, покликаних вдосконалити регулювання подальших відносин між сторонами і все ж дати відповідь на питання, поставлені у процесі Брекзиту. Відносини Великої Британії з ЄС, за оцінками залучених до процесу чиновників, матимуть стратегічний характер. Увага до події та скрупульозність підготовки угод, текст яких до деталей напружено узгоджували члени двосторонньої комісії до пізньої ночі напередодні саміту, засвідчили потребу та сподівання сторін на реалізацію комплексних, довготривалих і перспективних домовленостей.
Сфера безпеки – надолужити згаяне
Угода у сфері безпеки стала без перебільшення центральним елементом домовленостей сторін, що стало наслідком не стільки наростання загрози вторгнення росії на територію ЄС, скільки непевною позицією США після приходу до влади Дональда Трампа, який проголосив політику виведення американських військ з Європи. Імовірна втрата головного гаранта європейської безпеки, непевність у майбутньому НАТО – питання надважливе, що змушує гуртуватися навіть сторони з різним баченням розвитку системи європейської безпеки. В Європі після Другої світової війни сформувалося три моделі системи європейської безпеки (британська, французька та німецька), які в кооперації та водночас суперництві між собою узгоджувалися під безпековою «парасолькою» американського військово-політичного лідерства. Британська модель відзначається крайнім атлантизмом, французька – націоналізмом та водночас підтримкою розвитку європейських автономних від НАТО (США) сил оборони, а німецька передбачає серединну позицію між двома попередніми. Тому внаслідок послаблення міжнародного впливу США і скорочення їх військової присутності на континенті, а також після завершення війни в Україні Європу однозначно очікує укладення нового безпекового пакту, в якому ЄС відіграватиме центральну роль, а Велика Британія як ядерна та потужна морська держава займе чільну позицію в когорті лідерів.
Без перебільшення в сучасних умовах головна частина домовленостей –Угода про співпрацю у сфері безпеки, – передбачає комплексні можливості розвитку кооперації сторін за різними напрямами. Досвід російсько-української війни вчить усіх, що питання безпеки потрібно розглядати максимально широко. Тут і масове виробництво зброї та підвищення її технологізації відповідно до нових підходів до ведення війни, економічна безпека та безпека інфраструктури, захист енергетики, кібербезпека, проблеми міграції та міжнародної злочинності.
Велика Британія ще до початку великої війни в Україні стала потужним хабом забезпечення оперативних спроможностей НАТО в Центральній Європі, виробництва та формування резервів і передачі зброї Україні, що зумовлює її життєво важливе значення для підсилення європейських оборонних спроможностей в умовах відкритого тривалого збройного конфлікту на континенті. Після виходу Великої Британії в ЄС так і не змогли сформувати дієвої програми розвитку власних інституційно-функціональних ресурсів в галузі безпеки та оборони, що робить Лондон незамінним союзником Брюсселя та провідних центрів регіонального ВПК.
Знаковою частиною безпекової угоди став допуск Великої Британії до програми SAFE (Security Action for Europe) з амбітним бюджетом 150 млрд. євро в рамках запуску фонду переозброєння ReArm EU обсягом понад 841 млрд. євро. Зазначимо, що учасником програми є близько десятка держав-партнерів ЄС, в тому числі Україна. Участь в програмі дозволить британській стороні отримувати кредитування для закупівлі європейської зброї, а промислові корпорації отримають доступ до виконання виробничих замовлень. Це особливо актуально на фоні запровадження торгівельних мит на британську промислову продукцію адміністрацією Трампа. Ідеться насамперед про стратегічно важливу для зброярів сталеливарну промисловість. У цьому плані на фоні невизначеності параметрів загальної торгівельної угоди з американцями, проголошеної 8 травня, Європа пропонує Британії більш вигідну співпрацю. В умовах недостатніх потужностей європейського ВПК участь Лондона критично важлива. Доступ національного ВПК до європейського ринку і трансфер технологіями надзвичайно важливий і для британської сторони. Повноцінний запуск таких програм нарешті сприятиме формуванню єдиного ринку озброєнь, який варто було створювати ще кілька десятиліть тому.
Торгівля продовольством – привідкрити ринок продукції
Для Великої Британії ЄС є основним торговим партнером, на якого припадає 40% зовнішньої торгівлі королівства. Водночас причиною укладення нової угоди стало скорочення британського експорту до Європи від часу виходу з ЄС на 21%. Прибутки для ЄС від торгівлі з Великою Британією у 2024 році зросли і становили 14 млрд. фунтів стерлінгів. Така симетрія відносин натякає на те, що нові домовленості апріорі більш важливі для британської сторони, особливо на фоні запровадження американцями нових митних тарифів. Досягнута угода про спрощення торгівлі наближає сторони, насамперед Велику Британію, до участі в так званій європейській «ветеринарній угоді», що передбачає дотримання норм і правил фітосанітарних умов зберігання та реалізації продукції харчової промисловості. Підписану 19 травня торгівельну угоду можна по праву вважати «ковбасною», адже вона відкриває шлях на європейський ринок тривалий час обкладеним обмеженнями ковбасам і сирим британським бургерам. Водночас на британський ринок більш активно поступатимуть європейські напої, продукція рослинного і тваринного походження. Угодою передбачене спрощення прикордонного контролю за перевезенням даної продукції, що є взаємовигідним рішенням. Угода відіграє винятково важливе значення для врегулювання проблеми сухопутного кордону між Ірландією та Північною Ірландією. Водночас британським виробникам тепер прийдеться додатково адаптуватися до жорстких європейських стандартів якості, які для них ніхто не скасовує.
Рибальство – продовження угоди на більш вигідних умовах
Рибальство є сьогодні більш символічним, ніж реально прибутковим сегментом економіки для Великої Британії, адже ця галузь виробництва приносить всього 0,03 % ВВП. Утім вона є традиційною, а тому гарантування прав рибалок має символічне політичне та соціальне значення. Більша частина риби, яку виловлюють британські рибалки, постачається замовникам. Водночас рибальство має набагато більше значення для ЄС, де цьому сегменту виробництва приділяють дуже велику увагу. Подейкують, що підписання безпекової угоди було прив’язане до вирішення проблеми рибальства, на чому наполягали насамперед Франція і Данія. Для ЄС питання доступу до вилову риби в протоці Ла-Манш стратегічно важливе, а попередня галузева двостороння угода з Великою Британією закінчується уже в 2026 році. Тому нова домовленість є вимогою часу й істотним спрощенням для європейського рибальства. Угода передбачає надання європейським рибальським суднам додаткових 12 років доступу до британських вод (до 30 червня 2038 року). Вона жодним чином не дискримінує британських рибалок, як про це заявили ряд місцевих профспілок, та за оцінками експертів не вплине на можливості вилову риби для них. Уряд пообіцяв рибалкам місцеву підтримку та додаткові можливості з реалізації продукції на ринку ЄС.
Енергетична співпраця – послаблення для Британії
У нових договорах передбачене також спрощення співпраці в енергетичній галузі. Ідеться насамперед про можливості приєднання Великої Британії до внутрішнього ринку електроенергії ЄС та тіснішу співпрацю щодо розвитку енергетичних мереж, зокрема, в Північному морі.
Міграційні послаблення для молоді і не тільки
Проблема міграції гостро стоїть на порядку денному урядової політики Великої Британії, особливо від часів Брекзиту. Утім Лондон готовий піти на послаблення умов прибуття насамперед для іноземних студентів з Європи (особи до 30 років) на період навчання, розширивши термін тимчасового перебування до європейського стандарту в 4 роки. Також передбачено у перспективі приєднання британської сторони до європейської програми студентських обмінів за грантовою освітньою програмою Erasmus. Утім такі послаблення не скасовують візового режиму.
Істотною преференцією для британських туристів став дозвіл на користування «електронними воротами» (автоматизовані бар’єри самообслуговування) в європейських аеропортах, що пришвидшить процедури паспортного контролю та оформлення документів. Також сторони передбачили розвиток поглибленої співпраці у боротьбі з нелегальною міграцією, включно з розширеним обміном даних розвідки.
«Перезагрузка» стартувала. Що далі?
Безумовно таке зближення Британії з ЄС стало можливим завдяки поверненню до влади лейбористів. Партія завжди обіймала критичну позицію щодо референдуму про збереження з ЄС та умов виходу з об’єднання, хоча й офіційно не заперечувала проти нього. Лейбористи і їх уряд налаштовані на конструктивний діалог та поступове зближення з ЄС. Водночас жодна сторона навіть теоретично не розглядає повернення Великої Британії до складу Євросоюзу. Принаймні це точно не на часі. Про угоди від 19 травня можна говорити як про перший етап зближення, своєрідний тестовий формат звірки позицій та попереднє планування руху на зустріч у перспективі. Між ЄС і Великою Британією остаточно не подолано психологічної напруги, що помітно як по реакції на домовленості в низці держав Євросоюзу, так і в лавах британської опозиції. Утім головне досягнення угод 19 травня – значне політичне зближення сторін, насамперед у сфері безпеки, що повинно стимулювати сторони до подальшої співпраці. За іронією долі проголошене Стармером на прес-конференції 19 травня гасло «Британія повернулася на світову арену» свого часу було головним гаслом Брекзиту. За п’ять років воно означає зовсім інше – Велика Британія знову змушена шукати свій міжнародний вплив не далеко за морями, а з сусідами по континенту, що зрештою цілком природно. Водночас початок зближення Великої Британії з ЄС та отримання дивідендів від нього – це гра в довгу, що усвідомлюють обидві сторони співпраці.
Нищівна критика рішення уряду Стармера про домовленості з ЄС від лідерів консерваторів та наразі найпопулярнішої політичної сили – крайньо правої партії Реформ Найджела Фараджа, які назвали дії уряду не інакше як «здача інтересів країни», «капітуляція» і «британський розпродаж», свідчить про непрості перспективи реалізації зазначених угод та усе більш непевні позиції уряду лейбористів, популярність якого за останніми опитуваннями YouGov доволі стрімко падає. Пересічні британці хоча й не задоволені результатами брекзиту, але не готові до кардинального перегляду відносин з ЄС, та й суспільна зацікавленість цим питанням доволі низька. Цим зрештою і прагне скористатися уряд Стармера, щоб «по тихому» виграти для себе певні дивіденди насамперед в плані пошуків додаткових джерел фінансування занепалої економіки королівства. Та й до чергових виборів ще далеко. Водночас жодна провідна політична сила в країні не ставить питання про повернення до ЄС. За максимальне поглиблення відносин з ЄС виступають традиційно лише ліберальні демократи, але їх представництво в парламенті та відповідно вплив на суспільні маси уже тривалий час є символічним.
У кожної сторони домовленостей наявні свої «червоні лінії», які вони не збираються переступати. Для ЄС – це насамперед жорсткі нормативні вимоги і правила торгівлі та контролю за якістю промислової продукції, юрисдикція яких поширюється на відносини з третіми сторонами, серед яких сьогодні є Велика Британія. Для Великої Британії – це участь в митному союзі і єдиному ринку, скасування візового режиму і визнання юрисдикції європейських інституцій. Щодо останнього, то в частині лібералізації торгівлі Лондон пішов на доволі суттєві поступки, адже спільні правила торгівлі змусять захищати інтереси британських виробників саме в Суді ЄС. Водночас в контексті сучасної динаміки міжнародних відносин і можливих трансформацій самого об’єднання у перспективі цілком можуть з’явитися можливості до впровадження форм різношвидкісної чи секторальної інтеграції, де формальне членство може бути замінене поглибленою участю третьої країни в пріоритетних для обох сторін сферах взаємодії, але звичайно ж на умовах євроінтеграції. Для Великої Британії та ЄС такими сферами вже визначені безпека та оборона, торгівля, енергетична співпраця, гуманітарні контакти і цивільна безпека.
Де тут інтереси України?
Домовленості ЄС і Великої Британії, досягнуті 19 травня, посилюють міжнародні позиції обох сторін, ведуть до формування єдиного європейського ринку озброєнь, що життєво важливо для України. Велика Британія та ЄС є союзниками України у протистоянні російській агресії. Тому кожний крок зближення між ними є надзвичайно важливим для нас. Тим більше, що Велика Британія є давнім прихильником європейської інтеграції України. Тому тенденція до відновлення її політичного та економічного впливу в Європі є дуже позитивною. Для України важливо використати можливість поглиблення співпраці з обома сторонами у сфері ВПК, шукати можливості для залучення до формату спільних підприємств для виробництва зброї і товарів військового призначення, зокрема в контексті реалізації програми SAFE, європейських програм захисту інфраструктури, кібербезпеки, енергетичної безпеки та протидії гібридним загрозам. Важливо використати непростий інтеграційний досвід відносин Великої Британії та ЄС на етапі фіналізації процесу набуття членства України в Євросоюзі.
Андрій ГРУБІНКО,
для «Української лінії»
