Російсько-українська війна уже увійшла у світову історію військових конфліктів не лише як наймасштабніша війна в Європі після Другої світової, але й як наразі найбільш технологічна конвенційна війна ХХІ століття. Такою її зробило використання як численних нових технологій (насамперед різноманіття дронів, які уперше в світовій історії воєн так масово і в таких масштабах бойових дій використовуються обома сторонами конфлікту), так і уже традиційних бойових машин, засобів розвідки, РЕБ, різних видів ракет тощо. В основі роботи цих технологій – мікропроцесори (крихітні напівпровідникові чипи), без яких уявити сучасні технічні пристрої неможливо. Тому питання фактора мікроелектроніки в російсько-українській війні заслуговує на окремий та всебічний аналіз.
На третьому році повномасштабної російсько-української війни з певністю можна стверджувати, що використання мікрочипів стало не лише черговим етапом прогресу світових військових технологій, але й вагомим фактором світової політики, каталізатором міцності позицій сторін конфлікту та надійності їх союзників, критерієм оцінки стану усієї системи міжнародної безпеки, що зрештою може істотно вплинути на результати завершення конфлікту. Його сторони та їх союзники прагнуть якнайшвидше створити передову напівпровідникову промисловість і змагаються за джерела постачання готової високотехнологічної продукції, центри виробництва якої, як відомо, знаходяться насамперед в США і на Далекому Сході (Тайвань, Південна Корея, Японія). Україна стала одним з головних сучасних світових полігонів випробування мікротехнологій у військовій справі в реальному часі. Від результатів цих випробувань залежатиме не лише доля України і Європи, але й усього світу.
Ресурсний вимір фактора мікрочипів
Напівпровідникова промисловість відчуває на собі наслідки тривалого напруження між росією та Україною, демонструючи, як глобальна політика може суттєво впливати на різні сектори економіки. Цей конфлікт не лише впливає на виробництво мікросхем, але й демонструє, як такі проблеми можуть порушити важливі аспекти нашого повсякденного життя, в якому мікросхеми відіграють усе більшу роль. Ідеться про те, що російсько-українська війна продовжує порушувати глобальні ланцюги поставок напівпровідникових мікротехнологій, які вже зазнали втрат під час пандемії коронавірусу, змушуючи кілька країн та організацій переглянути свої мережі постачання.
Мікроелектроніка перебуває у переліку галузей виробництва, які найбільше постраждали від війни. Справа в тому, що Україна і росія є одними з найбільших експортерів частини сировини, яка використовується для виготовлення напівпровідникових мікросхем. Вони є основними виробниками двох матеріалів, що використовуються у виробництві напівпровідників. Україна виробляє близько 70-80% світових поставок неону, а росія – від 35 до 45% світових поставок паладію. Україна як один з ключових учасників у виробництві сировини для напівпровідникових матеріалів відчула перебої у виробництві через війну. За підрахунками Reuters, а також на основі даних дослідницької компанії Techcet, близько 45-54% світового напівпровідникового неону, критично важливого для лазерів, які використовуються для виготовлення чипів, надходить лише від двох українських компаній Ingas і Cryoin. З початком російської агресії вони були змушені припинити свою діяльність через захоплення Маріуполя та російські атаки на Одесу відповідно.
Такі компанії як EpiCrystals відчули на собі значний спад виробництва, а на ринку напівпровідників посилився ажіотаж. Плавний потік матеріалів, особливо через кордони, зазнав збоїв. І це не просто дрібна проблема, а скоріше значна зміна, що сколихнула світову технологічну сцену. Проблеми з ланцюгом поставок призводять до затримок і можливого дефіциту. Посилюються виробничі проблеми і в таких провідних компаній в галузі напівпровідників, як Intel, AMD та NVIDIA, які і до того кілька років відчували дефіцит виробничих ресурсів. Про дефіцит напівпровідників, пов’язаний з війною в Україні, ще на початку 2023 року заявив генеральний директор Intel Пет Гелсінгер.
Другою галуззю промисловості, яка найбільше потерпає від згубних наслідків впливу війни в Україні на темпи виробництва мікроелектроніки, стало машинобудування. Варто пригадати, що під час кризи постачання відповідних матеріалів у 2020 – 2021 роках (період світової пандемії) найбільших збитків зазнали саме галузі автомобільного виробництва та мобільних технологій. Наприклад, один з найбільших автоконцернів General Motors був змушений закрити кілька своїх заводів через простій у виробництві. А корпорація Apple у той же період недовипустила 10 млн. айфонів. Посилення дефіциту мікрочипів, сотні видів яких є невід’ємною частиною автомобільної електроніки, здатне суттєво посилити і без того проблемні тенденції у виробництві автомобілів в усьому світі. Як наслідок побутові споживачі змушені довго чекати на нові автомобілі та іншу техніку, вони розчаровані і не знають, коли закінчиться дефіцит мікросхем.
Наразі компанії з виробництва мікросхем оцінюють порушення технологічних ланцюгів постачання як обмежені. За прогнозами Асоціації напівпровідникової промисловості, враховуючи різноманітність газів та матеріалів, які використовуються для виробництва мікросхем, раптові затримки з постачання неону з України не призведуть до раптового зриву виробничих процесів. Адже підприємства, навчені досвідом пандемії та інших форсмажорних обставин, як от наслідки торговельної війни США і Китаю чи попередньо анексії Криму росією, постійно працюють над диверсифікацією джерел постачання і накопиченням критичних матеріалів “про запас”. Наприклад, анексія Криму призвела до підняття цін на неон на світових ринках на 600%. Про диверсифікацію джерел сировини заявили провідні постачальники неону – нідерландська ASML Holding, американська Global Foundries і тайванська United Microelectronics Corp. Американські компанії, наприклад, за порадою уряду також особливу увагу приділяють протидії контрзаходів російської влади в умовах запровадження численних експортних санкцій проти держави-агресорки. Компанія Intel, відома у світі напівпровідників, прагне диверсифікувати свої виробничі операції, розширюючи присутність в Європі. Мета полягає в тому, щоб зменшити вразливість до перебоїв, спричинених конфліктами в інших частинах світу.
Затягування війни безумовно призведе до певного підвищення вартості напівпровідників на світовому ринку через ускладнення отримання сировини. Утім довгострокові прогнози розвитку даної індустрії залишаються фактично нерозробленими. В той час як вплив інфляції та непрямих ефектів ланцюга поставок у короткостроковій перспективі видається керованим, потенціал довгострокового впливу ще не визначений і буде залежати від того, як розвиватимуться події далі. Надто великі політичні ризики і непрогнозовані перспективи завершення війни. Ціни на золото, срібло і нікель також зросли. Покупці напівпровідників зазвичай мають прямі угоди про наскрізні ціни на такі нестабільні товари, тому вони можуть відчути негативний вплив більше, ніж виробники. Галузь все ще залежить від регіону і не може швидко знайти ефективні альтернативні джерела постачання. Ланцюг постачання напівпровідників є надзвичайно взаємопов’язаним, і якщо тарифи та торговельні обмеження будуть розширюватися, вартість продукції зростатиме. Очікується, що короткостроковий вплив на виробництво напівпровідників буде керованим. Тим більше, за даними дослідженням Allied Market Research, світовий ринок напівпровідників у період з 2022 по 2031 рік зросте на 6,21%. Однак вплив війни на ціни на сировину, обмеження в ланцюгах поставок і загальна невизначеність вплинуть на виробників мікросхем і в кінцевому результаті на статки та відповідно купівельну спроможність споживачів.
Технологічні інвестори уважно стежать за російсько-українським конфліктом, який вийшов далеко за межі регіонального. Ціни на акції найбільших напівпровідникових компаній, таких як TSMC, Intel та Samsung коливаються через непрогнозований вплив геополітичної напруги. Як наслідок, фондовий ринок напівпровідникової промисловості став непередбачуваним і волатильним через міжнародну невизначеність, що робить його складним для інвесторів.
Санкції, які не працюють
Боротьба росії за виробництво передових напівпровідників, електричних компонентів і верстатів, необхідних для живлення її оборонно-промислової бази, почалася ще до нинішньої війни і змусила її залежати від імпорту, навіть попри все більшу відчуженість від Заходу. Тому, коли москва розпочала своє повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року, основні країни-виробники з Північної Америки, Європи та Східної Азії швидко запровадили контроль над експортом широкого кола товарів, які вважаються критично важливими для російської військової промисловості. Росія швидко стала країною з найбільшою кількістю санкцій у світі: близько 16 тис. людей і компаній потрапили під низку міжнародних санкцій і розпоряджень про експортний контроль, запроваджених коаліцією з 39 країн. В США запроваджено норму, відому як “правило про прямий іноземний товар”, за якою навіть товари, виготовлені за кордоном іноземними компаніями, заборонено продавати в росію, якщо вони виготовлені за допомогою американських інструментів або програмного забезпечення.
Водночас, як показала практика і невтішний досвід обмежених антиросійських санкцій періоду 2014 – 2021 років, надія на початок швидкої кризи російської економіки не справдилася. Остання не лише не зазнала відчутних змін від торговельних обмежень та відходу з ринку десятків західних компаній, але завдяки мобілізації внутрішніх ресурсів та особливо допомоги країн-партнерів антизахідної орієнтації зуміла наростити темпи промислового виробництва і торговельні обороти, показавши у 2023 році найкращі показники за минуле десятиліття. Звичайно обмежувальні заходи впливають на певні сектори економіки (насамперед машинобудування) і точково на роботу конкретних підприємств, але не чинять суттєвої системної дії на економіку загалом, радше маючи довгострокові наслідки. Доки чинний російський режим підтримує Китай і ряд країн Азії, купляючи насамперед російську сировину, російська економіка буде триматися на плаву.
Російська влада і бізнес, ретельно готуючись до війни та імовірних обмежень, достатньо швидко й ефективно відреагували на закриття західних ринків і задіяли схеми обходу санкцій через співпрацю з третіми країнами. Як наслідок обхід санкцій в росії став самостійним сектором бізнесу. Заборонені західні товари як і раніше потрапляють до країни. Наприклад, хоча санкції забороняють продаж росії таких автомобілів, як Mercedes або Chrysler, вони все одно потрапляють туди через треті країни, такі як Грузія, Казахстан і Китай. Ціни на них вищі через звивистий шлях імпорту, але є багаті росіяни, готові платити. Як наслідок, за оцінками західних експертів, росія може дозволити собі вести війну проти України ще протягом кількох років. Цьому сприяють високі доходи від продажу нафти та неефективність західних санкцій. За оцінкою британського Королівського Об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI), у багатьох російських малих підприємств є стимул купувати товари на зовнішніх ринках у країнах, які потрапили під санкції, привозити їх назад до росії і продавати з дуже гарною націнкою. Однак залишається питання, чи зможуть вони підтримувати це зростання упродовж тривалого часу.
Зазначені тенденції стосується і мікроелектроніки. Росія не виробляє конкурентної на міжнародних ринках напівпровідникової продукції. Свого часу проєкти радянського керівництва 1960–1980-х років, що мали на меті “догнати і перегнати” Америку в тому числі в галузі мікроелектроніки напівпровідників, зазнали повного фіаско. Причиною цьому стало прагнення не стільки розвивати своє конструювання (амбітний проєкт Зеленограда без західних інвестицій явно поступався рівню Кремнієвої долини), скільки запозичити (простіше кажучи вкрасти) за допомогою шпигунської агентури КДБ розробки американських вчених. А зорієнтованість радянської промисловості на військово-оборонний комплекс не давала шансів потужному виробництву якісної, грунтованої на новітніх технологічних розробках побутової продукції. Такою продукцією західного зразка спершу користувалися хіба що представники партійних еліт та особи, причетні до баз дефіцитних іноземних товарів, а після відкриття кордонів – усі пересічні громадяни пострадянського простору, які з легкістю обирали достатньо якісний та відносно дешевий імпортний товар. По суті єдиними клієнтами обмеженої російської індустрії мікросхем залишилися оборонна і космічна промисловість, що не належать до категорії масових споживачів, а тому не стали постійними джерелами фінансування виробництва чипів на внутрішньодержавному рівні. Це і стало причиною тотального використання російським оборонпромом іноземних мікросхем для виробництва власних озброєнь.
Особливо вражаюче і цинічно виглядає реальність використання російською промисловістю елементів західних технологій (насамперед американських) для виробництва дронів, ракет та інших видів озброєнь, які кожен день спрямовуються проти України та її громадян. У грудні 2023 року Національне антикорупційне бюро України опублікувало онлайн-базу даних про тисячі компонентів іноземного виробництва, вилучених з російської зброї. В умовах сьогодення, на третьому році війни, в Україні експортний контроль не зміг зупинити потік передової електроніки та обладнання, що потрапляє в росію. Адже через треті країни, такі як Арабські Емірати, Грузія, Індія, Казахстан, Китай, Туреччина та, навіть, США створюються нові заплутані ланцюги поставок мікрочипів. Арабські Емірати, наприклад, не беруть участі в міжнародних обмеженнях щодо експортного контролю до росії. Окрім того набутий значний досвід використання підставних компаній, фіктивних ліцензій для кінцевого споживача та інших випробуваних шахрайських схем нелегального придбанням товарів з Європи і Північної Америки посилюють можливості агресора у використанні надбань західної мирної індустрії у цілком військових, загарбницьких цілях.
Розслідування, проведене Nikkei Asia, виявило десятикратне збільшення експорту напівпровідників з Китаю та Гонконгу до росії одразу після початку війни. Більшість з них надходить від американських виробників. Повторна поява цих західних продуктів у російських системах безпілотників свідчить про сильну залежність від їх постачання. “Ланцети” – далеко не єдині дрони, які містять західні компоненти. Підтвердженим і загальновизнаним в експертних колах є факт, що майже всі електронні компоненти іранських безпілотників Shahed-136, які росія активно виробляє за допомогою Ірану для використання в Україні, мають західне походження. На початку війни Королівський Об’єднаний інститут оборонних досліджень (RUSI) проаналізував 27 російських військових систем, включаючи крилаті ракети, комплекси радіоелектронної боротьби та системи зв’язку, і виявив, що вони містять щонайменше 450 компонентів іноземного виробництва. Більшість з них виготовили 57 компаній зі США. Ідеться насамперед про таких провідних виробників мікроелектроніки, як Analog Devices Inc, Texas Instruments, Maxim Integrated, Xilinx Inc, Microchip Technology Inc, ON Semiconductor, Altera Corporation, Intel Corporation, Atmel Corporation, Cypress Semiconductor. Ці десять компаній виготовили 208 типів компонентів, вилучених з 26 систем, які безпосередньо на полі бою використовує армія росії. Ще 77 компонентів спроєктовані і виготовлені компаніями з Японії, Тайваню, Південної Кореї, Китаю і Сингапура. Не менше 55 різних компонентів мікроелектроніки виготовлені провідними європейськими компаніями – нілерландською NXP Semiconductors NV, швейцарськими STMicroelectronics та u-blox, німецька EPCOS, французькою Thales Group, британськими CML Microcircuits і Golledge Electronics. Продукція американської компанії Texas Instruments виявлена, зокрема, в системі КРВБ Х-101 – одному з найновіших видів зброї, що застосовується для завдання ударів по території України. Частина цих мікросхем виготовлена ще у 1980-х роках, окремі види – в останні кілька років перед війною. Наприклад, експерти дійшли висновку, що західні компоненти, виявлені в крилатій ракеті “Калібр”, датуються приблизно 2018 – 2019 роками. Тобто це роки, коли уже діяли антиросійські санкції.
За секретними даними російської митної служби, отриманими Bloomberg, минулого року в країну потрапили передові напівпровідники від американських і європейських виробників на суму понад 1 мільярд доларів. Звіт Київської школи економіки показав, що, порівняно з довоєнним рівнем, імпорт компонентів, які вважаються критично важливими для поля бою протягом перших 10 місяців 2023 року знизився лише на 10%. Це створило кафкіанський сценарій, зазначається у звіті, за яким українська армія бореться із західною зброєю проти російського арсеналу, який також працює на західних компонентах.
Ця очевидна проблема, чітко зафіксована численними аналітичними центрами та повідомленнями ЗМІ, не має легкого практичного вирішення. Закони глобалізації та бізнес-інтереси окремих держав і транснаціональних корпорацій нездоланні. В ідеалі, якби навіть суттєво обмежити (не мріючи про повну зупинку) потоків зарубіжних мікросхем до росії, це могло б стати гарантією пришвидшення завершення війни або, як мінімум, припинення наступу технологічно виснажених російських військ. Водночас такі заходи коштуватимуть десятків мільярдів доларів втрат виробникам і постачальникам відповідної продукції, які відчують кризу перевиробництва та просто збанкрутіють. Тут закони ринку працюють явно проти здорового глузду, ідеалів пацифізму, міжнародного права і прав людини. Водночас оскільки ланцюги постачання напівпровідників часто охоплюють кілька країн (причому мікросхеми розробляються в одній країні, а виготовляються в іншій, а потім продаються дистриб’юторам по всьому світу,) компаніям-виробникам важко дізнатися кінцевого споживача їх продукції.
Історично відомо, що війна – це завжди великий бізнес. Причому, як не дивно, для різних сторін конфлікту та їх партнерів/союзників. Різке зростання виробничих замовлень для підприємств ВПК в країнах Європи і США відкрило шлях до подолання спаду виробництва мікроелектроніки та затримок постачання готової продукції кінцевим споживачам. Серед останніх зростає частка промислових споживачів відповідного профілю. При цьому зростання виробництва напівпровідників в світі, яке аналітики прогнозують до 2031 року на рівні 6%, підсилює також ефект їх вторинного кінцевого споживання військовими підприємствами країн-агресорів шляхом використання елементів мікроелектроніки побутового призначення. Адже військові підприємства переважно використовують загальні ланцюги поставок мікрочипів побутового призначення для задоволення своїх виробничих інтересів. Приклад – масові випадки використання виробниками російських дронів мікрочипів з пральних та посудомийних машин західного виробництва для конструювання відповідних бойових механізмів. Щорічно в світі виробляється близько 1 трильйона мікросхем. Знайдені в кредитних картках, тостерах, танках, ракетних системах тощо, вони живлять світову економіку, а також російську армію.
В умовах посилення обмежень на імпорт західних технологій суттєвим фактором підсилення потенціалу російського ВПК шляхом отримання напівпровідників та готової зброї (насамперед дронів) стане створення Китаєм власного замкненого циклу виробництва напівпровідників, що матиме революційне значення в світі мікроелектроніки та остаточно виведе цю наддержаву на провідну позицію в світі. Це стане виключно негативним фактором насамперед для України в умовах тривалої і постійної боротьби з російським агресором. Тому вжиття комплексних обмежуючих заходів керівництвом США щодо постачання відповідних технологій Китаю з інших країн Азії, що посилюються після президентських виборів 5 листопада, та імовірно будуть ще більш радикалізовані з приходом до влади Дональда Трампа, матиме винятково важливе геополітичне значення для стабільності системи міжнародної безпеки, уникнення чергового світового військового протистояння.
Використання мікросхем в боєприпасах західного зразка стало надважливим фактором виживання для Української держави та її армії. Надані вже на етапі безпосередньої підготовки до імовірного нападу та особливо успішно використовувані ЗСУ у перші місяці відбиття нападу агресора високоточні технології рівня протитанкових систем Javelin, а згодом ракетні технології та авіація, містять кілька сотень напівпровідникових пристроїв в кожній одиниці техніки. Водночас ВПК України також критично залежний від постачання західних технологій, в тому числі напівпровідників. Головна перевага української сторони в тому, що на її промисловість не накладені санкції, і ми можемо абсолютно вільно отримувати необхідні технології. Головна проблема – звісно наявність фінансів і політична воля наших зарубіжних партнерів.
Замість підсумків
Російсько-український конфлікт чинить суттєвий вплив на розвиток світової галузі виробництва мікросхем, що уже спричиняє її певні трансформації. Відчутна роль України у цьому процесі внаслідок її сировинних можливостей вкотре підтверджує, що одним із завдань її завоювання росією є саме заволодіння сировинними запасами та, як наслідок, посилення свого впливу на світову економіку і геополітику.
В сучасних умовах стрімкого розвитку технологій відстеження незаконної торгівлі такими предметами як напівпровідники є значно складнішим та вочевидь важливішим завданням, ніж моніторинг поставок звичайної зброї. Виключити росію з глобального ланцюга поставок напівпровідників – надскладно. Утім, як показує практика, значна залежність російської ВПК від іноземних матеріалів робить російську армію дуже вразливою перед багатосторонніми зусиллями щодо зупинки зарубіжних каналів поставок електроніки, що автоматично підвищує можливості та гарантії безпеки України, яка не відчуває таких обмежень. Тому стратегічним завданням номер один для нової адміністрації США, керівництва ЄС і держав-членів є подвоєння зусиль з відрізання каналів постачання напівпровідників до російського споживача. Це можливо дієво здійнити лише через зрив планів Китаю з організації свого замкненого циклу виробництва мікрочипів, посилення санкцій проти Північної Кореї, активної роботи з переорієнтації Індії та низки інших держав Південно-Східної Азії з російського ринку. Важливо недопускати, щоб мікроелектроніка подвійного призначення вироблялася за ліцензіями в країнах, які підтримують росію.
Водночас критично важлива подальша підтримка України зарубіжними партнерами в наданні сучасних технологій. Тут у нагоді повинно стати розширення співпраці з Південною Кореєю та Японією як одними з провідних держав-виробників мікроелектроніки. Південна Корея стала нашим природним союзником у стримуванні північнокорейського диктаторського режиму, який уже відправив до росії на війну тисячі своїх солдат і погрожує розпочати війну на Корейському півострові. Японія хоча традиційно обмежена у військовому плані, може сприяти отриманню Україною критично важливих мікросхем для власного або ж навіть спільного виробництва озброєнь.
Андрій ГРУБІНКО,
директор Центру стратегічної аналітики та міжнародних студій,
Західноукраїнський національний університет,
для «Української лінії»
