ВИБОРИ ПО-БРИТАНСЬКИ. ЗАВЕРШЕННЯ ЕПОХИ BREXIT, ПОВЕРНЕННЯ ЛЕЙБОРИСТІВ І УКРАЇНСЬКІ АКЦЕНТИ 

Поточний рік надзвичайно насичений політичними подіями національного значення. Серед них значна частина припадає саме на виборчі процеси, результати яких нерідко матимуть прямий вплив на розвиток міжнародної політики. Оновлення влади стає справжнім мейнстрімом політичних процесів в десятках країн світу, де, звичайно, вибори не є формальним перезатвердженням чинних правителів, а дійсним вільним волевиявленням громадян. Серед таких безумовно Велика Британія, де 4 липня відбулися чергові загальні парламентські вибори. Впевнену перемогу здобула Лейбористська партія, яка вперше з 2010 року отримала доступ до керівництва уряду і парламенту.  

Оминаючи добре висвітлені в пресі деталі виборчого процесу та офіційних результатів кампанії, виділимо їх відмітні особливості, які свідчать, що багато в чому підсумки загальних виборів 2024 року можна без перебільшення вважати історичними. Адже політична система Великої Британії, будучи однією з найбільш старих та стабільних в Європі, продовжує дивувати своїми новими неординарними досягненнями, а значення кардинальних змін на владному Олімпі такої впливової держави, тим більше передового партнера України в умовах протистояння російській агресії, не можна недооцінювати.

  1. 1.Перехід влади до лейбористів відбувся уперше після безперервного 14-річного правління консерваторів. 5 складів уряду і відповідно стільки ж постатей прем’єр-міністрів сформували політичний контекст одного з найбільш політично тривалих та складних періодів в новітній історії Великої Британії. 

Символом правління консерваторів та джерелом їхніх головних проблем став ініційований ними ж авантюрний процес виходу країни зі складу Європейського Союзу, з подачі британської преси відомий як Brexit. Давнє прагнення відстояти своєрідний статус Великої Британії в ЄС заполонило уми консерваторів задовго до початку правління, критикуючи уряди лейбористів Тоні Блера та Гордона Брауна за поступки на користь поглибленню євроінтеграції. Жертвою радикалізації антиєвропейських настроїв новітніх консерваторів став прем’єр-міністр Девід Кемерон, який, діючи на догоду вузькопартійним інтересам, намагаючись залагодити розкол в рядах партії у 2016 році зрештою призначив очікуваний консультативний референдум про вихід/збереження місця країни в ЄС. Прихильники Brexit запевняли: якщо «повернути» від ЄС «контроль» над країною, то це підвищить її процвітання і покращить міжнародну торгівлю. Парадоксально, але будучи одним з провідних адептів збереження членства Великої Британії в ЄС, Кемерон став першою політичною жертвою результатів референдуму 23 червня 2016 року, де незначною більшістю громадяни країни проголосували за Brexit. Почався період пошуків шляху «розлучення» з об’єднанням однієї з його провідних держав-членів, що стало справжнім політичним, юридичним та економічним прецедентом в історії європейської інтеграції. Обидві сторони увійшли в період непевності щодо умов формування подальших взаємин. Так консерватори загалом спричинили одну з найбільших міжнародних криз в системі європейської політики в новітній історії. Під ударом опинилися фундаментальні засади єдності Європи та ідей регіональної інтеграції, економічної та безпекової систем континенту, закладені після Другої світової війни, що грало явно на руку зовнішнім дестабілізуючим факторам, насамперед путінській росії, європейським та американським популістам, які набирали сили.

Наступниця Кемерона та ще один адепт збереження членства Британії в ЄС в правлячій партії Терезі Мей тривалий час намагалася об’єднати консерваторів та весь парламент навколо формування угоди про Brexit з метою уникнути так званого «жорсткого» варіанта угоди. Однак їй цього так і не вдалося зробити. Політичне безсилля уряду привело до відставки Мей.

Одіозний Борис Джонсон як один з провідних адептів за вихід Британії з ЄС зрештою довів справу до кінця. Після позачергових парламентських виборів у грудні 2019 року, на яких консерваторам наразі востаннє вдалося взяти переконливу більшість депутатських місць, прем’єру вдалося переконливо провести угоду про Brexit через парламент, що призвело до офіційного виходу країни з ЄС 31 січня 2020 року. Утім це не вирішило усіх проблем з наслідками вказаного процесу, адже конкретики щодо окремих стратегічних напрямів відносин між сторонами немає і досі. 

Так званий «жорсткий Brexit» завдав відчутних економічних збитків Британії, 75% зовнішньої торгівлі якої припадало якраз на Європейський Союз. Відбувся певний відтік капіталів на континент. Скоротилися інвестиційні вливання з країн-членів ЄС. «Розлучення» з ЄС також призвело до того, що у країні скоротилися 2 мільйони робочих місць. Британський національний інститут економічних і соціальних досліджень (NIESR) підрахував, що Brexit зменшив розмір економіки країни на 2% – 3%, а до 2035 року цей вплив, як очікується, зросте до 5% – 6%. До того ж Лондон втратив представницький дипломатичний майданчик ЄС для впливу на загальноєвропейські процеси, європейську економіку і міжнародну політику, який компенсувати в сучасних умовах доволі непросто. Головним міжнародним політичним та безпековим активом Великої Британії залишилися «особливі відносини» зі США, які вже відчули непевність у період правління президента Дональда Трампа і ризикують увійти в турбулентність вдруге внаслідок його імовірного повернення до влади. 

Безумовно окрім Brexit шкоди економіці Великої Британії завдала й політична нестабільність (часті зміни уряду, урядові скандали) та наслідки важкої для країни епідемії COVID. Уряду Джонсона загалом вдалося впоратися з поширенням епідемії, але поплатитися власним недбальством і брехнею під час карантинних заходів. Любов прем’єра до активного хмільного світського життя далася взнаки, що в купі з іншими скандалами навколо поведінки його оточення завдало непоправних втрат його репутації і спричинило відставку в липні 2022 року. 

Рекордно коротке в історії країни правління Ліз Трасс (усього 6 тижнів) на посаді прем’єр-міністра зумовлене не так прорахунками самої діячки, яка мала доволі характеру та здібностей проводити кардинальні економічні реформи (безумовно не позбавлені авантюризму), як непопулярністю її постаті в середовищі партійної еліти консерваторів. Справа в тому, що її обирали відкритим голосуванням рядові члени партії, а верхівка ще з часів правління Джонсона робила ставку на молодого мільярдера Ріші Сунака, який швидко та передбачувано замінив Трасс на посту глави уряду. Однак, як видно, це була його «Піррова перемога». Занедбані справи в економіці, медицині та освіті, помножені на непопулярність самого Сунака в широких громадських масах (його обрала на посаду фракція парламенту, а не рядові члени партії, і тим більше не виборці), якому дали прізвисько «мільярдер із Саутгемптона» (до слова – найбагатший депутат Палати громад), популістський характер правління уряду, непідкріплений реальними бюджетними можливостями, спричинили безпрецедентну за кілька десятиліть поразку консерваторів на виборах 2024 року. 

  1. 2.Консервативна партія втратила третину своїх мандатів в парламенті. Аж одинадцять міністрів уряду Сунака не потрапили до нового складу Палати громад. Серед них і колишній прем’єр-міністр Ліз Трасс, лідерка консерваторів в Палаті громад Пенні Мордаунт, міністр оборони Грант Шаппс. Панічні намагання хоча б якось підняти рейтинг партії напередодні неминучих загальних виборів призвели Сунака до низки доволі дивних кадрових рішень. Наприклад, у вересні 2023 року було призначено на посаду міністра закордонних справ одіозного Девіда Кемерона. Утім це лише підкреслило кризу кадрів в парламентській фракції консерваторів.
  1. 3.Кір Стармер, виходець з незаможної робітничої сім’ї з провінції, а згодом – успішний адвокат, привів лейбористів до переконливої перемоги на виборах і став першим лідером лівоцентристської партії, який виграв національні вибори у Великій Британії після Тоні Блера, який свого часу переміг тричі поспіль, починаючи з 1997 року.

Новому лідеру доволі швидко вдалося подолати партійні розлами на фракції та угруповання, характерні для правління його попередника Джеремі Корбіна. Склад правлячої верхівки лейбористів пройшов цілковите оновлення після відвертих провалів лівацького керівництва на чолі з ортодоксальним лівим Корбіном, який став символом продовження загального партійного занепаду постблерівського періоду. До слова, сам Корбін, з 2020 року відсторонений від партії, у 2024 році переміг в одному з округів як позапартійний (незалежний) кандидат. 

За ідеологічним спрямуванням Стармер та його команда більш схожі на уряд Блера другого скликання (2001 – 2004 рр.), тобто помірковано проєвропейського та більш реалістичного. Звісно якщо не згадувати блерівську авантюру з війною в Іраку у 2003 році. У цьому плані уряд Стармера імовірно буде проводити доволі виважену та обережну міжнародну політику, хоча й збереже головні орієнтири, окреслені попередниками. Саме у зовнішній політиці до консерваторів було найменше претензій в суспільстві, включно з підтримкою України. Тому зміна влади у Великій Британії – це точно не першочергово про зовнішню політику. 

Лейбористи підійшли до виборів доволі згуртованими та переконливими. Утім не варто перебільшувати їхнього передвиборчого феномена, адже на фоні деградації консерваторів в умовах все ще де факто двопартійної системи суспільних політичних пріоритетів лейбористи фактично були «приречені» на перемогу. Про те, що вона була не випадкова і не дана громадськістю авансом їм ще доведеться довести.

  1. 4.Це підтверджує той факт, що голосування 4 липня відбулося за рекордно низької для Великої Британії явки виборців. У голосуванні взяли участь лише 60% виборці. У 2019 році явка складала 67%. В історії країни це друга найнижча явка виборців на загальних виборах аж з 1885 року. Зазвичай за статистикою середня явка виборців в країні щоразу складає більше 65%. 
  1. 5.Зміна виборчих округів після виборів 2019 року. Тобто вибори 2024 року проходили здебільшого в нових виборчих округах, що теж певним чином, хоча і не вирішально, вплинуло на політичні розклади, особливо для деяких кандидатів.
  1. 6.Варто врахувати новели гендерного складу парламенту і нового уряду. Так вперше в історії Палати громад аж 40% з її складу сформували депутати-жінки. Таким чином чи не вперше в світі Британський парламент досягнув таки гендерної рівності в своєму складі. В уряді Стармера половину міністерських посад зайняли жінки. Першим віце-прем’єром стала Анджела Рейнер. Також Рейчел Рівз, призначена главою казначейства (міністр фінансів), стала першої жінкою в історії країни, яка зайняла цю надважливу державну посаду.
  1. 7.Серед одіозних політичних новел – уперше за сім спроб обратися депутатом парламенту став скандальний лідер в минулому партії UKIP (Партія незалежності Сполученого Королівства), головний фанат Brexit та чинний лідер проросійської правої Партії реформ Найджел Фарадж. Окрім нього депутатами обрали ще трьох членів партії, що стало чи не головною несподіванкою виборів. Тут варто нагадати, що загальні вибори у Великій Британії проводяться виключно за мажоритарною системою. Тобто конкретні кандидати, що боряться за голоси виборців на конкретній дільниці. І тут не має преференцій ні глава чинного урду, ні жоден міністр чи депутат попереднього скликання. Як то кажуть, «відчуйте демократію на собі».

Політична система Великої Британії завжди позитивно дивує своїм традиціоналізмом, до невід’ємних елементів якого належить чіткість і феноменальна швидкість передачі влади. Уже наступного дня після дня виборів країна з формальним схваленням короля отримує нового прем’єр-міністра, який у першому ж виступі в своїй резиденції на Даунінг-стріт, 10 оголошує склад уряду. Упродовж тижня збирається новий склад Палати громад, який обирає спікера. Карколомна процедура, порівнюючи з практикою України, чи не так? Утім лейбористам, які не відчували смаку влади аж з 2010 року, доведеться непросто. Партія стоїть перед надскладним завданням відновлення хронічно недофінансованих державних послуг у таких соціально чутливих сферах як медицина, освіта, енергетика, цінова політика, а також стратегічно важливій оборонній сфері, до чого змушують міжнародні реалії. І все це в період економічних труднощів і необхідності економії державних коштів. 

Серед чинників кризових явищ в британській економіці і війна в Україні. Зростання цін на енергоносії та продукти харчування через проблеми з поставками з України та змінами на енергоринку в Європі вже сповна відчули громадяни Великої Британії. Тому фактор безпеки держави через російську агресію в Україні має широке проблемне значення для Великої Британії, яке охоплює далеко не тільки військовий сегмент. Ідеться і про давню проблему подолання бізнес-впливів російських еліт та ліквідації агентурних мереж, протидію кіберзагрозам. Показовим стало оприлюднення фактів про щедре фінансування успішної передвиборчої кампанії Партії реформ та особисто Найджела Фараджа з проросійських джерел.  

У передвиборчому маніфесті партії під інтригуюче-філософською назвою «Повернемо майбутнє Британії» виокремлено п’ять пріоритетних національних місій і три основоположні принципи діяльності майбутнього уряду: економічна стабільність; потужна національна оборона; безпечні кордони. Україну в умовах війни цікавить насамперед питання посилення безпекової політики Великої Британії. У сфері національної оборони лейбористи декларують збереження «непохитної відданості» НАТО та проведення комплексного огляду оборонних можливостей країни для протидії сучасним загрозам. 

Загалом у сфері зовнішньої політики очікується континуїтет (неперервність) дотримання зобов’язань нового уряду Великої Британії щодо пріоритетів державної політики. Це стосується, окрім НАТО, розширення присутності в Індо-Тихоокеанському регіоні, зокрема, в рамках об’єднання AUKUS, налагодження діалогу з Китаєм. Очікувані відмінності від політики консерваторів помітні у відносинах з ЄС. Лейбористи напередодні референдуму про Brexit доволі послідовно виступали проти виходу з ЄС, але, поважаючи демократичний централізм, патріотично підтримали його як результат національного волевиявлення. Вони підтримали збереження спільного ринку, але з більшими преференціями для Великої Британії. Стармер як тіньовий міністр з виходу Великої Британії з ЄС в складі команди Корбіна виступав за повторний референдум щодо цього питання. В умовах наявного певного суспільного розчарування через вихід країни з ЄС уряд Стармера намагатиметься поглиблювати співпрацю з об’єднанням. В умовах імовірних подальших економічних негараздів почастішають голоси за повернення країни до системи спільного ринку. Очевидно сторони матимуть чимало спільних інтересів для співпраці у сферах політики безпеки та оборони, міграції, подолання кіберзагроз та обміну розвідданими.

Відрадно, що внаслідок наявного суспільного та відповідно надпартійного парламентського консенсусу провідних політичних сил щодо оцінки російсько-української війни та необхідності активної підтримки України за лейбористів очікується повний континуїтет у розвитку британсько-українських відносин. Більше того, він уже наочно підтверджується з перших днів діяльності нового уряду. Показово, що уже за дві доби після свого призначення новий міністр оборони Великої Британії Джон Гілі особисто взяв участь в урочистих заходах з нагоди Дня ВМС України в Одесі. Знаковою стала заява Кіра Стармера в інтерв’ю агенції Bloomberg напередодні саміту НАТО у Вашингтоні про надання дозволу урядом Великої Британії для України щодо нанесення ударів британськими ракетами Storm Shadow вглиб території рф. Це прозвучало особливо сильно на фоні підтвердження позиції уряду США щодо заборони аналогічного використання американської далекобійної зброї ЗСУ. Одним з актуальних питань міждержавної співпраці стане вирішення проблеми надходження для допомоги Україні заморожених в британських банках значних російських фінансових активів.

На цьому фоні символічно, що саме після парламентських виборів у Великій Британії розпочав свою роботу на посаді Надзвичайного та Повноважного посла України у цій державі колишній головнокомандувач ЗСУ та Сил оборони України Валерій Залужний. Україна нарешті (уперше за два роки) отримає повноцінне дипломатичне представництво в такій важливій країні-партнерці. 

Отож, стабілізація політичної ситуації у Великій Британії зі зміною влади, повернення уряду лейбористів до проєвропейської політики, стабільне дотримання безпекових зобов’язань при подальшому сприянні входження України до НАТО та її економічного відновлення є пріоритетними інтересами зовнішньої політики нашої держави та запорукою розвитку стратегічних британсько-українських відносин.

Андрій ГРУБІНКО, 

для «Української лінії»