Україна. Індія. Росія. Війна.
Частина 1. Офіційна позиція Республіки Індія щодо російсько-української війни
На кінець березня 2024 р. аноносований довгоочікуваний візит міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби в Республіку Індію. Подія і справді така, на яку давно сподівалися, з двох причин: по-перше, на такому рівні останній візит в цю країну відбувся в жовтні 2017 року, тоді Делі відвідав П.Клімкін. Тобто, майже 7 років в Україні «не помічали» одну з найбільших країн світу, з її темпами розвитку, активною дипломатією, потужною економікою, ядерною і космічною програмами і від 2023 року – найбільшим у світі населенням? Чи можливо, нас там не дуже хотіли бачити? І по-друге, діалог з Республікою Індією є вкрай важливим в контексті російської агресії проти України, навіть якщо нам не подобаються окремі кроки індійських лідерів та відносини між Індією та Росією. У 2023 році двосторонній політичний діалог відновився – після візиту в Делі першої заступниці міністра закордонних справ Е.Джапарової, а на початку 2024 р. відвідала індійську столицю вже інша заступниця міністра, І.Боровець. Але про це згодом. Почати потрібно з розуміння позиції Індії щодо російсько-української війни, яку у нас досить часто довільно трактують, як про-російську, а вона такою не є. На превеликий жаль, не є вона і про-українською. То як можна тоді її визначити і чому?
Республіка Індія від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну демонструє відданність своїм традиційним принципам зовнішньополітичної діяльності – нейтралітету та невтручанню, а також пріоритету вирішення будь-яких проблем мирними засобами. Заклики до дипломатичних шляхів вирішення проблем, декларування необхідності дотримуватися принципів територіальної цілісності та суверенітету є проявом саме такої позиції. Водночас, з наполегливою постійністю Індія відмовляється від офіційного засудження агресії Росії і називає події в Україні не війною, а «українською кризою» або «російсько-українським конфліктом».
Така позиція зумовлена історичним чинником та принципами зовнішньополітичної стратегії держави. Від самого початку існування Республіка Індія (здобула свободу від Британської імперії у 1947 році) реалізує незалежний зовнішньополітичний курс і дотримується позиції так званого «позитивного нейтралітету», який став кредо її міжнародної діяльності в часи Холодної війни. Нейтралітет, повага до суверенітету та територіальної цілісності держав, невтручання у внутрішні справи інших країн, взаємовигідне співробітництво з країнами різного політичного та економічного розвитку – принципи мирного співіснування, так звані «Панча шила», яким Індія наслідує від середини 50-х років минулого століття. При цьому фундатори зовнішньополітичного курсу РІ, зокрема її перший прем’єр-міністр та міністр закордонних справ Дж.Неру постійно посилався на те, що Індія – велика цивілізація, відома своїми толерантними підходами до спілкування з сусідами і світом заголом, пріоритетом миру та прагненням до гармонії. Принцип «ахімси» – ненасилля глибоко вкорінений у релігійних віруваннях та, відповідно, свідомості індійців, які довели усьому світу можливості ненасильницьких шляхів опору, а «духовний батько» нації М.Ганді став справжнім вчителем людства. В часи двополярного світу Індія стала одним з стовпів Руху неприєднання – третьої сили в міжнародних відносинах, і однаково засуджувала і війну США у В’єтнамі, і Афганську кампанію СРСР (з яким в 70-80-і роки мала надзвичайно теплі відносини).
По закінченню Холодної війни Республіка Індія продовжує дотримуватися своєї традиційної нейтральної лінії, від початку 21 ст. спромоглася встановити відносини стратегічного партнерства з дуже різними державами та об’єднаннями, зокрема – США, Японією, Євросоюзом та Росією, яку в Індії і досі сприймають як спадкоємицю СРСР (а тому індійців дуже важко переконати, що їхній «давній друг і брат» насправді є агресором і порушником усіх можливих норм міжнародного права). У випадку російсько-української війни усі індійські заклики до мирного врегулювання мають за мету зайвий раз підкреслити миролюбність та толерантність зовнішньополітичної стратегії РІ. З іншої сторони, небезпечний розвиток подій в Україні змушує офіційних осіб РІ звернути увагу на виклики та загрози, що походять від РФ, та ретельно зважувати кожен крок у відносинах з Росією, щоб не дратувати інших стратегічних партнерів.
Тому можна прогнозувати, що РІ і надалі буде дотримуватися «стратегічної автономії» і продовжить балансування між різними центрами сили, розвиватиме зв’язки не тільки з РФ, а з провідними світовими акторами, в першу чергу – партнерами з англо-саксонського блоку, а також здійснювати ефективну багатосторонню дипломатію. Активне залучення до різних форматів – ще один базовий принцип індійців, він забезпечує високий ступінь її присутності на міжнародних майданчиках різного рівня – глобального, міжрегіонального та регіонального. Саме на позицію «позитивного нейтралітету» посилається індійська дипломатія, пояснюючи своє голосування в ООН від початку війни в 2014 р. щодо резолюцій, чутливих для України: найчастіше Індія утримувалась, а декілька разів навіть підтримала Росію (голосування резолюцій з засудженням порушення прав людини в Криму). Водночас, Індія не визнала тимчасово окуповану територію Республіки Крим російською і продовжила розвивати відносини як з РФ, так і Україною. Чинний уряд РІ на чолі з Н.Моді, який є прем’єр-міністром вже другий термін (від 2014 р.) і має усі шанси цього року бути обраним і втретє, жодного разу не робив офіційних заяв щодо російської агресії та демонстрував свою прихильність вище означеним принципам. Офіційна позиція залишилася нейтральною і з початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну 24.02.2022 р., яке в Індії не називають війною, посилаючись на запропонований РФ термін «Спеціальна військова операція».
Окремим чинником певних симпатій до Росії та відмови від осуду її дій є традиційні анти-західні почуття. В Індії на постійній основі лунають звинувачення на адресу НАТО і США у порушенні принципів і норм міжнародної поведінки, зокрема там полюбляють нагадувати про конфлікти в Іраку, Сирії, Лівії, Афганістані, Ємені і зауважують, що саме США та їх союзники запровадили практику втручання в справи незалежних держав. Відповідно, у такий спосіб намагаються пояснити поведінку РФ: «якщо Захід це робить, то чому не може Росія?». Популярність антиамериканських настроїв у суспільстві також спричинили сприйняття України як жертви власних прозахідних устремлінь, яку США і НАТО використовують у своїх цілях, в першу чергу – для послаблення Росії. Продовженням таких підходів є скептичне ставлення до військової допомоги Україні західними союзниками: вважається, що це підживлює конфлікт і жодним чином не сприяє його найскорішому припиненню, а навпаки відрізає шлях до перемовин.
Проте ставлення РІ до подій в Україні все ж не було абсолютно однаковим протягом першого року війни: якщо спочатку лунали сумнозвісні наративи про те, що НАТО і США спровокували «операцію» Росії, яка «відстоює національний інтерес», то після першого вдалого контрнаступу ЗСУ на харківському та херсонському напрямах вони поступилися більш виваженим оцінкам. За півроку війни російсько-української війни риторика індійських аналізів пройшла еволюцію від «Росія насмілилася кинути виклик Заходу» до «нічим не виправдана агресія РФ проти України серйозно порушила баланс сил і спричинила нові виклики». Акценти в індійських заявах щодо «української кризи» змінилися: усе менше йшлося про «законне право Росії дбати про свої безпекові інтереси на тлі провокативної поведінки НАТО і США», натомість почастішали застереження про недоречність вирішення спірних питань воєнним шляхом та створення небезпечних ситуацій у світі, неприпустимість ядерного шантажу та необхідність запобігти жахливим гуманітарним наслідкам цієї кризи. Восени 2022 року індійське керівництво та офіційні особи декілька разів наголошували на тому, що будь-який конфлікт має бути вирішений дипломатичним шляхом, а згодом стало відомо, що неофіційно індійська сторона долучилася до переговорів з Чорноморської зернової ініціативи та провела низку жорстких розмов з росіянами щодо ситуації навколо Запорізької АЕС. Ядерне питання викликає особливе занепокоєння індійської сторони, маючи на увазі постійні погрози В.Путіна та інших російських високопосадовців. Індія має зовсім іншу за своєю суттю ядерну доктрину (відмінну від російської), яка базується на принципах незастосування ядерної зброї першою та виключає застосування такої зброї проти неядерних держав та країн, які не перебувають в союзі з ядерними державами. Тому ядерний шантаж Росії там вважають неприйнятним. Міністр оборони Індії Раджнат Сінгх під час телефонної розмови з очільником міноборони РФ С.Шойгу наголосив, що застосовувати ядерну зброю у війні проти України неприпустимо, оскільки така перспектива суперечить основним принципам гуманності. Таким чином індійська сторона переконувала РФ не допустити ядерної катастрофи на Запорізькій атомній станції.
Виступи міністра закордонних справ Індії С.Джаяшанкара та заяви речника МЗС РІ А.Багчі під час проведення чергової сесії ГА ООН в Нью-Йорку у вересні 2022 р. засвідчили певне дистанціювання Індії від такого суперечливого партнера, як Росія. Вони стали продовженням «обережного осуду», озвученого прем’єр-міністром Індії Н.Моді під час саміту ШОС в Самарканді, коли він у відкритому телевізійному ефірі звернувся до В.Путіна з фразою: «Сьогодняшня епоха – не час для війни»! З тої пори індійська дипломатія міцно «вчепилася» у цей вислів і постійно його ретранслює. На спеціальному засіданні Радбезу ООН 22 вересня 2022 року, присвяченому Україні, міністр закордонних справ РІ С.Джайшанкар зазначив: «Траєкторія українського конфлікту викликає глибоке занепокоєння всього міжнародного співтовариства. Майбутня перспектива виглядає ще більш небезпечною… У глобалізованому світі вплив конфлікту бачимо навіть у віддалених регіонах. Ми всі відчуваємо його наслідки у вигляді різкого зростання витрат і фактичної нестачі продовольства, добрив і палива. Індія рішуче наголошує на необхідності негайного припинення всіх бойових дій і повернення до діалогу та дипломатії, щоправда – немає жодних розяснень з приводу того, як саме це зробити! С.Джайшанкар у своєму виступі на засіданні Ради Безпеки нагадав, що Індія надає гуманітарну допомогу Україні – тобто насправді розуміє, хто є жертвою агресії. Також індійська сторона наполягає на детальному розслідуванні усіх злочинів. «Навіть у конфліктних ситуаціях не може бути виправдання для порушення прав людини чи міжнародного права. У разі виникнення будь-яких подібних дій вкрай важливо, щоб вони були розслідувані об’єктивним і незалежним чином. Таку позицію ми займали щодо вбивств у Бучі, таку позицію займаємо й сьогодні. Політика ніколи не повинна створювати прикриття для уникнення відповідальності», зазначив С.Джайшанкар. (https://www.thehindu.com/news/national/ukraine-conflict-of-profound-concern-jaishankar-tells-un-security-council/article65924000.ece?homepage=true)
Окрім неодноразового наголошення на необхідності негайного припинення бойових дій, Індія абсолютно чітко заявила про підтримку територіальнрї цілісності України під час проведення 23-27 вересня 2022 р. так званих референдумів у непідконтрольних Україні територіях 4-х областей – Донецької, Луганської, Херсонської та Запоріжської. Такі кроки РФ викликали відверте несприйняття: Республіка Індія має своє чітке ставлення до сумнівних волевиявлень і неодноразово виступала з застереженнями щодо них. Передусім, це пов’язано з проблемою Кашміру (Індія так і не дозволила провести референдум в штаті Джамму і Кашмір, хоча й обіцяла це зробити ще наприкінці 40-х років минулого століття). На міжнародній арені Індія виступала за збереження цілісності Сирії, була проти проведення референдуму в Іракському Курдистані. Тобто, для Індії будь-які сепаратистські настрої є неприйнятними, за 75 років свого існування країна не втрачала своїх територій, а навпаки повертала «своє», починаючи від приєднання Гоа в 1961 р., Сикхіму у 1975 р. та фактичної анексії Кашміру у 2019 році. Таким чином, Індія не може схвалювати так зване волевиєвлення та намагання Росії використати фейкові референдуми для незаконної анексії українських територій.
В той же час, маємо визнати: Індія значною мірою використала війну в Україні, активізувавші співпрацю з РФ у власних цілях. Міністр закордонних справ С.Джайшанкар є активним прибічником збереження та розвитку особливих відносин з Російською Федерацією. Про це свідчив, зокрема, його візит в Москву 7-8 листопада 2022 р., напередодні саміту Великої Двадцятки на Балі. Важливо, що цьому візиту передувала активна дипломатична робота індійської сторони з колегами з США та Великої Британії. На найвищому рівні (міністрів закордонних справ та прем’єр-міністрів) агресія Росії проти України та реакція на неї обговорювалася під час індійсько-британських перемовин після обрання прем’єр-міністром Великої Британії Ріші Сунака. Першим закордонним лідером, з яким переговорив телефоном новообраний прем’єр, був Президент України В.Зеленський, а невдовзі Р.Сунак мав телефонну розмову з прем’єр-міністром Індії Н.Моді. Нейтральна позиція Індії перебувала в центрі уваги і в парламенті Великої Британії, де пройшли чергові дебати щодо ситуації в Україні. Було підтверджено, що індійський нейтралізм розглядається як принципова позиція, але також – як потенційна можливість впливати на дії РФ. Саме в такому ключі це питання піднімалося під час першої телефонної розмови Р.Сунака і Н.Моді. Також індійську позицію щодо війни в Україні з колегою обговорив державний секретар закордонних справ та у справах Співдружності Дж.Клеверлі під час візиту в Індію наприкінці жовтня 2022 р. для участі у спеціальному засіданні Антитеррористичного комітету ООН в м. Мумбаї. У такому ж контексті слід розглядати телефонну розмову Державного секретаря США Ентоні Блінкена з очільником індійського МЗС: дипломати обговорили регіональні та глобальні питання, включаючи співпрацю в боротьбі з тероризмом, а також приділили увагу російсько-українській війні, її наслідкам та індійському ставленню до неї. Таким чином, спостерігалося активне залучення Індії до обговорення російської агресії в Україні з провідними міжнародними акторами – союзниками України.
Напередодні візиту С. Джаяшанкара до Москви спікер МЗС Індії А. Багчі підтвердив незмінність позиції своєї держави щодо війни в Україні: «Ми завжди наголошували на необхідності повернення до діалогу та дипломатії, і я впевнений, що міністр обов’язково на цьому наголосить». Дводенне перебування С. Джайшанкара у РФ стало першим візитом індійського високопосадовця до Москви після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, разом з ним прибула представницька делегація від семи міністерств. Глава індійського МЗС зустрівся зі своїм російським колегою С. Лавровим і віце-прем’єр-міністром і міністром торгівлі та промисловості Д. Мантуровим – головою Індійсько-російської міжурядової комісії з питань торгівлі, економічного, наукового, технологічного і культурного співробітництва. Слід зазначити, що на відміну від проблемного співробітництва з Україною, діалог з РФ індійська сторона завжди підтримувала на високому рівні: С. Лавров відвідував Делі в квітні 2022 року, в серпні в Москві побував радник з питань національної безпеки Індії А. Довал (загалом за перший рік війни відвідав РФ тричі), в квітні 2023 р. Д. Мантуров на чолі великої російсьої делегації прибув в Індію для чергового засідання міжурядової комісії. Все це підкреслює не тільки зацікавленість Індії у співпраці з Росією, але й великий інтерес РФ до розвитку цих двосторонніх відносин.
В РФ вдячні Індії за те, що вона публічно не звинуватила Росію у війні та продовжила утримуватися в ООН при голосуванні за резолюції, в яких засуджується російська агресія. Також Індія неодноразово заявляла, що не підтримує західні санкції (РІ визнає лише санкції, затверджені Радою Безпеки ООН, і так було завжди). Водночас, загальні заяви щодо неприспустимості агресії не дуже дошкуляють російські стороні, ці ж тези, очевидно, були повторені й під час зустрічей міністра закордонних справ Індії в Москві. Натомість С. Джайшанкар перед зустріччю з С. Лавровим підкреслив, що дві держави залучені до обговорення багатьох питань глобального порядку денного, підтримують продуктивний діалог, і це вкрай важливо з огляду на цілу низку безпекових проблем у світі, найсерйознішою з яких наразі є «український конфлікт».
З іншої сторони, за 2022 й рік війна РФ проти України стала вкрай незручною, оскільки змушувала постійно маневрувати між західними союзниками та партнерами в Азії, в першу чергу – самою Росією. РІ продовжує співпрацю у багатосторонніх форматах як з РФ (ШОС, БРІКС) так і з США (QUAD, I2U2). РІ не тільки, на відміну від партнерів по «Четвірці» (США, Австралія, Індія, Японія), не приєдналася до західних санкцій проти Росії, але й активно купувала дешеву російську нафту, зумовлюючи це національними інтересами країни. С. Джаяшанкар під час візиту в Москву підтвердив, що Індія продовжить закупівлю російської нафти і розвіяв опасіння партнерів. Дійсно, після піку закупівель в травні-червні та зменшення імпорту влітку, у жовтні 2022 р. Індія знов збільшила імпорт російських енергоносіїв, і наприкінці року РФ стала її найбільшим постачальником сирої нафти (23%), обігнавши традиційних експортерів – Ірак (20,5%) та Саудівську Аравію (16%). При цьому РІ ніколи не перевищувала встановлену планку і не купувала нафту з РФ дорожче за встановлену стелю – 60$. Індія в минулому рідко імпортувала російську нафту через високі витрати на транспортування, а от на тлі війни в Україні стала головним клієнтом РФ: забігаючи наперед, відзначимо, що менш як за два роки експорт російської нафти до Індії зріс із нуля до 7-9 млн т на місяць, що компенсувало Росії 80% втраченого експорту до ЄС. Тож збереження індійського ринку – очевидний пріоритет для РФ, тим більше, що боротьбу за величезний ринок Індії тією чи іншою мірою ведуть усі експортери нафти, включно з державами, які опинилися під санкціями, як-от Іран та Венесуела.
Таким чином, війна в Україні відкрила нові можливості для індійського бізнесу в РФ (Індія вже має досвід співпраці з підсанкційним Іраном), не тідьки в енергетичній галузі, проте й створила значні ризики. У своїх намаганнях посилити власну геополітичну вагу, Індія, яка є одночасно партнером Заходу і Сходу, продовжуватиме використовувати свої важелі для впливу на Росію і надалі зберігатиме з нею співпрацю. Саме так, а не навпаки, оскільки РФ на Індію тиснути не може – не має відповідних інструментів. Однак, чим довше триватиме війна в Україні, тим менше простору залишається для індійського нейтралітету, оскільки РІ не бажає остаточного відмежування від західних країн. Хоча Росія не називається відверто порушницею міжнародних правил, її поведінка в непрямих заявах піддається осуду. Водночас, Індія розвиває відносини стратегічного партнерства з РФ, займаючи нішу, яка утворилась внаслідок західних санкцій проти неї. Це зайвий раз доводить, що політика країни залишатиметься саме про-індійською, а не про-російською.
Олена БОРДІЛОВСЬКА,
кандидат історичних наук, доктор політичних наук, провідний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД),
для «»Української лінії»
