Колективна думка українських соцмереж схильна постійно коливатися між крайнощами. Від насмішок над «тупими москалями» у 2022 р. значна частина українців перейшла до відчаю і страху перед «другою армією світу» у 2023 р., від сподівань щодо закінчення війни вже наприкінці 2023 р. до побоювання, що тепер війна може тривати і 10 років. Від переконання, що російська кадрова армія розгромлена в перші півроку до страху, що людські ресурси Росії є невичерпними. Від заяв одного всесвітньо відомого псевдоексперта, що Росія воювала погано і не зможе виправити свої помилки до його ж заяв про те, що тепер росіян не зможе перемогти навіть колективний Захід. Слідом за ним і настрої домогосподарок також змінилися з оптимістичних на тривожні.
Можемо констатувати, що обидва види крайнощів далекі від реальності. Росія не така слабка, як розказують українські обивателі, але і не така міцна, як переконує кремлівська пропаганда. Ми неодноразово писали, що росіяни воюють добре. Це дуже сильний, хоробрий і розумний противник. Але його можна бити. І українські воїни його б’ють.
[Про літній контрнаступ 2023 року найбільш витривалі читачі зможуть прочитати наприкінці цієї статті. Там висвітлені ті нюанси контрнаступу, які не зустрічалися автору в інших оглядачів]
Як я і писав два роки тому, повністю розгромити російську армію Україна не зможе. Наше завдання: ослабити її та дочекатися внутрішньоросійської турбулентності. При цьому Україні необхідно пройти буквально по лезу бритви: завдавати ворогу болючих втрат, звільняти територію, завдавати все більше ударів вглиб Російської Федерації, але не спровокувати Москву на завдання ядерного удару. Власне цим українці і займаються уже два роки.
За два роки війни окупанти втратили приблизно 400 тис. убитими, 1,2 млн пораненими, 340 літаків, 325 вертольотів, 6500 танків, 12400 бронемашин, 9900 артилерійських систем, 1000 РСЗВ, 680 засобів ППО, 13000 автомобільної техніки, 1500 спеціальної техніки, 25 кораблів і катерів, 1 підводний човен, 7600 оперативно-тактичних безпілотників, 1900 крилатих ракет.
Тобто за останні півроку героїчні українські воїни знищили 140 тис. загарбників, 25 літаків, 10 вертольотів, 2000 танків, 3800 бронемашин, 4400 артилерійських систем, 270 РСЗВ, 180 засобів ППО, 5000 автомобільної техніки, 5 кораблів і катерів, 1 підводний човен, 3200 тис. оперативно-тактичних безпілотників.
Навіть тільки за візуально підтвердженими даними, від початку повномасштабної війни держава-терорист втратила 90% танків, які мала на момент вторгнення. У лютому 2022 р. РФ мала 2987 танків, і після 23 місяців запеклих боїв втратила щонайменше 2619 цих бронемашин. Йдеться про 1725 знищених, 145 пошкоджених, 205 покинутих і 544 захоплених Т-55, Т-62, Т-72, Т-80 і Т-90.
Крім того, за два роки війни знищено 20% російського чорноморського флоту, викрито 47 агентурних мереж ворога на території нашої держави. Тільки на Донеччині у 2022-2023 рр. відповідно арештовані 240 і 300 колаборантів, які працювали на окупантів. Україна здійснила революцію, стала законодавицею мод в галузі застосування безпілотників на війні. Президент України вперше озвучив кількість загиблих українських військових: 80 тисяч осіб.
Вищенаведені цифри і досягнення вражають. І як подвиг українських воїнів, і як спроможність рашистів витримувати такі втрати. Не будем забувати, що обидві сторони спираються на іноземну підтримку. Без неї жодна з країн уже не могла б вести активні бойові дії.
За даними ГУР на сьогодні путінський режим задіяв на території України 420 тис. солдат і офіцерів (і це без врахування підрозділів Росгвардії та спецпідрозділів), 2260 танків (з яких 15-20% застарілі моделі Т-54 і Т-62), 5260 бронемашин, 3050 артсистем, 920 РСЗО, 46 оперативно-тактичних ракетних комплексів, 360 літаків, 320 вертольотів, 64 одиниці кораблів і катерів, 5 підводних човнів.
Сам Путін нещодавно стверджував, що направив в Україну уже 600 тис. своїх військовослужбовців. Це майже половина від штатної чисельності армії РФ і майже дорівнює кількості контрактників. Порівняймо ці цифри зі 150 тис. росіян, які вторглися в Україну у лютому 2022 р.
Крім того, згідно з грудневим указом Путіна, штатна чисельність військовослужбовців у російській армії збільшилась на 130 тис. до 1,32 млн, у тому числі 130 тис. призовників, а на 2024 р. Росія прийняла рекордний в своїй історії воєнний бюджет у 120 млрд доларів. Такі гігантські цифри і їх неймовірне зростання свідчать про те, що меншими цифрами Кремль не справляється і змушений постійно піднімати ставки. Росія не змогла і поки що не може зламати опір українців, навіть озброєною до зубів півмільйонною армією.
Отже, росіяни не менше нашого страждають від нестачі особового складу. Подальша мобілізація підриватиме не тільки їхню економіку, а й психологічний стан населення. Людські ресурси Росії також не є безкінечними. Населення України приблизно в 3-4 рази менше за російське. Але ця перевага компенсується тим, що їх втрати на фронті також в 3-5 разів більші за наші.
Доказом цьому є їхні спроби залучати на фронт найманців з Куби, Афганістану та країн Африки. За останніми даними рашисти найняли 15 тис. непальців для війни проти України. 2 тис. непальських родин уже шукають своїх родичів, які зникли без вісти під час служби в російському війську. На жаль, наш уряд не зміг налагодити залучення іноземців до Сил Оборони України в паритетних об’ємах. Останнім часом ідуть повідомлення про активне залучення до російської армії жінок, в тому числі з виправних колоній.
Втім, втома від війни наростає по обидва боки фронту. Саме психологічне виснаження обох сторін і може стати однією з важливих причин завмирання активних бойових дій. Як в тилу, так і на передовій антивоєнні настрої можуть зрости настільки, що палких патріотів в тилу будуть піддавати суспільному осуду, а на лінії зіткнення навіть репресіями важко буде змусити солдат іти в атаку. Розчарування й апатія можуть охопити не тільки солдат, а й офіцерів, генералів, політиків та все суспільство.
Не менш важливими чинниками стануть успішні дії української армії та наростання соціально-економічних проблем в Росії. Фантастичні видатки на війну і підлаштування виробництва під потреби армії все одно будуть ослаблювати російську економіку. Жодній країні світу ще не вдалося вийти з війни без фінансових та соціально-економічних проблем. Про більшість з них ми просто не можем знати. Адже російська цензура приховує більшість негативних явищ, а державна статистика фальсифікує соціально-економічні показники.
Але, навіть ті офіційні дані, які ще залишаються незасекреченими, дають не дуже оптимістичну картину стану російської держави:
– у 2023 р. відбулося падіння виробництва сільськогосподарської продукції на 0,3%, а транспортний вантажообіг знизився на 0,6% (і це за брехливими офіційними даними),
– промислове виробництво у 2023 р. зросло лише на 3,5% (і це незважаючи на бурхливе зростання військово-промислового комплексу), тобто в цивільному секторі промислове виробництво падає,
– за два роки війни, за даними Центробанку РФ, банки втратили $107,7 млрд із валютних клієнтських рахунків – майже 40% від обсягу, який тримали перед початком вторгнення в Україну,
– зупинилися іноземні інвестиції,
– дуже дорогий банківський кредит,
– падіння курсу рубля (93 рублі за долар) та висока інфляція (7,4%), в той час як в Україні інфляція склала 5,1%,
– дефіцит федерального бюджету РФ за підсумками 2023 р. – 1,9% ВВП країни,
– обсяг Фонду національного добробуту РФ станом на 1 січня 2024 р. становив $133,4 млрд в еквіваленті; у складі ФНБ залишилися лише рублі, золото та китайські юані; обсяг ліквідних активів фонду впав до $55,88 млрд, порівняно з $75,9 млрд станом на 1 грудня 2023 р., а на початок 2022 року обсяг ліквідних коштів ФНБ оцінювався у $113,5 млрд,
– практично припинили своє існування валютний і фондовий ринок,
– виїзд з країни більше 1 млн висококваліфікованих фахівців та їхніх родин,
– вже 7 мільярдерів відмовилися від російського громадянства,
– наростання демографічної кризи (викликане загибеллю на фронті, еміграцією та зниженням народжуваності),
– дефіцит робочої сили,
– постійно виникають дефіцити різних товарів: дизельне паливо, цукор, курятина, яйця, огірки,
– зростання аварійних ситуацій на пасажирських літаках та поступова деградація повітряного флоту,
– газовий бізнес «Газпрома» став збитковим,
– «Роскосмос» завдяки санкціям втратив 80% міжнародних замовлень і став збитковим,
– масові аварії в житлово-комунальній сфері з відключенням електрики, води та опалення можуть мати далекосяжні наслідки,
– самогубство відомого рашистського блогера Мурза вказує на погіршення морального стану в російській армії,
– смерть сина глави «Роснефті» Сєчина свідчить про смертельну внутрішню боротьбу за владу, а значить, відсутність єдності у владних коридорах,
– смерть О. Навального говорить не тільки про зухвалість путінського режиму, а й про його страх втратити владу (цю невпевненість треба посилювати),
– поки російська преса насміхається над забудькуватістю американського президента, все більше ознак розумової деградації проступає у поведінці і висловлюваннях самого Путіна: це неодмінно позначиться на якості прийняття стратегічних рішень.
Робити точний прогноз під час війни неможливо, але існує висока ймовірність, що активні бойові дії завершаться в діапазоні кінець 2024 – початок 2025 р. Війна перейде у статичну фазу з періодичними спалахами активності, обстрілами, диверсіями. Але масованих наступів не буде.
Це при умові відновлення американської підтримки або збільшеня європейської. Без неї… залишається тільки Божественне Провидіння.
Деякою мірою затримка американської допомоги пішла нам на користь. З одного боку, європейські еліти краще усвідомили свою частину відповідальності за підтримку України і стали більше вкладати ресурсів в нашу боротьбу. З іншого – українська влада і суспільство усвідомили, що треба більш відповідально і наполегливо підходити до питання боротьби з Росією. Бо ніхто нам не допоможе, якщо самі собі не допоможемо. Тому нам треба більше цінувати західну допомогу і частіше за неї дякувати, а паралельно розвивати свій оборонно-промисловий комплекс.
Водночас необхідно зробити належні прагматичні висновки: коли американці чи європейці попросять нашої допомоги (а вони попросять), нам так само не варто рвати жили заради наших союзників, як вони не надривалися заради нас. Краще почати з надання нашим західним друзям 5 тисяч касок і глибокого занепокоєння, а далі буде видно. Хай їздять до нас, просять, благають. А ми прив’яжемо нашу допомогу до вирішення питання з відновленням нашого ядерного статусу. Ні, президент буде готовий допомогти без усяких умов, але ця «безвідповідальна парламентська опозиція» буде блокувати будь-яке голосування.
На сьогоднішній момент складається враження, що республіканська фракція в конгресі США ніколи не піде на виділення 60 млрд доларів для України. За лаштунками цього рішення стоїть Д. Трамп, який давно і тісно пов’язаний з Москвою. Треба усвідомити, що проблема не в кордоні з Мексикою, а в бажанні Трампа догодити Кремлю. На жаль, будь-яким ідеям Трампа беззаперечно вірять його виборці. Через настрої цих виборців Трамп диктує свою волю республіканцям в конгресі.
Це дуже погано для України сьогодні. І дуже погано для США завтра. Однак, через наростаючу інтелектуальну деградацію, значна частина як американського електорату, так і політиків не можуть мислити стратегічно. Ці люди досі думають, що вирішують питання з допомогою Україні. В той час, як їм слід було б зрозуміти, що вони допомагають собі.
Однак, коли одночасно зупиняється американська підтримка, польські фермери блокують український кордон, в Німеччині мусульманські підлітки вбивають українського хлопця, Китай публічно закликає США припинити постачати зброю Україні, в той же час Росія отримує величезну кількість зброї з Північної Кореї та Ірану, не виконуються плани мобілізації, наростають внутрішньополітичні протиріччя, а москалі захоплюють руїни Мар’їнки та Авдіївки, то це виходить за рамки раціонального аналізу. Тут можна тільки сціпити зуби, вирішувати проблеми, терпіти і чекати білу смугу після чорної.
Чорна смуга неодмінно чекає і «русскай мір».
Закон карми (що посієш, те і пожнеш) діє зі зростаючою силою. Спроба блокувати українську морську торгівлю та запровадження принизливих перевірок і затримок в рамках «зернового коридору» зазнала невдачі. Витіснення російського флоту з західної частини Чорного моря, звільнення Зміїного і вишок Бойка, регулярні удари по рашистській авіації і флоту в Криму привели до того, що Україна майже відновила довоєнні обсяги морської торгівлі. У січні 2024 р. загальний український експорт становив 3,1 млрд доларів. Зерновим коридором за півроку пройшли понад 660 кораблів, які перевезли близько 20 млн тонн вантажів до 32 країн світу.
Подальші удари українських морських безпілотників по об’єктах біля Новоросійська (через який проходить більша частина російського експорту нафти) можуть довести ситуацію до створення «нафтового коридору». Тоді вже українські моряки будуть перевіряти кораблі, які прямують з російських портів.
Широко анонсоване путінською пропагандою замерзання України і Європи взимку 2022-2023 рр. і радість більшості росіян щодо страждань інших людей увінчалися численними аваріями на комунальній інфраструктурі самої Росії взимку 2023-2024 рр. Європа і Україна не замерзли, а от сотні тисяч росіян у 30-градусний мороз страждають від відсутності в їхніх домівках опалення і водоспостачання від Владивостока до Петербурга. До цього 13 січня додалося масштабне відключення електрики, водопостачання й опалення в Ростові-на-Дону. Як казав Путін: «Мерзни-мерзни волчий хвост».
Регулярні намагання російської армії ракетними обстрілами зруйнувати українську інфраструктуру обертається потужними пожежами на території самої Росії.
Все це нагадує час виходу єврейського народу з Єгипта. Тоді фараон категорично відмовлявся відпустити єврейський народ з єгипетського рабства. За це Бог наслав на єгиптян 10 кар: нашестя комах, мор худоби, епідемії, загибель всіх першороджених та інші. Сьогодні московський фараончик не хоче залишити в спокої народ український. На скільки кар він прирікає свій власний народ? Час покаже. Але все одно доведеться відпустити українців на свободу.
Від моменту розпаду СРСР, а особливо після приходу до влади Путіна, багато людей в Україні (в тому числі автор цієї статті) наголошували на закономірності і неминучості російсько-української війни. Неможливо було точно передбачити, коли вона почнеться і як відбуватиметься, але те, що вона відбудеться, не підлягало сумніву. Але у важкі моменти на російсько-українському фронті нам не варто забувати і про другу половину цього прогнозу. Якщо початок російсько-української війни був закономірним, то і її кінець також буде закономірним. Тобто з надвисокою вірогідністю (99%) ми можемо говорити, що ця війна завершиться поразкою імперії. Так, Україні буде дуже важко, втрати будуть великими, ще багато територій можуть бути втрачені або спустошені, але перемога буде за нами. Навіть якщо ми уявили би найгірше – повну окупацію України рашистами, все одно Росія би програла. Тільки це зайняло би більше часу, а жертв було би в рази більше.
Капітуляція перед Росією забере більше українських життів, ніж продовження війни до перемоги. Російські звірства, репресії, мобілізація українських чоловіків до російської армії для продовження війни з Заходом принесе нашому народу незліченно більші втрати.
Останній випадок, коли українці капітулювали (Українська Народна Республіка у 1922 році) у сподіванні зберегти свої життя призвів до трьох голодоморів, колективізації, сталінських репресій і Другої світової війни. За час перебування в СРСР загинула рекордна кількість українців: близько 20 мільйонів. Це був справжній геноцид. Тепер у нас просто немає вибору, як воювати до перемоги.
Попри всі втрати Україні стратегічно не вигідно завершувати війну швидко. Час грав і буде грати на Україну. Якщо війна завершиться передчасно, то Росія не буде достатньо ослаблена, щоби розвалитися. Тоді через кілька років нас чекатиме наступна війна з рашистами. Нам треба не поранити, а вбити цього озвірілого Голіафа.
Внутрішньоросійські масові заворушення є НЕМИНУЧИМИ. Питання лише в тому, чи витримає Україна до початку російської кризи. Славетна путінська стабільність вже закінчується. Економічні проблеми будуть наростати. Державне управління буде погіршуватися. Вуличне насильство ставатиме буденним явищем. Росію чекають національні, регіональні та соціальні конфлікти. Росія не збережеться в сучасних кордонах. Впродовж наступних 10-20 років значна частина територій вийде з-під московського контролю.
Після президентських псевдовиборів у Росії в березні 2024 р. Путін залишиться правити ще на один термін. Це означатиме остаточну СТАЛІНІЗАЦІЮ Росії. Ідеалом правителя для кремлівського диктатора є саме Сталін. Тому після псевдовиборів він скасує мораторій на смертну кару, ще більше розквітнуть доноси та пропагандистська обробка населення, а під кримінальні покарання будуть підпадати не тільки за публічні висловлювання проти війни і влади, а й за НЕвисловлення підтримки диктатурі. Тобто мовчання або нейтральна позиція стануть неможливими.
За останній президентський термін Путіна було репресовано 116 тис. росіян. З них 10 тис. по кримінальних статтях, решта – по адміністративних. По статтях про «екстремізм», «виправдання тероризму», «дискредитація армії», «воєнні фейки», «заклики до санкцій» за останні 6 років було заведено 4667 кримінальних справ, фігурантами яких стали 5613 осіб. Це вже більше, ніж при Хрущові (4883 репресованих) і Брежневі (1057 репресованих). Путін поки що відстає тільки від Сталіна.
Жорстка цензура на критику помилок влади і воєнного командування навіть з боку відданих рашистів призведе до критичного накопичення невиправлених помилок, а також до психічних розладів у щирих та ідейних прибічників «русскага міра», яким просто заклеїли рота. Вимушене мовчання буде емоційно розривати їх зсередини. Хай усіх порозриває!
У Росії продовжиться обмеження вільного доступу до інтернет-ресурсів. Кордони будуть закриті. Якщо зараз кількість репресованих вимірюється тисячами, то невдовзі це число виросте до десятків тисяч. Кульмінацією путінського режиму стане запровадження розстрілів «ворогів народу». Атмосфера страху знову запанує по всій країні. Всі ці заходи тільки збільшать публічну підтримку Путіна. Ззовні буде здаватися, що його влада міцна, як ніколи. Але за кулісами цієї вистави всі елементи російського суспільства будуть руйнуватися. І от коли ця «бледная моль» нарешті досягне дна своєї деградації, вона здохне. Або вб’ють, або само помре.
Смерть диктатора створить умови для зупинки бойових дій та початку поетапного виведення російських військ з України. А потім будуть горіти Москва і Кремль. Коли і хто їх підпалить зараз сказати неможливо, але горіти будуть точно. Синім полум’ям.
Важливо розуміти, Путін помре не раніше, ніж підготує свою недоімперію до остаточного розвалу. Така його історична місія. Сьогодні він і більшість росіян мають за ідеал держави сталінський СРСР з епічною перемогою у «Великій Вітчизняній війні». І вони хочуть відновити «мудру» сталінську диктатуру, повторити «Перемогу над фашизмом» та відновити територіальну велич Радянського Союзу. «И за ценой не постоят». Навіть якщо на певному відрізку рашисти досягнуть успіху, в кінцевому випадку їх чекає цілковитий крах.
Поки Росія будує путінську версію СРСР, Україна демонструє чудеса стійкості.
За час війни росіяни випустили в сторону України більше 7,4 тис. ракет і 3,8 тис. дронів.
Пошкоджено 18 аеропортів та аеродромів, 344 мости та мостові переходи, понад 25 тис. км автошляхів. Втрати промисловості та підприємств нараховують щонайменше 426 великих і середніх приватних підприємств та держкомпаній, що були пошкоджені або зруйновані. Однак на Миколаївщині всі зруйновані мости уже відновлені.
Через війну Україна втратила 19,3% посівних площ. Понад 5 млн га понівечених війною орних земель сьогодні не використовується. За оцінками Міндовкілля, через війну грунтам нанесено збитків на понад 900 млрд грн.
Україна – одна з найбільш замінованих країн світу. Площа забруднення більша, ніж площа Австрії та Чехії разом узятих.
Зруйновано чи пошкоджено 10% від усього фонду житла та 500 храмів.
Від 24 лютого 2022 р. Росія пошкодила 1501 медичний заклад, 195 – зруйнувала вщент. Наразі повністю відновлено 474 медичні заклади, а 383 об’єкти відбудовані частково.
Станом на 25 грудня 2023 р. збитків зазнали 1907 об’єктів культурної інфраструктури у 274 територіальних громадах; з них 306 – знищені. Постраждали: клуби – 923, бібліотеки – 681, заклади мистецької освіти – 145, музеї та галереї – 106, театри, кінотеатри та філармонії – 35, парки, зоопарки, заповідники – 14, цирки – 3.
Внаслідок ворожих ударів зруйновано понад 200 шкіл, 1600 – пошкоджено. Це кожна сьома школа в Україні. Крім того, пошкоджено та зруйновано понад тисячу закладів дошкільної освіти та 586 – вищої освіти.
Станом на листопад 2023 р. в російському полоні офіційно перебували 4337 українців, зокрема 763 мирні жителі (неофіційно – ще 4 тисячі, з яких 1600 цивільних), близько 25 тис. українських мирних жителів зникли безвісти.
Виконано 49 обмінів і повернуто додому 2828 осіб, із них 2681 військовий і 147 цивільних.
СБУ проводить досудові розслідування у більш як тисячі проваджень про катування, тортури, побої та інші насильницькі дії, вчинені російськими окупантами стосовно цивільних. Тільки в окупованому Енергодарі через рашистські катівні пройшло понад 1,5 тис. українців.
З початку війни Силами оборони зафіксовано 465 фактів застосування Російською Федерацією боєприпасів, споряджених отруйними хімічними речовинами.
За два роки російські військові вбили на неокупованій території України 10 тис. цивільних дорослих, 522 дітей, 19 тис. дорослих і 1300 дітей поранили, 2290 зниклих дітей розшукує Національна поліція, 19546 дитини примусово переселені до Російської Федерації.
Труднощі з поповненням української армії характеризують наступні цифри. 3 млн чоловіків залишились на окупованих із 2014 року територіях. Приблизно мільйон перебуває за кордоном і ще 1,5 млн мають різні групи інвалідності. Майже 950 тисяч чоловіків, які перебувають в Україні, не працюють, не платять податки і не служать у війську. При цьому держава знає лише їхній податковий номер.
У 2023 році українські прикордонники затримали близько 8 тис. чоловіків, які намагалися перетнути кордон за межами пунктів пропуску, і 3 тисячі, які надали підроблені документи у пунктах пропуску.
Тим часом, люди продовжують створювати сім’ї та заводити діточок. Торік в Україні народилося 187 тис. маленьких українців, що на 32% менше, ніж до початку повномасштабного вторгнення. Із них найбільше – у місті Києві (19 979 дітей), Львівській (16 638), Дніпропетровській (14 433), Одеській (13 736), Київській (10 820), Рівненській (9 542) та Закарпатській (9 450) областях. Для порівняння у 2020 р. народилося 293 тис. немовлят. Показники народжуваності в Україні падають ще з 2013 року приблизно на 7% на рік.
Також було зареєстровано 186 тис. шлюбів. Лідерами за кількістю новостворених сімей стали Київ (21 802), Дніпропетровська (18 816), Одеська (13 740), Київська (11 712), Львівська (10 983) і Харківська (10 977) області. Розірвати ж стосунки вирішили у 8 разів менше пар – 24 тис.
За підсумками 2023 року експорт українських товарів склав 100 млн тонн, що на 112 тис. тонн більше, ніж у 2022 році. Втім, у вартісному вимірі показник впав на 18,7% – до $35,8 млрд. Це один з найнижчих показників за останнє десятиліття. У січні 2024 р. Україна експортувала 12 млн тонн продукції – це рекордний показник від початку повномасштабного вторгнення. Це лише на 2 млн тонн менше, аніж у довоєнному січні 2022 р.
Зростання ВВП України за 2023 р. – 5%.
У січні українська економіка продовжила тенденцію зростання. За попередніми оцінками Міністерства економіки зростання ВВП відбулося на рівні 3,5% (±1%) порівняно з січнем 2023 року.
Президент В. Зеленський в інтерв’ю FoxNews слушно зафіксував українську позицію: «Він (Путін) ніколи не зупиниться, доки він не програє в цій війні. Мій сигнал: не вимагайте повторювати Мінські угоди на іншій частині нашої території. Ні – жодним новим замороженим конфліктам, я в них не вірю і я не довіряю йому».
За останні півроку Україна продовжила процес зміцнення своєї державності:
1) Українська ІТ-армія злила дані 3000 компаній РФ і доволі успішно боронить наш інфопростір.
2) Розпочато укладення безпекових угод з союзницькими державами. Це забезпечить нам не спонтанну, а систематичну міжнародну допомогу.
3) 22 січня 2024 р. президент В. Зеленський видав указ «Про історично населені українцями території Російської Федерації». Документ передбачає «протидію дезінформації», «розвиток взаємодії між українцями та поневоленими Росією народами», «висвітлення… правдивої історії етнічних українців на історично населених ними землях у межах Російської Федерації». Таким чином, Україна зробила важливий крок для переходу від оборонної до наступальної стратегії у протидії російській експансії. Можна сподіватися, що цей указ стане імпульсом для тих історичних українських земель, які захочуть звільнитися від московського панування та возз’єднатися з матір’ю-Україною.
4) Організовано масове виробництво дронів, роль яких у стримуванні агресора день-у-день зростає. Зараз їх виготовляють приблизно на 200 заводах. Україна вже використовує не тільки надводні, а й підводні і наземні дрони. Дальність повітряних дронів постійно зростає і вже сягає 800-1000 км.
5) Усвідомлюючи значення безпілотників, 6 лютого 2024 р. президент В. Зеленський видав указ про створення в структурі ЗСУ Сил безпілотних систем.
6) Удари українських безпілотників по нафтових і нафтопереробних об’єктах Росії свідчать, що Україна може взяти під контроль більшу частину російського нафтового експорту, який проходить здебільшого Чорним і Балтійським морями. Якщо це станеться, то загроза значних економічних збитків може змусити Путіна піти на певні домовленості, а у нас з’явиться потужний козир. Щонайменше, постійні удари по нафтових терміналах і нафтопереробних заводах можуть привести до укладення негласної угоди, коли українці не будуть атакувати російські порти, а Росія припинить руйнувати ракетами всю чи якусь частину української інфраструктури. Однак поки що наші удари не мають необхідної періодичності та потужності.
7) На кінець 2023 року в українській «Вікіпедії» налічувалося 1,3 млн статей. За кількістю публікацій вона обіймає 14 сходинку у світовому рейтингу. За 2023 р. в українській «Вікіпедії» з’явилася 84 431 нова стаття. Торік зафіксовано майже 1,2 млрд переглядів сторінок. Це – на 12% більше, ніж у 2022-му (1,06 млрд). Абсолютне річне зростання становить 128 млн переглядів.
За 7 років популярність української версії зросла на 124%. Лідером 2023 року стала стаття про Україну – вона набрала майже 1,7 млн переглядів. На другому місці – стаття про повномасштабне вторгнення Росії в Україну – її переглянули 1,3 млн користувачів. Закриває трійку лідерів стаття про письменника Тараса Шевченка – її шукали майже мільйон разів.
Натомість, популярність російської онлайн-енциклопедії на території України рекордно впала. Частка переглядів російської «Вікіпедії» в Україні знизилась до 47% (-9%) і на 15 млн – зі 113 млн переглядів до 98 млн. Водночас українська “Вікіпедія” швидко наздоганяє російську за кількістю переглядів на території України. Частка переглядів українського розділу зросла до 38% (+6%) – було 65 млн, стало 80 млн переглядів (+15 мільйонів).
8) Кількість твітів українською мовою з лютого 2022 р. зросла на 87%. Науковці переконані, що дані свідчать про «свідомий вибір користувачів на користь більш української (онлайн) ідентичності та самовизначення себе українцями».
9) Кількість українців, які використовують виключно українську мову в побуті, також зросла від початку повномасштабного вторгнення. За даними опитування, яке проводили у серпні 2023 року, їхня частка складає 59% громадян.
10) В Офісі Уповноваженого із захисту державної мови повідомили, що в ефірах 14 загальнонаціональних радіостанцій не знайдено жодного випадку трансляції російськомовної пісні. З 8334 пісень, які звучали впродовж двох днів, 5599 були виконані українською мовою (67,3%), 2732 – офіційними мовами ЄС (32,7%), три – грузинською.
11) Опитування соціологічної групи «Рейтинг», проведене 10-11 лютого 2024 р. показало, що 85% українців в цілому впевнені, що Україна зможе відбити напад РФ.
Так тримати, українці! Доведем путлера до інфаркта!
На останок про літній контрнаступ. Восени 2023 р. стало зрозуміло, що він все-таки зазнав невдачі. У своїй статті «Рік війни: підсумки і тенденції» я написав, що в літній кампанії минулого року математика (тобто кількісні показники) грають проти України, але я вірю в чудо. Таким чином, я лише натякнув на свої сумніви. Адже не міг написати інакше, щоб не підбурювати песимістичні настрої. Підрахунки тоді показували, що росіяни переважали нашу армію по всіх показниках. Не було ЖОДНОГО показника, по якому б українське військо переважало рашистів. По безпілотниках, бронетехніці, гарматах, мінометах, ПТРК, ПЗРК, боєприпасах росіяни кількісно переважали; по кількості, навченості і стійкості бійців не поступалися, а по літаках та ударних вертольотах мали абсолютну перевагу.
Тобто фактора прориву ворожої оборони просто не існувало. А в умовах панування російської авіації навіть спроби створити локальну перевагу у силах і засобах зводилися нанівець. Єдиним чинником, який міг на окремих ділянках допомогти прорвати оборону орків, були великі рої безпілотників. На наявність таких роїв дронів робилися натяки в деяких вітчизняних публікаціях. Однак на полі бою ми цих роїв так і не побачили. Нашим звитяжним воїнам при цьому все-таки вдалося прорвати першу лінію оборони противника і створити Роботинський виступ. Поясненням цьому може бути тільки жертовний героїзм солдат та майстерність офіцерів.
В тій же річної давності статті я висловлював побоювання, що навіть успішний прорив до Токмака або Мелітополя ще не гарантував нам перемогу. Адже ворог, маючи достатні резерви, міг завдати потужних флангових ударів і спробувати оточити наші війська прориву. Все могло завершитися болісним розгромом нашого угруповання і наступом росіян на місто Запоріжжя. Наслідки такого сценарію були б надзвичайно важкими.
Але якщо я, як простий аналітик, який не мав доступу до секретної інформації, розумів небезпеку контрнаступу на Мелітополь без належного забезпечення, то його мали розуміти і в нашому Генштабі. Якщо в Генштабі сподівалися, що Росія на Півдні не має достатньо резервів (а певний час так і здавалося, бо командування хвиля за хвилею вводили в бій все нові українські резерви, сподіваючися виснажити противника), то це була груба помилка, з якої необхідно зробити серйозні висновки. В тому числі, кадрові. На помилки саме командирів вказувало і те, що вже після першої доби наступу на Роботине стало зрозуміло, що війська несуть неприпустимо великі втрати й обраний план прориву необхідно міняти.
Незважаючи на це, невдалий наступ продовжувався ще дві доби, поки нарешті командування не змінило тактику з атак бронегрупами на атаки дрібними підрозділами піхоти. Не розробили наші генерали й ефективної тактики подолання щільних мінних загороджень, хоча росіяни почали їх застосовувати ще восени 2022 р. на правобережжі Херсонщини. Саме суцільне мінування дало змогу росіянам організовано евакуюватися на лівий берег, уникнувши оточень та помітних втрат техніки (порівняйте з нашим виходом з Авдіївки). Вже тоді я написав, що росіяни блискуче здійснили евакуацію і ця операція ввійде до підручників з військового мистецтва. Вочевидь, той досвід нашими генералами врахований не був. Важко сказати, на якому рівні приймалися ті чи інші рішення, але це точно привід для детального розбору наслідків відданих наказів і розпоряджень.
Не спрацював і замисел нашого Генштабу розтягнути ворожу оборону і ввести в оману російських генералів. Спроби Російського добровольчого корпусу та Легіону свободи Росії зайти Білгородську область Російської Федерації, а українських підрозділів наступати в районі Бахмуту, херсонських островів та на інших ділянках не мали очікуваного ефекту. Серед іншого, це означало, що у противника достатньо резервів.
Крім того, напередодні контрнаступу рашисти завдали влучних ракетних ударів по місцях зберігання щойно поставленої західними союзниками техніки, в тому числі знищивши значну частину ракетного озброєння і цінних боєприпасів. А наприкінці грудня 2023 – на початку січня 2024 рашисти знову завдали точних ударів по наших військових підприємствах, практично паралізувавши нашу ракетну програму. Неодноразові нищівні удари російських ракет по наших військових і промислових об’єктах підводять тільки до одного висновку: або грубо порушується суворий режим секретності, або Росія має високопоставлених агентів в українському керівництві. На жаль, інформація про арешти по цим фактам в медіапростір не потрапляла.
Усвідомлюючи ризики наступу на Роботине-Токмак-Мелітополь, я у своїй статті висловив думку, що за наявних сил успіх українського контрнаступу можливий тільки на одному напрямку: від Херсона через Дніпро на Перекоп. Саме там українські війська не мали небезпеки контрудару рашистів з правого флангу і, навпаки, швидким просуванням могли дезорганізувати відповідний лівий фланг оборони рашистів. Однак і там це могло мати успіх тільки при потужній протиповітряній обороні, яка не дала б російській авіації бомбити переправи через ріку. Тоді ж я зазначив, що навіть частковий успіх такої операції зі створенням стійкого і глибокого плацдарму на лівому березі Дніпра вже буде гарним і перспективним досягненням, яке згодом можна буде перетворити з успіху оперативно-тактичного на оперативний. Наш Генштаб чудово розуміє перспективність навіть тактичних плацдармів на лівобережжі Дніпра, тому приділяє їх створенню й утриманню особливу увагу.
Поза всяким сумнівом наші генштабісти розглядали варіант контрнаступу від Херсона на Перекоп. Однак росіяни підривом Каховської греблі звели ці плани нанівець. Загалом можна констатувати, що в питанні нашого контрнаступу російське командування повністю переграло командування українське. Росіяни точно визначили напрямок майбутнього українського контрнаступу, побудували потужну ешелоновану оборону, розробили ефективний і варіативний план оборони, забезпечили кількісну перевагу по всіх показниках, завдали болючих ракетних ударів по наших тилах, не піддалися на відволікаючі маневри, унеможливили нашу переправу на херсонській ділянці фронту. Визнавати це неприємно, а не визнавати – смертельно. Це не означає, що наш Генштаб працював погано. Однак, у несприятливих обставинах, він не зміг придумати таку комбінацію, яка б зробила контрнаступ успішнім.
Вивчаючи уроки невдалого контрнаступу, можемо поставити собі запитання: чи можна було тоді взагалі не наступати влітку, щоб зберегти людей і техніку? Взимку нерозтрачені резерви дали б змогу успішніше протистояти російському натиску на Часів Яр, Вугледар, Білогорівку, Торське, Куп’янськ. Ми не втратили б Авдіївку. Важко відповісти однозначно. Але треба розуміти, що навіть той недостатній обсяг воєнної техніки і боєприпасів Захід поставляв нам навесні 2023 р. саме під задачу літнього контрнаступу. І не факт, що ми би отримали цю зброю без намірів прориву російської оборони. Подробиці дізнаємося вже після перемоги.
Разом з тим, успіхи російського Генштабу не означають їх безпомилковості. Якщо українці змогли відносно успішно наступати все літо в умовах, в яких воєнна наука наступати забороняє, то це приводить до висновку про невисоку компетенцію принаймні частини російських генералів. Також, на наше щастя, всі два роки війни російський Генштаб обирає для своїх наступів відносно вигідні для нас ділянки фронту. Якби якість цих рішень була вище, наше становище було б значно важче.
У підсумку зазначимо: якщо Україна успішно завершить витиснення рашистів з моря та скине їх з неба, тоді сформуються умови для їх викидання і з української землі.
І пам’ятайте: ніколи країна, у якої на гербі курча, не переможе країну, у якої на гербі виделка.
Микола СЛОБОДЯНЮК, доктор історичних наук, професор,
спеціально для «Української лінії»
