(Аналіз основних тез експертного середовища)
Загальною думкою експертного середовища є та, що міжнародні кризи, такі як війна в Україні, є історичними розривами, що викликають глибокі зміни в парадигмах систем альянсів і межах впливу. У довгостроковій перспективі вони створюють нову конфігурацію балансу сил, що вимагає від акторів здатності передбачати та адаптуватися.
Неочікуваною видається теза про те, що Африканський континент є геополітично, а певним чином і географічно, знаходиться на передньому краї війни з України.
У багатьох відношеннях африканські країни не мають таких же можливостей стійкості, як великі держави тому інтереси африканських країн можуть сильно постраждати від повернення війни як інструменту врегулювання міжнародних відносин.
Війна в Україні поклала кінець відносно мирних десятиліть на європейській землі, відроджуючи моторошні спогади про дві світові війни. У світлі глобалізованих процесів ударна хвиля війни швидко накрила африканський континент.
Геополітичні та геоекономічні наслідки війни в Україні на африканському континенті «тримаються на п’яти слонах», а саме:
1. Небезпека зміни світового порядку від системи, заснованої на правилах дотримання міжнародного права до системи, орієнтованої на владу сили.
2. Підвищений ризик глобального стратегічного дисбалансу.
3. Поглиблення геоекономічної крихкості країн Африканського континенту.
4. Маргіналізація Африки у «Великій грі», що відбувається у світі.
5. Перетворення Африки на театр стратегічного протистояння між домінуючими світовими силами.
- Небезпека зміни світового порядку
Підпорядкування міжнародних відносин верховенству права, а не логіці сили – центральне питання співіснування міжнародного суспільства. Прагнення зменшити простір для застосування сили на користь міжнародних стандартів реалізовувалося на Конгресі у Відні у 1815 р., потім зі створенням Ліги Націй у 1919 р. спадкоємицею якої стала ООН у 1945 році.
Війни, які відбулися після 1990 року, спиралися більше на міжнародне право, щоб надати їм легітимність, а не просту волю захищати національні інтереси залучених держав. (як приклад наводяться операція «Буря в пустелі» 1991 р., що сприяла відновленню суверенітету Кувейту та війна проти Іраку 2003 р., яка велася на підставі ймовірного володіння зброєю масового знищення).
Таке регулювання міждержавних відносин значною мірою слугувало на користь африканським країнам. Не маючи таких же силових важелів, як великі держави, інтереси африканських країн, природно, були краще захищені в рамках системи заснованій на силі закону, ніж у системі, яка спирається на силу зброї.
Вторгнення Росії в Україну є переломним моментом у процесі узаконення насильницьких зовнішніх дій держав шляхом посилання на закон. Аргументи, висунуті Москвою щодо вторгнення в Україну, ідеально відповідають системі, заснованій на збройній силі. Така ситуація стає основною геополітичною проблемою для Африки, оскільки як казав Ред’ярд Кіплінг: “Ніхто не може протистояти спокусі Африки”.
2. Підвищений ризик стратегічного дисбалансу
В цілому Міжнародний порядок сьогодні сильно дестабілізований українським конфліктом. Крім того, не можна випускати з уваги той факт, що Європа стояла біля витоків двох світових воєн. Враховуючи наявні військові сили та постійну небезпечну ескалацію в веденні військових дій, ризик великого вибуху наразі існує.
Що ще гірше, серйозна погроза застосувати ядерну зброю кидає серйозний виклик для майбутнього людства. Ризик, який, як ми думали, зменшився після кубинської кризи 1962 року. Переконання двох стратегічних антагоністів США і СРСР, що застосування ядерної зброї призведе до взаємного знищення, призвело до переговорного процесу та підписання низки угод про скорочення стратегічних озброєнь (СНО).
Безперечно те, що гонка озброєнь, посилена війною в України в поєднанні із загрозою застосування зброї масового знищення послаблює значною мірою і без того важке становище африканських країн. Більшість країн не мають оборонної промислово-технологічної бази та значних фінансових коштів для закупівлі складної військової техніки.
Африканське прислів’я говорить: «Коли б’ються два слони, то в савані від цього страждає трава», але експерти наводять інше, лаоське: «Коли б’ються слони, гинуть мурахи».
3. Поглиблення геоекономічної крихкості країн Африканського континенту
За оцінкою експертів, війна в Україні означає голод в Африці, оскільки Росія та Україна для багатьох є основними постачальниками зерна.
Проблеми, пов’язані з продовольчою безпекою, призводять до політичної нестабільності, радикалізації, нелегальної імміграції і народних повстань.
Початок війни призвів до різкого зростання цін на зернові та енергоносії.
4. Закріплення маргіналізації Африки
У «Великій грі» сильних світу на тлі війни в Україні, Африка постає як маргінальна сутність позбавлена необхідних засобів впливу на стратегічні рішення міжнародної системи.
Африканський розвиток, економічна та політична стабільність відходять на другий план.
Рішучість Росії підкорити Україну пояснюється її бажанням знову стати глобальною державою. На доказ цього наводяться слова Збігнєва Бжезінського зі статті «Передчасне партнерство», у якій він стверджує: «Не можна не підкреслити, що без України Росія перестає бути імперією, але з підпорядкуванням України, Росія автоматично стає імперією».
Висновок щодо майбутньої архітектури розподілу сфер впливу видається досить спрощеним, тим не менш, його слід навести.
Таким чином, чи можуть у найближчому майбутньому виникнути три основні полюси влади: західний полюс, відбудований навколо США, слов’янський полюс у пошуках відродження на чолі з Росією та швидко зростаючим китайським центром.
Все говорить про те, що відносини між цими різними полюсами влади набудуть набагато більш конфліктного характеру, ніж кооперативного. Це важко назвати «багатополярністю».
5. Перетворення Африки на театр стратегічного протистояння між домінуючими світовими силами.
Існує небезпека побачити, як Африка перетворюється на звичайний театр стратегічного протистояння між домінуючими державами. Окрім ризику маргіналізації, Африка може стати театром протистояння між іноземними державами, які прагнуть зміцнити свої союзи та розширити сфери впливу.
В цьому контексті війна в Україні виступає і як фактор-прискорювач нової фази суперництва між світовими державами на африканському континенті.
Останнім часом Росії вдалося закріпити свої позиції в низці африканських країн, таких як Лівія, Центральноафриканська Республіка і Малі.
Повернення російського флоту в Середземне і Червоне моря, переговори з Суданом щодо будівництва військово-морської бази викликали невдоволення Заходу.
Водночас, західні держави дуже скептично дивляться на економічну, фінансову та військову присутність Китаю в Африці.
Вважається, що три держави прагнуть істотно посилити своє суперництво на африканській землі.
Захід ставить завдання забезпечити голоси на континенті, який має 54 місця в міжнародних організаціях, а також здійснювати певний контроль над сировиною, гарантувати їх відповідну стратегічну автономію.
«Африканський резервуар» може бути, використаний Західним полюсом, щоб запобігти Росії використовувати свої вуглеводневі та харчові потужності як зброю, з одного боку, і принаймні обмежити доступ Китаю до природних ресурсів з іншого.
Проблемою залишається неспроможність Африки розробити і проводити спільну зовнішню політику. Свідоцтвом цього є голосування за резолюцію ООН від 2 березня, що засуджує вторгнення Росії в Україну. 29 країн Африки проголосували «за», 16 – утрималися,
8 не брали участі в голосуванні. Еритрея проголосувала проти резолюції.
Голосування стало підтвердженням відсутності координації і єдності в Африканському союзі. В організації спостерігається дефіцит конкретних результатів і досягнень з точки зору зовнішньої політики. Подолання цієї ситуації могло б позитивно вплинути на припинення війни і покращення стратегічної позиції Африки.
Вінстон Черчилль казав: «Ніколи не дозволяй гарній кризі пропасти даремно».
Володимир ВОЛОШЕНЮК, для «Української лінії»