«ВІЗ І НИНІ ТАМ»

Російсько-українська війна показала всьому світу, що армія рашистів та уряд у своїй жадобі до наживи відрізняються хіба що масштабами. Якщо солдатам вистачає вкрадених в українських помешканнях пральних машин, будівельної черепиці, жіночої білизни чи собачих будок, то їхнє політичне керівництво цікавлять ресурси завдяки яким можна підсилити економіку держави, а відтак – свої статки, та шантажувати світ. У 2014 році, коли розгорілася війна на Донбасі, росія викрадала українське вугілля та устаткування шахт, у 2022 році вже встигла «привласнити» лізингові літаки та майже півмільйона тон українського зерна на суму в 100 млн доларів. Викрадення вугілля вісім років тому світова спільнота спостерігала без зайвого галасу, адже їх воно не зачіпало, літаки теж виявилися не надто великою проблемою, а ситуація із зерном всіх насторожила. Справа в тому, що росіяни, окрім викраденого зерна, заблокували в українських портах 25 млн тонн експортного збіжжя, а це в недалекому майбутньому загрожує світові глобальною продовольчою кризою.

Останніми десятиліттями в Україні доволі продуктивно розвивався аграрний сектор, а з виходом українських фермерів на світовий ринок, тут спостерігався справжній бум. Лише останніми роками Україна експортувала близько 40-45 мільйонів тонн зернових, окрім цього кілька мільйонів соняшникової та ріпакової олії. Майже весь експорт аграрної продукції йшов через три українські порти в Одесі, Маріуполі та Миколаєві. Від моменту вторгнення росії на українські території рашиський флот заблокував акваторії Чорного та Азовського морів і експорт припинився. Це призвело до різкого зростання світових цін на зерно та рослинне масло. Але спочатку європейські політики не придавали цьому великого значення і не зважали на заклики українських аграріїв про небезпеку, яку несе блокування. З часом, коли всі зрозуміли, що війна в Україні перейшла в довготривалу фазу, забили на сполох. Адже українське зерно купує південь Європи, Північ Африки, Близький Схід, південно-східна Азія та Китай. Це не мало не багато 400 мільйонів осіб, які можуть залишитися без хліба, а низка країн Африки та Азії зіштовхнутися з голодом. «Питання про продовольчу безпеку світу та голодні бунти ми піднімаємо, починаючи з перших днів війни, і говоримо на весь світ, що Україна настільки важлива для продовольчих ланцюжків всього світу, що подальше блокування Росією портів України призведе найближчим часом до глобального голоду», – розповів українському «Суспільному радіо» член президії «Асоціації українського клубу аграрного бізнесу» Алекс Ліссітса.

Обставини, що склалися, чудово розуміє кремль, тому намагається використати їх на свою користь, як завжди методами шантажу та залякування. Між-іншим держсекретар США Ентоні Блінкен вже заявив в Радбезі ООН, що росіяни використовують блокаду продовольчого експорту як зброю у війні проти України: «Схоже, російський уряд вважає, що використання продовольства в якості зброї допоможе домогтися того, чого не вдалося в ході вторгнення, – зломити дух українського народу. Постачання їжі для мільйонів українців і мільйонів інших людей у всьому світі в буквальному сенсі взято в заручники», – зазначив він під час свого виступу.

Ситуація певною мірою патова, адже кремль давно не зважає на міжнародні закони і порядки та практично не веде ні з ким переговорів, якщо там не має його інтересів. Отож, світові політики вже кілька місяців «ламають» голови як розблокувати українські порти та доставити вкрай необхідне зерно в країни, що його потребують.

Варіантів деблокування є декілька. Спробуємо детально розглянути кожен із них. Перший – повне припинення війни. На жаль наразі, з огляду на заяви політиків з українського та російського боку про подальше ведення воєнних дій, це не можливо. Другий – військовий. Для цього потрібно, аби Україна прорвала блокаду, тоді за допомогою «міжнародного конвою», який би супроводжував українські судна, можна було б вивезти збіжжя з Одеси через Босфор. Нещодавно газета The Times повідомила, що Велика Британія розглядає план відправлення «військового конвою» до Чорного моря для супроводу суден, що експортують українське зерно. Буквально відразу в Офісі президента України заявили, що повністю підтримують цю ідею. Зокрема, радник керівника ОП Михайло Подоляк 26 травня в ефірі українського телемарафону сказав наступне: «Я підтримую британську концепцію. Це зернові конвої. Це єдиний формат, що може працювати. Тоді не буде шантажу, тоді все буде чітко працювати».

За інформацією того ж The Times США заявили, що готові надати Україні протикорабельні ракети та ракети великої дальності. А нещодавно на зустрічі контактної групи з оборони України поставити необхідні ракети ЗСУ пообіцяла Данія. Маючи таку зброю, військові ЗСУ, зважаючи на досвід ведення війни проти агресора, могли б розблокувати порти, але не в найближчій перспективі. Адже зброю, що потрібно доставити, навчити військових користуватися нею, а це все займе певний час, якого судячи з усього у союзників України немає. Тим більше, що все це поки лише розмови, а конкретики в діях європейців замало. Розуміючи це президент України Володимир Зеленський виступаючи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі 23 травня запропонував європейським державам перейти від розмов до дій та створити «гуманітарний коридор» для вивезення зерна: «Дуже важливо, щоб всі прийшли до предметних кроків і зробили конкретний коридор щодо експорту нашого зерна. 22 млн тонн ми повинні експортувати, тому що буде дефіцит, всюди, в Африці, в Азії, в країнах Європи… Треба домовлятися і робити такий коридор, проти таких гідних країн світу (Британія, Польща, Туреччина, а також ООН) росія не буде виступати, я в цьому впевнений». Але як кажуть в Україні: «віз і нині там».

Третій – санкційний тиск. Тут варто зауважити, що наявні нині санкції, не настільки дієві, як хотілося б. Європі конче необхідно «наступити» на свої інтереси та все ж запровадити нафтове та газове ембарго проти росії, що зробить її більш поступливою під час переговорного процесу. Спеціалісти Світового банку підрахували, що санкції на нафту та газ призведуть до того, що через місяць-півтора країна-агресор просто не зможе вести війну. Але нафто-газове ембарго надто болісно може вдарити не лише по росії, але й окремих країнах Євросоюзу, саме тому на європейському дипломатичному фронті розгорнулися запеклі баталії щодо його запровадження чи не запровадження. Найбільший радикальний противник ембарго Угорщина. Травневі зустрічі європейських політиків у Брюсселі не дали бажаних результатів, а в 6-му пакеті санкцій, ухваленому 30 травня, ЄС погодив запровадження не повного ембарго, лише на дві третіх імпорту російської нафти. Від таких обмежень росія втрачатиме на рік 10 млрд доларів – прямо скажемо не надто великий удар по рашиській військовій машині.

Наступний раз лідери ЄС зберуться з цього питання в кінці червня. І ту знову час грає не на користь деблокади українських портів.

Четвертий – переговорний-політичний. Він найбільш прийнятний для в всіх у ситуації, що склалася. Але також і найбільш складний, беручи до уваги практику ведення переговорів росії. Цей варіант апріорі передбачає під собою поступки агресору. І тут виникає питання: як їх сприйме українське суспільство? Судячи з останніх заяв, які лунали з боку російського МЗС, вони готові до деблокади українських портів, але натомість вимагають зняття санкцій з російського експорту та розмінування українських портів. Цю позицію чітко висловив заступник міністра МЗС Анатолій Руденко: «Тут потрібно…глибоко дивитися на весь комплекс причин, який спричинив нинішню продовольчу кризу, і в першу чергу, це ті санкції, які введені проти росії з боку США та ЄС, які заважають нормальній вільній торгівлі. в тому числі і продовольчими товарами, включаючи пшеницю, добрива та інші речі. Тому це питання потрібно розглядати дуже комплексно і всебічно: якщо наші партнери хочуть досягти успіху в цьому питанні, то потрібно, зокрема, вирішувати проблеми, пов’язані зі скасуванням тих санкційних обмежень, які були накладені на російський експорт». Згодом, під час телефонної розмови прем’єра Італії Маріо Драгі з путіном (26 травня) російський тиран, ще раз підтвердив позицію москви: «російська федерація готова зробити свій вагомий внесок у подолання продовольчої кризи за рахунок експорту зерна та добрив за умови зняття політично мотивованих обмежень з боку Заходу».

Враховуючи ймовірну загрозу загибелі мільйонів людей від голоду США та ЄС могли б піти на такі кроки. Тоді виникає наступне питання: де гарантії, що росія в майбутньому не використовуватиме шантаж у таких ситуаціях, з вигодою для себе? Це добре розуміють в Європі тому не йдуть на поступки. Так, глава Міноборони Великої Британії Бен Воллес наголосив, що ЄС не готовий піддаватися російському шантажу: «Це зерно для всіх, Лівія, Ємен, люди у всьому світі покладаються на це зерно, щоб прогодувати себе. Закликаю росію вчинити правильно в дусі гуманності, дати можливість Україні експортувати зерно та припинити його красти. Не говоритимемо про санкції, давайте чинити правильно», — заявив він. У свою чергу речниця Білого дому Карін Жан-П’єр на брифінгу 26 травня підкреслила, що США виключають запропонований кремлем варіант. «Санкції США та партнерів не забороняють експорт українських або російських продуктів агропромислового комплексу, також вони не забороняють банківські перекази або рух кораблів, необхідний для цього експорту. Тому жодних обговорень зняття санкцій немає», – наголосила вона. В ЗМІ майже кожного дня з’являється інформація про ведення переговорів із кремлем з даного питання, але конкретики ніякої.

П’ятий – вивезення експортного збіжжя суходолом чи річковими шляхами до ЄС, а звідти в країни Азії та Африки. Варіант вимагає чіткого логістичного плану. Алекс Ліссітса каже, що є варіант з транспортуванням зерна Дунаєм до Констанци, а звідти кораблями по 50-60 тис. тонн до Африки та інші країни світу. Але експерт зауважує, що портовими елеваторами в Констанці користується Румунія, яка експортує звідси свою кукурудзу, тому якщо і впишемося тут зі своїм зерном, то невеликою кількістю. Транспортування суходолом передбачається залізницею та автотранспортом. Пункти доставки – польські та прибалтійські порти. До речі, заради логістики в литовський порт Клайпеди, США навіть розглядали можливість скасування санкцій проти білорусі на півроку в галузі виробництва калійних добрив. Але розуміючи, що білорусія повністю залежна від кремля – відмовилися. Значну роль у цьому зіграв прокладений логістичний маршрут залізницею в обхід білорусі через територію Польщі до литовської станції Шештокай, а звідти в порт Клейпеда. Два перші потяги з українським зерном вантажністю в 1,3 тис. та понад 1,4 тис. тонн були доставлені в пункт призначення 24 та 27 травня. У процесі перевезення брали участь дві залізничні компанії – польська Lotos Kolej та литовська LTG Cargo. Перша довезла вантаж з України до Литви, а з польського кордону до Шештокая перевезення зерна забезпечила LTG Cargо.

Ще раніше (6 травня) до Австрії прибув перший потяг з українською кукурудзою. Цей логістичний маршрут за підтримки українських урядовців налагодила українська компанія «Агросем».

«Клієнти і в Україні, і в Австрії задоволені результатом, але процес був складний, особливо через різницю між шириною колій в Україні та Європі. Це потребувало пошуку станцій, де можна було б здійснювати перевантаження з українського потягу до австрійського, а також потрібно було з’ясувати наявність вільних вагонів в обох країнах. Але ми впевнені, що потяг курсуватиме щотижня, доставляючи продукцію до Європи. Ми маємо все зробити для того, щоб українські аграрії могли реалізувати свою продукцію в Європі по ринкових цінах», — зазначив директор «Агросему» Олексій Кулик під час зустрічі потяга.

Ці налагоджені логістичні ланцюжки поки не дають очікуваного результату, бо спроможність експортування замала. В місяць з України потрібно експортувати до 5 мільйонів тонн зерна, а наразі вдалося в березні експортувати 370 тис. тонн зернових і 40 тис. тонн олії, в квітні 970 тис. тонн зернових і 150 тис. тонн олії. В травні динаміка зростання значно збільшиться через нещодавно відкритий маршрут через Польщу до Литви, але цього буде все одно замало, аби задовольнити всі потреби споживачів. Щоб вийти на необхідні 5 млн тонн в місяць потрібно щодня українською залізницею відправляти понад 166 тис. тонн. Завдання надто складне для виконання.

Утім, навіть з усіма труднощами саме цей варіант є найбільш реалістичний і, найголовніше, беручи до уваги перші потяги з українським зерном в європейських країнах – дієвим. Саме тому потужності тут потрібно нарощувати до можливого максимуму. Також маємо чітко розуміти, що в довгостроковій перспективі наземний шлях скоріш за все буде основним у питанні експорту українського зерна. А відтак вже зараз потрібно облаштовувати необхідні для цього елеваторні зерносховища в Західній Україні на кордонах з Польщею, куди б могли аграрії завозити новий врожай, аби не сталося чергової продовольчої кризи в майбутньому та через неможливість збуту власної продукції не збанкротували українські фермери. Звичайно, що все це величезний об’єм роботи, який потребує значних фінансових затрат і він однозначно призведе до здорожчання збіжжя, але в кінцевій меті – вбереже сотні мільйонів людей від голоду та залишить Україну на світовому аграрному ринку.

Володимир ГІНДА, для «Української лінії»