Історія німецької соціал-демократії засвідчує домінування пацифістських настроїв. Напередодні Першої світової війни есдеки були проти імперіалістичної бійні. Але проголосували зрештою за військові кредити та не прийняли тезу і практику ленінської трансформації війни імперіалістичної на війну громадянську. У міжвоєнний період есдеки були проти реваншизму та намагалися підтримували хистку демократію Веймарської республіки. Ті соціал-демократи, які не стали нацистами, опинились у концтаборах. У Західній Німеччині тільки «Годесберзька програма» соціал-демократів 1959 року прийняла нову історичну реальність розколу країни за умов холодної війни.
Нова східна політика соціал-демократа Віллі Брандта посприяла мирній трансформації ситуації в Європі, що забезпечило сприятливі умови для відновлення німецької національної єдності. Після 1990 року соціал-демократи також переважно були на боці німецької «м’якої сили» та розглядали зовнішньополітичний курс як антитезу силовій політиці. Тому швидка адаптація канцлера Олафа Шольца до військової реальності в Європі після путінської збройної агресії проти усієї території України є не тільки його персональною заслугою, а й стала маркером історичного повороту німецької політики. Звичайно, не варто заперечувати роль особистості в історії та її вплив на ключові рішення. На перший погляд факти політичної біографії чинного канцлера не давали підстав вважати, що сприйняття нової реальності відбудеться відносно швидко.
Народився Олаф Шольц 14 червня 1958 року у робітничій родині в Нижній Саксонії. Його юнацькі роки припали на період завершення німецького економічного дива часів Аденауера та підйому до влади есдеків. Тому не дивно, що політична соціалізація Шольца була пов’язана з лівоцентристською народною партією. Він у 17 років вступив до соціал-демократичної партії. Робив кар’єру у молодіжному союзі соціал-демократів, де 1982-1988 був заступником керівника. У 1985 році Шольц закінчив Гамбурзький університет за фахом право зі спеціалізацією на трудовому праві. Період канцлерства християнського демократа Гельмута Коля (1982-1998) був важливим для становлення Шольца як опозиційного політика та адвоката у трудових суперечках. Помітний вплив на внутрішньопартійну кар’єру Шольца мав колишній канцлер есдек Гельмут Шмідт (1974-1982). Своїм прагматизмом та здатністю реалістично оцінювати ситуацію Шольц нагадує саме Шмідта. Останній підмітив це та сприяв просуванню свого протеже у власній політичній вотчині – Гамбурзі – місті з багатими соціал-демократичними традиціями. Зрештою, Шольц в 2000-2004 роках, коли при владі в Берліні була «червоно-зелена» коаліція на чолі зі Шредером, очолював соціал-демократів Гамбурга. Вважався соратником Шредера, але не поспішав робити урядову кар’єру. Натомість Шольц жорстко контролював партійний апарат есдеків, забезпечивши відносну стабільність правлячої коаліції есдеків і партії зелених на чолі зі Шредером у 1998-2005 роках. Скоріше за все, у стереотипах путіна відклався образ Шольца як «молодшого партнера» Шредера. А отже у кремлі сподівались, на збереження свого впливу в Німеччині за каденції нового канцлера.
Політичний талант Шольца як менеджера, здатного знаходити складні «пакетні» компроміси, знадобився декільком складам «великої коаліції» (християнських демократів, християнсько-соціального союзу та соціал-демократів), починаючи з 2005 року. У першому складі цієї коаліції Шольц забезпечував надійність партійних тилів делегованого в уряд есдека Франца Мюнтеферінга. Зокрема, Шольц був міністром праці в уряді «великої коаліції» в 2007-2009 роках. Нагадаємо, що в 2009-2013 роках при владі була християнсько-ліберальна коаліція, а есдеки перебували в опозиції. Шольц тоді зосередився на експертних оцінках реформ ринку праці та трансформації соціального ринкового господарства Німеччини.
Як бачимо, він був досить далеким від експертного середовища есдеків, які впливали на вироблення зовнішньополітичного курсу соціал-демократичної партії. Тобто Шольц залишився прагматиком реалістом та не підпав від стереотипи однозначно проросійської орієнтації багатьох есдеків. Він був відкритим до нових аргументів.
В уряді «великої коаліції» в 2018-2021 роках Шольц був міністром фінансів. Під час пандемії він запам’ятався німцям як щедрий фінансист, який легалізував кейнсіанські методи активного впливу держави на економіку. Як міністр фінансів, він вже більше долучився до зовнішньоекономічних проблем, намагаючись зміцнити експортний потенціал ФРН. Зважаючи на це, у кремлі вважали, що прагматик Шольц буде продовжувати шредерівський курс поєднання російських ресурсів і німецького технологічного та економічного потенціалу. Після вересневих 2021 року виборів до бундестагу російські германісти не передбачали різкого розвороту курсу ФРН щодо рф. Здавалося, що на користь цього й виключення суперечливого питання запуску другої черги «Північного потоку» з урядової коаліційної угоди. На основі цих компромісів 8 грудня 2021 року Олаф Шольц став канцлером «світлофорної коаліції» (за партійними кольорами есдеки – червоні, зелені і жовті – вільні демократи).
Новий німецький уряд мав мало часу на превентивну дипломатію, аби відмовити кремль від нового етапу агресії проти України. Але робити це Шольц намагався на основі мотивування України до виконання Мінських угод 2014 року. Визнання путіним 21 лютого 2022 року незалежності так званих «ЛДНР» поховало згадані угоди. Кремль намагався використати німецький бізнес, який понад три десятиліття інвестував у російську економіку, як важіль впливу, аби запобігти масштабним німецьким санкціям.
Брутальне порушення норм міжнародного права та напад 24 лютого 2022 року на всю територію України прискорили еволюцію позиції Шольца щодо війни в центрі Європи. Реагуючи на зміну ситуації, він виступив з промовою у бундестазі, де виклав програму збільшення до трьох відсотків валового внутрішнього продукту німецьких видатків на оборону. Всі попередні німецькі уряди відмовлялись від цього кроку. Набагато важче Шольцу далося рішення про надання зброї Україні. Уряд Меркель з 2014 року блокував цей процес не тільки на двосторонній основі, а й у форматі НАТО. Російський геноцид проти мирного населення в містах супутниках Києва став поворотним моментом у ставленні Шольца до постачання зброї Україні. Звичайно, Німеччина не є рекордсменом у цьому процесі, але зняття заборон сприяло посиленню оборонного потенціалу України. Перейшовши від слів до діла, Німеччина виявила готовність відмовитись від російських енергетичних ресурсів. Ці рішення фактично поховали традиційний сентиментальний курс есдеків щодо рф. Німеччина більше не є слабкою ланкою серед кола держав, які запровадили санкції проти кремля та надають різноманітну допомогу Україні у спротиві агресії. Й заслуга Олафа Шольца у цьому процесі є помітною.
Андрій МАРТИНОВ,
для «Української лінії»
