Як засвідчує історичний досвід, визрівання або безпосередній розвиток міжнародного військово-політичного конфлікту завжди супроводжується додатковим актуальним структуруванням розстановки сил, що виявляється у виникненні нових або відродженні (посиленні) уже створених альянсів (союзів) держав з обох (рідше декількох) сторін протистояння. Не став винятком російсько-українських конфлікт, активна фаза якого з погляду сьогодення здається далекою від завершення.
В умовах загрози прямого широкомасштабного вторгнення російських військ на територію України спостерігаємо надзвичайно динамічну активізацію процесів згаданого структурування, в рамках якого і Росія, і колективний Захід намагаються максимально ефективно використати час і ресурси для укріплення своїх позицій, в тому числі через інтенсифікацію безпекових союзів. Росія зміцнює позиції в Білорусі, намагаючись досягнути максимальної облоги України на розширити свою військову присутність на східних кордонах НАТО. Західний світ зміцнює позиції НАТО та шукає консенсусні варіанти взаємодії США і європейських союзників за усіх можливих сценаріїв розгортання подій. За будь яких обставин в епіцентрі опинилася Україна та, у випадку подальшої військової ескалації, практично весь регіон Центрально-Східної Європи, держави якого однозначно прямо або опосередковано відчують комплекс негативних наслідків імовірного масштабного військового конфлікту. Тому, в умовах відсутності політичних обставин для швидкого прийняття України до НАТО, одним з центральних завдань західної спільноти щодо допомоги нашій державі у протистоянні агресору є розробка моделей її поглибленого залучення до співпраці з державами-членами Альянсу. Цей процес повинен передбачали поєднання сил і засобів як провідних західних держав-членів НАТО (насамперед США і Велику Британію), так і країн найближчого оточення України, тобто мати трансрегіональний характер.
Варіант такої моделі нещодавно запропонував уряд Великої Британії, яка в складних міжнародних умовах сьогодення проявляє себе одним з найближчих стратегічних партнерів і союзників України. Ідеться про резонансну заяву міністра закордонних справ Ліз Трасс від 21 січня, виголошену під час візиту до Австралії, щодо наявного процесу розвитку «нових тристоронніх звʼязків» між Великою Британією, Польщею та Україною в контексті нового етапу оборонної підтримки нашої держави. Ще однією знаковою та принципово важливою для сучасної міжнародної дискусії навколо російської загрози стала цитата пані міністра з того ж виступу в аналітичному центрі досліджень міжнародної політики «Інститут Лоуї» в Сіднеї про те, що ситуація в Східній Європі «має значення для всього світу. Загрози свободі, демократії та верховенству права є не лише регіональними – вони глобальні. Тому ми повинні відповідати разом». Тим самим Британія подала чіткий сигнал усім європейським партнерам (особливо тим, хто ще сумнівається), про необхідність практичної військово-політичної підтримки України.
Вказана заява чільного представника уряду Великої Британії у звичних умовах напевно не привернула б великої уваги медіа та експертів. Однак наявний екстраординарний міжнародний контекст та озвучена рішуча позиція щодо дій Росії другої за впливом після США держави-члена НАТО, власниці провідної армії в Європі, якою є Велика Британія, виключає її пересічний характер. Тому необхідно оцінити геополітичне значення, потенціал та імовірну роль цього потенційного тристороннього військово-політичного союзу в сучасній системі європейської безпеки.
Насамперед поглянемо на його сенс з огляду на інтереси ініціатора і де- факто провідного учасника – Великої Британії.
Розвиток будь якої кооперації із зарубіжними партнерами, тим більше у галузі безпеки та оборони, апріорі має на меті посилення міжнародних позицій її учасників. Велика Британія, окрім допомоги Україні імовірно, з певних суто альтруїстичних намірів (скажімо з метою підтримки молодої демократії), після нещодавнього виходу з ЄС гостро потребує додаткового підтвердження офіційно декларованої політики «глобального охоплення» (доктрина «Global Britain»). Тому ситуація навколо України підігріває амбіції британського політикуму до посилення міжнародного впливу своєї країни, зокрема, позицій в регіоні Центрально-Східної Європи. Вони були істотно ослаблені упродовж останніх 10-15 років внаслідок відверто недалекоглядної політики урядів пізнього Блера, Брауна та особливо зачинателя Брекзиту Кемерона, які після проблем англо-американської авантюри в Іраку, зниження інтересу до регіону адміністрацій «перезавантажувача» американсько-російських відносин Обами та екзальтованого бізнес-президента Трампа відверто віддали ініціативу лідерства на даному напрямі Німеччині.
У цьому контексті навіть після банального погляду на карту Європи і розташування на ній Великої Британії, Польщі та України, стає зрозумілою актуальність геополітичної складової оцінки такого тристороннього союзу. Як зазначав у далекому 1848 році британський прем’єр-міністр Генрі Пальмерстон, «у Британії немає ні вічних союзників, ні постійних ворогів, але постійні і вічні наші інтереси, і захищати їх – наш обов’язок». Якщо заглянути до системи поглядів «батька-засновника» новітньої міжнародної стратегії Великої Британії шотландського геополітика Хелфорда Маккіндера, визначальною загрозою для Європи і Британії як її головної морської держави залишається імовірний союз Росії та Німеччини, здатний забезпечити їм повне панування над «хартлендом» («серцевинною землею»), далі – «Світовим островом» (Євразією) і зрештою усім світом. В сучасних умовах це означає усунення від європейських справ США і Великої Британії практично на периферію світової політики. Тому, з точки зору Маккіндера і сучасних геополітичних реалій, важливо не допустити повного поширення впливу цих двох держав на широкі, благодатні та надзвичайно стратегічно важливі східноєвропейські терени, які пролягають між ними. Не важко здогадатися, що ідеться про території України та Польщі. В такій схемі надзвичайно далекоглядного британського вченого чітко проглядається корінь проблеми Північного потоку-2, експансії Росії в Білорусі та зрештою її агресії проти України, зрештою навіть мораторію уряду ФРН на постачання німецької зброї Україні в умовах критичної військової загрози від Росії. Саме тому Британії немає у складі держав так званого «Нормандського формату» з врегулювання конфлікту на Донбасі, бо там є Німеччина і Росія. Цілком логічним виглядає запровадження постійної присутності британських військ НАТО в Польщі і країнах Балтії, що розпочалося після рішень саміту Альянсу у Варшаві в 2016 році, спровокованих діями Росії в Україні. Також не випадково у листопаді 2021 року зміцнювати польсько-білоруський кордон під час викликаної діями Мінська (не без участі Москви) міграційної кризи узявся саме британський військовий інженерний підрозділ.
Формуванням тристороннього союзу в центрі Європи Британія прагне показати дієвість своєї підтримки європейської політики Вашингтона та продовження лінії на посилення традиційних американсько-британських «особливих відносин» в умовах спільної екзистенційної загрози. Прагнення Москви, що діє в стилі реінкарнації радянських та навіть більш давніх історичних російських імперських геополітичних стереотипів, відновити протистояння часів «холодної війни» із загрозою подальшої ескалації конфлікту з метою будь що повернути вплив на просторах Центрально-Східної Європи, зумовлює відновлення первинних функцій НАТО і повернення Європи до стану військового плацдарму. В таких умовах нагальна потреба у формуванні функціональних військово-політичних союзів, які б повʼязували одразу Західну, Центральну та Східну частини Європи під патронатом США з метою їх спільного захисту не викликає сумнівів.
Польщу і Велику Британію повʼязують давня політична та військова кооперація, спільне членство в НАТО і, донедавна, в Європейському Союзі. Саме в складі останнього Варшава часто виступала на боці Лондона у протистоянні брюссельській бюрократії та єврофедералістам у їхньому прагненні централізувати комунітарну владу і послабити вплив національних еліт на політику обʼєднання. Адже Польща, тим більше за правління чинної влади, славиться своїм націоналізмом у зовнішній політиці. Не останню роль у союзних відносинах Польщі з Британією відіграє прагнення урівноважити німецький вплив в регіоні, вирішити проблему Північного потоку-2, запуск якого є суттєвим енергетичним викликом для країни. Польща, як і Британія, є традиційним союзником США. Тому як в ідейному, геополітичному, так і в широкому практично-політичному вимірі Польща і Велика Британія є природніми союзниками, які мають спільні погляди на модель безпеки в Східній Європі, роль України і Росії в її формуванні.
Варто врахувати, що поглиблене співробітництво у сфері безпеки та оборони вказаних трьох держав не є абсолютно новою ініціативою, адже відзначається наявністю чималих попередніх напрацювань. Від середини 1990-х років регулярно проводилися спільні тристоронні військові навчання «Козацький степ» та «Козацький експрес» почергово на полігонах однієї з держав та входили до системи заходів програми НАТО «Партнерство заради миру». У 2021 році вперше проведено нові тристоронні навчання під назвою «Козацька булава». Кожні навчання супроводжувались зустрічами керівників військових відомств України, Польщі та Великої Британії. Партнери України усі ці роки надавали підтримку в розвитку операційної сумісності збройних сил, а візитною карткою британської підтримки досі залишається система військово-мовної підготовки українських військовослужбовців. Військові трьох країн також регулярно беруть участь в інших навчально-тренувальних акціях НАТО, наприклад «Сі Бриз», що проводяться в українській акваторії Чорного моря. Практичний досвід спільної практичної миротворчої діяльності військових трьох держав набутий під час масштабних миротворчих кампаній на Балканах під егідою ООН в середині 1990-х років, згодом там же у складі багатонаціональних сил KFOR в Косово під егідою ООН і НАТО, у діяльності міжнародних Стабілізаційних сил в Іраку протягом 2003–2005 років. Cпільна участь миротворчих військових сил Польщі та України в одній коаліції союзних військ із силами США та Великої Британії експертами вже тоді була небезпідставно розцінена як можливе формування стратегічної геополітичної вісі «Вашингтон – Лондон – Варшава – Київ». До цього додамо налагодження на початку 2000-х років тристороннього формату політичних консультацій з метою розробки механізмів поглиблення євроінтеграції і нового формату відносин Україна – ЄС, що також мають непересічне значення для європейської безпеки. У 2004 р. завершено трирічну програму британського Міністерства у справах міжнародного розвитку «Підтримка у створенні українсько-польської Агенції прикордонного співробітництва», яка сприяла налагодженню міжрегіональної співпраці напередодні розширення ЄС.
Стабільна, суверенна, демократична Україна життєво важлива для мирного, стабільного і безпечного існування Польщі. Наближення російського впливу до польських кордонів унаслідок імовірного вторгнення російських військ в Україну підірве позиції держави, дестабілізує ситуацію в середині країни внаслідок цілком реального посилення гібридної агресії Москви та промосковських маріонеткових утворень, на зразок чинної білоруської влади, що наочно продемонструвала недавня міграційна криза. Тому не дивно, що, незважаючи на збереження історичної памʼяті про спільні трагічні сторінки історії, яка періодично виринає у політичних та соціокультурних взаєминах між народами, згідно з даними польської соціології близько двох третин громадян країни підтримують надання допомоги Україні у випадку російського вторгнення, в тому числі зброєю. Водночас, незважаючи на обставини, польська влада досі не здійснила жодних реальних років щодо надання Україні зброї. За увесь період від 2014 року Польща є одним з провідних партнерів України у виділенні гуманітарної допомоги. Однак сьогодні вже не йде мова про необхідність надання сухпайків, матраців та білизни для військовослужбовців. Тому можна прогнозувати, що місце польської сторони у майбутньому тристоронньому союзі буде асиметрично підпорядкованим позиції Великої Британії та насамперед її головного союзника США. Варшава буде іти на радикальні кроки підтримки лише в крайніх умовах і на офіційне прохання влади України. Натомість, наприклад, про можливість надання зброї та навіть військових у разі звернення влади України заявила навіть значно скромніша у військовому плані Чехія.
Очевидно найбільше плюсів від формування нового тристороннього союзу здобуде саме Україна, яка отримає можливість, досі перебуваючи за межами оборонних альянсів, заручитися офіційною підтримкою союзників у випадку подальшої загрози національній безпеці. Опинитися в когорті таких потужних созників, як Велика Британія та Польща (8 та 24 позиції відповідно у всесвітньому військовому рейтингу держав станом на 2022 рік від авторитетного Global Firepower Index), які доречі згідно з міжнародними договорами є офіційними стратегічними партнерами нашої держави, як мінімум почесно та престижно. До слова, Україна зміцнила свої позиції у порівнянні з попереднім роком на три позиції і тепер посідає 22 місце серед 140 армій світу, випередивши ту ж Польщу. В умовах розбудови військово-морського потенціалу України на Чорному морі, що здійснюється за активної підтримки Великої Британії, розширення наявної системи співпраці з Польщею та британськими підрозділами НАТО на її території забезпечить системне підсилення спроможностей Збройних Сил України і надійні тили на західному і північно-західному сухопутних напрямах, що особливо актуально в умовах виникнення військової загрози з території Білорусі. Такий союз безумовно пришвидшить тривалий процес адаптації української оборонної галузі до стандартів НАТО, розширить можливості військово-технічного співробітництва, можливо й спільного виробництва сучасних озброєнь, і звичайно стане вагомим стримуючим фактором для східного агресора.
Безпека та оборона України від російської агресії є центральним елементом тристоронньої британсько-польсько-української ініціативи, але все ж далеко не єдиним. В її геополітичному підтексті явно проглядається перспектива долучення до тристороннього формату інших екзистенційно необхідних для України та важливих для Великої Британії і Польші партнерів, як насамперед держави Балтії, Туреччина та Грузія, а також імовірно Молдова, Румунія, Болгарія та навіть Азербайджан з його природніми ресурсами. Такий широкий регіональний геополітичний альянс, контури якого сьогодні фактично сформовані у вигляді Балто-Чорноморського співробітництва, ініціативи «Триморʼя», «Люблінського трикутника», за підтримки Великої Британії і США стане найбільш дієвим стримуючим засобом для російського експансіонізму в Європі. Ідеальним варіантом стане формування партнерського до НАТО нового безпековго альянсу, що дозволить максимально інтегрувати в систему трансатлантичної безпеки пострадянські країни регіону, навіть без політичних формальностей вступу до НАТО (принаймні як перехідний етап). Зрештою це формально вибʼє з рук Москви її головну навʼязливу вимогу щодо подальшого нерозширення НАТО. Концепція шотландського професора Макіндера отримає логічне втілення, яке може навіть перевершити очікування. Головне питання традиційно полягає в навності політичної волі і кінцевій зацікавленості усіх потенційних субʼєктів обʼєднавчого процесу, насамперед Вашингтона. Як видно, рівень зростання такої зацікавленості прямопропорційний рівню інтенсивності підвищення ставок Росією в цій затяжній і дуже небезпечній геополітичній грі. Принаймні перший крок до створення такого нового альянсу зроблено – практично сформоване його осердя у вигляді союзу Великої Британії, Польші та України. Залишається дочекатися його публічного оприлюднення.
Андрій ГРУБІНКО,
спеціально для «Української лінії»
