Наближення перших ста днів перебування при владі коаліції соціал-демократів, партії зелених і вільних демократів фіксує більш-менш чіткі тенденції формування політики Німеччини щодо України та Росії. Зрозумілими стали відповіді на питання, які виникали на початку каденції цієї «світлофорної» коаліції. Зокрема, визначення пріоритетів східноєвропейської політики залишається сферою відповідальності федерального канцлера та його аналітичного апарату.
Перші традиційні «інаугураційні» візити канцлера Олафа Шольца відбулися до Парижу і Варшави. Тепер інтригою є, куди – до Вашингтону або Москви – канцлер поїде далі (попередньо відомо про планування його поїздки до США 7 лютого поточного року – прим. «УЛ»). За умов посилення російського військово-політичного тиску на Європу та Україну, висунення «путінського ультиматуму» щодо «червоних ліній» розширення НАТО президент США Джозеф Байден запросив канцлера ФРН відвідати для консультацій Вашингтон. Але Шольц обійшовся поки що тільки переговорами з державним секретарем США Ентоні Блінкіним. Утім, у Москві також побувала поки що тільки міністр закордонних справ Анна-Лена Бербок. Її візит відбувся під інформаційний супровід звернення провідних німецьких експертів щодо міжнародних відносин і безпеки, які закликали німецький уряд зайняти жорсткішу позицію щодо Росії.
Реакція канцлера Шольца на це звернення та підсумки переговорів Бербок у Москві полягала у підтвердженні того, що Крим Росія анексувала незаконно, але попри це «сила в правді, а не навпаки». Не встиг канцлер оприлюднити цю заяву, як «відзначився» командувач військово-морськими силами ФРН Кай-Арнім Шенбах. Перебуваючи з візитом у Делі, він закликав «поважати Путіна» та констатував, що «Крим ніколи не повернеться до складу України». Визнати це він запропонував як своєрідну мотивацію заради залучення Росії до «антикитайського союзу». Причому зазначена скандальна заява пролунала на фоні послідовних зусиль Німеччини, спрямованих на блокування постачання зброї з країн-членів НАТО Україні. Звичайно, США і Велика Британія обійшли це вето, посилаючись на суто двосторонні відносини з Україною. Але британським військово-транспортним літаком заради невідкладної поставки зброї довелося робити «крюк» у повітряному просторі Данії і Польщі.
Після протестів української дипломатії, які пролунали на адресу німецької сторони, дискусія щодо пріоритетів східноєвропейської політики в Берліні триває. Лідер опозиційного до «світлофорної» коаліції баварського «Християнсько-соціального Союзу» Хорст Зеєхофер висловився за «стабільне постачання газу», тобто за прискорену сертифікацію «Північного потоку-2». Натомість лідер найбільшої опозиційної партії «Християнсько-демократичний Союз» Фрідріх Мерц закликав німецький уряд переглянути питання постачання оборонної зброї Україні. Не стали сюрпризом тільки позиції вже традиційно проросійськи налаштованої опозиційної партії «Альтернатива для Німеччини».
Зрозуміло, що така позиція значної частини німецьких еліт не влаштовує Україну. Більше того, Німеччина фактично сприяє російським зусиллям з руйнації кола підтримки України в НАТО. З іншого боку, Німеччина не блокувала надання Україні термінової фінансової допомоги по лінії Євросоюзу. Здається, німецька дипломатія все ще сподівається на переважно переговорні механізми стримування російської агресії.
Чим обумовлена така позиція Берліну? Насамперед бажанням грати у власну геополітичну гру. Попри риторику щодо засудження порушень прав людини в Китаї, Берлін, на відміну від Парижу, не поспішає приймати законодавчі рішення із засудженням китайської політики щодо уйгурів. Тобто значна частина німецької бізнесової і політичної еліти мислить категоріями «континентальної геополітики», зокрема, можливої вісі Берлін – Москва – Пекін, попри її чітке антиамериканське спрямування.
«Українська лінія»:
Однією з вагомих причин для занепокоєння Німеччини щодо зв’язків із РФ та Китаєм є очікування результатів літнього саміту НАТО, на якому планується прийняття оновленої стратегії Північноатлантичного альянсу, скерованої саме на стримування РФ та Китаю.
Ще більше Берлін дратує активна східноєвропейська політика Лондона. Мало того, що давній американський проект «Тримор’я» (держав Балтійського, Чорного, Адріатичного морів) органічно доповнюється британською ініціативою створення військово-політичного союзу Лондон-Варшава-Київ (із можливим дорученням Таллінну, Риги, Вільнюсу), але такий гіпотетичний союз фактично обмежує лідерські можливості Берліна в Євросоюзі. Активність Лондона, який формалізував антикитайський військово-політичний союз AUCUS (Австралія, Сполучене Королівство, США), прямо б’є по експортному потенціалу ФРН. Адже Китай залишається головним торговельним партнером Німеччини за межами євроатлантичного простору, тому військово-політична нестабільність у країнах, розташованих на торговельних шляхах до Китаю, є надто ризикованою для Берліну.
В ідеалі Німеччина хотіла б досягнення компромісу між США і Росією щодо т.зв. «путінського ультиматуму», що належить до жанру «ненаукової фантастики». Можливим компромісним «варіантом мінімумом» для Берліну було б дипломатичне врегулювання ситуації на Донбасі, тримання Росії на короткому повідку кримського та інших питань європейської безпеки, «продовження бізнесу як завжди» без додаткових санкцій.
Однак не таємниця, що Польща, яка у 2022 році головує в «Організації з безпеки і співробітництва в Європі», навпаки, наполягає на силовому стримуванні Росії, розгляді можливості превентивних додаткових економічних санкцій проти Кремля, наданні офіційної військової допомоги Україні від НАТО з перспективою надання Україні і Грузії у червні 2022 року плану дій щодо набуття членства в Північноатлантичному альянсі.
На ментальній мапі німецьких еліт це означало б додаткові збитки від обмеження торгівлі з Росією і в перспективі з Китаєм, що, зважаючи на астрономічні дефіцити бюджетів більшості країн Євросоюзу, які помножились внаслідок пандемії коронавірусу, ставить ЄС і німецьке лідерство в ньому на межу банкрутства.
Згадані аксіоми ще треба «вписати» у мінливий міжнародний порядок денний. Берлін знервовано чекає на обіцяну Путіним «військово-технічну відповідь» на відмову у задоволенні його забаганок щодо НАТО та України. Тобто будь-коли може статись якась не прогнозована подія, що може перевернути всі розрахунки і за нових форс-мажорних обставин змусить німецькі еліти вже не суто раціонально, а емоційно переглянути пріоритети східноєвропейської політики. Вони поки що не є константою, яка не підлягає трансформації.
За цих обставин Україні бажано власними зусиллями не погіршувати атмосферу діалогу з Берліном. Водночас варто продовжити доносити до німецької громадськості та її еліт українське розуміння ситуації, яка складається. Пропозиція Фрідріха Мерца щодо надання Україні німецької оборонної зброї має бути підтримана як перша ластівка, яка ще весни не робить, але й без неї ризики багатьох нових десятиліть холодної війни є надмірними.
Андрій МАРТИНОВ, спеціально для «Української лінії»
