ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ФРН: МІЖ ЦІННОСТЯМИ ТА ІНТЕРЕСАМИ

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ФРН: МІЖ ЦІННОСТЯМИ ТА ІНТЕРЕСАМИ

Грудень, 2021 Off By admin

Класична пастка для дипломатії будь-якої держави це обрання оптимального курсу між декларованими цінностями та реальними політичними інтересами. Дипломатія, яку канцлер Отто фон Бісмарк називав «Real Politik», чітко віддає перевагу національним інтересам, а не аксіологічним уявленням. Ця традиція є усталеною для німецької зовнішньої політики.

Німецькі аналітичні служби досить жваво дискутують з приводу перспектив зовнішньополітичного курсу «світлофорної коаліції» на чолі з щойно обраним бундесканцлером соціал-демократом Олафом Шольцем. Першим серйозним приводом для такого обговорення стало інтерв’ю міністра закордонних справ ФРН Анни-Лени Бербок, в якому вона запевнила, що не толеруватиме будь-яким автократичним режимам, навівши приклад Китаю, Росії і Туреччини. Гостру відповідь до Берліну надіслало тільки китайське зовнішньополітичне відомство. Російська дипломатія досі зайнята дискусіями на підвищених тонах з НАТО щодо концентрації військ по периметру кордонів України. Натомість турецьке керівництво більше стурбоване різким падіння курсу національної грошової одиниці, тому не реагує на будь-яке інтерв’ю, чекаючи на реальні дії.

Не таємниця, що «Партія зелених» анонсувала більш жорсткий курс щодо авторитарних режимів. Вільні демократи і соціал-демократи більш прагматично налаштовані щодо того ж Китаю, адже товарообіг Німеччини з Піднебесною величезний і суттєве погіршення політичних відносин може привести до значних збитків для німецької індустрії та економіки в цілому. Але захист цінностей завжди має свою ціну. Тим паче це помітно за умов глобалізації, коли взаємозв’язок між зовнішньою і внутрішньою політикою стає нерозривним. Зокрема, соціал-демократам і партії зелених доведеться переконувати вільних демократів у доцільності запровадження обов’язкової вакцинації від коронавірусу. Також треба буде повертатись до непопулярної для вільних демократів теми підняття рівня оподаткування, введення ще жорсткіших екологічних правил щодо функціонування німецької та європейської транспортних систем.

Також треба розуміти, що консервативні політичні кола Німеччини дуже критично налаштовані щодо персони Бербок на посаді міністра закордонних справ. Такий само скептицизм 1998 року спостерігався щодо перебування на посаді міністра закордонних справ ФРН представника партії зелених Йошки Фішера. Але вже за рік він показав, наскільки прагматичними у владі стали представники партії зелених. Як буде цього разу поки що незрозуміло.

Зелені перебрали на себе політичний контроль над зовнішньополітичним відомством. Державними секретарями МЗС ФРН стали політики від партії зелених Тобіас Лінднер, Катя Койль, Анна Люрманн. Відкритим є питання, хто більше канцлер Олаф Шольц або міністр закордонних справ Анна-Лена Бербок впливатиме на східноєвропейську політику ФРН.

Бундесканцлер Олаф Шольц відомий своїм мистецтвом обходити мовчанкою найгостріші і найбільш суперечливі питання. Наприклад, в коаліційній угоді записано, що уряд докладатиме зусилля для збереження на авіаційній базі у місті Бюхель близько двадцяти американських атомних бомб та засобів їх доставки у вигляді військових літаків типу «Торнадо». Передбачається за каденцію «світлофорної коаліції» оновити засоби доставки та вчасно провести їх сертифікацію. Також нова коаліція має намір військово-технічно модернізувати бундесвер. Завдяки цьому Німеччина розраховує залишитись головним партнером США в Європі. Зазначена тенденція дає підстави вважати, що федеральний уряд Німеччини буде проводити більш активну військову реформу бундесверу, маючи амбіцію перетворити його на ядро «європейської армії». У разі перемоги у квітні 2022 року на президентських виборах у Франції Емануеля Макрона можна буде розраховувати й на французьку підтримку цієї амбіції. Натомість Польща та країни Балтії більше спиратимуться на американські та британські військові гарантії.

          Посол України у ФРН Андрій Мельник чітко сформулював українські очікування від східноєвропейської політики «світлофорної коаліції». Мова йде про зупинення сертифікації газопроводу «Північний потік», надання Україні німецької зброї, перегляд питання щодо перспектив членства України в НАТО та ЄС, виключення Росії з міжнародних організацій, визнання голодомору геноцидом українського народу, тощо. Як це зазвичай буває, щодо кожної із наведених пропозицій німецька сторона шукатиме більш компромісного варіанту дій. Принаймні таких дій вимагає внутрішня німецька коаліційна дипломатія.

Щодо сумнозвісного газопроводу максимальним компромісом була б його сертифікація за правилами Євросоюзу, що власне й записано у коаліційній угоді. Це змусить «Газпром» використовувати й українську газотранспортну систему після 2024 року. Залишити газопровід на дні Балтійського моря у будь-якому випадку не дадуть інвестори цього проекту.

Надання німецької зброї Україні теоретично можливе у випадку чергового етапу російської прямої збройної агресії. Власне така ймовірна агресія означатиме й розрив співпраці ФРН з РФ у енергетичній та будь-якій іншій сфері. Але «світлофорна коаліція» не готова реально до великої війни проти РФ, адже у такому разі події розгортатимуться за найгіршим сценарієм. Аби цього не допустити, «світлофорна коаліція» буде готова стримувати РФ санкціями, гострою політичною перепалкою у формі інформаційної війни, але без прямої підтримки у найближчі чотири роки плану дій для України і Грузії щодо членства в НАТО. У Берліні чекатимуть, чи піде Путін у 2024 році на черговий президентський термін, що зробить нову холодну війну незворотною.

Німецька дипломатія також нагадуватиме, що реальна політична перспектива членства України в ЄС залежить від перегляду умов угоди про асоціацію, де на вимогу Нідерландів таке формулювання було викреслено. Більш реалістично виглядає перспектива загострення німецько-російської ідеологічної конфронтації. Це відбуватиметься не тому, що зелені і вільні демократи, як каже російська пропаганда, «більші русофоби, аніж соціал-демократи». Це виглядає неминучим з огляду на систематичне обмеження роботи в РФ німецьких неурядових організацій та партійних фондів, маючи на увазі відмову Кремля переглядати закон про іноземних агентів, а також зважаючи на тенденцію до створення умов для зміцнення «російсько-білоруської союзної держави».

Але радикальні кроки бундестагу на кшталт визнання голодомору геноцидом українського народу можливі як «крайній засіб» впливу на Кремль у комплексі інших «виховних засобів». Визнання турецької відповідальності за геноцид вірмен 1915 року спиралось на внутрішні німецькі дебати щодо відомих висловів Гітлера, який аргументував голокост тим, що ніхто не покараний за геноцид вірмен. Але загалом такі рішення можливі тільки за умов активності українських і німецьких неурядових організацій у напрямку впливу на депутатів бундестагу.

Принаймні у січні 2022 року, коли відзначатимемо 30-річчя з часу відновлення українсько-німецьких дипломатичних відносин (встановлені вони були це за часів УНР в січні 1918 року, але були перервані у 1922 році після створення СРСР), матимемо нагоду провести «інвентаризацію» двосторонніх українсько-німецьких відносин, аби гармонізувати спільне розуміння взаємозв’язку між демократичними цінностями та національними інтересами.

Андрій МАРТИНОВ,

спеціально для «Української лінії»