ЄС ТА СПАДОК МЕРКЕЛЬ

ЄС ТА СПАДОК МЕРКЕЛЬ

4 Листопада, 2021 Off By admin

Жовтневе засідання Ради Європейського Союзу, скоріше за все, стало останнім для Ангели Меркель на посаді канцлера. Якщо коаліційні переговори щодо створення уряду на основі трипартійної підтримки соціал-демократів, партії зелених і партії вільних демократів просуватимуться у оптимістичному темпі, наприкінці листопада на початку грудня варто чекати на підписання коаліційної угоди.

Тоді у грудні на заключному саміті Євросоюзу Німеччину може представити вже новий канцлер соціал-демократ Олаф Шольц. Звичайно, на саміті пролунало чимало добрих слів на адресу Меркель. Французький президент Макрон наголосив, що наступні саміти ЄС «без Меркель будуть як Париж без Ейфелевої вежі». Однак європейська преса абсолютно по-різному оцінює роль Меркель в розвитку Євросоюзу впродовж останніх п’ятнадцяти років. Оптимісти вважають її «мамусею» сучасної Європи та вважають, що кризові процеси могли б розгортатись у ще більшому масштабі, якби вона вчасно не відреагувала на фінансову кризу в Греції. Але скептики наголошують, що надмірна впевненість Меркель у тому, що «ми справимось» із потоком біженців влітку 2015 року, була необґрунтованою. Навпаки, понад мільйон біженців показали хиткість конструкції Євросоюзу, слабкість його солідарності та відсутність стратегічного мислення. Реалісти зазначають, що останній саміт ЄС за участі Меркель показав важливість прагматичної політики європейської інтеграції та важливість доповнення німецько-французького тандему, значення якого надмірно зросло після виходу Великої Британії з Євросоюзу, більшою солідарністю між нинішніми країнами-членами ЄС. На перший погляд цей курс проявив себе у реакції на дії білоруського самопроголошеного президента Лукашенка, який веде гібридну війну проти ЄС, організувавши повітряний міст між Іраком і Мінськом для транзиту нелегальних біженців з Близького Сходу до Євросоюзу. У відповідь Євросоюз висловив готовність посилити режим секторальних санкцій проти Білорусі. Не менш принципові рішення стосувалися посилення оборонних можливостей Євросоюзу. Мова йде про збільшення до 5-7 тисяч військових сил швидкого реагування, які фактично мають стати матрицею Європейської армії. Створення американсько-британсько-австрійського блоку (AUCUS) активізувало дискусію щодо реакції на цей крок європейських партнерів НАТО, переважна більшість яких є членами ЄС. Однак, як це було за часів Меркель, амбіції присутні, але ЄС переживає дефіцит амуніції. Тобто політичні рішення щодо посилення оборонних можливостей ЄС приймаються, а ресурсного забезпечення, достатнього для реалізації, вони не мають. Аналогічна проблема стосується перспективи балканського розширення Євросоюзу. Меркель, відвідавши з прощальним візитом на початку жовтня Тирану, визнала стратегічне значення включення країн Західних Балкан до ЄС. Однак відразу після цього активізувався конфлікт навколо державних символів на автомобільних номерах сербів і косовських албанців. У підсумку питання Косово і загострення протистояння з боснійськими сербами вкотре показали слабкість курсу ЄС на Балканах.

Утім, найбільші протиріччя, здається, проявилися у відносинах між «старими» учасниками процесу європейської інтеграції та її «новачками». Польський уряд різко відреагував на загрозу запровадження штрафів за продовження використання вугільних потужностей країни. Євросоюз зажадав закриття польських шахт у контексті «кліматичної політики». У відповідь Конституційний суд Польщі постановив, що національні норми є вищими за норми ЄС. Це рішення ще більше загострило німецько-польські відносини, обтяжені тисячами біженців, які завдяки Лукашенко намагаються перетнути цей кордон. Не менш напруженими є відносини Угорщини і ЄС. До теми заборони пропаганди одностатевих шлюбів президент Віктор Орбан додав критику підтримки з боку ЄС єдиному кандидату від угорської опозиції на наступних виборах (2022 року) Петеру Маркі-Заї. За цих обставин зрозуміло, що новому німецькому уряду доведеться вирішувати ці проблеми, які реально загрожують єдності Євросоюзу. Зрозуміло, що зробити це буде дуже непросто. Проблематика «кліматичної нейтральності», яка стане ключовою для нового німецького уряду, надто радикально ламає існуючу структуру виробництва і споживання в ЄС. Це означає, що прихильниками цього курсу треба буде пройти лезом бритви між Сциллою наднаціональних структур і Харибдою популістського націоналізму, аби забезпечити спадковість європейського курсу Ангели Меркель. Адже попри всі проблеми вона змогла досягнути європейського консенсусу щодо прийняття до ЄС в 2004, 2007, 2013 роках відразу 13 нових країн. Звичайно, за її правління ЄС в 2021 році остаточно залишила Велика Британія, але це не заперечує попередніх досягнень Меркель. Так само Меркель консолідувала ЄС в питанні санкцій проти РФ за агресію проти України. Заслугою Меркель є збереження спільної європейської грошової одиниці за умов пандемії та подолання її наслідків. Тож Ангела Меркель має всі підстави вважати, що вона зробила для Євросоюзу все, що могла, нехай тепер наступники зроблять більше і краще.

Андрій МАРТИНОВ,

 спеціально для «Української Лінії»