ЕРОЗІЯ РЕЖИМУ

ЕРОЗІЯ РЕЖИМУ

21 Вересня, 2021 Off By admin

Європейський парламент закликав європейські еліти бути готовими до невизнання результату виборів нижньої палати російського парламенту восьмого скликання та до посилення санкцій проти Росії, яка не перетворилася на ліберальну демократію. Це не дивно, адже вибори відбулися в умовах автократичного режиму, який засвоїв технологію маніпуляції голосами виборців не тільки шляхом триденного голосування, включно з електронним та голосуванням громадян РФ на окупованих територіях України (в Криму та ОРДЛО), а й дезорієнтацією опозиції та її прихильників.

Загальна низька явка електорату дала можливість без проблем фальсифікувати результат, що особливо було помітно у ніч «підрахунку голосів». Саме тоді партії «Єдина Росія» було домальовано «конституційну більшість». Російським чиновникам досі зручніше мати кишенькову «моно-більшість», аніж домовлятись із іншими сегментами фактично тієї самої «партії влади», які продовжують відігравати декоративну роль. Нічого принципово нового не було застосовано заради отримання такого результату. Традиційним є не допуск до участі у виборах нелояльних до влади кандидатів, що автоматично демотивує від участі у виборах нелояльного до влади електорату. Звично рекордна явка виборців була у національних республіках Північного Кавказу і Тиві – батьківщини хедлайнера «Єдиної Росії» міністра оборони Сергія Шойгу. Найбільш пасивними були виборці колишньої «столиці революцій» Петербургу. Це також не дивує, адже Кремль як завжди відплатить Північному Кавказу масштабними субсидіями з федерального бюджету за рахунок нечорноземних регіонів Росії.

Цього разу голосування протесту було властиво окремим регіонам Сибіру і Далекого Сходу, завдяки яким до Думи пройшла п’ята партія «Нові люди». За цим брендом кремлівські політичні технологи приховали підконтрольний проект-замінник, який має задовольнити ліберальний політичний запит. Тобто це типові «системні ліберали», яким бути представленими у парламенті дозволили згори, аби превентивно запобігти звинуваченням у фальсифікації. Адже, якщо порівняти дані соціологічних опитувань напівнезалежного «Левада-центру» і дані «Центральної виборчої комісії», можна побачити, що «Єдиній Росії» адміністративно домалювали відрив у понад двадцять відсотків від комуністів.

«Путінська більшість», яка визначала електоральну поведінки виборців у 2000-2016 роках, фактично пішла у історію. Але внутрішньополітична ситуація ще не досягнула рівня стихійних бунтів. Обивателя поки що ефективно лякають актами індивідуального терору у вигляді нападу невідомого на офіс поліції у Воронезькій області, або стрілянини «студента» у Пермі та змушують підтримати авторитаризм.

Російська політика залишається ритуальною функцією бюрократії. Переобраний зручний для Путіна склад Думи, попри кадрове оновлення депутатського корпусу за списками правлячої «Єдиної Росії» та її сателітів із «КПРФ», «ЛДПР», «Справедливої Росії» і «Нових людей», залишається не більш ніж політичним інструментом Кремля. Тим самим Путін хотів показати дієздатність режиму, його спроможність вижити за будь-яку ціну.

Однак об’єктивно режим став менш стабільним. Мова йде навіть не про звичні зовнішні санкції, а про можливе загострення внутрішньовидової конкуренції за теплі місця у владі. У політичному блоці мова йде про посади спікерів Державної Думи і Ради Федерації, лідерів парламентських фракцій і партій. На часі кадрові зміни у суддівському корпусі. Новий баланс впливів та інтересів треба буде знайти у силовому блоці. Також на часі кадрові зміни у керівництві державних корпорацій від «Газпрому» до «Росатому». Зважаючи на корпоративний характер усього політичного путінського режиму, його лідеру доведеться підтвердити свою функцію «верховного арбітра». Якщо ні, тоді знову активізуються розмови про транзит влади ближче до 2024 року. Але напруженим буде вже четвертий квартал 2021 року і фактично весь 2022 рік. Весна 2022 року це президентські вибори у Франції та можливе завершення формування нової правлячої коаліції у Німеччині. Восени 2022 року вирішиться питання, чи піде китайський лідер Сі Цзіньпін на третій термін перебування при владі, або відбудеться кадрова ротація. Також листопад 2022 року це проміжні вибори конгресменів і сенаторів у США, за підсумками яких республіканці розраховують на реванш. Отже, три центри сили у найближчій перспективі перебуватимуть у стані турбулентності, що неодмінно позначатиметься на Росії та її поведінці.

Внутрішньополітичні проблеми неминуче зроблять правлячий російський режим ще більш агресивним назовні. Навряд чи до того часу можна буде констатувати, що женевський червневий аналіз стану американсько-російських відносин залишить шанс на уникнення чергової фази холодної війни. Навіть Білорусь поглинути одним ковтком не вдалося. Однак саме невизначеність може штовхати на зовнішньополітичні авантюри. Кремль своєю політикою шукатиме чергових підтверджень тези про «вороже оточення», в якому перебуває Росія. Назовні Росія підтверджує своє реноме деструктивної сили, яка прагне сіяти хаос, але ця країна з кожним роком слабшає і з часом опиниться в ізоляції. Проте доти Кремль намагатиметься перекласти на Україну відповідальність за фактичний зрив Мінських угод та символічне «замороження» конфлікту на Донбасі. Звичайно, навіть це навряд чи допоможе Росії домогтися пом’якшення режиму санкцій. Проте Україну Кремль штовхатиме до поступок, сподіваючись, що російський ресурсний потенціал дасть можливість показати більшу стійкість та перемогти Україну у війні на виснаження. Кремль влаштовує ситуація, коли Україна не може визнати вибори, зважаючи на їхнє незаконне проведення на частині її окупованої території. Одночасно у РФ вважають, що Захід нікуди не подінеться і визнає де-факто новий склад Думи, як це вже було після виборів 2016 року. Однак цього разу «КПРФ», «Справедлива Росія» і «ЛДПР» обіцяли виборцям визнання так званих «ДНР-ЛНР». Звичайно, Кремль не робитиме цього доти, доки Верховна Рада України прийме закон про перехідний період, який Росія апріорі назвала зривом Мінських угод. Це звільняє Путіну руки у продовженні агресії проти України, адже цей курс й тримає його у Кремлі досі.

Андрій МАРТИНОВ,

спеціально для «Української Лінії»