МІЖ ХАОСОМ ТА ПОРЯДКОМ
11 ВЕРЕСНЯ 2001 РОКУ
Синергетика, яка досліджує закономірності хаотичних станів, вбачає у хаосі поки що непізнаний порядок. Між хаосом та порядком існує нерозривний зв’язок, коли один стан переходить у точках біфуркації в інший. Поштовх до вибору напрямку подальшого розвитку може дати певна подія, яка підштовхує тенденцію до втілення у певних явищах суспільного життя.
Терористичні атаки на Нью-Йорк та Вашингтон, а саме на символи американської могутності – башти-близнюки як фінансовий центр, Пентагон як центр військової потужності США – дали старт політичній історії ХХІ століття. Президент США Джозеф Байден розпорядився розсекретити частину американських документів, які стосуються цієї події. Поки що невідомо, коли саме це відбудеться, але вже можна вести мову про історичні уроки боротьби з тероризмом.
Які уроки дає людству ця трансформуюча подія, яка сталася 11 вересня 2001 року?
Наддержава може надірвати свої сили, якщо залучається до глобального поширення ідеології і практики демократії. Ризики такого розвитку подій прогнозували як класики політологічної думки З.Бжезинський, С.Гантінгтон, так і живий класик Ф.Фукуяма. Правда, усі вони стверджували, що можна максимально пролонгувати час американського лідерства у світі. Нехай це лідерство на певному історичному етапі буде у формі «принципату», тобто лідерства серед інших лідерів, але воно може тривати впродовж життя декількох поколінь. Утім, варто звернути увагу, що два десятиліття глобальної війни з тероризмом де-факто є соціальним часом життя одного покоління.
Теракти радикально змінили уявлення про інтереси та цінності. Відкритим є питання, чи пережило це міжнародне право як «ідеалістичний інструмент» захисту цінностей, трансформуючи події 11 вересня 2001 року. Голландець Гуго Гроцій, який є засновником європейської традиції міжнародного права, фундаментальними нормами визначив право народів на свободу і незалежність. Два десятиліття тому з’явилося поняття «падаючі держави», які не мають достатніх ресурсів для захисту своєї свободи та незалежності. Ключовими критеріями, які вирізняють «падаючу державу», є нездатність центрального уряду контролювати усю територію держави та ефективно виконувати державні функції. Стратегія національної безпеки США 2006 року визнала «держави, які не відбулися» загрозою американській безпеці. Але проблема полягає у тому, що неможливо ззовні збудувати ефективну державу. Наглядний приклад тому Афганістан. У американському внутрішньополітичному дискурсі триває дискусія щодо мети місії у Афганістані. Чи дійсно була такою метою тільки американська безпека, адже безпека неможлива без розбудови державних інститутів.
Теракти змінили уявлення про рівність народів. З’ясувалось, що «неурядова організація» у даному випадку група терористів здатна нанести резонансний асиметричний удар по наддержаві. Внаслідок цього економічна, екологічна, ментальна, політично-організаційна кризи, як довела пандемія коронавірусу, дійсно, зрівнюють усіх. Тільки базис такої «зрівнялівки» ґрунтується на дедалі меншому рівні споживання ресурсів, енергії, товарів і послуг. Саме на цьому тепер засновані екологічні ідеологічні орієнтири, спрямовані на кліматичну нейтральність на основі нульового економічного зростання.
Ще одним постулатом міжнародного права, написаним кров’ю, є норма про невтручання однієї держави у внутрішні справи іншої. Після терактів 11 вересня популярність набули тези про виправдання втручання у внутрішні справи авторитарних диктаторських режимів, які систематично порушують права людини. Тобто гуманітарна інтервенція може бути формою превентивної війни. Однак у такому випадку відносними стають морально-ціннісні норми і міжнародні відносини перетворюються на холодний світ макіавеллістської реальної політики. За цих обставин цінності поступаються інтересам.
Внаслідок перемоги інтересів над цінностями під питанням опиняється норма щодо дотримання міжнародних договорів. Це можливо лише між рівними суб’єктними державами. Але зміна інтересів може змінити ставлення до договорів. Внаслідок цього у сучасних міжнародних відносинах право сили безумовно домінує над силою права.
Символом сили права традиційної є право на війну як самозахист. Якщо абсолютизувати цю норму, тоді ідеологічно мотивовані терористи також можуть вважати свої дії правом на самозахист. Теракти трансформували традиційну ідеологічну картину світу, яка за доби модерну була сформована дискурсом між лібералізмом, консерватизмом і соціалізмом. Штурм прихильниками Дональда Трампа конгресу 6 січня 2021 року дав привід для появи поняття «внутрішні терористи». Але це розмиває межі між «внутрішніми» і «зовнішніми» терористами та методи боротьби проти них.
Внаслідок цього захист прав людини стає пасинком сучасних міжнародних відносин. Безпека і страх правлять світом після 11 вересня. Жертвою терактів стала свобода слова. Приклади Джуліана Ассанджа і Едварда Сноудена показали відносність уявлень про сакралізацію свободи слова як фундаменту ліберального демократичного політичного режиму. Більше стало табу та ідеологічних обмежень. Більше не йде мова про безумовну перемогу ліберальної демократії як єдино можливої форми організації буття. Спроба обміняти тягар свободи на відносну безпеку, як правило, веде до втрати одного й іншого.
Найближче десятиліття стане часом посилення турбулентності у глобальній та регіональній системах міжнародних відносин. Виникає питання, чи не розпадається світовий порядок на локальні підсистеми з власними валютними режимами, «полюсами сили», які відповідають за безпеку у певному регіоні. Однак залишається історичний оптимізм, висловлений у 1933 році Франкліном Делано Рузвельтом, який попереджав, що єдине, чого варто боятися, це власного страху.
Андрій МАРТИНОВ,
спеціально для «Української Лінії»
