АКЦІЯ НА АКЦІЇ

АКЦІЯ НА АКЦІЇ

1 Серпня, 2021 Off By admin

Що робити з «Північним потоком»?

Завершення проекту добудови газопроводу «Північний потік-2» синхронізувалось із гарячою фазою парламентської виборчої кампанії у ФРН. Лідер громадських симпатій партія зелених вкотре заблокувала у судовому порядку урядовий дозвіл на будівництво. Але федеральний уряд уже неодноразово подавав апеляції на ці судові рішення і вигравав їх. Однак такий стан справ максимально ускладнить формування нового коаліційного уряду ФРН після виборів нового складу бундестагу у вересні 2021 року. Щодо американських санкцій ФРН дратує їх «екстериторіальний» правозастосувальний принцип. Зважаючи на мільярди євро, які вже інвестовані у проект, його «заморозка» принесе неприйнятні збитки акціонерам фірм, які у проект вклались. Ці збитки не списати на форс-мажорні обставини. Німецький бізнес проти будь-якої монополії на своєму енергетичному ринку, що означає небажання віддати остаточну перевагу «російському природному» або «американському скрапленому газу». Тим паче, що адміністрація Байдена під впливом екологічної політики радикально скоротила обсяги видобування сланцевих енергоносіїв на території США.

         У разі завершення будівництва «Північного потоку-2» Німеччина де-факто стане загальноєвропейським хабом з розподілу газу. Це ще більше посилить вплив країни на справи в ЄС у політичному, енергетичному та економічному сенсах. У 2024-2026 роках ФРН завершить процес відмови від атомної енергетики. На черзі відмова від вугілля, тобто газ стає єдиним паливом на теплових електростанціях. «Зелена» енергетика набагато дорожча, крім того, гірше розвинута у південних федеральних землях Німеччини. Це створює енергетичний дисбаланс та додаткові ризики аварій та блекауту у енергетиці. Тому фізичної альтернативи газу немає.

         Скоріше за все, «Північний потік-2» буде передано у юрисдикцію Європейської енергетичної хартії, яка забороняє монопольний статус постачальника і розподільника газу. Цей факт додає аргументів федеральному уряду щодо відстоювання своєї позиції з політичного прикриття добудови. Пряме газопостачання з різних джерел: РФ, Норвегії, Алжиру, Катару, США гарантує німецьку енергетику від будь-яких політичних сюрпризів.

         На превеликий жаль, цього неможливо сказати про українську енергетику. Наразі немає навіть середньо термінових контрактів після 2024 року на продовження перекачування газу українською ГТС. Це надто ризиковано для Німеччини. Уявімо собі, якщо припинити транзит газу обома гілками «Північного потоку» та за умов російського тиску на Україну Німеччина ризикує взагалі залишить без газу. Американському скрапленому газу ще треба бути доставленим на німецький ринок і він у такому випадку буде набагато дорожчим, що зменшить конкурентну здатність німецької промисловості.

Варіант зупинки будівництва на час продовження переговорів зі США діяв де-факто. Час на збільшення інвестицій у модернізації української ГТС на жаль втрачено. Зараз немає венчурного капіталу, який готовий буде вкладатись у модернізацію української ГТС та страхуватись, наприклад, на випадок продовження російської агресії проти України.

Найбільш вірогідний варіант завершення будівництва до виборів 21 вересня 2021 року. Для ФРН це може означати максимальне ускладнення коаліційних переговорів християнських демократів і зелених та серйозну внутрішньополітичну кризу. У такому випадку для Росії збільшиться поле маневру, що дасть можливість зберегти інфраструктуру і кадри своєї мережі впливу у Німеччині. Для України це означатиме втрату від двох до трьох мільярдів доларів плати за транзит газу. Для США це означатиме підпорядкування свого експорту сланцевого газу нормам Європейської енергетичної хартії.

         Здається, що політичні засоби протидії запуску газопроводу вичерпуються. Існують гіпотетичні можливості, наприклад, прихід у нову правлячу коаліцію Партії зелених з її особливим баченням долі газопроводу.

         Наявні судові можливості блокування запуску газопроводу також пов’язані з внутрішньополітичною кон’юнктурою у ФРН.

         Можливо, варто більше зважати не на конфронтаційні, а на коопераційні інструменти впливу. У цьому сенсі доцільно вести переговори про обмін акціями української газотранспортної системи і спільного підприємства «Північний потік-2». Такий акційний обмін міг би бути своєрідною формою компенсації за його запуск.

Андрій МАРТИНОВ,

спеціально для «Української Лінії»